Літературна мова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Літерату́рна мо́ва — це оброблена, унормована форма національної мови, як в писемних так і в усних різновидах, що обслуговує культурне життя народу та всі сфери його суспільної діяльності: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей. Вона характеризується унормованістю, уніфікованістю, стандартністю, високою граматичною організацією, стилістичною диференціацією.

Мова художньої літератури, критики, наукових статей, газет також називається літературною мовою.[1] Натомість у західній традиції розрізняється «стандартна мова» (англ. Standard language)[2] та «літературна мова» (англ. Literary language).[3]

Писемна форма літературної мови функціонує в галузі державної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності.

Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства.

Українська літературна мова[ред. | ред. код]

Сучасна українська літературна мова сформувалась на основі середньонаддніпрянського говору південно-східного наріччя на основі діалектів сучасної Полтавщини та Південної Київщини, ввібравши в себе деякі діалектні риси інших наріч. Початкову добу нової, властивої української літературної мови було закладено у ранніх творах, тексти яких збереглися, це інтермедії Я. Ґаватовича (1619 р.), «Пісня про Кулину» (1612 р.); інтермедії Митрофана Довгалевського — «Комическое дѣйствіе» (1736 р.)[4]; та «Властнотворный образ человѣколюбія Божія» (1737 р.)[5]; інтермедії Г. Кониського в його драмі «Воскресеніе мертвыхъ» (40-і роки XVIII ст.)[6] та інш.[7][8] Першим великим твором загальнонаціонального значення нової української літературної мови була «Енеїда» І. П. Котляревського — автора перших великих художніх творів «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник»). Остаточне сформування нової української літературної мови закінчилося літературно-мовною діяльністю Т. Г. Шевченко[9]. Традиції Шевченка в розвитку української літературної мови провадили далі у своїй творчості І. Я. Франко, Леся Українка, Панас Мирний, М. М. Коцюбинський та інші письменники.

Зміст поняття «літературна мова» змінюється у процесі історичного розвитку. Літературна мова постійно розвивається і збагачується.

Як синонім терміна «літературна мова» можна вживати термін «стандартна мова», який особливо характерний для англійської лінгвістичної традиції.[10] На інших мовах термін «літературна мова» також розуміється як термін для одного з двох основних функціональних стилів мовлення, поставлений ​​в опозицію до розмовної мови або - у ще вужчому сенсі - як мова літератури.[11][12]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. А.С.Василенко, А.І. Данисько, П.Ю. Кикоть, Б.Н. Мізерницький, П.К. Падалка, Г.К. Штепенко // Українська література: Підручник для 7 класу. Видання четверте перероблене. Видавництво "Радянська школа". Київ - 1970 (с.:395)
  2. Literary language. Wikipedia (en). 2020-07-25. Процитовано 2020-08-20. 
  3. Standard language. Wikipedia (en). 2020-08-10. Процитовано 2020-08-20. 
  4. Інтерлюдії до драми Митрофана Довгалевського «Комическое дѣйствіе» // Українські інтермедії XVII — XVIII ст. Пам'ятки давньої української літератури. — Київ: Вид. АН Української РСР, 1960.
  5. Інтермедії до драми Митрофана Довгалевського «Властотворний образ» // Українські інтермедії XVII — XVIII ст. Пам'ятки давньої української літератури. — Київ: Вид. АН Української РСР, 1960.
  6. Георгій Кониський. «Воскресєніє мертвих» // Українська література XVIII ст. Поетичні твори, драматичні твори, прозові твори / вступ. ст., упоряд. і прим. О. В. Мишанича; ред. В. І. Крекотень. – К.: Наукова думка, 1983.
  7. Богумил Олександр; Житецький Павло.  Начерк історії літературної української мови. До Ів. Котляревського // Україна. Науковий трьох місячник українознавства. 1914. — Книга 2. — С. 26.
  8. Чапленко В. К. Початки українського літературно-мовного процесу. Ранні твори як прояви процесу // Історія нової української літературної мови (XVII ст. —1933 р.). — Нью-Йорк, 1970. — С. 19—20.
  9. Регушевський Є. С. «Про деякі понятійні та термінологічні стереотипи в історії української літературної мови» // Культура народов Причерноморья. — 2000. — № 13. — С. 139—141.
  10. Літературна мова (стандарт). Соціологія. Процитовано 2019-01-19. 
  11. Mate Kapović (2010). Čiji je jezik (sh) (вид. 1). Zagrzeb: Algoritam. с. 55–74. ISBN 9789533162829. 
  12. Stanisław Barańczak (1974). Język poetycki Mirona Białoszewskiego (pl). Zakład Narodowy im. Ossolińskich. с. 132. 

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]