Ліпкін Семен Ізраїльович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Семен Ліпкін
Lisnyanskaya-30 5.jpg
Народився 6 (19) вересня 1911(1911-09-19)
Одеса
Помер 31 березня 2003(2003-03-31) (91 рік)
Передєлкіно, Росія
Поховання Передєлкінський цвинтар[d]
Громадянство СРСР СРСРРосія Росія
Діяльність поет, перекладач
Мова творів російська[1]
Нагороди Орден Білого Лотоса
Сторінка в Інтернеті [http://a88.narod.ru/lp00.htm Семен Ізраїльович Ліпкін

Семен Ізраїльович Ліпкін (6 вересня 1911, Одеса — 31 березня 2003, Передєлкіно) — російський радянський поет і перекладач.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в сім'ї кустаря-закрійника. За порадою Едуарда Багрицького в 1929 переїхав до Москви, де почав публікувати вірші в газетах і журналах.

Вивчив перську мову. З 1934 а перекладав поезію, переважно епічну, з східних мов (зокрема, Аккадський епос «Поема про Гільгамеша», калмицький епос «Джангар», киргизький епос «Манас», пам'ятник індійській культури «Бхагавадгіта»).

Член Спілки письменників СРСР з моменту її заснування в 1934. Закінчив Московський інженерно-економічний інститут (1937).

Учасник Радянсько-німецької війни. У 1941—1945 рр. воював у лавах 110-ї Калмицької кавалерійської дивізії.

Ліпкін — виключно обдарований перекладач, який славиться також і тим, що при перекладі давньосхідної поезії він не модернізує її, не намагається надати їй єдиний стиль, що зрівнює різних поетів. Чудове володіння мовою та віршем, так само як і багатство словника позначаються також у власних віршах Ліпкіна. Часто він йде від опису окремих явищ природи чи подій повсякденності, піднімаючи їх потім до узагальнення завдяки асоціативним роздумів.[2]

В своїх творах використовував сюжети і образи з Біблії, єврейські теми. Особливе місце в творчості зайняла Катастрофа («На Тянь-Шані», 1959; «Вільнюське подвір'я», 1963; «Зола», «Мойсей», «Пам'ятне місце» 1967)[3].

Автор декількох книг віршів та роману «Декада», спогадів про В. Гроссмана[4], О. Мандельштама, А. Тарковського[5] та інших. Під час гонінь на Василя Гросмана зумів зберегти рукопис роману «Життя і доля», який в 1980 був надрукований на Заході, а в 1988 вийшов в СРСР.

У 1968 вірш Ліпкіна «Союз» про народ на ім'я «І» — як алегоричне прославляння єврейського народу[6][3] — був критично сприйнятий читачами, офіційною критикою і особливо пропагандистами антисіоністської кампанії Ю. Івановим[7] і Є. Євсєєвим[8].

В 1979 — учасник альманаху Метрополь[9]. Того ж року разом з дружиною Інною Ліснянською і Василем Аксьоновим вийшов з Спілки письменників на знак протесту проти виключення з нього Віктора Єрофєєва і Євгена Попова. У 1986, на початку перебудови, був відновлений в рядах Спілки письменників.

Нагороди[ред. | ред. код]

Твори[ред. | ред. код]

  • Очевидець, 1967, 2-е изд., Еліста, 1974
  • Вічний день, 1975
  • Вірші і переклади, Душанбе, 1977
  • Воля, Ann Arbor, 1981
  • Декада. Роман, New York, 1983
  • Кочовий вогонь, Ann Arbor, 1984
  • Картини і голоси, London, 1986
  • Сталінград Василя Гроссмана, Ann Arbor, 1986
  • Квадрига, Москва, 1997

Переклади[ред. | ред. код]

  • Кабардинська епічна поезія, 1956
  • Голоси шести століть, 1960
  • Сторінки таджицької поезії, 1961
  • Рядки мудрих, 1961
  • Кабір. Ліріка. Пер. з хінді С. Липкина. М., «Художня література», 1965. 174 с. з портр. (Скарби ліричної поезії).
  • Поети Таджикистану, 1972
  • Калідаса. Драми і поеми. Пер. з санскриту. Пер. С.Ліпкіна. Подстрочний пров., Вст. стаття, приміт. Б.Захарьіна. М., «Худ.літ.», 1974.
  • Слово і камінь. Вибрані переклади з узбецької поезії, 1977

Переклади[ред. | ред. код]

  • Пригода богатиря Шовшура, прозваного Лотосом, 1947
  • Манас Великодушний, 1948
  • Царівна з Міста Тьми, 1961

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]