Мак-Тимошенко Лідія Степанівна
| Мак-Тимошенко Лідія Степанівна | |
|---|---|
| Народилася |
1 серпня 1915 Чернівці, Герцогство Буковина |
| Померла |
17 травня 2002 (86 років) Канада |
| Країна |
 Україна |
| Діяльність | поетка, громадська діячка, письменниця |
| Alma mater | Чернівецький ліцей №5 «Оріяна», Станиславівська українська гімназія і Карлів університет |
| Членство | Пласт, ОУН, Об'єднання українських письменників «Слово» і Союз українок Канади |
Лідія Степанівна Мак-Тимошенко (1915—2002) — українська поетеса (літературне псевдо Лариса Мурович), діячка Пласту, ОУН. Членка Об'єднання українських письменників «Слово».
Ранні роки[ред. | ред. код]
Народилась 1 серпня 1915 року в Чернівцях на Буковині в родині професора класичних мов і філософії Степана Мака та народної вчительки Віри Ісопенко. Лідія виховувалась на родинних легендах, на героїчних прикладах далеких Предків, які боролися за Волю України. Вона пишалась своїм козацьким прапрадідом, який воював у лавах гетьмана Івана Мазепи проти московського царя Петра Першого. Після Полтавської битви 1709 р. він разом з іншими козаками був змушений залишити Центральну Україну і переселитися на Буковину.
Значний вплив на виховання майбутньої поетеси справила хатня робітниця її бабусі Василина — гуцулка, яка знала безліч народних переказів, легенд, пісень та казок. Пізніше вони стали основою багатьох поетичних творів Лариси Мурович.
Громадська робота в Україні[ред. | ред. код]
Лідія відвідувала українську гімназію в Чернівцях, доки та не була закрита румунськими властями. Деякий час дівчина навчалася в румунському православному ліцеї, але відчула вороже ставлення до українців з боку керівництва. Тому, залишивши Чернівці, майбутня поетеса продовжила навчання в Станиславові (нині м. Івано-Франківськ).
Уже тоді Лідія Мак бере активну участь у Пласті, згодом стає членкинею ОУН, де вона була організаторкою дівочих гуртків.
Після закінчення української гімназії друкує свої перші поетичні твори. Та війна понівечила долю, закинула далеко від рідної землі. Лідія (Лариса) втратила зв'язок зі своїм чоловіком, а згодом з маленьким сином Юрієм переселилася до Канади.
На чужині[ред. | ред. код]
У 1955 р. вона одружилася з інженером-агрономом Володимиром Тимошенком і разом з чоловіком була фундаторкою багатьох українських організацій, продовжувала активну громадську діяльність у Союзі Українок Канади, працювала вчителькою української літератури на курсах українознавства.
Лариса Мурович була добре знайома з сенатором Канади Павлом Юзиком (українцем за походженням), співпрацювала з ним і була культурно-освітньою референткою української громади. Була фундаторкою Інституту імені Володимира Шаяна, який працює в руслі відновлення рідної віри українців.
Творчий доробок[ред. | ред. код]
Поетична творчість Лариси Мурович зібрана в кількох книгах:
- «Піонери Святої Землі» (1969),
- «Євшан» (1970),
- «Жар-Птаха» (1971),
- «Дерево Рідного Роду» (1984).
Громадськість Канади в 2000 р. відзначила 85-літній ювілей поетеси, видавши збірку її поезій. Лариса Мурович говорила:
Уже з молодих років я працювала для української справи словом і пером. Найщасливішим днем мого життя був день проголошення Самостійної України 24 серпня 1991 року і надзвичайно успішний референдум 1 грудня цього ж року. Моя життєва мрія здійснилася!
Окремі публікації:
- Мурович Лариса. Вірші // Хрестоматія з української літератури в Канаді. – Едмонтон, 2000. –С. 93-97.
- Мурович Л. Дерево рідного роду [Архівовано 26 березня 2018 у Wayback Machine.]. Поезії. – Торонто: Світання, 1984. – 208 с.
- Мурович Л. Євшан: Поезії та поеми [Архівовано 26 березня 2018 у Wayback Machine.]. Торонто: Світання, 1971. – 64 с.
- Мурович Л. Жар-Птаха: Вибрані поезії [Архівовано 26 березня 2018 у Wayback Machine.]. Торонто: Світання, 1971. – 47 с.
- Мурович Лариса. Піонери Святої Землі [Архівовано 26 березня 2018 у Wayback Machine.]. – Торонто: Світання, 1969. – 64 с.
- Мурович Лариса. По святій Землі: Враження з подорожі й опис святих місць. – Мюнхен, 1959. – 114 с.
Джерела[ред. | ред. код]
- Дибко, Ірина (15 січня 1986). Поетка — жрекиня (PDF). Свобода (укр.). № 9. с. 2. Архів оригіналу (PDF) за 26 березня 2018.
- Кухар Р. Лариса Мурович – берегиня рідної прадідівщини // Визвольний Шлях. – 2002. – Кн. 9. –С. 70-71.
- Лоза М. Лариса Мурович: „Дерево рідного роду” // Визвольний Шлях. – 1986. – Кн. 10. – С. 1269-1276.
- Героїчно посвячена / Г. С. Лозко // Сварог. – 2003. – Вип. 13/14. – С. 15
- Лозко Г. С. Пробуджена Енея. Європейський етнорелігійний ренесанс. — Харків: Див, 2006. — 468 с.
- Миронець Н. Її благословила Олена Теліга // На тлі трагічної історії. – К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 2003. – С. 25-29.
- Овечко І. Лариса Мурович – поетеса лірики й мітології // Вибрані поезії, нариси, оповідання, статті, рецензії. – Лос-Анджелес: Батурин, 1970. – С. 146-148.
- Сеньків, Іван (листопад 1988). Любительки гуцульщини: Лариса Мурович (PDF). Наше життя (укр.). № No. 10, Vol. XLV. Союз українок Америки. Архів оригіналу (PDF) за 26 березня 2018.
- Славутич Яр. Міцне коріння роду // Українська література в Канаді: Вибрані дослідження, статті й рецензії. – Едмонтон: Славута, 1992. – С. 148-150.