Лючія Бозе

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Лючія Бозе
Lucia bosè-la settimana incom-9 sett 50.jpg
Ім'я при народженні Лючія Борлоні
Народилася 28 січня 1931(1931-01-28) (87 років)
Мілан, Італія
Громадянство Flag of Italy.svg Італія
Flag of Spain.svg Іспанія
Рід діяльності акторка
Роки діяльності з 1950 року
Чоловік Луїс Міґель Домінґін (1955–1967)
Діти Miguel Bosé[d] і Paola Dominguín[d]
IMDb ID 0098393
Нагороди та премії

Лючія Бозе у Вікісховищі?

Лючія Бозе (італ. Lucia Bosé; *28 січня 1931(19310128), Мілан) — італійська акторка, що стала популярною в період італійського неореалізму в 1950-х роках.

Біографія[ред.ред. код]

Справжнє прізвище — Борлоні. Працювала ученицею пекаря в міланській пекарні.

У 1947 році Лючія Бозе взяла участь у конкурсі краси «Міс Італія» і здобула перемогу. Саме зовнішні дані актриси послужили першопричиною запрошення її в кіно. Не отримавши професійної освіти, озброєна мінімумом акторської техніки, Лючія Бозе знаходила опору в своїй природній інтуїції, природності існування в кадрі. Джузеппе Де Сантіс відкрив для кіно Бозе в своїх фільмах — «Немає миру під оливами» ((1950) і «Рим, 11:00» (1952). Свій успіх актриса закріпила у фільмах «Дівчата з площі Іспанії» (1952, реж. Лучано Еммера) і «Розгромлені» (1955, реж. Франческо Мазеллі). 

Акторка стає одним із символів італійського неореалізму, її ім'я називають поряд з Анною Маньяні, Рафом Валлоне, Сільваною Мангано, Массімо Джиротті. Лючії Бозе довелося першій висловити тему тотального самотності, яку розвивав у своїй творчості великий кінорежисер Мікеланджело Антоніоні. Актриса зіграла дві різнопланові ролі в кінострічках Мікеланджело Антоніоні: «Хроніка одного кохання» (1950) і «Дама без камелій» (1953). 

Яскравою і значною для актриси виявилися зустрічі з іспанськими режисерами Х. А. Бардемом у фільмі «Смерть велосипедиста» (1955) і Луїса Бунюеля в картині «Це називається зорею» (1956). У 1958 році актриса на ціле десятиліття покидає такий успішний для неї мир кіно, повністю присвятивши себе вихованню сина і дочки. Після розлучення з відомим іспанським матадором Луїсом Мігелем Домінгіном в 1968 році Бозе поступово повертається в кінематограф. На стику 60-х і 70-х років вона грає у Федеріко Фелліні, братів Тавіані, Маріо Болоньїні.

У 80-ті роки актриса активно знімається у Франції, Швейцарії, Італії та Іспанії. Італійський та іспанський кінематограф все відвертіше перетворювався на комерційний і Лючія Бозе вже не мала можливості надалі демонструвати своє потужне драматичне дарування. 

У 1999 році в місті Сеговія під Мадридом Лючія Бозе разом з дочкою Паолой і сином відомим співаком і актором Мігелем Бозе відкрила Музей ангелів. Експозиції музею успішно демонструються по всьому світу. 

В даний час Лючія Бозе живе в Іспанії.

Фільмографія[ред.ред. код]

  • 1950 Немає миру під оливами (реж. Джузеппе Де Сантіс)
  • 1950 Хроніка одного кохання (Cronaca di un amore) — Паола Молон
  • 1951 Дівчата з площі Іспанії (Le ragazze di Piazza di Spagna, реж. Лучано Еммера) — Маріса Бенвенуті
  • 1952 «Рим, 11:00» (реж. Джузеппе Де Сантіс)
  • 1953 «Дама без камелій» (реж. Мікельанджело Антоніоні)
  • 1955 Розгромлені (Gli sbandati) — Лючія
  • 1955 «Смерть велосипедиста» (реж. Х. А. Бардем)
  • 1956 «Це називається зорею» (реж. Луїс Бунюель)
  • 1970 «Метелло» (реж. Мауро Болоньїні)

Джерело[ред.ред. код]


  1. Національна бібліотека Німеччини, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #128607165 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. data.bnf.fr: платформа відкритих даних — 2011.