Лісники (Бережанська міська рада)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Лісники
Стадіон лісники.jpg
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район/міськрада Бережанська міська рада
Рада/громада Бережанська міська рада
Код КОАТУУ 6120410101
Locator Dot2.gif
Розташування села Лісники
Основні дані
Засноване В 1530 році
Населення 894 (2014)
Площа 1,85 км²
Густота населення 532.43 осіб/км²
Поштовий індекс 47505
Телефонний код +380 3548
Географічні дані
Географічні координати 49°27′09″ пн. ш. 24°53′00″ сх. д. / 49.45250° пн. ш. 24.88333° сх. д. / 49.45250; 24.88333Координати: 49°27′09″ пн. ш. 24°53′00″ сх. д. / 49.45250° пн. ш. 24.88333° сх. д. / 49.45250; 24.88333
Відстань до
районного центру
2,5 км
Місцева влада
Адреса ради 47501, Тернопільська обл., м. Бережани, пл. Ринок,1
Карта
Лісники is located in Україна
Лісники
Лісники
Лісники is located in Тернопільська область
Лісники
Лісники

Лісники у Вікісховищі?

Лісники́ — село в Тернопільській області України, підпорядковане Бережанській міській раді. Населення — 894 осіб (2014). Дворів — 302[1]. До Лісників приєднано хутори Монастир, Жорниска і Штирнастівка.

Географія[ред.ред. код]

На півночі воно межує із селами Лапшин і Гайок, на півдні — з Раєм, із західної сторони — з селом Павлів, на сході — передмістя Бережан.

З півдня, заходу і півночі село оточують лісові масиви. Лісисті горби:

  • Бабина гора (395 м)
  • Грабник (401.7 м)

Через село тече потік Плинай, який впадає в річку Золота Липа.

Урочища[ред.ред. код]

  • Жорниська (350 м)
  • Луги
  • Бортники (370 м; назва походить від слова «бортництво» (виробництво меду)).
  • Глиниська (315 м; у 1950-х рр., в урочищі Глиниська, був цегляний цех, підпорядкований місцевому колгоспові).
  • Монастирок (345 м; назва походить від розташованого колись на цьому місці великого дерев'яного монастиря Чину Святого Василя Великого, спорудженого під керівництвом о. Гедеона в другій половині XVII ст.) У XVII—XVIII ст. на скелі поблизу урочища монахи виготовили барельєфне зображення розп'яття Ісуса Христа. На початку XVIII ст. монастир відбудований і реконструйований під наглядом о. Йосипа Перебігайла. У 1937 році в Монастирку встановили дерев'яну каплицю. 22 травня 1980 року під час будівництва зони відпочинку, комуністичною владою її спалили і забетонували розп'яття. У 2004 році реставровано розп'яття. На місці зруйновано монашого цвинтаря встановлено великий дубовий хрест. Споруджено хресну дорогу.

В Монастирку 19 серпня серпня щоріч відбуваються відпусти.

Із каменем пов'язана така легенда: «На поляні серед лісу стояла церква, яку злі чорти хотіли знищити. Побігли вони до Карпат, принесли звідтіля великий камінь якого хотіли скинути на церквицю. Сіли чорти відпочити, як тут, на краю села, на подвір'ї одного господаря, закукурікав півень. Чорти злякалися та й покинули камінь, який вгруз в землю недалеко від церкви і лежить там до сьогодні».

Історія[ред.ред. код]

Перша письмова згадку про село 1320 р. в «актах Ґродських і Земських». У 1368 році король Казимир III подарував село Лісники шляхтичу з Польщі Станіславу Древінті.

25 червня 1445 року у Львівському гродському суді відбулось засідання, на якому розглядали справу власника Бережан Петра Цебровського,[a] який переховував у маєтку своєї онуки селян-втікачів з Лапшина та Лісників.[2][3]. Від 1530 р. — власність магната Миколи Сенявського. У часи середньовіччя село знаходилось на великому торговельному шляху Львів — Бережани — Теребовля.

У 1900—1939 рр. у Лісниках діяли філії українських товариств «Просвіта», «Відродження», «Луг», «Січ», «Сокіл», «Союз Українок» і «Сільський господар».

20 вересня 1939 р. в село вступила Червона армія; розпочались арешти членів та прихильників ОУН, інших духовних і громадсько-політичних діячів, членів їхніх родин. Більше 20 сімей репресували і вивезли у більшовицькі концтабори, з них, 8 вивезли в Сибір; 4-х осіб (М. Варчак, Т. Танчак, Г. Яцишин, М. Яцишин) у червні 1941 р. замордували в Бережанській тюрмі.

Від 3 липня 1941 р. до 22 липня 1944 р. село під німецькою окупацією. 3 липня 1941 р. розстріляли 21 людину.[4]

21 жовтня 1943 р. військові формування поляків напали на хутір Жорниська[5]

Діяли Народний Дім із великою театратральною залою, бібліотека, молочарня, пекарня, кооператива.

Населення[ред.ред. код]

Населення села[6]:

Рік Число осіб Українців та
греко-католиків
Поляків та
римо-католиків
Євреїв
1880 604 524 80 -
1900 892 777 111 4
1939 1240 1080 155 5
2001 985 - - -
2014 894 - - -

За даними перепису населення 2001 року мовний склад населення села був таким[7]:

Мова Число ос. Відсоток
українська 99,49
російська 0,3
польська 0,1
угорська 0,1

Культура[ред.ред. код]

Пам'ятки[ред.ред. код]

Гідрологічна пам'ятка природи місцевого значення Монастириські джерела.

Камінь-скеля Чортів Камінь — геоморфологічне утворення, геологічна пам'ятка природи місцевого значення (складається із вапнякового-пісковика, середньоміоценового віку (неоген), об'єм: 150 куб.м).

Пам'ятники[ред.ред. код]

  • символічна могила борцям за волю України, встановлена 1995 р.;
  • меморіал воякам УСС, відновлений у 2005 році;
  • меморіальна плита встановлена на фасаді народного дому родині Ратич.
  • пам'ятний хрест на честь скасування панщини (1848 р.) .
  • братська могила замордованим 1941 р. в тюрмі у м. Бережани

Соціальна сфера[ред.ред. код]

  • Загальноосвітня школа І ступеня
  • Бібліотека, перша згадка про яку датується 1920 роками.
  • Клуб

Релігія[ред.ред. код]

  • Є церква Різдва Пресвятої Богородиці. Храмове свято 21 вересня.
    Будівництво церкви почалося в період домінування Австро-Угорщини, приблизно в 1889—1890 роках і закінчилося в 1902 році при допомозі Отця Григорія Дичківського. В кінці XIX — початку XX ст. до сільської парафії входило село Надорожнів. У радянські часи церква була закрита. Від 5 серпня 1990 року знову відкрита. При ній створений хор. При церкві проводиться катехизація дітей. Є церковний будинок-приборство.
    Парохи: Іван Ульванський, Григорій Дичківський, Василь Кушнір, Юліан Левицький, Григорій Качала, о. Шанайда, Йосип Чикало. Парохи, які очолювали парафію після відкриття: о. Р. Шафран, о. М. Немелівський, о. Гр.. Федчишин, о. Р. Маслій.
  • капличка (в центрі села), збудована в 1992 році.

Спорт[ред.ред. код]

Емблема ФК Лісники
Стадіон ФК Лісники

З ініціативи депутата Бережанської міської ради Олега Захарківа у 2005 році в селі було обладнано стадіон. У селі діє аматорський футбольний клуб «Лісники», заснований у 2003 році. Команда є дворазовим чемпіоном Чемпіонату Бережанського району з футболу (2009 та 2010 років) та дворазовим володарем кубку Бережанського району з футболу (2008 та 2009 рр.).

Відомі люди[ред.ред. код]

У селі знаходиться цвинтар-меморіал полеглих Українських Січових Стрільців. Більше 60 могил датовані 1916—1917 роками.

Під час німецько-радянської війни загинули або пропали безвісти у Червоній армії С. Гаховський (1924—1945), В.Іваницький (1922—1945), Р. Майський (1911—1945), М. Стухлий (1912—1941), І. Фаріон (1924—1945), П. Харий (1915—1945). Радянська влада репресувала, а згодом реабілітувала 33 жителів Лісників.

Упродовж 1946—1950 рр. у селі діяла молодіжна організація, яка вивчала, виготовляла і поширювала антирадянські листівки і націоналістичну літературу. 25 січня 1951 р. обласний суд засудив: Василя Стухлого та Івана Захарківа на 25 років, Миколу Ільницького — на 5 років, Миколу Неньківа, Миколу Яцишина, та Олексія Мачуру — на 10 років виправно-трудових таборів.[8]

У Лісниках народилися[ред.ред. код]

  • громадські діячі М. Легета, С. Луцик-Ковальська, І Прийдун, о. Григорій Качала, сотник УПА Василь Шепета (Чорний), Іван Яцишин (Гордієнко).

Січові стрільці з Лісник[ред.ред. код]

  • 1 сотня[9]:
    • стрілець Дякович Іван, 1895
    • стрілець Михайлів Микола, 1894
    • стрілець Неньків Василь, 1892
    • стрілець Неньків Іван, 1895
  • 2 сотня[10]:
    • стрілець Демчишин Микола, 1895
    • стрілець Сенишин Василь, 1895
  • 6 сотня[11]:
    • стрілець Дякович Михайло, 1897
    • стрілець Мойсейович Іван, 1895
    • стрілець Токар Михайло, 1897
  • 8 сотня[12]:
    • стрілець Дулеба Василь, 1896
    • стрілець Чвартацький Микола, 1895
    • стрілець Яцишин Іван, 1896

Зауваги[ред.ред. код]

  1. в джерелі — Цембровського

Примітки[ред.ред. код]

  1. Офіційний сайт Бережанської районної ради
  2. Гуцал П., Мисак Я., Мельничук Б., Федечко М. Лапшин // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 1 : А — Й. — С. 400. — ISBN 978-966-457-228-3.
  3. https://archive.org/stream/aktagrodzkieizie15galiuoft/aktagrodzkieizie15galiuoft_djvu.txt
  4. Енциклопедичний довідник «Тернопільщина. Історія міст і сіл»;Том 1. — С. 191.
  5. Taras Martynenko THE REACTION OF NON-JEWISH POPULATION OF LVIV ON THE HOLOCAUST 1941—1943: SPECIFICITY OF BEHAVIOR IN THE CITY
  6. Володимир Бемко. Статистика населення, Статистика громад повіту Бережани // Бережанська земля. Історико-мемуарний збірник. — С. 49-56
  7. Розподіл населення за рідною мовою, Тернопільська область
  8. Енциклопедичний довідник «Тернопільщина. Історія міст і сіл»;Том 1 — С. 233
  9. s:Українські Січові Стрільці 1914-1920/Поіменний список боєвих відділів 1 полку Українських Січових Стрільців#1 сотня
  10. s:Українські Січові Стрільці 1914-1920/Поіменний список боєвих відділів 1 полку Українських Січових Стрільців#2 сотня
  11. s:Українські Січові Стрільці 1914-1920/Поіменний список боєвих відділів 1 полку Українських Січових Стрільців#6 сотня
  12. s:Українські Січові Стрільці 1914-1920/Поіменний список боєвих відділів 1 полку Українських Січових Стрільців#8 сотня

Література[ред.ред. код]