Лючія Бозе

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Лючія Бозе
Lucia bosè-la settimana incom-9 sett 50.jpg
Ім'я при народженні: Лючія Борлоні
Народилася 28 січня 1931(1931-01-28) (85 років)
Мілан, Італія
Рід діяльності: акторка
Роки діяльності: з 1950 року
Чоловік: Луїс Міґель Домінґін (1955–1967)
IMDb: ID 0098393
Commons-logo.svg Лючія Бозе у Вікісховищі

Лючія Бозе (італ. Lucia Bosé; *28 січня 1931(19310128), Мілан) — італійська акторка, що стала популярною в період італійського неореалізму в 1950-х роках.

Біографія[ред.ред. код]

Справжнє прізвище — Борлоні. Працювала ученицею пекаря в міланській пекарні.

У 1947 році Лючія Бозе взяла участь у конкурсі краси «Міс Італія» і здобула перемогу. Саме зовнішні дані актриси послужили першопричиною запрошення її в кіно. Не отримавши професійної освіти, озброєна мінімумом акторської техніки, Лючія Бозе знаходила опору в своїй природній інтуїції, природності існування в кадрі. Джузеппе Де Сантіс відкрив для кіно Бозе в своїх фільмах — «Немає миру під оливами» ((1950) і «Рим, 11:00» (1952). Свій успіх актриса закріпила у фільмах «Дівчата з площі Іспанії» (1952, реж. Лучано Еммера) і «Розгромлені» (1955, реж. Франческо Мазеллі). 

Акторка стає одним із символів італійського неореалізму, її ім'я називають поряд з Анною Маньяні, Рафом Валлоне, Сільваною Мангано, Массімо Джиротті. Лючії Бозе довелося першій висловити тему тотального самотності, яку розвивав у своїй творчості великий кінорежисер Мікеланджело Антоніоні. Актриса зіграла дві різнопланові ролі в кінострічках Мікеланджело Антоніоні: «Хроніка одного кохання» (1950) і «Дама без камелій» (1953). 

Яскравою і значною для актриси виявилися зустрічі з іспанськими режисерами Х. А. Бардемом у фільмі «Смерть велосипедиста» (1955) і Луїса Бунюеля в картині «Це називається зорею» (1956). У 1958 році актриса на ціле десятиліття покидає такий успішний для неї мир кіно, повністю присвятивши себе вихованню сина і дочки. Після розлучення з відомим іспанським матадором Луїсом Мігелем Домінгіном в 1968 році Бозе поступово повертається в кінематограф. На стику 60-х і 70-х років вона грає у Федеріко Фелліні, братів Тавіані, Маріо Болоньїні.

У 80-ті роки актриса активно знімається у Франції, Швейцарії, Італії та Іспанії. Італійський та іспанський кінематограф все відвертіше перетворювався на комерційний і Лючія Бозе вже не мала можливості надалі демонструвати своє потужне драматичне дарування. 

У 1999 році в місті Сеговія під Мадридом Лючія Бозе разом з дочкою Паолой і сином відомим співаком і актором Мігелем Бозе відкрила Музей ангелів. Експозиції музею успішно демонструються по всьому світу. 

В даний час Лючія Бозе живе в Іспанії.

Фільмографія[ред.ред. код]

Джерело[ред.ред. код]


Італійські актори Це незавершена стаття про італійського актора або акторку.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.