Література Туреччини

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Література Туреччини — літературні твори, створені на території Анатолії, частина культури Туреччини.

Ранній період[ред. | ред. код]

Диванна література замикалася в колі вищого класу, а ашуго-сазова література зберегла риси народної творчості і була вільна від містичних і схоластичних ідей ісламу[1]. Це розділення відбилося в лінгвістиці держави Сельджукидів і в Османській імперії, де головними були дві мови: арабська (релігійна і наукова мова) і османська (офіційна та літературна мова), а турецька мова довгий час залишалася народним і розмовною.[2]

Народна література[ред. | ред. код]

Романтичні оповідання хік'яйє[ru], казки і байки про Ходжу Насреддіна і про тварин, прислів'я, приказки, загадки, популярні коломийки — мані, пісні «тюркюї кошма» (ліричні) і «хули ташлама» (трагічні)[3].

Диванна поезія[ред. | ред. код]

Диванна поезія Османської імперії почала складатися в XIII—XV століттях за подобою арабської та перської літератури і серед перших зразків цієї поезії часто зустрічаються переклади віршів з перської мови. Перші диванні поети Ахмед-і Даї та Каді Бурханеддін були учнями медресе і писали переважно вірші релігійної тематики.[4] Поети складали вірші у формі османських чотиривіршів, які мали силабічну і силабо-тонічну метрику, а також у метриці аруз, яку вони перейняли з арабо-перської літератури[5]. Крім того, турки запозичили поетичні форми: маснаві, касида, газель.

У перехідний період диванної поезії (XV—XVI століття) велику підтримку її розвитку надав двір. Крім віршів з'явилася проза, написана такими авторами, як Ахмет-паша[ru], Неджаті[ru], Ашикпашазаде[ru] і Сінан паша. В період розквіту диванної поезії (XVI—XVIII ст.) почала формуватися класика на основі місцевого матеріалу, стали з'являтися нові течії, такі як «Себк-і Хінді[tr]» (індійський стиль), якого дотримувалися османські письменники і поети Баки[ru], Юсуф Набі[ru], Ахмед Недім[ru], Кятіб Челебі, Вейсі[ru][4][6].

Суфійська література[ред. | ред. код]

Перші твори староанатолійської літератури (середина XIII — середина XV століть) відносилися до суфізму. Найдавнішим твором вважається «Книга долі» Ахмеда Факіха. Його учень, Шейад Хамза, написав поему «Юсуф і Зеліха». Крім них перський поет Румі залишив кілька віршів османською мовою. Мандрівний дервіш Юнус Емре був відомий своїми натхненними віршами-гімнами, в яких відбилися його опозиційні погляди. Першим великим твором була поема-маснаві «Книга блукача» суфія Ашик-паші[ru].[7][3]

Національна література[ред. | ред. код]

Починаючи з XVIII століття Османи стали активно залучатися в західну цивілізацію. Початком розвитку цього етапу в літературі вважають дату видання газети «Терджуман-и Ахвал» (1860 рік). Вона була першим приватним і незалежним виданням. Ця література поділяється на такі періоди: період конституційних реформ, «сервет-і фюнун», «феср-і аті», національний період, республіканський і сучасний періоди.[4]

В період конституційних реформ відомим став письменник Намик Кемаль.

Починаючи з 20-х років почала формуватися турецька мова і нова література турків.

Сервет-і фюнун[ред. | ред. код]

З 1891 по 1944 рік у Стамбулі виходив літературний журнал Serveti fünun (Багатство наук), навколо якого гуртувалися молоді письменники, які створили «нову літературу» і мали західницьку орієнтацію. Найвідомішими з них були Тевфік Фікрет[ru], Ушаклигиль Халід Зія[ru], Сулейман Назіф. У журналі виходили критичні статті, есеї, присвячені історичним постатям, переклади французької класики, нова європейська поезія, турецькі й османські вірші, написані верлібром, ілюстрації з різних європейських журналів, турецький роман «Вересень» (Eylül) М. Рауфа і османський роман «Зламані життя» (Kırık hayatlar), Х. Зії.[8]

Феджр-та аті[ред. | ред. код]

Утворене 24 лютого 1910 року Fecr-i ati (Майбутня зоря) перше літературне товариство проіснувало до 1912 року. Завданням товариства були просвітницькі цілі. У нього входили двадцять молодих письменників: Ахмет Хашим[ru], Мехмет Бехчет[ru], Мехмет Фуат Кепрюлю-заде[ru], Хамдуллах Супхі Танріевер[ru] та інші[4][9].

Національний період[ред. | ред. код]

Імена основних діячів національного періоду: Омер Сейфеддін[ru], Мехмет Акіф Ерсой, Халіде Едіб Адивар, Решат Нурі Гюнтекін[4].

Період республіки і сучасність[ред. | ред. код]

Найбільші письменники Турецької Республіки: Решат Нурі Гюнтекін, Ака Гюндюз[ru], феміністка Халіде Едіб Адивар, для яких були властиві соціальний реалізм, критичне сприйняття дійсності, використання національних мотивів і психологізм персонажів.[10]

Найяскравішим поетом стає Назим Хікмет Ран, який відійшов від віршової форми «дізе». Однак багато поетів продовжували слідувати стилю «хедже», послідовниками якого були Ахмет Хамді Танпинар[ru], Зія Осман Саба[ru][10].

У 1940-х роках напрямок реалізму розвивали Джеват Шакір Кабаагачли[ru], Халдун Танер[ru][10].

З 1950-х років у літературу приходить тема села. Найбільш відомими творами цього напряму є: «Наше село» Махмута Макала[ru]. Яшар Кемаль[ru] у 1955 році видав перший том роману «Худий Мемед» про життя долини Чукурова[ru], що заклав основи стилю письменника Кемаля Тахіра[ru] («Люди з озера», 1955)[10].

Сатиричний напрям набув помітного представника в особі Азіза Несіна, який двічі отримав літературну нагороду «Золота пальма» і всесвітню популярність. Музаффер Ізгю[ru] і Рифат Илгаз[ru], автор комедій «Клас Хабабам», також прославилися в даному жанрі[10].

Внаслідок значних змін у суспільстві в 1960-х — 1970-х роках соціально-політичні теми стали найбільш актуальними. Письменники Ісмет Озель[ru], Севгі Сойсал[ru], Четін Алтан[ru], Адалет Агаоглу, Томріс Уяр[ru] намагалися знайти нові літературні форми. Тільки в 1980 році деполітизація турецького суспільства призвела до появи інтересу до турецької і тюркської історії, відбилася в творах Мустафи Неджаті Сепетчиоглу[tr][10].

Найбільш відомим сучасним письменником Туреччини є володар нобелівської премії Орхан Памук[10].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Суфийская турецкая литература (ru). stanbul.ru. Архів оригіналу за 2013-01-08. Процитовано 2012-11-13. 
  2. Кемализм и лингвистика. Турция: История и современность. turkishlife.ru. Архів оригіналу за 2013-01-08. Процитовано 2012-11-13. 
  3. а б Турецкая литература (ru). Онлайн-энциклопедия. Архів оригіналу за 2013-01-08. Процитовано 2012-11-13. 
  4. а б в г д Министерство культуры республики Турция (2011). Турецкая литература (ru). Посольство республики Турция в Узбекистане. Архів оригіналу за 2013-01-08. Процитовано 2012-11-13. 
  5. Гадимова Ш. И. (2011). У истоков турецкой письменной светской литературы «Диван»: «Кутадгу Билиг» Юсуфа Баласагуни. № 2. Т.1. — С. 185-190 (ru). Молодой учёный. Архів оригіналу за 2013-01-08. Процитовано 2012-11-13. 
  6. В. С. Гарбузова. «Фе́джр и а́ти». Краткая литературная энциклопедия. Архів оригіналу за 2013-01-08. Процитовано 2012-11-13. 
  7. Турция: Литература//Большая Советская Энциклопедия
  8. Альманах современной науки и образования. № 7 (26). Грамота. 2009. Архів оригіналу за 2013-01-08. Процитовано 2012-11-13. 
  9. В. С. Гарбузова. «Фе́джр и а́ти». Краткая литературная энциклопедия. Архів оригіналу за 2013-01-08. Процитовано 2012-11-13. 
  10. а б в г д е ж Турецкая литература. Новости Турции. Процитовано 2012-11-13. 

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Т. Д. Меликли «История литературы Турции».- М., 2010
  • Гениш Эйюн Турецкая литература: Биографии самых известных поэтов и писателей, направления их творчества и примеры произведений. М.: Издательство ЛКИ, 2008. — 464 с. ISBN 978-5-382-00442-6
  • Кямилев Х. У истоков современной турецкой литературы. М., 1967.
  • Алькаева Л. О. Очерки по истории турецкой литературы. М., 1959.