Література Бутану

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Література Бутану має багату усну традицію, яка формувалася різними мовами королівства. Письмова літературна традиція в Бутані практично не розвивалася до середини XX століття[1][2].

Усна традиція[ред. | ред. код]

Багата усна літературна традиція формувалася на численних мовах Бутану. Традиційними темами переважно сільського Бутану були казки про битви з велетнями і демонами, трагічні історії про розділених коханих, комічні історії про подвиги традиційних героїв. Фоном для віршів і оповідань ставала важке і бідне життя на селі, а головними героями виступали самі селяни. Деякі твори засновані на історичних подіях[1].

Письмова традиція[ред. | ред. код]

Бутанська письменниця Кунзанг Чоден

Більшість мов Бутану не має власної писемності. Єдина мова, яка має власний алфавіт, — дзонгкха. До середини XX століття держава не вела мовної політики, і основною письмовою мовою була чьоке (класична тибетська мова), яка використовувалася в монастирях. З 1960-х років офіційною мовою Бутану став дзонгкха, і в 1967 році вийшла перша в королівстві газета «Kuensel», що посприяло появі письмових літературних творів цією мовою[1] .

Так серед сучасних бутанських письменників можна назвати таких, як дашо Лам Сангха, Дзоку Трун Трун та інших.

Також в Бутані розвивається література англійською мовою. Серед англомовних письменників країни варто відзначити Кунзанг Чоден, Сонам Кінгу (Sonam Kinga), Карму Ура (Karma Ura), Кхендум Чоден.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Ramakant, Ramesh Chandra Misra (1996-01-01). Bhutan: Society and Polity (en). Indus Publishing. Процитовано 2014-05-01. 
  2. Frank Rennie, Robin Mason (2008). Bhutan: Ways of Knowing (en). Information Age Publishing. Процитовано 2014-05-01. 

Посилання[ред. | ред. код]