Ляхович Микола Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Микола Петрович Ляхович
Ім'я при народженні Ляхович Микола Петрович
Народився 15 березня 1976(1976-03-15) (42 роки)
Дубровиця, Рівненська область, Українська РСР, СРСР СРСР
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Місце проживання Київ
Alma mater Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова
Конфесія православний
У шлюбі з Лілія
Діти син Петро, дочка Анастасія
Нагороди
Ювілейна медаль «25 років незалежності України»
почесний громадянин м.Дубровиця

Мико́ла Петро́вич Ляхович (* 15 березня 1976, м. Дубровиця, Рівненська область) — український громадський діяч, правозахисник.

Життєпис[ред. | ред. код]

Юність[ред. | ред. код]

У рідній Дубровиці вперше і проявився бунтарських дух Миколи. У 1989 році його, як одного з найкращих учнів, рекомендували прийняти в комсомол на рік раніше. Вже коли Микола вивчив статут, йому випало зустрітись із своїм родичем з Івано-Франківської області — дідом Степаном, який був підпільником ОУН і 10 років відсидів у таборах. В школу Микола повернувся із жовто-блакитним значком на грудях і відмовився поступати в антиукраїнську комуністичну організацію[1]. Коли з його грудей зривали значок, а потім «пропісочували» на шкільній лінійці, найбільше хлопець переживав, як би це не зашкодило його батькові-комуністові…

Директор школи Михайло Нестерович Гриневич, пригадує це так:

« Колись всіх заставляли вступати до комсомолу. Не оминуло це і Миколи Ляховича, який прийшов у цей день із значком жовто-блакитного кольору, і навідріз відмовився ставати комсомольцем. На той час, вчителі були комуністами і, звичайно що, засудили такий вчинок. Проте, він настояв на своєму. »

[2]

У 1995 році після навчання у Бурштинському енергетичному технікумі, Микола влаштувався в Дубровицькому РЕМ електромонтером. Коли на підприємстві сім місяців не платили зарплату, організував страйк. Робітникам одразу виплатили заборгованість за три місяці. Акцію Микола організував під егідою Української національної асамблеї (УНА), членом якої уже був.

У 1999 році Микола Ляхович намагався закріпитись у Луцьку, де очолював Волинську обласну організацію УНА-УНСО. Однак, як стверджує сам Ляхович, «тут спецслужбами була проведена велика робота», і Луцьк він залишив.

Політичні акції[ред. | ред. код]

  • травень 1997 — організовує страйк в РЕМах декількох районів Рівненської обл., взнак протесту невиплаті заробітної платні. Олігархи які прихватизовували в той час «обленерго» по всій Україні, змушені піти на поступки страйкуючим. Але Микола зазнає переслідувань з боку корумпованої місцевої влади.
  • 23 січня 2001 — мітинг проти правлячого президента Леоніда Кучми у Рівному. Ляхович як організатор отримує струс мозку і перелом ребер (після цієї акції молодшого брата Миколи Григорія виключили з Березнівської Лісної школи через те, що Григорій відмовився написати, що Микола ніби то силоміць змушував його брати участь у мітингах).
  • 9 березня 2001 — один з організаторів акції «Україна без Кучми» у Києві. Того ж дня затриманий міліцією біля станції метро «Республіканський стадіон» через кілька годин після закінчення акції. Отримує численні травми на допитах[3]. Переніс операцію після тортур в слідчому ізоляторі[4].


Активіст протестних акцій 2001 року, а пізніше священник УПЦ КП Володимир Тимків, так пригадує 9 березня 2001 року, день масових арештів в Києві:

« 9 березня на акції «Україна без Кучми» нас усіх арештували і саме в кімнатах одного із відділів міліції в Києві я побачив Миколу та його брата Григорія. Микола сидів весь в крові, і коли його запитували «що ти там робив», він відповідав, що «боровся проти вас і буду боротися». Мене дуже вразило те, що будучи побитим він мав незламний дух. »

[5]


Зі спогадів журналістки, активної учасниці акції "Україна без Кучми" Тетяни Чорновол:

« Микола був людиною, якій дали найбільший строк у справі «9 березня», коли карали людей, які виступили за свободу, демократію і за незалежність України. До речі, коли його арештували, то жорстоко катували в міліції. Його тоді пристебнули кайданками до решітки і били залізними прутами. Фактично вже при смерті Миколу Ляховича привезли в лікарню, де зробили операцію і чудом врятували йому життя. Коли ув’язнили активістів «України без Кучми», їм пропонували свободу в обмін на те, аби вони підтримали президента та адміністрацію Медведчука. Микола Ляхович був з тих, хто відмовилися, за що й отримав найбільший строк. »

[6]

Ув'язнення[ред. | ред. код]

Микола Ляхович у Старокиївському суді. Осінь 2001 року

За участь в акціях «Україна без Кучми» відповідно до вироку Голосіївського районного Суду м. Києва за ч. 1 ст. 71 КК України 1960 р. отримав покарання у вигляді 5 років позбавлення волі.

Пізніше Апеляційний суд зменшив терміни для тих, хто ще не відбув покарання, на 1-12 місяців. У відкритому судовому засіданні Апеляційного суду, Микола Ляхович заявив що ні в чому не кається і стоїть на тих же позиціях, тому вважатиме за блюзнірство, якщо його повністю не виправдають, але вкоротять термін ув'язнення. Натомість запропонував повністю звільнити деяких політв'язнів, які вже на той час мали медично підтвердженні факти тяжких захворювань і навіть інвалідності. Не зважаючи на таку заяву, Миколі все одно термін ув'язнення з п'яти років зменшили до чотирьох.

Зі спогадів багатолітнього дисидента радянських концтаборів Левка Лук’яненка:

« Я познайомився із Миколою Ляховичем під час акції «Україна без Кучми». В той час, коли Україна дізналась про причетність Кучми до вбивства Гонгадзе, Республіканська партія разом з іншими організаціями утворили Комітет захисту Конституції. Коли 9 березня 2000 року влада вирішила арештувати активних учасників цієї протестної акції, частину з них я заховав у штабі Української республіканської партії, а частину все ж арештували. Серед цих арештованих був і Микола Ляхович. Познайомились ми саме під час суду. Це людина, яка від самого початку активно сприймала нашу українську дійсність. Він бачив несправедливості і старався боротися за те, щоб у нас менше було зла і кривди, а більше справедливості. Мені подобаються сміливі люди, які люблять Україну і хочуть зробити щось для неї і нашого народу. Він якраз один із таких людей. »

[7]

Перебуваючи під слідством, внаслідок цілеспрямованого позбавлення доступу до повноцінного медичного обстеження, Микола отримав на деякий час інвалідність другої групи. Це виявилось лише коли він був відправлений відбувати покарання в Маневицьке ВК-42. Але перш, у ВК-42, Миколу Ляховича намагались зламати, запроторивши відразу з етапу в карцер, за відмову здати в камеру схову національні символи і вишиванку. Протримавши 18 годин, підвішеного на «дибу», і не зломавши, адміністрація ВК-42 запропонувала Миколі свою допомогу, аби він скоріше вийшов на свободу, і навіть пригрозила, що «викине» по амністії на волю навіть без його згоди. Та це була амністія яку написав народний депутат Андрій Шкіль, в якій на вимогу самого Миколи, був вперше включений пункт, що дозволяв засудженому відмовитись від неї. Корумпована адміністрація боялась, що Микола який за цей час став для багатьох в'язнів легендою, може здійняти бунти у їхній виправній колонії. Адже знали як він організовував голодування, разом зі своїми побратимами, в слідчих ізоляторах, покликані на захист прав всіх ув'язнених.

Григорій та Микола Ляховичі на суді у кінотеатрі «Загреб». 2002 рік

Та втрачене здоров'я під час мордувань в СІЗО давалось взнаки. Потрібно було термінове втручання медиків, яке було недосяжне в умовах кучмівських в'язниць. Тому зрештою, Ляхович змушений погодитись на амністію, від якої спочатку відмовлявся, бо прийняти амністію, на думку Миколи, означало визнати свою вину. Однак через поганий стан здоров'я — він почував себе як поранений на полі бою, який відволікає інших бійців співчуттям до себе.

Микола Ляхович (крайній праворуч) на засіданні апеляційного суду. 2003 рік

Але коли Микола погодився на амністію, адміністрація виправної колонії, вчинила все можливе, аби його не звільнити. Аргументувалось це тим, що статті 71 КК України 1960 р, немає в новому КК від 2001 року. Тобто парадокс полягав у тому, що таким чином кучмівський режим визнавав — політв'язні по справі «9 березня 2001р», засудженні по неіснуючій статті в діючому кримінальному кодексі. Завдяки професійним діям адвоката Миколи Янка, і втручанню опозиційних народних депутатів, Правовий Комітет ВР розтлумачив як повинна бути застосована в даному випадку амністія, і 3 жовтня 2003 року Микола Ляхович повертається на волю. За ґратами він провів два роки і сім місяців.

29 вересня 2003 року Парламентською Асамблеєю Ради Європи затверджено текст Резолюції №1346 (2003) "Виконання обов'язків та зобов'язань Україною", в якій всіх засуджених "які брали участь у політичній демонстрації 9 березня 2001 року", визнано "політичними в'язнями в Україні"[8][9].

Олександр Турчинов про ув'язнення Миколи Ляховича:

« Він дуже гідно тримався під час проведення заказного судового процесу. Отримавши максимальний термін ув’язнення, на який тільки міг спромогтися режим Кучми. І незважаючи на все це, його не зламали ні суд, ні ув’язнення, ні знущання – він вистояв. »

[10]

Від моменту звільнення, до травня 2004 року, Микола майже постійно перебуває в лікувальних закладах. При цьому, не зважаючи на заборону лікарів, він постійно відвідує своїх ув'язнених побратимів, і віддає кошти виділені йому на лікування, для закупівлі передач тим, хто перебував ще за ґратами. У травні 2004 року, Миколі офіційно визначають інвалідність другою групи, яка позбавляє людину на деякий період працездатності. Щоб не втрачати час надаремно, Микола Ляхович влітку 2004 року вступає в НПУ ім. Драгоманова, на психологію, і у 2009 році закінчує навчання, отримавши диплом з відзнакою.

Не зважаючи на інвалідність, вже влітку 2004 року, Микола Ляхович активно включається в громадську діяльність. Після перших арештів студентів в м. Суми, Микола активно включається в їх захист. З початком т.з. «походу сумських студентів» на Київ, Микола проходить зі студентами весь шлях пішки, і навіть в Ромнах заарештовується разом з ними.

З часом похід сумських студентів Микола Ляхович назвав головною психологічною детермінантою української нації, яка вивільнила прагнення свободи, що вилилось Помаранчевим Майданом. Аргументуючи це тим, що вперше за роки кучмізму певна соціальна верства українського суспільства спромоглася добитись від Кучми відмови від зазіхання на їхні права, просто вийшовши на вулицю і заявивши відкрито свій протест.

Громадська діяльність[ред. | ред. код]

З 2003 по 2013 рік консультант на громадських засадах народного депутата, теж політв'язня по справі "подій 9 березня 2001 року", Андрія Шкіля, який пізніше згадував:

« Пізніше, коли Миколу було звільнено за амністією, то я одразу запропонував йому стати моїм помічником. На той час я був народним депутатом України. Він впорався на 100% зі своєю дуже складною місією. Я мав понад 2 тисячі звернень щомісяця і Микола активно допомагав з’ясовувати обставини звернень і організовував правову підтримку людей які потерпали від кучмівського режиму. Ми разом працювали над розробленням законопроектів. І він проявив себе кваліфікованим фахівцем. Упродовж, понад 10-річної нашої співпраці у Верховній Раді, Микола Ляхович відбувся як законотворець і правозахисник. »

[11]

З початком передвиборної кампанії 2004 року, восени, Микола Ляхович активно включається в організацію прозорих виборів в м. Києві та інших регіонах. Крім того Микола, разом з братом Григорієм Ляховичем, беруть участь в організації захисту масових акцій кандидата в Президенти Ющенко В. А., і запобігають різним провокаціям з боку тодішнього корумпованого режиму.

Особливу увагу Микола Ляхович приділяє боротьбі з провокаціями УНА[12], яке за часи його ув'язнення перейшло під повний контроль президентської адміністрації Кучми, посередництвом Едуарда Коваленка[13]. Довідавшись, що Коваленку допомагають деякі колишні побратими Ляховича, і навіть посправники-політв'язні[14], Микола наполягає на виключенні їх з лав організації[15].

З початком Помаранчевого Майдану, Микола активно займається організацією охорони наметового містечка, а також консультує активістів щодо його облаштування. На третій тур виборів, Микола разом з киянами, організовує тисячі людей членми ДВК в Східні регіони України, аби запобігти фальсифікаціям. Сам їде координатором у сумнозвісний Алчевський округ, де вводить в члени місцевих ДВК сотні київських активістів. Завдяки чому, сфальсифікована в першому і другому турі явка виборців на цьому округу, падає на 7-15 % по різних ДВК. За таку активність Миколі Ляховичу присвоюють нагороди «Помаранчевої Революції», які він так і не прийняв.

У 2005 році, рівненський губернатор Василь Червоній робить звернення до Президента Віктора Ющенко, про відзначення Миколи Ляховича державними нагородами. Таке ж звернення до Президента надсилає Дубровицька міська рада. У 2007 році, коли вже готувались остаточні документи для вручення Миколі Ляховичу ордена «За мужність», він відмовляється від нагороди, мотивуючи це тим, що не хоче бути в когорті тих, хто вже отримав[16] такі нагороди[17][18] бо бачив власними очима їхню «мужність», і незадоволенням тодішньої політики Президента Ющенко який підписав «Універсал національної єдності» з відверто антиукраїнськими силами.

У 2010 році Микола став співініціатором будівництва меморіалу «Борцям за волю України» у с. Зміївка на Херсонщині. Микола Ляхович, продовжує активно займатись громадською дільністю, консультуючи патріотичні молодіжні середовища, і сприяючи всебічному захисту прав і свобод українського народу.

Засновник громадської ініціативи «Поліська Січ», яка проводить збір спогадів учасників національно-визвольних змагань на Поліссі, та оприлюднення їх на однойменному сайті[19] і каналі YouTube[20]. В рамках цієї просвітницької діяльності проводив акції популяризації історичної літератури серед школярів, презентуючи і даруючи книги шкільним бібліотекам на Поліссі[21].

З перших днів активний учасник подій на Євромайдані. Співорганізатор десятків походів до Межигір'я[22], в рамках акції «Проща до Дзвінкової криниці»[23][24][25], метою якої було нагадати Януковичу, що він несе особисту відповідальність за всі злочини проти активістів Євромайдану, і відтягнути частину спецпідрозділів з центру Києва, до резиденції диктатора[26][27].

Один з координаторів «Просвітницької сотні Майдану»[28], яка формувала і поширювала ідеї Євромайдану, серед яких підняття національної свідомості українських громадян, і проведення трансформації суспільства від тоталітарної системи до відкритого громадянського суспільства, шляхом узаконення люстраційних і антикорупційних органів. Микола Ляхович від «Просвітницької сотні Майдану» брав участь в обговоренні люстраційних законопроектів, а також був автором доповнень і поправок до них[29][30][31].

Консультував Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики Тетяну Чорновол:

« Коли я почала працювати уповноваженим по антикорупційній політиці в уряді, Микола як волонтер допомагав мені. Я почала працювати з Миколою, бо чітко знала, що з ним за моєю спиною не домовляться. Але Микола рвався на фронт, бо відчуває свою відповідальність. Він розумів що зараз Україні найперше потрібні солдати. Протягом багатьох років, він стоїть на пешому фланзі передової в тому числі і в зоні АТО. Микола був у бою, в якому загинув мій чоловік. »

[32]

Доброволець оборони України в зоні АТО. Потрапив під снайперський обстріл в бою 10 серпня 2014 року під Іловайськом, де загинули його побратими Андрій Дрьомін («Світляк»)[33] і Микола Березовий (чоловік Тетяни Чорновол)[34][35][36][37]. Офіційний статус учасника бойових дій оформляти відмовився[38].

Навесні 2015 року очолив новостворений відділ національно-патріотичного виховання Міністерства молоді та спорту України (начальник відділу)[39][40][41].

У 2016 році, за рішенням Європейського суду з прав людини, Урядом України Миколі Ляховичу виплачено грошову компенсацію за кучмівські репресії які він переніс в ув'язненні у 2001-2003 роках[42].

Державна служба[ред. | ред. код]

Очолюючи відділ національно-патріотичного виховання Мінмолодьспорту, за короткий термін здійснив низку успішних реформаторських заходів[43], завдяки яким національно-патріотичне виховання почало стрімко розвиватись на всіх рівнях, і у всіх сферах суспільного життя. На основі концепції ціннісних орієнтацій запропонованої Миколою Ляховичем, вперше за роки незалежності України, написано і прийнято державну Стратегію національно-патріотичного виховання дітей та молоді на 2016-2020 роки, яку введено в дію Указом Президента №580 від 13 жовтня 2015 року[44]. На виконання даної Стратегії, під керівництвом Ляховича, відділ національно-патріотичного виховання Мінмолодьспорту розробляє План заходів національно-патріотичного виховання молоді на 2016 рік, який затверджено Урядовим Розпорядженням №1400 від 25 грудня 2015 року[45]. Під виконання цього плану-заходів, вперше за роки незалежності, виділено 10 млн. грн., цільових коштів з державного бюджету. З метою прозорості використання коштів платників податків, Микола Ляхович запрошує до реалізації цих заходів волонтерів від національно-патріотичних організацій. Таким чином, без розширення штату чиновників, спираючись на волонтерську допомогу громадських активістів, протягом 2016 року успішно здійснено 57 всеукраїнських і міжнародних заходів, в яких взяло участь понад 50 тисяч молоді, а інформаційно охоплено понад півмільйона[46]. На 2017 рік, за тим самим прозорим принципом розроблено новий план заходів, із ще більшою кількістю заходів і більшим охопленням[47][48][49].


Став натхненником започаткування нових всеукраїнських і міжнародних проектів для громадянського виховання української молоді, на державницьких засадах, за європейськими принципами, серед яких «Покрова Героїв»[50][51], «Патріотичні екскурсії»[52], міжнародний захід «Нащадки вільних/Descendants of the free»[53], десятків семінарів і тренінгів, фестивалів таких як «Олевська Республіка», заходів з формування оборонної свідомості за стандартами НАТО[54], тощо. Велику увагу приділено розвитку військово-патріотичної гри «Джура», а також став ініціатором заснування її нових специфікацій таких як «Джура-Прикордонник» для прикордонних районів України і «Джура-Десантник» для відродження клубів «Юний десантник» вже за українськими національними, а не за радянськими, принципами[55][56][57].

Започаткував випуск десятків інформаційно-просвітницьких матеріалів, в тому числі відео, які сприятимуть розвитку національно-патріотичного виховання[58].

Автор концепції формування української громадянської ідентичності на основі традиційних українцям суспільно-державницьких цінностей: самобутності, волі, соборності і гідності українського народу, шляхом створення умов для їх дієвого переживання[59].

Під керівництвом Миколи Ляховича підготовлено проект Типового положення про координаційну раду з питань національно-патріотичного виховання при місцевій державній адміністрації, який затверджено Постановою Уряду №999 від 07.12.2016[60][61]. Завдяки цьому при місцевих адміністраціях і міськвиконкомах створюються дорадчі органи з широким долученням громадськості, під контролем яких пишуться і втілюються місцеві програми національно-патріотичного виховання[62]. Автор низки інших нормативних документів в різних сферах[63].

Велику увагу уділяє захисту і розвитку української мови. Змобілізував громадськість і народних депутатів, і не допустив русифікації державної служби в Україні, через невдалий законопроект Про державну службу[64]. Один з послідовних противників незаконного видобутку бурштину і нищення екосистеми. Опонент до законопроектів якими під виглядом «легалізації видобутку бурштину», мали на меті узурпувати лісові і земельні ресурси Полісся[65][66].

Родина[ред. | ред. код]

Одружений, має сина і доньку.

Відзнаки та нагороди[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Джерело: Директор Лютинської СШ про випускника школи Миколу ЛЯХОВИЧА
  2. Вчителі про Миколу ЛЯХОВИЧА
  3. Джерело: Отець Володимир Тимків про те, що тюрма зробила з Миколою Ляховичем
  4. Джерело: Десидент Левко Лук'яненко про політв'язня Миколу ЛЯХОВИЧА
  5. Отець Володимир Тимків про те, що тюрма зробила з Миколою Ляховичем
  6. Тетяна Чорновол про Миколу Ляховича
  7. Дисидент Левко Лук’яненко про політв’язня Миколу ЛЯХОВИЧА
  8. Джерело: Резолюція 1346 (2003) Парламентської Асамблеї Ради Європи "Виконання обов'язків та зобов'язань Україною"
  9. Джерело: Україна молода. З ЄВРОПИ КРАЩЕ ВИДНО НАШИХ ПОЛІТВ'ЯЗНІВ
  10. Олександр Турчинов про Миколу Ляховича
  11. Андрій Шкіль про законотворчу діяльність Миколи Ляховича
  12. Джерело: «Провокатор» Коваленко обіцяє Ющенку ще масштабніші заходи
  13. Джерело: З'їзд УНА-УНСО все ж таки відбувся.
  14. Джерело: Про Вікіпедію та вікіпедіків
  15. Джерело: Постанова виконавчого комітету громадської організації УНА-УНСО
  16. Джерело: УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 21/2007
  17. Джерело: УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 287/2008
  18. Джерело: УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 151/2010
  19. Джерело: ГІ «Поліська Січ»
  20. Джерело: Канал YouTube «Поліська січ»
  21. Джерело: Громадські діячі провели презентацію національно-патріотичної літератури для школярів
  22. Джерело: Біля Межигір'я прочани молилися за здоров'я Чорновол
  23. Джерело: Проща до Дзвінкової Криниці під Межигір'ям
  24. Джерело: Завтра основне гасло Майдану до «вождів» — «В облогу Межигір'я»!
  25. Джерело: Біля «Межигір'я» міліція побила селянина на очах у прочан
  26. Джерело: ППрочан під Межигір'ям «охороняли» 17 автобусів Беркуту
  27. Джерело: Біля резиденції президента «Межигір'я» помолилися «за Україну без крові і тиранії!»
  28. Джерело: На Майдані з'явились банери із зображенням Петра Болбочана
  29. Джерело: Вчора відвідав «відкриту дискусію з правниками та ініціаторами люстрації», організував Люстраційний комітет Єгора Соболєва
  30. Джерело: Які періоди має охоплювати люстрація?
  31. Джерело: Микола ЛЯХОВИЧ: «Які періоди має охоплювати люстрація?»
  32. Тетяна Чорновол про Миколу Ляховича
  33. Джерело: Служили два товарища
  34. Джерело: Боєць батальйону «Азов» Микола Ляхович про Березового, Світляка і війну
  35. Джерело: Микола Березовий. Кинувся рятувати «Світляка» і загинув
  36. Джерело: Микола Березовий — істинний син українського Донбасу
  37. Джерело: Бронетехніка, яка могла б громити терористів, готується до параду у Києві!
  38. Джерело: Інтерв'ю Міністр молоді та спорту України Ігора Жданова газеті "Урядовий кур'єр", 18 червня 2015 року
  39. У Мінмолодьспорту сформовано відділ національно-паріотичного виховання
  40. Микола ЛЯХОВИЧ: «Національно-патріотична свідомість і євроатлантичний стандарт — основа військово-патріотичного виховання в новій Україні»
  41. Микола Ляхович презентував слухачам НАДУ Концепцію Державної цільової соціальної програми національно-патріотичного виховання
  42. Джерело: ЄСПЛ зобов'язав Україну виплатити 11 тисяч євро засудженим у 2001 році
  43. Джерело: Національно-патріотичне виховання
  44. Джерело: Методичний посібник "Покрова героїв-2016"
  45. Джерело: РОЗПОРЯДЖЕННЯ від 25 грудня 2015 р. № 1400-р Про затвердження плану заходів щодо національно-патріотичного виховання молоді на 2016 рік
  46. Джерело: Звіт про виконання у 2016 році стратегії національно-патріотичного виховання дітей та молоді на 2016-2020 рр.
  47. Джерело: Орієнтири молоді України. Етапи відродження національно-патріотичного виховання
  48. Джерело: У 2017 році планується провести 62 заходи з національно-патріотичного виховання молоді
  49. Джерело: Відео презентації громадськості заходів запланованих на 2017 рік
  50. Джерело: Подія "Покрова Героїв"
  51. Джерело: "Покрова Героїв" на Донеччині - патріотична акція Мінмолодьспорту
  52. Джерело: Патріотичні екскурсії
  53. Джерело: "Нащадки вільних" - міжнародні змагання в м.Бердянськ Запорізької обл. / "Descendants of the free" (Berdyansk, Ukraine)
  54. Джерело: МИКОЛА ЛЯХОВИЧ:НАШЕ ЗАВДАННЯ — РОЗВИНУТИ У УКРАЇНЦІВ "ОБОРОННУ СВІДОМІСТЬ"
  55. Джерело: Відео презентації громадськості заходів запланованих на 2017 рік
  56. Джерело: Мінмолодьспорт:План заходів національно-патріотичного виховання молоді на 2016 рік
  57. Джерело: Мінмолодьспорт:План заходів патріотичного виховання молоді 2017
  58. Джерело: Мінмолодьспорт. Інформаційно-методичні та відео матеріали
  59. Джерело: Орієнтири молоді України. Етапи відродження національно-патріотичного виховання
  60. Джерело: Як виховати патріота - на батьківщині УПА пройшов Всеукраїнський Форум «Поліська Січ»
  61. Джерело: Микола Ляхович: "Рекомендую брати даний проект за основу..."
  62. Джерело: Постанова Кабінету Міністрів України від 07.12.2016 № 999
  63. Джерело: НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНЕВИХОВАННЯ-ЗАКОНОДАВСТВО
  64. Джерело: Віднині держслужбовці зобов’язані не лише знати українську мову, а й послуговуватися нею
  65. Джерело: «Бурштинові закони»: як контролювати видобуток «сонячного» каменю та чому екологія тут не на першому місці
  66. Джерело: Дубровиця 2015
  67. Указ Президента України від 19 серпня 2016 року № 336/2016 «Про нагородження відзнакою Президента України — ювілейною медаллю «25 років незалежності України»»