Лінійна піхота

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Лінійна піхота — вид піхоти, що становив основу сухопутних армій з середини XVII до середини XIX століття[1].

Пруська лінійна піхота 1745 р.

Лінійна піхота з'явилася у XVII столітті. На початку XVII століття шведський король Густав-Адольф значно полегшив мушкет і забезпечив його колісцевим замком. Тепер можна було стріляти не з підставки, а прямо з рук. Відтепер від стрільців не потребувалося фізичної сили і вправності. До того ж, на новий мушкет потрібно було менше заліза і в масовому виробництві він виявився дешевшим. Однак, при Густаві-Адольфі у шведській армії зброєю з колісцевим замком була забезпечена лише кіннота. Піхота отримала мушкети з колісцевим замком вже після смерті Густава-Адольфа.

З масовим поширенням ручної вогнепальної зброї в піхотних частинах з середини XVII століття на полях битв стала панувати лінійна тактика, згідно з якою піхота будувалася в довгі лінії-шеренги і вела інтенсивний залповий вогонь.

Лінійна тактика вимагала суворої дисципліни й простих, доведених до автоматизму, прийомів. При навчанні застосовувалася муштра й тілесні покарання. Це зробило неможливим комплектування рядового складу з дворян. Була створена лінійна піхота — масовий різновид піхоти, що комплектувався на основі насильницьких рекрутських наборів з селян (особливо кріпаків), або шляхом вербування найманців. Лише офіцерській склад був дворянського походження.

Лінійна піхота швидко стала основним і найбільш масовим видом піхоти в європейських країнах. Мушкетери та гренадери, що були раніше елітними військами, в багатьох країнах поступово увійшли до складу лінійної піхоти, перейшли до лінійної тактики й стали комплектуватися з простолюдинів.

Тактика[ред. | ред. код]

Лінійний козацький стрій (праворуч) під час битви під Берестечком
Каре під час захисту від демонстрантів

Лінія складалася з 2-х, 3-х або 4-х шеренг (рядів) солдат. Щоб не заважати стрільбі задніх шеренг, перша шеренга могла ставати на коліно. Лінія визнавалася основною бойовою формацією і її прорив вважався поразкою. Піхота навчалася стройовим прийомам, основною метою яких було швидке розгортання лінії і маневри.

Піхота, спеціально призначена для використання лінійної тактики, отримала назву лінійної піхоти. Але лінія була не єдиним видом бойового шикування. При загрозі обходу ворожої кіннотою, вона будувалася в каре (квадрат) з порожньою серединою (таке каре складалося з чотирьох ліній, спрямованих обличчям назовні квадрата). В атаці могла використовуватися не тільки звичайна, але і скошена лінія (таку побудову використовував Фрідріх II і його послідовники). Для атаки фортець і інших укріплених пунктів, а також для атаки на складній місцевості (де рух лінії зустріло б перешкоди) використовувалася побудова в інший зімкнутий стрій — колону.

Після Великої французької революції французькі війська, а потім і війська деяких інших країн, стали комплектуватися на основі загальної військової повинності, тому вони не вміли атакувати в розгорнутій лінії і робили це в колоні. В лінію шикувалися тільки при обороні.

Відрізняло шикування лінійної піхоти те, що вона воювала в зімкнутому строю, на противагу розсипному легкої піхоти. Крім того, її головним бойовим засобом був багнетний удар, у той час, як легка піхота зосереджувалася на прицільному вогневому бою. Рушниці в лінійній піхоті були простішими за конструкцією і важчими за рушниці легких піхотинців[2].

Озброєння та екіпіровка[ред. | ред. код]

Лінійна піхота була озброєна мушкетами. В середині XVII століття мушкети були оснащені багнетом, що дозволило лінійній піхоті захищатися від ворожої кінноти. Наприкінці XVII століття мушкети були замінені легшими та дешевшими піхотними рушницями з кременевим замком («фузіями», вагою 5 кг і калібром 17,5 мм) спочатку у Франції, а потім і в інших державах. У багатьох країнах для нових рушниць збереглася назва «мушкет». Як мушкети, так і фузії були гладкоствольними і мали вкрай низьку точність. Але у них була важлива перевага — швидкість заряджання. Вони стріляли тричі на хвилину, у той час, як нарізні штуцери — тільки раз на хвилину.

Основна маса лінійної піхоти не мала ніякого захисного спорядження, оскільки металева кіраса і шолом не могли, здебільшого, захистити від рушничної кулі. Лише елітні загони, що увійшли до складу лінійної піхоти, могли зберігати, за традицією, окремі елементи захисту, наприклад, мідні шапки у гренадерів.

Співвідношення з іншими видами піхоти[ред. | ред. код]

Спочатку лінійна піхота становила невелику частку всієї піхоти. Вона не могла протистояти кінноті, тому основною масою піхоти залишалися пікінери. З винаходом багнета потреба в пікінерах відпала і поступово лінійна піхота стала більшістю.

Крім лінійної піхоти, існували елітні війська (головним чином, охорона монархів і пап) і легка піхота, яка не використовувала лінійної тактики і була озброєна спочатку аркебузами. Лінійна піхота, у якої мушкети і рушниці з багнетом були важче аркебуз, стала називатися також важкою піхотою. Аркебузи незабаром вийшли з ужитку, але в кінці XVIII століття з'явився новий різновид легкої піхоти — стрільці розсипного строю (єгері, карабінери та інші), озброєні дорогими нарізними карабінами (штуцерами) без багнета і навчені прицільної стрільби та використанню природних укриттів і рельєфу місцевості.

У Франції, в епоху революційних і Наполеонівських воєн, формально продовжував існувати поділ на гвардію, лінійну і легку піхоти. Але Наполеон був противником нарізної зброї, тому, фактично, і лінійні, і «легкі» полки мали однакові тактику й озброєння (гладкоствольні рушниці). І в лінійних, і в «легких» полках наполеонівської Франції були батальйони, набрані з солдатів, що відзначилися в бою (вольтижери): вони билися в розсипному строю (але були озброєні гладкоствольними рушницями).

У Російській імперії та деяких інших країнах, де широко використовувалися єгері, лінійна піхота стала більше використовуватися для рукопашного бою. Легка ж піхота забезпечувала вогневу підтримку, прикривала пересування частин. У XIX столітті частка єгерів швидко росла, а частка лінійної піхоти знижувалася.

Занепад лінійної піхоти[ред. | ред. код]

Ближче до середини XIX століття з'явилися «нарізні мушкети», що поєднували точність штуцерів і скорострільність мушкетів. Вони усунули основний недолік легкої піхоти. Під час Кримської війни російська лінійна піхота (піхотні полки) зазнавала важких втрат від вогню французьких зуавів, озброєних «нарізними мушкетами». З іншого боку, англійська лінійна піхота воювала в тій війні досить вдало (прикладом є тонка червона лінія).

У середині XIX століття були винайдені гвинтівки, які заряджалися з казенної частини ствола. З їхнім впровадженням стрілецькі війська отримали відчутну перевагу над лінійною піхотою. Незабаром, після Кримської війни, в Російській імперії лінійна і легка піхоти були об'єднані в єдині стрілецькі війська, які використовували нарізну зброю та розсипну тактику. При цьому піхота розділилася на стрільців, піхотні полки та гренадерський корпус (не враховуючи гвардії). Стрільці мали те ж озброєння, але кращу стрілецьку підготовку.

У США до початку Громадянської війни лінійної піхоти майже не було (оскільки у боротьбі з індіанцями вона була марна). На початку Громадянської війни як мешканці Півночі, так і жителі Півдня сформували кілька лінійних полків, але вони зазнали важких втрат і фактично були знищені. Після Громадянської війни лінійні полки в США не створювалися.

До 1870 року в багатьох німецьких державах все ще існувала лінійна піхота. У Франції під впливом авторитету Наполеона з 366 піхотних батальйонів 300 називалося лінійними. Хоча вони не піддавалися суворій дисципліні, а в 1866 отримали гвинтівки Шасспо, проте, як і раніше, оборонялися в лініях і атакували в зімкнутих колонах. Під час Франко-прусської війни лінійна піхота масово гинула з обох сторін від вогню гвинтівок (а у французів — і від шрапнелі німецької нарізної артилерії). З 1871 року в Німецькій імперії військ під назвою Linieninfanterie не стало.

Зростання скорострільності гвинтівок і винахід у 1883 році кулемета «Максим» привели до того, що зімкнуті ряди лінійної піхоти стали зазнавати величезних втрат і не доходили до дистанції штикового бою. Це призвело до повної відмови від лінійної піхоти на межі XIX—XX століть.

Однак, у збройних силах Великої Британії назва «лінійна піхота» збереглася для позначення неелітних військ з простим озброєнням (на відміну від гвардії, десантників, морської піхоти тощо). Британська лінійна піхота характеризується меншим часом навчання в порівнянні з іншими британськими пішими частинами:

  • Лінійна піхота: 24 або 26 тижнів
  • Parachute Regiment: 28 тижнів
  • Royal Marine Commandos: 32 тижні
  • RAF Regiment: 29 тижнів.

Інше[ред. | ред. код]

Від лінійної піхоти слід відрізняти так звані лінійні батальйони в російській армії 1803—1917 років — підрозділи, розквартировані по лінії кордону імперії, тобто прикордонні війська. Хоча з 1897 року їх доповнив корпус прикордонної варти, престижніший і ефективніший. Тим більше, лінійні батальйони були основою російських військ під час завоювання Туркестану.

Лінійною кавалерією могли називати драгунів і уланів, яким протиставляли важку (кірасири) і легку (гусари, козаки) кавалерії[2].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Клаузевиц К. О войне. (Часть V/V Боевой порядок армии) — М.: Госвоениздат, 1934.; переиздание: М.: Эксмо, 2007. — ISBN 978-5-699-24697-7 (рос.)
  2. а б Линейные войска // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)