Лісабонський договір (1668)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Володіння обох королівств (1640):
   Іспанія
   Португалія

Лісабо́нський до́говір 1668 року (ісп. і порт. Tratado de Lisboa) — мирний договір, що завершив Реставраційну війну між королівствами Португалія й Іспанія. Підписаний 13 лютого 1668 року в Лісабоні, в монастирі святого Елігія, за посередництва Англії. На мирних переговорах португальську сторону представляв принц-регент Педру (майбутній король Педру II), що діяв від імені недієздатного короля-брата Афонсу VI[1]. Переговори з іспанського боку вела іспанська королева-регентша Маріана Австрійська, дружина покійного короля Філіпа IV, яка діяла від імені свого неповнолітнього сина Карла II. Посередником виступав Едвард Монтегю, посол англійського короля Карла II. За умовами договору:

  • Встановлювався вічний мир між сторонами. Іберійська унія скасовувалася.
  • Габсбурзька Іспанія визнавала самостійність королівства Португалія та легітимність Браганського дому, що правив нею. Зокрема, інфанта Катаріна, герцогиня Браганська й матір португальського короля Жуана IV, який розпочав Реставраційну війну, визнавалася законним претендентом на португальський престол[2].
  • Суверенітет Португалії та її короля відновлювався на території усієї континентальної Португалії та португальських колоній. Виняток становила африканська Сеута, що не визнала монархів з Браганського дому й була передана іспанській короні[2]; місто Олівенса поверталося португальській стороні.
  • Португалія й Іспанія зобов'язалися обмінятися полоненими, повернути захоплене майно власникам.
  • Португалія й Іспанія відновлювали свободу пересування морем і сушею, поновлювали торговельні відносини, обіцяли спільно боротися проти піратства[3].
  • Португалія отримала право приєднатися до військових англійсько-іспанських договорів.

23 лютого того ж року договір ратифікували іспанці, а 3 березня — португальці[4]. Угода була вигідною, насамперед, Португалії, що здобула незалежність та повернула собі колонії. Іспанія ж отримала можливість завершити виснажливий конфлікт та відновити свою фінансово-господарську систему. Англія посилила свою присутність на Піренейському півострові. Після настання миру, на хвилі патріотизму, серед португальської шляхти почався процес відторгнення іспанської культури та звичаїв, які замінювалися англійсько-французькими взірцями[5]. Лісабон поступово став центром торговельної імперії, що перебувала під сильним впливом англійських та голландських капіталістів та залежала від економіки Бразилії.

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Tratado de pazes, entre os serenissimos e poderosissimos Principes D. Carlos II, Rey Catholico, e D. Afonso VI, Rey de Portugal, feito, e concluso no Convento de Sancto Eloy da Cidade de Lisboa, aos 13 de fevereiro de 1668: sendo mediator o serenissimo, e poderosissimo Principe Carlos II, Rey da Gram Bretanha, Impressão de Antonio Craesbeeck de Mello, Impressor Del Rey N.S. & Sua Alteza, 1668.
  • Tratado de paz... // Collecção dos tratados, convenções, contratos e actos publicos celebrados entre a coroa de Portugal... Lisboa, 1856.
  • Treasure, Geoffrey . The Making of Modern Europe, 1648–1780. 2003. ISBN-13: 978-0415301558
  • Prestage E. The diplomatic relations of Portugal with France, England, and Holland from 1640 to 1668. Watford, 1925
  • Brazão E. A restauração: relações diplomáticas de Portugal de 1640 a 1668. Lisboa, 1939
  • Serrão J. Veríssimo. História de Portugal. 17 vol. Lisboa, 1977–2007. Vol. 5. A Restauração e a monarquia absoluta: (1640–1750). 1980
  • Черных А.П. Лиссабонский переворот 1640 года и утрата Португалии // Проблемы испанской истории. 1992. М., 1992. С. 111–127
  • Bouza Álvarez F. Portugal no tempo dos Filipes: política, cultura, representações, 1580–1668. Lisboa, 2000

Посилання[ред.ред. код]