Лідери антигітлерівської коаліції

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Лідери антигітлерівської коаліції були важливими діячами Другої світової війни. Загальновизнаною політичною програмою коаліції була Атлантична хартія від 14 серпня 1941 року, запропонована президентом США Франкліном Рузвельтом. Продовженням Антигітлерівської коаліції у повоєнний час стало створення Організації Об'єднаних Націй.

Албанія Албанія[ред.ред. код]

Бельгія Бельгія[ред.ред. код]

  • Леопольд III. Залишився в Брюсселі й не очолив уряд у вигнанні, втративши довіру нації та уряду, хоч слідча комісія визнала Леопольда невинним у співпраці з нацистами. 16 липня 1951 року зрікся престолу на користь сина Бодуена I.
  • Юбер П'єрло, прем'єр-міністр країни у 1939—1945 роках. Вступив у конфлікт з королем.
  • П'єр Рікманс — генерал-губернатор африканської колонії Бельгії — Бельгійське Конго. Конголезькі війська підтримували британців у Східній Африці і Конго.
  • Віктор ван Стрідонк — генерал бельгійської армії під час вторгнення в Бельгію. Став командувачем бельгійських сил у Великій Британії. Верховне командування Союзних експедиційних сил.
  • Огюст Гілерт, командувач бельгійським експедиційними силами в ході Східно-Африканської кампанії.

Brazil Бразилія (1942—1945)[ред.ред. код]

  • Жетулью Варгас — президент Бразилії з 1930 по 1945. Бразильська сторона запропонувала задіяти власну армію у воєнних діях. Участь у війні фатальним чином позначилась на політиці Варгаса. Суттєво зросли антидиктаторські настрої.
  • Маскареньяс ді Морайс, очолив Бразильський експедиційний корпус. Бразильська дивізія воювала у складі четвертого корпусу п'ятої армії США на італійському фронті з вересня 1944 до капітуляції німецьких військ в Італії у квітні 1945 року.

Велика Британія Британська імперія[ред.ред. код]

Георг VI

Австралія Австралія[ред.ред. код]

  • Роберт Мензіс, прем'єр-міністр країни.[2]
  • Артур Фадден, прем'єр-міністр країни.[3]
  • Джон Кертін, прем'єр-міністр країни.[4]
  • Френк Форд, прем'єр-міністр країни.[5]
  • Бен Чіфлі, прем'єр-міністр країни.[6]
  • Сер Томас Блемі (фельдмаршал) — головний командувач австралійських збройних сил і командувач союзними сухопутними військами в південно-західній частині Тихого океану.
  • Джон Норткотт — начальник Генерального штабу.
  • Сер Бруденел Вайт — начальник Генерального штабу.
  • Вернон Старді — начальник Генерального штабу.
  • Сер Рагнар Колвін, Австралійська морська рада.
  • Сер Гай Ройл, Австралійська морська рада.
  • Сер Льюїс Гамільтон, Австралійська морська рада.

Flag of the Federated Malay States (1895 - 1946).svg Британська Малайя[ред.ред. код]

Клод Окінлек

Індія[ред.ред. код]

Канада Канада[ред.ред. код]

Гаррі Крірар

Нова Зеландія Нова Зеландія[ред.ред. код]

Dominion of Newfoundland Red Ensign.svg Ньюфауленд[ред.ред. код]

  • Сер Хамфрі Волвен — губернатор та голова Комісії Уряду. Всіляко підтримував фронт.

Палестина[ред.ред. код]

Південна Родезія[ред.ред. код]

Південно-Африканський Союз[ред.ред. код]

Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії[ред.ред. код]

State Flag of Greece (1863-1924 and 1935-1970).svg Королівство Греція (1940—1945)[ред.ред. код]

Данія Королівство Данія (1940—1945)[ред.ред. код]

Ефіопія Ефіопська імперія[ред.ред. код]

Єгипет Королівство Єгипет[ред.ред. код]

Іран Іран[ред.ред. код]

Республіка Китай Китайська республіка[ред.ред. код]

Flag of Korea (1882-1910).svg Корея[ред.ред. код]

Ліберія Ліберія[ред.ред. код]

Люксембург Велике герцогство Люксембург[ред.ред. код]

Мексика Мексика (1942—1945)[ред.ред. код]

Монголія Монгольська народна Республіка[ред.ред. код]

Нідерланди Королівство Нідерландів (1940—1945)[ред.ред. код]

Норвегія Королівство Норвегія[ред.ред. код]

Польща Польща[ред.ред. код]

СРСР СРСР (1941—1945)[ред.ред. код]

США США (1941—1945)[ред.ред. код]

Європа та Африка[ред.ред. код]

Тихоокеанський театр[ред.ред. код]

Франція Франція (до 1940)[ред.ред. код]

  • Альбер Лебрен — президент Франції у період Третьої республіки (1932—1940). На зміну йому, після капітуляції Франції, прийшов Режим Віші.[12]
  • Едуар Даладьє — 117-й Прем'єр-міністр Франції у 1938—1940. Виступав з ініціативою відправки в допомогу фінській армії французького допоміжного корпусу, але відмовився від ідеї. Після капітуляції арештований урядом Віші.
  • Поль Рейно — прем'єр-міністр у 1940. Не підписав сепаратний мир з німцями, подавши у відставку.
  • Філіпп Петен, прем'єр-міністр країни. Засновник так званого режиму Віші. 15 серпня 1945 суд визнав маршала винним у державній зраді.
  • Моріс Гамелен — головнокомандувач французькою армією на початку Другої світової війни.
  • Максим Вейган — головнокомандувач французькою армією у 1940, виступав за перемир'я з Німеччиною. Під час режиму Віші Вейган займав посаду міністра національної оборони.

Flag of Free France (1940-1944).svg Вільна Франція[ред.ред. код]

  • Шарль де Голль організував у Лондоні рух «Вільна Франція» (пізніше «Бойова Франція»), і воював проти нацистів у 1940—1944, був главою тимчасового уряду Франції 1944—1946.
  • Анрі Жиро — вів таємні переговори з союзниками, був співголовою Французького комітету національного визволення (разом з де Голлем).
  • Філіпп Леклерк — генералом союзників по Антигітлерівській коаліції, який звільнив Париж у 1944 році. Проводив операції у Габоні, рейди до території Лівії.
  • Альфонс Жуен — командувач експедиційним французьким корпусом.
  • Марі П'єр Кьоніг — командувач Внутрішніми французькими військами.
  • Жан Марі де Латр де Тассіньї — командувач військами Франції в Тунісі. Під його командуванням 1-ша армія захопила південну Францію.
  • Жорж Катру — генерал-губернатор Французького Індокитаю та в. о. генерал-губернатора Алжиру.

Чехословаччина Чехословаччина[ред.ред. код]

Flag of the Kingdom of Yugoslavia.svg Королівство Югославія[ред.ред. код]

Петро ІІ Карагеоргієвич
  • Йосип Броз Тіто — командувач югославським партизанським визвольним рухом. 20 жовтня 1944 частини югославських партизан і Радянської Армії увійшли до Белграду, незабаром Югославія була проголошена республікою.
  • Душан Симович — начальник Генштабу югославської армії, а потім командувач військово-повітряних сил Югославії.
  • Іван Шубашич — 23-й прем'єр-міністр Югославії.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. The History of the Commonwealth. The Commonwealth Secretariat. Архів оригіналу за 2006-10-24. Процитовано 2007-02-26. 
  2. Robert Menzies. In office.. Australia's prime ministers. National Archives of Australia. Архів оригіналу за May 1, 2003. Процитовано 2008-09-25. 
  3. Arthur Fadden. Australia's prime ministers. National Archives of Australia. Процитовано 2008-09-25. 
  4. John Curtin. National Archives of Australia. Архів оригіналу за 2007-02-05. Процитовано 2007-04-21. 
  5. Francis Forde. Australia's prime ministers. National Archives of Australia. Архів оригіналу за July 21, 2008. Процитовано 2008-09-25. 
  6. Ben Chifley. Australia's prime ministers. National Archives of Australia. Архів оригіналу за June 18, 2006. Процитовано 2008-09-25. 
  7. L, Klemen (1999–2000). Lieutenant-General Arthur Ernest Percival. Forgotten Campaign: The Dutch East Indies Campaign 1941–1942. Архів оригіналу за 2011-09-24. 
  8. L, Klemen (1999–2000). General Sir Archibald Percival Wavell. Forgotten Campaign: The Dutch East Indies Campaign 1941–1942. 
  9. http://www.encyclopedia.com/doc/1G1-154332082.html
  10. Flores, Santiago A. (1999–2000). 201st Mexican Fighter Squadron. Forgotten Campaign: The Dutch East Indies Campaign 1941–1942. 
  11. L, Klemen (1999–2000). Vice-Admiral Conrad Emil Lambert Helfrich. Forgotten Campaign: The Dutch East Indies Campaign 1941–1942. Архів оригіналу за 2011-07-26. 
  12. Albert Lebrun's biography on the French Presidency official website Archived квітень 14, 2009 на сайті Wayback Machine.