Ліга чемпіонів УЄФА з футзалу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця стаття про європейський футзальний турнір. Про однойменні турніри на інших континентах див. Кубок УЄФА.
Ліга чемпіонів УЄФА
UEFAFutsal.png
Засновано 2001
Реорганізовано 2018
Регіон Європа
Конфедерація УЄФА
Кількість команд 55 (загалом)
32 (основний етап)
Поточний чемпіон Іспанія Барселона
(четверта перемога)
Найбільше перемог Іспанія Мовістар Інтер
(5 перемог)
Сайт Офіційний сайт
Soccerball current event.svg Поточний сезон

Ліга чемпіонів УЄФА з футзалу (англ. UEFA Futsal Champions League) — щорічний турнір, що визначає найсильніший клуб Європи з футзалу. Проводиться під егідою УЄФА починаючи з сезону 2001/2002, коли він прийшов на зміну Турніру європейських чемпіонів з футзалу під назвою Кубок УЄФА. З сезону 2018/19 турнір отримав нову назву — Ліга чемпіонів УЄФА[1]. Є головним і єдиним клубним турніром УЄФА з цього виду спорту.

Історія турніру[ред. | ред. код]

Півфінальний матч Кубка УЄФА між «Кайратом» та «Бумеранг Інтерв'ю» (Єкатеринбург, 24.04.2009)

Перший трофей був розіграний у сезоні 2001/02 в Лісабоні. Тоді у відбірковому раунді змагалося 27 чемпіонів своїх країн, а у фінальній частині взяло участь вісім команд, розділених на дві групи. У фінальному поєдинку зійшлися переможці цих груп: іспанський «Плайас де Кастельон» і бельгійський «Аксьон 21». Перемога з рахунком 5:1 дозволила іспанцям стати першими переможцями турніру. У сезоні 2002/03 у першому відбірковому раунді брали участь 30 команд. Вони були поділені на вісім груп, переможці яких виходили у другий відбірковий раунд. У цьому раунді визначилися фіналісти, і ними знову стали «Плайас де Кастельон» і «Аксьон 21». Цього разу переможця визначали два матчі, але це не завадило іспанцям повторити торішній тріумф. У сезоні 2003/04 з'явився попередній раунд. Його переможці кваліфікувалися у відбірковий раунд, кількість учасників якого стало рівна 32-м, що дозволило поділити їх на вісім рівних груп. В іншому формат турніру не зазнав змін. Перемогу тоді в третій раз поспіль святкували іспанці:«Бумеранг Інтерв'ю» здолав португальську «Бенфіку» із загальним рахунком 7:5.

У сезоні 2004/05 покінчити з гегемонією іспанських клубів вдалося «Аксьон 21», що раніше вже двічі програвав у фіналах. Цього разу бельгійський клуб святкував перемогу, в додатковий час здолавши московське «Динамо» із загальним рахунком 10:9. Формат наступного турніру зазнав деяких змін: тепер з двох груп другого відбіркового раунду виходили вже по дві команди. Після цього півфінали і фінал двома матчами послідовно виявляли фіналістів і володаря Кубка. Найкращим клубом Європи в тому році став «Бумеранг Інтерв'ю», який обіграв «Динамо» із загальним рахунком 9:7.

У сезоні 2006/2007 формат турніру отримав сучасний вигляд, а також вперше в турныру взяло участь 40 команд. В залежності від рівня чемпіонату, команди вступали в боротьбу за трофей з попереднього або основного раунду, де розігрувалися путівки в елітний раунд. Потрапити до нього можна було і одразу, але право на це отримали тільки чотири клуби, які згодом і перемогли у своїх групах, вийшовши в «Фінал Чотирьох». У 2007 році переможцем вперше став російський клуб: «Динамо» взяв реванш у «Бумеранг Інтерв'ю», обігравши його з рахунком 2:1. Переможці всіх протистоянь Фіналу Чотирьох відтепер визначалися за допомогою одного матчу. В цьому сезоні донецький «Шахтар» показав досі неперевершений результат в українському футзалі — вийшов у півфінал, де гідно конкурував з іспанським «Бумеранг Інтерв'ю»[2], а його гравець Сергій Ситін став найкращим бомбардиром турніру[3], забивши 10 голів у 6 матчах.

У сезоні 2007/08 в турнірі брало участь вже 44 команди, проте формат турніру не змінився. І знову переможцем став російський клуб: єкатеринбургському «ВІЗ-Сінара» вдалося в серії пенальті обіграти іспанський «Ель-Посо», після того як основний і додатковий час закінчився з рахунком 4:4.

У сезоні, що закінчився тріумфом єкатеринбурзької команди, «Бумеранг Інтерв'ю» вперше з 2001 року не представляв країну на європейській арені. Зголоднівши за міжнародними перемогам, гравці іспанського клубу змели зі свого шляху усіх суперників в сезоні 2008/09, перемігши у всіх п'яти матчах із загальним рахунком 27:4. У фіналі з рахунком 5:1 був переможений чинний володар трофею «ВІЗ-Сінара» і, таким чином, мадридці завоювали кубок втретє — таким результатом окрім них похизуватися ніхто не може.

Сезон 2009/10 був повен несподіванок. На відміну від попереднього сезону, коли у всіх чотирьох групах Елітного раунду перемогу здобули команди з більш високим рейтингом, в цьому сезоні відразу три фаворити не зуміли пройти в наступну стадію, таким чином вперше після введення «Фіналу Чотирьох» в четвірку найсильніших потрапили команди Італії («Лупаренсе»), Португалії («Бенфіка») і Азербайджану («Араз»). У фіналі зійшлися «Бенфіка» і титулований іспанський «Інтер Мовістар», де всупереч прогнозам вдалося перемогти португальцям.

Сезон 2010/11 також був багатим на сенсації. Вперше в історії у півфінал турніру не пробилася жодна іспанська команда. Зате пробилося одразу дві португальських — «Бенфика» і «Спортінг». Але перемогу в турнірі здобув не хтось із них, а дебютант єврокубків — італійський клуб «Монтезільвано», який по черзі здолав обидва португальських клуби.

Сезон 2011/12 обійшовся без несподіванок і кубок знову повернувся до Іспанії. Переможцем стала «Барселона», яка з першої ж спроби виграла турнір, фінальна частина якого проходила на її майданчику в Лериді.

У 2013 році вперше в своїй історії трофей виграв казахстанський «Кайратом», а в сезоні 2014/15 йому вдалося повторити цей успіх. Між цими тріумфами казахстанського клубу у 2015 році свій другий Кубок УЄФА завоювала іспанська «Барселона».

У 2016 році Кубок УЄФА завоював дебютант турніру — російський клуб «Газпром-ЮГРА».

Формат турніру[ред. | ред. код]

Турнір починається з двох етапів. У першому раунді, який називається попереднім, визначаються групи за жеребом (у групі може бути 3 або 4 команди, залежно від кількості учасників). У цьому етапі беруть участь команди із країн з найгіршим коефіцієнтом УЄФА. Кожна команда грає одна з одною і команда з найбільшою кількістю очок проходить далі. Решта — вилітають. Другий раунд, який називається основним, складається з шести груп по чотири команди, з яких класифікуються тільки перші дві з кожної групи.

Третій раунд називається елітний. У ньому беруть участь 12 клубів, які пройшли попередні етапи, чемпіон минулого року, і представники трьох країн з найвищим коефіцієнтом УЄФА. В цілому 16 команд, що беруть участь у чотирьох групах. Матчі в кожній із груп проводяться на полі одного з чотирьох учасників групи. Тільки переможець кожної групи проходить у фінал — «Фінал чотирьох», що визначить переможця. Якщо у матчі за третє місце після 40 хвилин гри нічия, то одразу пробивається серія пенальті, у інших іграх додається десять хвилин додаткового часу і, якщо це необхідно, то після цього пробиваються пенальті. Ця система розіграшу діє з сезону 2006/07.

Кожну країну може представляти тільки одна команда, як правило, переможець національного чемпіонату. Крім того, переможець останнього Кубка УЄФА може взяти участь, щоб виграти титул. УЄФА щороку оновлює таблицю коефіцієнтів, згідно з якою команди з ліг, які мають найвищі коефіцієнти, потрапляють безпосередньо у Елітний раунд. У 2011 році лігами з найбільшим коефіцієнтом були Національна ліга футзалу (Іспанія), Суперліга (Росія) і Чемпіонат РК (Казахстан).

Трофей[ред. | ред. код]

Трофей Кубок УЄФА з футзалу зроблений на металевій основі, у верхній частині розташовано м'яч з оргскла, на якому зображено логотип турніру, який відображає динамічність і гармонію футзалу. Трофей важить 7,5 кг і становить 40 см у висоту. Круглий металевий каркас і підніжжя кубку показують відмінності між матовою і блискучою поверхнями, підкреслюючи форму і шляхетність його зовнішнього вигляду.

Переможець отримує зменшену копію кубку. Трофей зберігається у переможця турніру рік і його мають повернути в УЄФА за два місяці до початку фінального етапу наступного турніру. УЄФА відповідає за гравіювання на трофеї назв клубів переможців. Клуб може мати копію трофею, якщо на ній буде чітко вказано, що це копія і за розміром вона буде не більша за 4/5 розміру оригінального трофею. Оригінальний трофей залишається тільки у тих клубів, які виграли турнір тричі поспіль або п'ять разів загалом.

Дизайн трофею: Blue Infinity (Женева).

Фінали Кубка УЄФА з футзалу[ред. | ред. код]

Сезон Місце Переможець Рахунок Фіналіст Півфіналісти
2001—02 Португалія Лісабон Іспанія Плайас де Кастельон 5:1 Бельгія Аксьон 21 Португалія Спортінг

Хорватія МНК Спліт

2002—03 Іспанія Кастельйон

Бельгія Шарлеруа

Іспанія Плайас де Кастельон 1:1
6:4 		Бельгія Аксьон 21 Іспанія Бумеранг Інтерв'ю

Італія Прато

2003—04 Іспанія Торрехон

Португалія Лісабон

Іспанія Бумеранг Інтерв'ю 4:1
3:4 		Португалія Бенфіка Іспанія Плайас де Кастельйон

Бельгія Аксьон 21

2004—05 Бельгія Шарлеруа

Росія Москва

Бельгія Аксьон 21 4:3
6:6 (д. ч.) 		Росія Динамо Іспанія Бумеранг Інтерв'ю

Іспанія Ель-Посо

2005—06 Іспанія Алькала

Росія Москва

Іспанія Бумеранг Інтерв'ю 6:3
3:4 		Росія Динамо Казахстан Кайрат

Україна Шахтар

Сезон Місце Переможець Рахунок Фіналіст 3-те місце 4-те місце Рахунок
2006—07 Іспанія Мурсія Росія Динамо 2:1 Іспанія Бумеранг Інтерв'ю Іспанія Ель-Посо Бельгія Аксьон 21 1:1 пен. 4:3
2007—08 Росія Москва Росія ВІЗ-Сінара 4:4 пен. 3:2 Іспанія Ель-Посо Росія Динамо Казахстан Кайрат 5:0
2008—09 Росія Єкатеринбург Іспанія Бумеранг Інтерв'ю 5:1 Росія ВІЗ-Сінара Казахстан Кайрат Росія Динамо 1:0
2009—10 Португалія Лісабон Португалія Бенфіка 3:2 ОТ Іспанія Інтер Мовістар Азербайджан Араз Італія Лупаренсе 2:2 (пен. 5:4)
2010—11 Казахстан Алма-Ата Італія Монтезільвано 5:2 Португалія Спортінг Казахстан Кайрат Португалія Бенфіка 3:3 (пен. 5:3)
2011—12 Іспанія Лерида Іспанія Барселона Алуспорт 3:1 Росія Динамо Італія Марка Футзал Португалія Спортінг 3:3 (пен. 4:3)
2012—13 Грузія Тбілісі Казахстан Кайрат 4:3 Росія Динамо Іспанія Барселона Алуспорт Грузія Іберія Стар 4:1
2013—14 Азербайджан Баку Іспанія Барселона Алуспорт 2:5 (д. ч.) Росія Динамо Азербайджан Араз Казахстан Кайрат 6:4
2014—15 Португалія Лісабон Казахстан Кайрат 3:2 Іспанія Барселона Алуспорт Португалія Спортінг Росія Діна 8:3
2015—16 Іспанія Ґвадалахара Росія Газпром-ЮГРА 4:3 Іспанія Мовістар Інтер Португалія Бенфіка Італія Пескара 2:2 (пен. 2:0)
2016—17 Казахстан Алмати Іспанія Мовістар Інтер 7:0 Португалія Спортінг Казахстан Кайрат Росія Газпром-ЮГРА 5:5 (пен. 3:2)
2017—18 Іспанія Сарагоса Іспанія Мовістар Інтер 5:2 Португалія Спортінг Іспанія Барселона Ласса Угорщина Раба ЕТО 7:1
2018—19 Казахстан Алмати Португалія Спортінг 2:1 Казахстан Кайрат Іспанія Барселона Ласса Іспанія Мовістар Інтер 3:1
2019—20 Іспанія Барселона Іспанія Барселона Ласса 2:1 Іспанія Ель-Посо Росія КПРФ Росія Тюмень 2:2 (пен. 3:1)
Сезон Місце Переможець Рахунок Фіналіст Півфіналісти
2020—21 Хорватія Задар Португалія Спортінг 4:3 Іспанія Барселона Ласса Іспанія Мовістар Інтер і Казахстан Кайрат
2021—22 Латвія Рига Іспанія Барселона Ласса 4:0 Португалія Спортінг Португалія Бенфіка Франція Аньєр-Вільнев 5:2

Рекорди і статистика[ред. | ред. код]

За країнами і клубами[ред. | ред. код]

Гравці «Бумеранг Інтерв'ю» — переможці Кубка УЄФА 2005/2006
Країна Переможець Фіналіст Клуби, що перемогли
Іспанія Іспанія
11
7
Мовістар Інтер (5), Барселона (4), Плайас де Кастельон (2)
Росія Росія
3
6
Динамо (1), ВІЗ-Сінара (1), Газпром-ЮГРА (1)
Португалія Португалія
3
5
Спортінг (2), Бенфіка (1)
Казахстан Казахстан
2
1
Кайрат (2)
Бельгія Бельгія
1
2
Аксьон 21 (1)
Італія Італія
1
0
Монтезільвано (1)

Найкращі бомбардири[ред. | ред. код]

Сезону[ред. | ред. код]

Сезон Гравець Клуб Голи
2001-02 Іспанія Хоан Лінарес Іспанія Плайас де Кастельон
13
2002-03 Бразилія Бельгія Андре Вандерлей Бельгія Аксьон 21
15
2003-04 Бразилія Бельгія Андре Вандерлей Бельгія Аксьон 21
19
2004-05 Росія Сергій Іванов Росія Динамо Москва
14
2005-06 Сербія Предраг Райїч Сербія Марбо
12
2006-07 Україна Сергій Ситін Україна «Шахтар»
10
2007-08 Бельгія Карім Балі Бельгія Топспорт
13
2008-09 Нідерланди Самір Махухі Нідерланди Блок Бевервейк
9
2009-10 Португалія Жоел Кейруш Португалія Бенфіка
12
2010-11 Франція Шимель Віта-Нзака Франція Кремлен-Бісетра
16
2011-12 Румунія Іон Аль-Іоані Угорщина Дьор
13
2012-13 Бельгія Амар Зуггагі
Бразилія Бетіньо
Бразилія Дініс Пінейро
Словенія Ален Фетич 		Бельгія Антверпен
Франція Спортінг Париж
Франція Спортінг Париж
Словенія Литія
10
2013-14 Бразилія Бетіньо Франція Спортінг Париж
11
2014-15 Бразилія Кафе
Росія Дмитро Прудніков
Іспанія Тобе 		Франція Спортінг Париж
Росія Діна
Англія Баку Юнайтед
10
2015-16 БразиліяРосія Едер Ліма Росія Газпром-ЮГРА
13
2016-17 БразиліяАзербайджан Болінья
Словенія Ален Фетич
Бразилія Нене
Фінляндія Рамі Тіркконен 		Азербайджан Араз
Словенія Брезьє
Кіпр АПОЕЛ
Фінляндія Сієві
9
2017-18 Косово Халім Сельманай Косово Лібурні
13
2018-19[4] Польща Міхал Кубик Польща Рекорд
10
2019-20 Бразилія Ренан Мантеллі Кіпр Омонія
16
2020-21[5] Україна Петро Шотурма Україна Продексім
7

Фінального турніру[ред. | ред. код]

Сезон Гравець Команда Голи Пос.
2006–07 Бразилія Келсон Росія «Динамо» (Москва) 2 [6]
Бразилія Росія Пула Росія «Динамо» (Москва)
Бельгія Карім Шайбай Бельгія Аксьон 21
2007–08 Україна Ільдар Макаєв Росія ВІЗ-Сінара 2 [7]
Росія Владислав Шаяхметов Росія ВІЗ-Сінара
Росія Дмитро Прудніков Росія ВІЗ-Сінара
Бразилія Сісо Іспанія Ель Посо Мурсія
2008–09 Бразилія Шумахер Іспанія Інтер Мовістар 3 [8]
2009–10 Португалія Жоел Кейруш Португалія Бенфіка 3 [9]
Португалія Арналдо Португалія Бенфіка
2010–11 Бразилія Лео Сантана Казахстан Кайрат 3 [10]
2011–12 Бразилія Вілде Іспанія Барселона Алуспорт 3 [11]
2012–13 Бразилія Грузія Фумаса Казахстан Кайрат 4 [12]
2013–14 Бразилія Італія Адріано Фолья Азербайджан Араз 3 [13]
2014–15 Бразилія Ескердінья
Бразилія Казахстан Лео
Бразилія Алекс 		Росія Діна
Казахстан Кайрат
Португалія Спортінг 		4 [14]
2015–16 Росія Андрій Афанасьєв Росія Газпром-ЮГРА 3 [15]
2016–17 Португалія Рікардіньо Іспанія Мовістар Інтер 4
2017–18 Бразилія Ескердінья Іспанія Барселона Ласса 3 [16]
2018–19 Бразилія Дієгіньо Португалія Спортінг 3 [16]
2019–20 Росія Янар Асадов Росія КПРФ 2 [17]
2020–21 Бразилія Феррао Іспанія Барселона Ласса 5 [18]

Рекорди[ред. | ред. код]

Найкращі бомбардири в історії турніру[ред. | ред. код]

Інформація станом на 4 травня 2021 року.[19]

Місце Гравець Клуби Голи
1 Бразилія/Бельгія Андре Вандерлей «Аксьон 21»/«Футзал Шателіно» 54
2 Бразилія/Бельгія Лусіо «Аксьон 21»/«Іберія Стар»/«Футзал Шателіно» 50
3 Португалія Рікардіньо «Бенфіка»/«Мовістар Інтер» 49
4 Азербайджан Віталій Борисов АММК/«Олімпік»/«Араз»/«Економац» 45
5 Бразилія Шумахер «Бумеранг Інтерв'ю» 41*
6 Бразилія/Росія Сіріло «Динамо» 41
7-9 Бразилія Лео «Аксьон 21» 40
7-9 Португалія Арналду Перейра «Бенфіка»/«Нікарс»/«Баку Юнайтед» 40
7-9 Бразилія Алекс «Аксьон 21»/«Спортінг» 40
10 Бразилія Маркіньо «Бумеранг Інтерв'ю» 39
  • Не враховано чотири голи, забиті у матчі, результат якого був анульований

Найкращі бомбардири фінальних турнірів (з 2007 року)[ред. | ред. код]

Місце Гравець Клуби Голи
1 Бразилія/Росія Ескердінья «Діна»/«Барселона» 10
2 Бразилія Феррао «Барселона» 9
3 Португалія Рікардіньо «Бенфіка»/«Мовістар Інтер» 8
4-5 Бразилія/Італія Адріано Фолья «Монтезільвано»/«Марка Футзал»/«Араз» 7
4-5 Бразилія Дієгіньо «Динамо»/«Спортінг» 7
6-9 Бразилія/Грузія Фумаса «Кайрат» 6
6-9 Бразилія Вілде «Ель Посо Мурсія»/«Барселона» 6
6-9 Бразилія/Італія Дієго Кавінато «Спортінг» 6
6-9 Іспанія Серхіо Лосано «Барселона» 6

Рекордсмени за кількістю матчів[ред. | ред. код]

Інформація станом на 16 квітня 2018 року

Місце Гравець Клуби Матчі
1 Бразилія/Бельгія Лусіо «Аксьон 21»/«Іберія Стар»/«Футзал Шателіно» 69
2 Азербайджан Різван Фарзалієв «Олімпік»/«Араз»/«Баку Юнайтед» 66
3 Чехія Міхал Мареш «Прамен»/«ЕРА-ПАК» 65
4 Португалія Жоау Матуш «Спортінг» 60
5 Португалія Рікардіньо «Бенфіка»/«Мовістар Інтер»/ACCS 59
6 Чехія Роман Мареш «Прамен»/«ЕРА-ПАК» 58
7 Азербайджан Віталій Борисов АММК/«Олімпік»/«Араз»/«Економац» 57
8-9 Бразилія/Казахстан Лео «Кайрат»/«Спортінг» 56
8-9 Бразилія Макс «ЕРА-ПАК» 56
10-12 Бразилія/Росія Сіріло «Динамо»/«Локомотив» (Даугавпілс) 55
10-12 Бразилія Део «Спортінг»/«Актобе» 55
10-12 Словаччина Петер Галько «Слов-Матік» 55
13 Іспанія Луїс Амадо /«Мовістар Інтер» 54

Рекордсмени за кількістю матчів у фінальних турнірах (з 2007 року)[ред. | ред. код]

Місце Гравець Клуби Матчі
1-2 Португалія Жоау Матуш «Спортінг» 15
1-2 Іспанія Айкардо «Барселона» 15
3-4 Бразилія Габріел «Мовістар Інтер»/«Барселона» 14
3-4 Іспанія Серхіо Лосано «Барселона» 14
5-11 Бразилія/Росія Сіріло «Динамо» 12
5-11 Бразилія/Казахстан Лео «Кайрат»/«Спортінг» 12
5-11 Бразилія Даніел Шираїші «Мовістар Інтер»/«Барселона» 12
5-11 Бразилія Дієго «Барселона» 12
5-11 Іспанія Хесус Ерреро «Мовістар Інтер» 12
5-11 Іспанія Карлос Ортіс «Мовістар Інтер» 12
5-11 Казахстан Дінмухамбет Сулейменов «Кайрат» 12
12 Бразилія Тату «Динамо» 11

Індивідуальний рекорд результативності[ред. | ред. код]

Наймолодший гравець, що виходив на майданчик[ред. | ред. код]

Наймолодший автор голу[ред. | ред. код]

Найстаріші гравці, що виходили на майданчик[ред. | ред. код]

Найстаріші гравці, що були в заявці на матч[ред. | ред. код]

Найстаріші автори голів[ред. | ред. код]

Найбільша перемога[ред. | ред. код]

Найвища відвідуваність[ред. | ред. код]

Місце Арена Кількість глядачів Матч Дата
1 Алмати Арена 12090[29] Барселона Ласса — Кайрат 26.04.2019
2 МЕО Арена 12076 Барселона — Спортінг 24.04.2015
3 МЕО Арена 9400 Бенфіка — Інтер Мовістар 25.04.2010

Найшвидший гол[ред. | ред. код]

Рекорд відвідуваності Фіналу чотирьох[ред. | ред. код]

  • Фінал чотирьох КУЄФА-2015 — 29207 глядачів (чотири гри)

Найбільша кількість фіналів чотирьох на одній арені[ред. | ред. код]

Найбільша кількість матчів в одному місті[ред. | ред. код]

Найбільша кількість голів у Фіналі чотирьох[ред. | ред. код]

  • Фінал чотирьох КУЄФА-2015 — 35 голів

Найбільша кількість півфіналів серед клубів[ред. | ред. код]

Найбільша кількість перемог у турнірі серед тренерів[ред. | ред. код]

Найбільша кількість фіналів серед гравців[ред. | ред. код]

Найбільша кількість півфіналів серед гравців[ред. | ред. код]

Найбільша кількість перемог у турнірі[ред. | ред. код]

Найбільша кількість перемог серед гравців[ред. | ред. код]

Найстаріший гравець, заявлений на сезон[ред. | ред. код]

Найстаріший головний тренер[ред. | ред. код]

  • Мухамед Порічанін Боснія і Герцеговина (Центар, сезон 2014/15) — 61 рік[34]

Тільки фінальні турніри (з сезону 2006/07)[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ УЄФА змінить та розширить футзальні турніри. Архів оригіналу за 19 липня 2017. Процитовано 28 квітня 2019. 
  2. ↑ Донецький «Шахтар» припинив існування. Архів оригіналу за 7 березня 2016. Процитовано 23 листопада 2012. 
  3. ↑ «ДСС»: Хлопнуть дверью не удалось
  4. ↑ Sporting joy: 2018/19 finals at a glance (англ.)
  5. ↑ Stats [Архівовано 1 травня 2021 у Wayback Machine.] (англ.)
  6. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 23 травня 2013. 
  7. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 30 липня 2013. Процитовано 23 травня 2013. 
  8. ↑ Makhoukhi takes top scorer honour. УЄФА. 26 квітня 2009. Архів оригіналу за 20 березня 2022. Процитовано 20 березня 2022.  (англ.)
  9. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 23 жовтня 2012. Процитовано 23 травня 2013. 
  10. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 9 червня 2013. Процитовано 23 травня 2013. 
  11. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 25 листопада 2012. Процитовано 23 листопада 2012. 
  12. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 4 травня 2013. Процитовано 29 квітня 2013. 
  13. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 28 квітня 2014. Процитовано 28 квітня 2014. 
  14. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 27 квітня 2015. Процитовано 27 квітня 2015. 
  15. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 26 квітня 2016. Процитовано 26 квітня 2016. 
  16. ↑ а б Архівована копія. Архів оригіналу за 21 квітня 2018. Процитовано 20 квітня 2018. 
  17. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 5 березня 2021. Процитовано 12 жовтня 2020. 
  18. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 4 травня 2021. Процитовано 4 травня 2021. 
  19. ↑ Inter's dominance: UEFA Futsal Cup records [Архівовано 21 квітня 2018 у Wayback Machine.] (англ.)
  20. ↑ Afrânio (англ.)
  21. ↑ Gian Luca Gerloni [Архівовано 11 березня 2018 у Wayback Machine.] (англ.)
  22. ↑ Roman Mareš [Архівовано 11 березня 2018 у Wayback Machine.] (англ.)
  23. ↑ Transylvania Dublin 4-4 Lynx [Архівовано 11 березня 2018 у Wayback Machine.] (англ.)
  24. ↑ Győr 6-4 Chrudim [Архівовано 11 березня 2018 у Wayback Machine.] (англ.)
  25. ↑ Delyan Koychev [Архівовано 11 березня 2018 у Wayback Machine.] (англ.)
  26. ↑ Differdange 3-3 Vytis [Архівовано 11 березня 2018 у Wayback Machine.] (англ.)
  27. ↑ Levski 6-0 TMT [Архівовано 11 березня 2018 у Wayback Machine.] (англ.)
  28. ↑ Flamurtari 3-3 Anzhi Tallinn [Архівовано 29 квітня 2015 у Wayback Machine.] (англ.)
  29. ↑ Sporting face Kairat in Sunday final [Архівовано 15 січня 2019 у Wayback Machine.] (англ.)
  30. ↑ Sporting CP 5-3 Charleroi [Архівовано 27 квітня 2015 у Wayback Machine.] (англ.)
  31. ↑ Gabriel: UEFA Futsal Cup final specialist [Архівовано 27 квітня 2015 у Wayback Machine.] (англ.)
  32. ↑ Veroljub Dugalić [Архівовано 28 квітня 2015 у Wayback Machine.] (англ.)
  33. ↑ KMF Ekonomac Kragujevac Squad [Архівовано 28 квітня 2015 у Wayback Machine.] (англ.)
  34. ↑ MNK Centar Sarajevo Squad [Архівовано 28 квітня 2015 у Wayback Machine.] (англ.)

Посилання[ред. | ред. код]

Турніри УЄФА
Поточні
Збірні
Клубні
Скасовані
Збірні
Клубні
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ліга_чемпіонів_УЄФА_з_футзалу&oldid=36347844