Літаври (тижневик)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Літаври — тижневик літератури і мистецтва, недільне видання газети «Українське слово». Останню видавали 1941 року представники похідних груп ОУН (мельниківці): спочатку в Житомирі (№ 1-15 від початку серпня до 21 вересня), потім в Києві (№ 16-81 від 24 вересня до 13 грудня 1941 р.) Відповідальний редактор тижневика «Літаври» — Іван Рогач, редактор — Олена Теліга, видання Українського видавництва. Адреса видавництва, редакції та газетно-журнальної друкарні — Бульварно-Кудрявська, 24. Чотири номери тижневика вийшли 16, 23, 30 листопада та 7 грудня 1941 року. Тижневик «Літаври» — наступник додатку-вкладки до газети «Українське слово» під назвою «Література і мистецтво», відповідальним редактором якого був Михайло Ситник (вийшло три номери від 19, 29 жовтня та 4 листопада 1941 року). Олена Теліга прибула до Києва 22 жовтня, вже коли вийшло перше число «Літератури і мистецтва», і вона, безумовно, долучилася до активної роботи в цьому виданні: в його третьому числі від 4.11.1941 вперше надруковано її статтю «Прапори духу» (передрукована У. Самчуком у газеті «Волинь» 16.11.1941). Перейменування «ЛіМ» в «Літаври» ініціювала О. Теліга, коли їй передавав редагування виданням М. Ситник.

«Літаври» відзначалися виразно «стриманим» ставленням до німецьких окупаційних властей, і зосереджувалися на викритті злочинної антиукраїнської політики російського більшовицького керівництва в 1917—1941 рр. та на пропаганді високих зразків української культури, ідей української соборності й самостійності. Основними співробітниками і авторами тижневика були учасники похідних груп ОУН (мельниківці) Іван Рогач, Олег Ольжич, Олена Теліга, Олег Штуль, Михайло Михалевич, Іван Ірлявський (Рошко), Олег Лащенко, Ганна Рогач (псевдо Г. Рогальська, Г. Рог), Улас Самчук. До активної роботи в газеті були долучені підрадянські культурні діячі та початкуюча молодь, що залишилися в окупованому німцями Києві: Остап Лисенко (псевдо О. Л., Л. О.), Юрій Большухін (псевдо Ю. Кандіїв), Докія Гуменна, Олександер Флоринський (пізніше псевдо Смотрич), Євген Яворівський, Яків Гальперін (псевдо Яків Галич, Микола Первач), Сергій Кокот (псевдо Сергій Ледянський), Ніна Калюжна, Юрій Музиченко та ін. На сторінках «ЛіМ» і «Літаври» друкувалися твори літераторів «розстріляного відродження» (та статті про них): Григорія Чупринки, Миколи Хвильового, Дмитра Фальківського, Євгена Плужника, Олекси Влизька, Павла Филиповича, Григорія Косинки, Григорія Епіка та ін., а також популяризувалася творчість письменників-емігрантів, в основному «Празької школи», — Олександра Олеся, Євгена Маланюка, Юрія Клена, Уласа Самчука, Олекси Стефановича, Леоніда Мосендза, Максима Гриви, Оксани Лятуринської, Івана Ірлявського. В № 2 «Літаврів» від 23.11.1941 було передруковано новелу Василя Стефаника «Сини»; в № 4 від 7.12.1941 — вірш «Поклик» Теодора Кернера в перекладі з німецької Буревія.

Прагнення керівництва ОУН (м) зробити свої видання («Українське слово», «Література і мистецтво», «Літаври», «Останні вісті» у Києві та багатьох інших по всій Україні) рупором поширення ідей української соборності, осередками згуртування державницьких сил навколо Української Національної Ради (Київ, 1941-42), були придушені окупаційною владою. Цьому активно сприяли провокації російських шовіністичних кіл та радянської розвідувальної агентури. Останнє число «Українського слова» вийшло 13 грудня 1941 р., «Останні вісті» вийшли ще в понеділок 15 грудня. А в неділю 14 грудня 1941 вже датується перше число «Нового українського слова», газети прогітлерівського спрямування, під редакцією професора К. Штепи (на той час ректора Київського університету). На першій сторінці газети було надруковане звернення «До нашого читача»: "З СЬОГОДНІШНЬОГО ДНЯ УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА ВИХОДИТИМЕ В НОВОМУ ВИГЛЯДІ ПІД НАЗВОЮ «НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ СЛОВО». КРАЙНІ НАЦІОНАЛІСТИ, РАЗОМ З БОЛЬШЕВИЦЬКИ НАСТРОЄНИМИ ЕЛЕМЕНТАМИ ЗРОБИЛИ СПРОБУ ПЕРЕТВОРИТИ НАЦІОНАЛЬНО — УКРАЇНСЬКУ ГАЗЕТУ НА ІНФОРМАЦІЙНИЙ ОРГАН СВОЇХ ЗРАДНИЦЬКИХ ЦІЛЕЙ. ВСІ ЗАСТЕРЕЖЕННЯ НІМЕЦЬКОЇ ЦИВІЛЬНОЇ ВЛАДИ ПРО ТЕ, ЩО ГАЗЕТА МАЄ БУТИ НЕЙТРАЛЬНОЮ І СЛУЖИТИ ЛИШЕ НА КОРИСТЬ УКРАЇНСЬКОМУ НАРОДОВІ, НЕ БУЛИ ВЗЯТІ ДО УВАГИ. БУЛА ЗРОБЛЕНА СПРОБА ПІДІРВАТИ ДОВІР'Я, ЯКЕ ІСНУЄ МІЖ НАШИМИ НІМЕЦЬКИМИ ВИЗВОЛИТЕЛЯМИ І УКРАЇНСЬКИМ НАРОДОМ.

ЩОБ ЗАПОБІГТИ ЗАГРОЗІ ЗАКРИТТЯ ГАЗЕТИ І ЗБЕРЕГТИ ДЛЯ НАРОДУ ЦІННИЙ ІНФОРМАЦІЙНИЙ ОРГАН, БУЛО ПРОВЕДЕНО ОЧИЩЕННЯ РЕДАКЦІЇ ВІД ЗРАДНИЦЬКИХ ЕЛЕМЕНТІВ. ЩОБ ПОПУЛЯРИЗУВАТИ ГАЗЕТУ В ДУСІ НІМЕЦЬКОЇ ДРУЖБИ, РЕКТОР КИЇВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ ПРОФ. ШТЕПА ПОГОДИВСЯ СТАТИ ГОЛОВНИМ РЕДАКТОРОМ ЧАСОПИСУ І ПОКЛИКАТИ ДО СПІВПРАЦІ СПРАВЖНІХ ДРУЗІВ НАРОДУ, ЯКІ МАЮТЬ ЗДОРОВЕ ПОЛІТИЧНЕ МИСЛЕННЯ.

ТАКИМ ЧИНОМ ГАЗЕТА БУДЕ ВРЯТОВАНА ВІД ЗАНЕПАДУ. В ТОЙ ЖЕ ЧАС ЦІ ВИДАТНІ УКРАЇНЦІ ПІДНІМУТЬ ІДЕОЛОГІЧНИЙ РІВЕНЬ ГАЗЕТИ.

РЕДАКЦІЯ «НОВОГО УКРАЇНСЬКОГО СЛОВА».

В ці дні грудня заарештовано Івана Рогача та інших співробітників української преси (Орест Оршан-Чемиринський, Петро Олійник, Ганна Рогач, Іван Яковенко). Олена Теліга відмовилася від пропозиції керівництва ОУН негайно перейти на нелегальне становище і зосередилася на роботі в Спілці українських письменників. Заарештована Олена Теліга 9 лютого 1941 на зборах СУП разом з Михайлом Телігою, Іваном Ірлявським, Костем Гупалом та іншими.

Зміст газети «Література і мистецтво» (9.10.1941 — 4.11.1941). Додаток-вкладка до газети «Українське слово».[ред. | ред. код]

№ 1 від 19.10.1941. (на 4-х стор.)

1. Юзеф Бронза. Чортова кузня. С. 1. Ш. 1-3. 2. Михась Сопілка. Тризуб (вірш) С. 1. Ш. 2-3. 3. Анатоль Вільхівець. Вірші: Краю мій!; В нас хліба доволі…; Все не моє; Другові В. К. С. 1. Ш. 2-3. 4. Грицько Чупринка. Розкішний степ… Убогі села… (вірш). С. 1. Ш. 4-5. 5. О. Олесь. Сніг в гаю… але весною… (вірш). С. 1. Ш. 4-5. 6. Олесь Флоринський. Українське образотворче мистецтво. С. 2. Ш. 1-2. 7. Іван Чигирин. Брати (оповідання). С. 2. Ш. 3-5; С. 3. Ш. 1. 8. А. О. Григорій Епік (біографічний нарис). С. 2. Ш. 3-5; С. 3. Ш. 2-5. 9. М. Воля. Не везе (маленький фейлетон). С. 3. Ш. 3-5. 10. Микола Хвильовий. Солонянський Яр (уривок). С. 3. Ш. 1-5. 11. К. Дніпров. Нові обрії. С. 4. Ш. 1-2. 12. В. Гаєвський. Драматичний театр ім. М. К. Садовського. С. 4. Ш. 2-4. 13. Мистецька хроніка. С. 4. Ш. 5. 14. «Театр розваг». С. 4. Ш. 3-4. 15. Ю. Григоренко. Шляхами відродження. С. 4. Ш. 3-5.

№ 2 від 29.10.1941 (на 2-х стор.)

1. Олег Лащенко. Стяг вітчизни. С. 1. Ш. 1-2. 2. Олекса Стефанович. 31.VIII-1919 (вірш). С. 1. Ш. 3. 3. Оксана Лятуринська. Героїчне (вірш). С. 1. Ш. 3. 4. О. Штуль. З ритмом життя. С. 1. Ш. 4-5; С.2. Ш. 1-4. 5. Михайло Ситник. Поезії з циклу «Тридцять третій»: Ще прийде час; З минулого; Моє дитинство; На кладовищі. С. 2. Ш. 1-2. 6. О. Флоринський. Українська національна капела. С. 2. Ш. 3-4. 7. П. Костирка. Київський художній інститут. С. 2. Ш. 3-4. 8. Мистецька хроніка. С. 2. Ш. 5. 9. Новий мистецький навчальний заклад. С. 2. Ш. 5. 10. На гастролі по Київщині. С. 2. Ш. 5. 11. Театралізований джаз. С. 2. Ш. 5.

№ 3 від 4.11.1941 (на 2-х стор.)

1. Олена Теліга. Прапори духу. С. 1. Ш. 1-2. 2. Є. Маланюк. Балада про Василя Тютюнника. С. 1. Ш. 3-4. 3. Олег Штуль. Непримиримі. С. 2. Ш. 1-2. 4. Ю. Клен. Осінні рядки … С. 2. Ш. 3. 5. О. Ольжич. Ми вийдем жорстоке зустріти…; О, вір у відваги ясне багаття… С. 2. Ш. 3. 6. Леонид Мосендз. Брат (новела). С. 2. Ш. 1-5. 7. К. Дніпров. Будівля без фундаменту (театральне життя Києва). С. 2. Ш. 4-5.

 Зміст газети «Літаври» (16.11.1941 — 7.12.1941). Недільне видання газети «Українське слово».[ред. | ред. код]

№ 1 від 16.11.1941 (на 4-х стор.)

1. Самчук У. Наш Київ. С. 1. Ш. 1-2. 2. Маланюк Є. Київ (вірш). С. 1. Ш. 3-4. 3. Ірлявський І. Столиця таємниць (вірш). С. 1. Ш. 3-4. 4. Яворовський Є. Дисонанси (24 вересня). (Вірш). С. 1. Ш. 3-4. 5. Штуль О. Невгасима лампада С. 1. Ш. 5. 6. Первач Микола. Хуга йде! (вірш І, ІІ) С. 2. Ш. 1. 7. Грива Максим. Ми (вірш). С. 1. Ш. 1. 8. Хвильовий Микола. Вальдшнепи (уривки з роману). С. 2. Ш. 2-5. 9. Лащенко О. Безумство хоробрих. С. 2. Ш. 1-5; С. 3. Ш.1-2. 10. Подорожній П. «Штовхачі…». З сумного минулого української кінематографії. С. 3. Ш. 1-3. 11. Окінчиць Юр. Будівничий. С. 3. Ш. 4-5. 12. Мосендз Л. Ми були… (вірш). С. 3. Ш. 4-5.

13. Флоринський О. Українське музичне видавництво. С. 4. Ш. 1-2. 14. Яресько О. Про українське килимарство. С. 4. Ш. 1-4. 15. Мистецька хроніка. С. 4. Ш. 5. 16. Перша нарада секції музики і вокалу. С. 4. Ш. 5.

№ 2 від 23.11.1941 (на 4-х стор.)

1. Штуль О. Герої Базара. С. 1. Ш. 1-3. 2. Лащенко О. Жертва. С. 1. Ш. 4-5. 3. Мосендз Л. Балада про побратима. (Вірш І, ІІ, ІІІ). С. 1. Ш. 2-4. 4. Ольжич О. Товаришу любий мій, брате… (вірш). С. 2. Ш. 1.

5. Стефанович О. Базар. Багряна піраміда (вірші). С. 2. Ш. 1. 6. Теліга О. Братерство в народі. С. 2. Ш. 2-5. 7. Мосендз Л. Листопади (вірш. С. 2. Ш. 2-4. 8. Стефаник В. Сини (новела). С. 2. Ш. 1-5; С. 3. Ш. 1-5.

9. Калюжна Ніна. Під явором (новела). С. 3. Ш. 1-3. 10. Ірлявський І. Село (вірш І, ІІ). С. 3. Ш. 1-2. 11. Яворівський Є. Думки в слові закуті стисло… (вірш). С. 3. Ш. 4-5. 12. Олекса Доля. Майбутність. С. 3. Ш. 4-5.

13. Первач Микола. Література в закутні: стаття перша. С. 4. Ш. 1-3. 14. Михалевич М. Про українське образотворче мистецтво. С. 4. Ш. 4-5. 15. О. Л. [Остап Лисенко]. Національна музика та театральна освіта в Україні. С. 3. Ш. 1-3. 16. Флоринський О. Зберегти для нащадків! С. 4. Ш. 4-5. 17. Мистецька хроніка С. 3. Ш. 5.

№ 3 від 30.11.1941 (на 4-х стор.)

1. Теліга О. Нарозтіж вікна! С. 1. Ш. 1-3. 2. Ольжич О. Господь багатий нас благословив… (вірш). С. 1. Ш. 3. 3. Яворівський Є. Учора день сконав у тузі… С. 1. Ш. 3. 4. Музиченко Ю. До вірних берегів. С. 1. Ш. 4-5.

5. Рогальська Г. «Майстерня талантів». С. 2. Ш. 1-5. 6. Фальківський Дмитро. А за стіною виє завірюха… (Вірі Коваленковій). С. 2. Ш. 1-3. 7. Первач Микола. Сміх (вірш). С. 2. Ш. 4-5. 8. Окінчиць Юр. Поєдинок (оповідання). С. 2. Ш. 1-5; С. 3, Ш. 1-2. 9. Гуменна Докія. Пахощі польових квітів (новела). С. 3. Ш. 1-5. 10. Теліга Олена. Лист (уривок) С. 3. Ш. 3-5. 11. Яворівський Євген. З книги «Мандри» (три поезії). С. 3. Ш. 3-5.

12. Подорожній П. Манастир-фортеця. С. 4. Ш. 1-3. 13. Л. О. [Остап Лисенко]. Національна музика та театральна освіта в Україні. С. 4. Ш. 1-3. 14. Габріель Морква. «Менажерія»: експонат № 1 (вірш-сатира). С. 4. Ш. 4-5. 15. Рог Г. Український драматичний театр ім. М. К. Садовського. С. 4. Ш. 4-5. 16. Мистецька хроніка // Літаври. Київ. № 3. 30.11.1941. С. 4. Ш. 4-5.

№ 4 (на 4-х стор.)

1. Штуль Олег. Козаки і свинопаси. С. 1. Ш. 1-4. 2. Влизько О. «Матроси», «Фантазія» (два вірші). С. 1. Ш. 3-4. 3. Яворівський Євг. На зльоті життя (про О. Влизька). С. 1. Ш. 3-4. 4. Лащенко О. Григорій Косинка. С. 2. Ш. 1-4. 5. Плужник Є. «Знаю, сіренький я весь такий…», «…А він молодий…» (вірші). // С. 2. Ш. 1. 6. Филипович П. Мономах (вірш). С. 2. Ш. 5. 7. Косинка Г. Постріл (оповідання, скорочено). С. 2. Ш. 1-4. С. 3. Ш 1-4.

8. Сергій Кокот. Жертва розп'ятих днів (про Д. Фальківського). С. 3. Ш. 2-3. 9. Яворівський Євген. Не час розвішувать фіранки (вірш). С. 3. Ш. 5. 10. Теодор Кернер. Поклик (вірш). Переклад з німецької Юрія Буревія. С. 3. Ш. 5. 11. Юр. Кандіїв. Страждання молодого перевертера (фейлетон). С. 4. Ш. 1-4. 12. Рогальська Г. Театр ім. Т. Г. Шевченка. С. 4. Ш. 1-4. 13. Габріель Морква. «Менажерія: другий експонат» (вірш-сатира). С. 4. Ш. 2-4. 14. Хроніка. С. 4. Ш. 3-4.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела і література[ред. | ред. код]

  • Т. Б. Б. (Теофіл Бак-Бойчук). Крізь полум'яні межі // Наше життя. 1962. Ч. 2. Лютий. С. 3-4.
  • Олег Лащенко. На київських верхах // Наш клич. Буенос-Айрес. 15.06.1967.
  • Марко Антонович. Жмут спогадів про Олену Телігу // Самостійна Україна. 1976. Ч. 1-2 (січ.-лют.). С. 28-30.
  • Сергій Ледянський (С. Кокот). Зустрічі з Оленою Телігою // Державницька думка. 1952. Ч.5.
  • Михайло Ситник. Кров на квітах (Пам'яті Олени Теліги, Івана Рогача і Івана Ірлявського, розстріляних в лютому 1942 р.) // Орлик. Берхтесгаден. 1948. Ч. 2 (лютий).
  • Олег Жданович (О. Штуль). На зов Києва. Останні дні Олени Теліги. Наш клич. Буенос-Айрес. 18.02.1949.
  • [Ці матеріали передруковані в книзі: Теліга Олена. Листи. Спогади. Упорядник Надія Миронець. 2-ге видання, виправлене. К.: Видавництво ім. О. Теліги. 2004.]