Лідери антигітлерівської коаліції

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Лідери антигітлерівської коаліції були важливими діячами Другої світової війни. Загальновизнаною політичною програмою коаліції була Атлантична хартія від 14 серпня 1941 року, запропонована президентом США Франкліном Рузвельтом. Продовженням Антигітлерівської коаліції у повоєнний час стало створення Організації Об'єднаних Націй.

Албанія Албанія[ред. | ред. код]

Бельгія Бельгія[ред. | ред. код]

  • Леопольд III. Залишився в Брюсселі й не очолив уряд у вигнанні, втративши довіру нації та уряду, хоч слідча комісія визнала Леопольда невинним у співпраці з нацистами. 16 липня 1951 року зрікся престолу на користь сина Бодуена I.
  • Юбер П'єрло, прем'єр-міністр країни у 1939—1945 роках. Вступив у конфлікт з королем.
  • П'єр Рікманс — генерал-губернатор африканської колонії Бельгії — Бельгійське Конго. Конголезькі війська підтримували британців у Східній Африці і Конго.
  • Віктор ван Стрідонк — генерал бельгійської армії під час вторгнення в Бельгію. Став командувачем бельгійських сил у Великій Британії. Верховне командування Союзних експедиційних сил.
  • Огюст Гілерт, командувач бельгійським експедиційними силами в ході Східно-Африканської кампанії.

Brazil Бразилія (1942—1945)[ред. | ред. код]

  • Жетулью Варгас — президент Бразилії з 1930 по 1945. Бразильська сторона запропонувала задіяти власну армію у воєнних діях. Участь у війні фатальним чином позначилась на політиці Варгаса. Суттєво зросли антидиктаторські настрої.
  • Маскареньяс ді Морайс, очолив Бразильський експедиційний корпус. Бразильська дивізія воювала у складі четвертого корпусу п'ятої армії США на італійському фронті з вересня 1944 до капітуляції німецьких військ в Італії у квітні 1945 року.

Велика Британія Британська імперія[ред. | ред. код]

Георг VI

Австралія Австралія[ред. | ред. код]

  • Роберт Мензіс, прем'єр-міністр країни.[2]
  • Артур Фадден, прем'єр-міністр країни.[3]
  • Джон Кертін, прем'єр-міністр країни.[4]
  • Френк Форд, прем'єр-міністр країни.[5]
  • Бен Чіфлі, прем'єр-міністр країни.[6]
  • Сер Томас Блемі (фельдмаршал) — головний командувач австралійських збройних сил і командувач союзними сухопутними військами в південно-західній частині Тихого океану.
  • Джон Норткотт — начальник Генерального штабу.
  • Сер Бруденел Вайт — начальник Генерального штабу.
  • Вернон Старді — начальник Генерального штабу.
  • Сер Рагнар Колвін, Австралійська морська рада.
  • Сер Гай Ройл, Австралійська морська рада.
  • Сер Льюїс Гамільтон, Австралійська морська рада.

Flag of the Federated Malay States (1895 - 1946).svg Британська Малайя[ред. | ред. код]

Клод Окінлек

Індія[ред. | ред. код]

Канада Канада[ред. | ред. код]

Гаррі Крірар

Нова Зеландія Нова Зеландія[ред. | ред. код]

Dominion of Newfoundland Red Ensign.svg Ньюфауленд[ред. | ред. код]

  • Сер Хамфрі Волвен — губернатор та голова Комісії Уряду. Всіляко підтримував фронт.

Палестина[ред. | ред. код]

Південна Родезія[ред. | ред. код]

Південно-Африканський Союз[ред. | ред. код]

Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії[ред. | ред. код]

State Flag of Greece (1863-1924 and 1935-1973).svg Королівство Греція (1940—1945)[ред. | ред. код]

Данія Королівство Данія (1940—1945)[ред. | ред. код]

Ефіопія Ефіопська імперія[ред. | ред. код]

Єгипет Королівство Єгипет[ред. | ред. код]

Іран Іран[ред. | ред. код]

Республіка Китай Китайська республіка[ред. | ред. код]

Flag of Korea (1882–1910).svg Корея[ред. | ред. код]

Ліберія Ліберія[ред. | ред. код]

Люксембург Велике герцогство Люксембург[ред. | ред. код]

Мексика Мексика (1942—1945)[ред. | ред. код]

Монголія Монгольська народна Республіка[ред. | ред. код]

Нідерланди Королівство Нідерландів (1940—1945)[ред. | ред. код]

Норвегія Королівство Норвегія[ред. | ред. код]

Польща Польща[ред. | ред. код]

СРСР СРСР (1941—1945)[ред. | ред. код]

США США (1941—1945)[ред. | ред. код]

Європа та Африка[ред. | ред. код]

Тихоокеанський театр[ред. | ред. код]

Франція Франція (до 1940)[ред. | ред. код]

  • Альбер Лебрен — президент Франції у період Третьої республіки (1932—1940). На зміну йому, після капітуляції Франції, прийшов Режим Віші.[12]
  • Едуар Даладьє — 117-й Прем'єр-міністр Франції у 1938—1940. Виступав з ініціативою відправки в допомогу фінській армії французького допоміжного корпусу, але відмовився від ідеї. Після капітуляції арештований урядом Віші.
  • Поль Рейно — прем'єр-міністр у 1940. Не підписав сепаратний мир з німцями, подавши у відставку.
  • Філіпп Петен, прем'єр-міністр країни. Засновник так званого режиму Віші. 15 серпня 1945 суд визнав маршала винним у державній зраді.
  • Моріс Гамелен — головнокомандувач французькою армією на початку Другої світової війни.
  • Максим Вейган — головнокомандувач французькою армією у 1940, виступав за перемир'я з Німеччиною. Під час режиму Віші Вейган займав посаду міністра національної оборони.

Flag of Free France (1940-1944).svg Вільна Франція[ред. | ред. код]

  • Шарль де Голль організував у Лондоні рух «Вільна Франція» (пізніше «Бойова Франція»), і воював проти нацистів у 1940—1944, був главою тимчасового уряду Франції 1944—1946.
  • Анрі Жиро — вів таємні переговори з союзниками, був співголовою Французького комітету національного визволення (разом з де Голлем).
  • Філіпп Леклерк — генералом союзників по Антигітлерівській коаліції, який звільнив Париж у 1944 році. Проводив операції у Габоні, рейди до території Лівії.
  • Альфонс Жуен — командувач експедиційним французьким корпусом.
  • Марі П'єр Кьоніг — командувач Внутрішніми французькими військами.
  • Жан Марі де Латр де Тассіньї — командувач військами Франції в Тунісі. Під його командуванням 1-ша армія захопила південну Францію.
  • Жорж Катру — генерал-губернатор Французького Індокитаю та в. о. генерал-губернатора Алжиру.

Чехословаччина Чехословаччина[ред. | ред. код]

Flag of Yugoslavia (1918–1943).svg Королівство Югославія[ред. | ред. код]

Петро ІІ Карагеоргієвич
  • Йосип Броз Тіто — командувач югославським партизанським визвольним рухом. 20 жовтня 1944 частини югославських партизан і Радянської Армії увійшли до Белграду, незабаром Югославія була проголошена республікою.
  • Душан Симович — начальник Генштабу югославської армії, а потім командувач військово-повітряних сил Югославії.
  • Іван Шубашич — 23-й прем'єр-міністр Югославії.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. The History of the Commonwealth. The Commonwealth Secretariat. Архів оригіналу за 2006-10-24. Процитовано 2007-02-26. 
  2. Robert Menzies. In office.. Australia's prime ministers. National Archives of Australia. Архів оригіналу за May 1, 2003. Процитовано 2008-09-25. 
  3. Arthur Fadden. Australia's prime ministers. National Archives of Australia. Процитовано 2008-09-25. 
  4. John Curtin. National Archives of Australia. Архів оригіналу за 2007-02-05. Процитовано 2007-04-21. 
  5. Francis Forde. Australia's prime ministers. National Archives of Australia. Архів оригіналу за July 21, 2008. Процитовано 2008-09-25. 
  6. Ben Chifley. Australia's prime ministers. National Archives of Australia. Архів оригіналу за June 18, 2006. Процитовано 2008-09-25. 
  7. L, Klemen (1999–2000). Lieutenant-General Arthur Ernest Percival. Forgotten Campaign: The Dutch East Indies Campaign 1941–1942. Архів оригіналу за 2011-09-24. 
  8. L, Klemen (1999–2000). General Sir Archibald Percival Wavell. Forgotten Campaign: The Dutch East Indies Campaign 1941–1942. 
  9. http://www.encyclopedia.com/doc/1G1-154332082.html
  10. Flores, Santiago A. (1999–2000). 201st Mexican Fighter Squadron. Forgotten Campaign: The Dutch East Indies Campaign 1941–1942. 
  11. L, Klemen (1999–2000). Vice-Admiral Conrad Emil Lambert Helfrich. Forgotten Campaign: The Dutch East Indies Campaign 1941–1942. Архів оригіналу за 2011-07-26. 
  12. Albert Lebrun's biography on the French Presidency official website Archived квітень 14, 2009 на сайті Wayback Machine.