Літин (смт)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Літин
Lityn s.png Lityn h.png
Герб Літина Прапор Літина
У центрі Літина, серпень 2009 року
У центрі Літина, серпень 2009 року
Літин
Lityn.jpg
Країна Україна Україна
Область Вінницька область
Район/міськрада Літинський район
Рада Літинська селищна рада
Код КОАТУУ: 0522455100
Облікова картка Літин 
Основні дані
Засноване 1391
Магдебурзьке право 1578
Статус з 1924 року
Площа 6.79 км²
Населення 6742 (на 2015 рік)[1]
Густота 992.93 осіб/км²
Поштовий індекс 22300—306
Телефонний код +380 4347
Географічні координати 49°19′38″ пн. ш. 28°05′00″ сх. д. / 49.32722° пн. ш. 28.08333° сх. д. / 49.32722; 28.08333Координати: 49°19′38″ пн. ш. 28°05′00″ сх. д. / 49.32722° пн. ш. 28.08333° сх. д. / 49.32722; 28.08333
Висота над рівнем моря 254 м
Водойма Згар
Відстань
Найближча залізнична станція: Уладівка
До станції: 30 км
До обл. центру:
 - фізична: 28 км
 - залізницею: 54 км
 - автошляхами: 31,6 км
Селищна влада
Адреса 22300, Вінницька область, Літинський район, смт Літин, вул. Соборна, 32
Голова селищної ради Бичок Анатолій Іванович
Карта
Літин is located in Україна
Літин
Літин
Літин is located in Вінницька область
Літин
Літин

Commons-logo.svg Літин у Вікісховищі

Лі́тин — селище міського типу в Україні, адміністративний центр Літинського району Вінницької області.

Загальні дані[ред.ред. код]

Літин розташований біля річки Згар. Площа містечка становить 680 га.

У Літині проживає (2-а пол. 2000-х рр.) 6817 осіб, серед них:

Загальний житловий фонд (2-а пол. 2000-х рр.) становить 42 багатоквартирних будинків, або майже 700 квартир та 2400 індивідуальних житлових будинків.

Тут розташована Літинська виправна колонія (№ 123).

Історія[ред.ред. код]

Походження назви[ред.ред. код]

Достовірним фактом можна вважати походження назви “Літин” від корня “літ”, який складає основу географічної назви “Літва”, що значить “Заболочена країна”[2]. У 1972 році районна газета “Радянське життя” опублікувала серію статей про древній Літин. Через рік до редакції завітав житель с.Боркова, пенсіонер-колгоспник Степан Захарович Валігура. Він переповів таку легенду: ‘Де Літин стоїть, в ту давню пору було тільки перехрестя доріг, по яких тяглися різні товари. А та місцевість і назви не мала, безлюдна була. Тільки на перехресті корчма стояла, в якій Літа горілкою торгувала, а горілка в ту пору з меду варилася. А навпроти степка в Згару на острові стояв мужицький монастир. [У документах XIX ст. дійсно є інформація про чоловічий монастир над річкою Згаром, поблизу Майдану Почапинецького (тепер с.Зоринці) - авт.] 3 Києва часто по цих дорогах проїздив у монастир Нестор Літописець, він родом був киянин. Певно і в корчму заїздив, і Літа добре його пригощала. Він у своєму літопису і назвав цю місцевість Літином - на ім’я Літи. І поставив герб Літина — чотири берези, а посередині корчма[3].

Перші згадки[ред.ред. код]

Літин має давню і цікаву історію. Перші згадки про нього датуються кінцем XIV століття. Довгий час вважалося, що першою згадкою про Літин є грамота великого князя Свидригайла від 21 травня 1431 року. Ця грамота встановлювала межі володінь панів Микулинських і Кмитів[4]. Землі по ліву сторону від річки Кулиги, згідно з цим документом, належать Микулинським, а по праву, з Літином — є майном брацлавського землянина Кмити.

Проте, кілька років тому було знайдено документи, які доводять, що Літин старіший. В Національному історичному архіві Білорусі знайшли пергаментний документ — грамоту князя Федора Коріятовича, володаря Поділля — від 20 червня 1391 року. В ній йдеться про те, що Костянтин і Федір Коріатовичі дарять в «отчину и дидичну» Сокілець і інші привілеї своєму вірному слузі Гриньку: "А дали есмы ему границу к Сокольцю: от Чжюнькова долов Росью по устье Малой Торчице, а от Плискова долов Роской аж до устья, а от верха Кропивной аж до устья, а от устья Кропивной долов Богом аж до устья Собу, а от Дашевцов долов Собом, аж до устья Собу, а от Звенигорода дали мы ему границу аж по Конелыи. И со всеми с тыми потокы што в тым рекам сидят и по тых потоках, и с лесы, и с поли, и с дубравами, и со всеми с тыми вжитки…

А к той Соколецкой волости придали ему наша старейшая братья и мы Збынов поток весь от верха аж до устья а село Глинянець, а Вороновицю, а Прилук, а Ильинци, а на реце на Русаве дали есмы ему в трех местах люди садит. А также теща его княгини Андриановая Веинецьская дали пану Гринькови и своим детям своя села перед нами и передо всею нашею радою и с нашею волею: село Микулиньци, Литыню, Вонячин[5], Дешковци, Стрижевку, и со всем с тым, што к тому прислушаеть… " .

Тобто ця грамота не тільки зафіксувала низку географічних назв Вінничини, а й утвердила те, що на 1391 рік вони існували і мали своїх володарів, що вказує на їхній ще старіший вік.

У складі Речі Посполитої[ред.ред. код]

На початку XVI століття поселення вважалось торговельним і ремісничим центром. У 1511 році навіть була затверджена Літинська міра продажу хліба. Через Літин проходив торговий шлях «Київ-Львів». На острові, утвореним річкою Згаром та її притокою Шмигавкою, було споруджено укріплений замок. 29 березня 1566 року Філон Кміта подільські маєтки, в тому числі й Літин, за дозволом короля[6] через їх віддаленість до місця державної служби поміняв на Чорнобиль. Отож з 1566 р. Літин, у власності Великих Князів Литовських — центр староства. У 1578 р. містечко отримало магдебурзьке право.

1648  — рік звільнення Літина загоном Максима Кривоноса від польсько-шляхетського панства. У листопаді 1653 року український гетьман Богдан Хмельницький приймав послів від татарського хана у Літині. Після визволення у 1648 р. став сотенним містечком Брацлавського полку.

Від серпня 1797 р. Літин став повітовим містом Подільської губернії — центром Літинського повіту. Щороку в ньому відбувалось до 4-х ярмарків.

Історія Літина XIX століття тісно пов'язана з іменем народного месника Устима Кармелюка. У 1814 р., 182223 рр., 1827 р., 183032 рр. він був за ґратами Літинської в'язниці, чекаючи на страту (вже у 2-й пол. ХХ ст. в одному з приміщень буцегарні розмістився Літинський краєзнавчий музей імені Устима Кармалюка). Очоливши повстання тюремних в'язнів, у 1827 р. народний герой здійснив втечу.

Вид на Літин, 1910 рік

У 1896 році в Літині було 11162 мешканці (5433 чоловіки та 5729 жінок), з їхнього числа юдеїв — 5040, православних — 3846, розкольників — 1135 (поповців — 385, безпоповців — 750), католиків — 880, протестантів — 162, представників інших вірувань — 99; за становим розподілом дворян у містечку налічувалось 410 осіб, представників духовного стану — 49, почесних громадян та купців — 686, міщан — 8 977, селян — 545, військових — 371, інших — 124. За статистикою того ж року в Літині були 3 православні церкви, 1 костел, 2 розкольницьких молитовних будинки і аж 4 синагоги та єврейських молитовних будинків. Загалом житлових будинків тоді налічувалось — 930, із них кам'яниць лише 12. Соціальну сферу в містечку представляли 2-класне міське чоловіче училище і 1 жіноче училище, а також лікарня, аптека, млин, 2 цегельних заводи та 1 шкіряний.

Національно-визвольні змагання 1917–1921 років[ред.ред. код]

Восени 1919 року до Літина прибуває сотник із залогою Української Галицької Армії Омелян Колодницький, за короткий час не лише у місті, але й в повіті запанували порядок і спокій, населення на знак вдячності відкриває своїм коштом стрілецьку лічницю на 200 місць, де організувало догляд за хворими та пораненими. Відповіддю на відклик галицької залоги до командарма — генерала Тарнавського — прибула делегація містян з Літина. Осип Левицький: «Ми тільки й зазнали спокою за час перебування цеї команди», — заявляли вони й просили залишити О. Колодницького зі стрільцями, адже, відзначали літинці, «це рішає про життя наше, наших жінок і дітей».

У 1921 році, уже коли в окрузі закріпилася більшовицька влада, довкола Літина активно діяв український повстанський загін отамана Орла. 1 травня разом із повстанцями з Київщини без втрат захопили місто (де перебувало до 400 більшовиків) на одну ніч, аби визволити з тюрми одного з київців — поручника Красоту. При цьому повстанці розгромили ЧК, пошту, ревком, райвідділ міліції, в'язницю, а також військкомат, де перебував охоронний батальйон зі 120 червоноармійців, та здобули 20 коней[7].

Радянська влада[ред.ред. код]

Від березня 1923 року Літин став центром однойменного району Вінницького округу.

З 17 липня 1941 року по 20 березня 1944 року — Літин під нацистською окупацією.

В січні 1967 року відбулося відновлення статусу Літина як райцентру і початок нового функціонування Літинського району. За повоєнний час у містечку збудовані нові житлові будинки, об'єкти промислового і соціального призначення.

Економіка: промисловість, транспорт і торгівля[ред.ред. код]

На території смт Літина розвивається промисловість, транспортна галузь.

Всього в Літині зареєстровано 453 підприємства, фірм, організацій, товариств. Основними бюджетонаповнювачами є:

  • ВАТ «Літинський молочний завод», на якому працює 463 ос.;
  • ТОВ «Літинський м'ясокомбінат» — 131 ос.;
  • ТОВ ВП «Маріо» — 140 ос.
  • ТОВ «Поділля» -

Через Літин проходить траса Вінниця — Хмельницький (E50) як частина автошляху міжнародного значення Умань — Краківець, Лісабон-Пекін. Північну частину району перетинає залізниця, на якій розташована станція Уладівка (протяжність — 9 км).

У селищі працюють 42 об'єкти торгівлі, 2 ринки, підприємства побутового обслуговування.

У 2014 р. бюджет Літина становив 6,87 млн. грн.[8]

Соціальна сфера[ред.ред. код]

Літинська музична школа

На території Літина функціонують наступні заклади соціальної сфери (медицини і освіти, в тому числі позашкільної):

  • центральна районна лікарня
  • РайСЕС, 5 аптек і аптечний кіоск
  • 2 загальноосвітніх школи І-ІІІ ст.
  • два дитячих садочки
  • ДЮСШ, ЦДЮТ, музична школа
  • Університет культури
  • Районний Будинок культури

У смт Літині газифіковано ЦРЛ, школи, дитячі садки, заклади культури і спорту, установи, підприємства, організації. Природним газом користується значна кількість мешканців містечка.

Культура[ред.ред. код]

Центральний вхід до Парку культури і відпочинку

У Літині функціонують різноманітні заклади культури, культурно-мистецькі об'єднання, творчі колективи.

Осередком культурного життя Літина (і всього району) є районний будинок культури. Функціонують бібліотеки, в тому числі центральна районна та дитяча, при освітніх закладах тощо.

В Літині функціонує громадська культурно-наукова організація Подільський народний університет Культури[9]. Гордістю містечка і району є Літинський краєзнавчий музей імені Устима Кармалюка.

Працює районний кінотеатр. Улюбленим місцем відпочинку містян є Парк культури та відпочинку.

У містечку збереглися каземати старої в'язниці (пам'ятка XVIIIXIX ст.); встановлено низку пам'ятників, пам'ятних знаків і меморіалів — меморіал воїнів ВВВ ; меморіал загиблих у війні в Афганістані та пам'ятний знак жертвам голодоморів і політичних репресій (за незалежності України).

Відомі люди[ред.ред. код]

Народилися[ред.ред. код]

Літинські старости[ред.ред. код]

Галерея[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2015 року (PDF, XLS)
  2. Історія Літина. www.my-litin.narod.ru. Процитовано 2017-06-02. 
  3. Історія Літина. www.my-litin.narod.ru. Процитовано 2017-06-02. 
  4. Грамоти великих князів литовських з 1390 по 1569 рік / Під редакцією В.Антоновича та К.Козловського. — К., 1868. — X + II + 166 с. (рос.)
  5. (тепер Городище Літинського району)
  6. Czarnobyl // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1880. — T. I : Aa — Dereneczna. (пол.) S. 751
  7. Гальчевський Яків. Проти червоних окупантів // Кам'янець-Подільський: ПП «Медобори-2006», 2011. — 360 с.
  8. Прийнято бюджет на 2014 рік селища Літин. lityn-selrada.com.ua (uk-ua). Процитовано 2017-06-02. 
  9. Веб-сторінка Подільського народного університету Культури
  10. Керівництво прокуратури. Прокуратура Одеської області. Процитовано 2016-08-08. 
  11. Dzieduszyccy (01) (пол.)
  12. Niesiecki Kasper. Korona Polska przy Złotey Wolnosci Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona … — T. 2 — Lwów: w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1738. — 761 s. — S. 699. (пол.)
  13. Niesiecki Kasper. Korona Polska przy Złotey Wolnosci Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona … — T. 4. — Lwów: w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1743. — 820 s. — S. 223–224. (пол.)

Джерела і посилання[ред.ред. код]