Люшков Генріх Самойлович
| Люшков Генріх Самойлович | ||||
|---|---|---|---|---|
| рос. Генрих Самойлович Люшков | ||||
 | ||||
| Народився |
1900[1] Одеса, Одеське градоначальництво, Російська імперія | |||
| Помер |
19 серпня 1945 Далянь, Японська імперія, Японія ·вогнепальне поранення | |||
| Країна |
.svg){kind=small} СРСР Російська імперія | |||
| Діяльність | політик, поліціянт | |||
| Знання мов | російська | |||
| Заклад | ВЧК, Об'єднане державне політичне управління і Народний комісаріат внутрішніх справ | |||
| Учасник | Громадянська війна в Росії | |||
| Посада | депутат Верховної ради СРСР[d] | |||
| Військове звання | комісар державної безпеки 3-го рангу | |||
| Партія | КПРС | |||
| Нагороди |
| |||
Ге́нріх Само́йлович Люшко́в (1900, Одеса, Одеське градоначальництво, Російська імперія — 19 серпня 1945, Далянь, Японська імперія) — один з керівників органів радянської державної безпеки, комісар державної безпеки 3-го рангу (29.11.1935). Втікач, який завдав чималої шкоди комуністичному режимові в СРСР.
Біографія[ред. | ред. код]
Народився у лютому 1900 року в сім'ї одеського кравця-єврея. З 1916 працював конторщиком. У липні 1917 вступив до РСДРП(б), згодом — до Червоної гвардії в Одесі. У 1918—1919 роках на підпільній роботі. З лютого 1919 політпрацівник Червоної армії, начальник політвідділу бригади. У 1920 закінчив Гуманітарно-суспільний інститут, після червня 1920 — у ВЧК-ГПУ Тирасполя, Одеси, Кам'янця-Подільського, Проскурова (нині Хмельницький).
З травня 1930 року — голова Секретного відділу, з квітня 1931 — Секретно-політичного відділу (СПВ) ГПУ України. З серпня 1931 — заступник начальника СПВ ОГПУ-НКВС СРСР. На початку 1930-х Люшкова направили до Німеччини. Займався він промисловим шпигунством. У його завдання входило вивчення промислового потенціалу головної у той час німецької літакобудівної фірми «Юнкерс». Складена Люшковим ґрунтовна доповідь з цієї проблеми потрапила до Сталіна, який цікавився питаннями авіації. Він запам'ятав ім'я автора. Коли заарештували Ягоду, все керівництво СПВ було ліквідоване. Люшкова ці репресії не зачепили, — навпаки, він дістає призначення на відповідальний пост начальника управління НКВД Азово-Чорноморського краю, що не могло відбутися без згоди вождя.
З серпня 1936 — начальник управління НКВС Азово-Чорноморського краю. З 1937 р. — депутат Верховної Ради СРСР 1-го скликання (представляв там Колиму), з липня — начальник управління НКВС Далекосхідного краю. Активний учасник більшовицьких репресій. Так, у 1937 — початку 1938 Люшков, у той час начальник Далекосхідного управління НКВС, за сталінським завданням керував арештами, розстрілами в краї (за один рік було репресовано 250 тисяч чоловік, з них 7 тисяч розстріляно), депортацією до Середньої Азії близько 200 тисяч корейців. Кавалер ордена Леніна (1937) i двох орденів Червоного прапора (бойового).
У середині 1938 Лев Мехліс і Михайло Фріновський приїхали «наводити лад» серед місцевих чекістів. Люшкову було запропоновано виїхати до Москви. 13 червня 1938, побоюючись арешту, перейшов кордон із Маньчжурією і здався японцям. Втеча комісара держбезпеки стала незабаром побічною причиною боїв на озері Хасан.
Співпрацював з таємними службами Японії, з розвідкою Квантунської армії. Після втечі працював у Токіо і Дайрені в розвідорганах японського генштабу (у «Бюро з вивчення Східної Азії», радником 2-го відділу штабу Квантунськой армії). Видав японцям найбільших агентів органів НКВС на Далекому Сході (зокрема, колишнього генерала В. Семенова — факт, встановлений істориком З. Балмасовим), що спростовує версії про втечу Люшкова як спецоперацію радянської розвідки з метою дезінформації.
Убитий у Дайрені начальником військової місії Такеока (незадовго до заняття міста радянськими військами).
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Архів преси XX століття — 1908.
Джерела[ред. | ред. код]
- Золотарьов В. А. Генріх Самійлович Люшков // Золотарьов В. А. Секретно-політичний відділ ДПУ УСРР: справи та люди. — Харків; Фоліо, 2007. — С.14-103. — 319 с. -ISBN 978-966-03-3752-7/
- Шаповал Ю., Пристайко В.,Золотарьов В. ЧК-ГПУ-НКВД в Україні: особи, факти, документи. — К.:Абрис, 1997. — С.508-510.
- Кокін С. А. Люшков Генріх Самійлович [Архівовано 16 вересня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 401. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
- Кокін С. А. Люшков Генріх Самійлович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2023. — ISBN 966-02-2074-X.
- Пристайко Володимир, Шаповал Юрій. Михайло Грушевський і ГПУ-НКВД. Трагічне десятиліття: 1924—1934. — К.: Україна, 1996. — С. 116—117.
Посилання[ред. | ред. код]
- Люшков Генрих Самойлович [Архівовано 29 червня 2008 у Wayback Machine.] на www.hrono.ru
- Трагедия маршала Блюхера на nvo.ng.ru
- Илья Куксин (Чикаго): Побег столетия [Архівовано 5 березня 2009 у Wayback Machine.] на www.vestnik.com
- Люшков Генрих Самойлович [Архівовано 29 липня 2009 у Wayback Machine.] на www.memo.ru
- Эдуард Хлысталов. Почему Сталин не верил широкоизвестным теперь агентам. Предатели из разведки [Архівовано 16 січня 2009 у Wayback Machine.] на www.hrono.ru