Лінчування

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Лінчований негр. 1925

Лінчування (суд Лінча) — самосуд у США, призначення та виконання кари не уповноваженими до цього особами; метод діяльності агресивно налаштованого населення, ку-клукс-клану тощо.

За однією з версій, дістав назву на честь судді зі штату Вірджинія часів Війни за незалежність Чарльза Лінча. За іншою — від прізвища капітана Вільяма Лінча, який ввів в окрузі Піттсильванія (штат Вірджинія) «закон Лінча» про позаправні тілесні покарання в 1780.

Виникнення суду Лінча як систематичної практики належить до кінця 1860-х років, коли після поразки в Громадянській війні Південь США був окупований військами Півночі: землі піддавалися масовій скупці з боку північних ділків, так званих карпетбеггерів, а чорношкіре населення, оголошене в ході війни абсолютно вільним від рабства, мстило своїм колишнім господарям. Для боротьби з північними окупантами, а особливо з вивільненими неграми була заснована таємна організація Ку-Клукс-Клан, члени якої широко практикували "суди Лінча". Цей (так званий Перший) Ку-Клукс-Клан був розгромлений федеральним урядом в 1870-ті роки, але терор проти негрів не припинився. На зміну рабству прийшла сегрегація, закріплена законодавчо (т. зв. Закони Джима Кроу), а також неписаний етикет, якого мали дотримуватися негри. За скоєння злочинів проти загального закону (вбивство, грабіж, зґвалтування білих), законів Джима Кроу або неписаних правил поведінки, негр міг зазнати лінчування. Лінчуванню піддавалися також учасники страйків, негри-фермери й інші особи, які загрожували економічним інтересам білої більшості. Пік кількості лінчування припав на 1892 (151 жертва), були нові сплески у 1910-х роках, тоді ж був заснований "другий" Ку-Клукс-Клан, оспіваний Девідом Гриффітом у фільмі «Народження нації».

Поряд з неграми, лінчуванню піддавалися також білі американці, насамперед італійці (за підозрою у співпраці з мафією), євреї (популярність одержало лінчування єврея Лео Франка в 1915), англомовні католики тощо. Всього в Сполучених Штатах у 1882-1968 (передусім у 1882-1920) лінчуванню були піддані приблизно 3500 афроамериканців і 1300 білих.

Лінчування здійснювалося зазвичай через повішення, проте могло супроводжуватися тортурами або спаленням на вогнищі. Більш м'яким покаранням було віддання обвинувачуваного ганьбі, для чого його обмазували дьогтем, вивалювали в пір'ї, саджали верхи на колоду і в такому вигляді проносили через усе місто. Після цього засуджений отримував свободу, але зазвичай мусив залишити місто. Нерідко в суді Лінча брали участь не просто неорганізовані натовпи, а законні судді, мери невеликих міст, шерифи; про місце і час лінчування повідомлялося заздалегідь, як при законній страті, були фотографи, іноді влаштовувалися шоу.

У 1900-і роки в моду ввійшли листівки з зображенням повішених жертв "суду Лінча", поряд з якими позують його учасники; вони посилали їх родичам із коментарями на кшталт «Мамо, це я зліва». Федеральний уряд заборонив такого роду поштову продукцію в 1908, але її нелегально друкували, і вона циркулювала до 1930-х років.

Хоча суди Лінча часто засуджував федеральний уряд (особливо Республіканська партія), законної протидії цим акціям фактично не було - влада південних штатів і округів зазвичай складалася з осіб, що бачили в "судах Лінча" самооборону від безчинств негрів.

Боротьбу з лінчуванням під тиском громадської думки почали президенти-демократи Ф.Д.Рузвельт (який, проте, у 1936 не наважився ухвалити жорсткі закони проти лінчування, боячись втратити підтримку південних виборців) і особливо Г.Трумен. Після Другої світової війни лінчування перетворилося на поодинокі випадки, зазвичай пов'язані з приватним терором груп начебто Ку-Клукс-Клану, і підлягало суворому розслідуванню.

Нині суд Лінча не існує. В американському суспільстві зникла моральна підтримка для цієї практики. Скасування законів Джима Кроу і фактичне зрівняння негрів у правах у час правління президентів Дж. Кеннеді і Л.Джонсона позбавили масові акції проти негрів правової підтримки .