Лібералізація

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Лібераліза́ція (від лат. liberalis — вільний) — в широкому тлумаченні під цим поняттям мається на увазі пом'ягшення державного або державно-бюрократичного тиску («контролю») на різні сфери суспільного життя — політику, економіку, право (в першу чергу це елементи правової держави — політичні та громадянські права, права людини), свободу слова та змі, тощо.


Загальна характеристика[ред.ред. код]

У цілому, лібералізація стосується пом'якшення тих чи інших умов попереднього обмеження уряду: часто це такі області як соціальна та економічна політика. У деяких випадках процес або поняття часто, але не завжди, називають дерегулюванням. Лібералізація ж авторитарних режимів може передувати демократизації (чи ні, як у випадку Празької весни).

На арені соціальної політики термін стосується законів, що обмежують, наприклад, стосовно розлучення, абортів чи наркотиків.

У громадській політиці, в галузі права може відноситися до ліквідації законів, що забороняють одностатеві сексуальні відносини, одностатеві шлюби, міжрасові шлюби чи міжконфесійні шлюби

Економічна лібералізація[ред.ред. код]

В економіці — форма зовнішньоекономічної політики, що є комплексом заходів, спрямованих на сприяння зовнішньоекономічної діяльності, поступове скасування наявних обмежень у зовнішній торгівлі, зниження ставок ввізного та вивізного мита, надання тарифних пільг під час здійснення зовнішньоекономічних операцій.[1] Це процес розширення волі економічних дій суб'єктів підприємницької діяльності, зняття обмежень на фінансово-економічну діяльність, розкріпачення підприємництва.[2]

Найчастіше цей термін використовується для позначення економічної лібералізації, особливо лібералізації торгівлі та лібералізації ринкового капіталу.

Хоча економічна лібералізація часто пов'язана з приватизацією, це можуть бути і два абсолютно різні процеси. Наприклад, Європейський союз лібералізував ринок газу та електроенергії, заснованого на системі конкуренції, але деякі з провідних європейських енергетичних компаній (EDF і Vattenfall) залишаються частково або повністю в державній власності.

Лібералізація є одним з трьох координаторів (іншими є приватизація і стабілізація) макроекономічної стратегії для країн з перехідною економікою. Прикладом є лібералізація «Вашингтонського консенсусу», який використовувався Аргентиною.

Існує також концепція гібридної лібералізації — в Гані, де врожай какао може бути проданий різним конкуруючим приватним компаніям, але є мінімальна ціна, за якою він може бути проданий і весь експорт контролюється державою.

Порівняння з демократизацією[ред.ред. код]

Існує чітке розходження між лібералізацією та демократизацією, хоча їх часто асоціюють з однією і тією ж концепцією. Лібералізація може здійснюватися без демократизації, маючи справу з комбінацією змін у політиці та соціальними змінами, що спеціалізуються у певній проблемі, наприклад, лібералізація державної власності приватних покупок. Демократизація же є політично більш спеціалізованою, яка може виникнути в результаті лібералізації, при цьому вона функціонує на ширшому рівні урядової лібералізації.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Політологічний енциклопедичний словник / уклад.: Л. М. Герасіна, В. Л. Погрібна, І.О. Поліщук та ін. За ред. М. П. Требіна. – Х. : Право, 2015

Посилання[ред.ред. код]