Ліцей міжнародних відносин № 51

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ліцей
Ліцей міжнародних відносин №51
Lic51.png
Засновано 1919
Директор Шевцова Світлана Михайлівна
Учителі 63
Учні 1238
Адреса (01024) м. Київ, вул. Пилипа Орлика 13
Телефон (044) 253-54-23
Факс (044) 254-02-03
E-mail irl51@ukrpack.net
Сайт Офіційний веб-сайт
Мови українська
Зовнішній вигляд ліцею
Фото зруйнованої школи у часи війни

Ліце́й міжнаро́дних відно́син № 51 — освітній заклад у Печерському районі міста Києва, розташований за адресою: вулиця Пилипа Орлика, 13. Викладання здійснюється українською мовою. У ліцеї навчаються учні 1–11 класів, прийом за співбесідою. Навчання безкоштовне. Профілі підготовки (з 8-го класу): гуманітарний, історико-правовий і природничо-науковий.

Історія[ред.ред. код]

Ліцей міжнародних відносин № 51 є правонаступником середньої школи № 51, історія якої починається ще з 20-х років ХХ століття.

Згідно з Наказом про відкриття єдиних трудових шкіл у місті Києві у 1919 році, на Пушкінській вулиці функціонувала 51-ша семирічна трудова школа з російською мовою викладання[1].

1926–1940[ред.ред. код]

З 1926 року школа розміщувалась у будинку № 1 по Басейній вулиці, на четвертому поверсі житлового будинку.

До 1933 року директором школи був Саул Петрович Перельман. У 1933 році директором було призначено Тимофія Івановича Урилова. А через рік школу перемістили на вулицю Енгельса, 25. Це був житловий будинок і квартирні кімнати були не придатні для навчання учнів. Тимофій Іванович був активним ініціатором у будівництві нового шкільного приміщення.

Наркомат внутрішніх справ надав велику матеріальну допомогу. Член парткому НКВС Ковилін очолив будівництво школи. У 1936 році, на Виноградному провулку, 2 за типовим проектом № 103 архитектора Е. Кодніра було зведено будівлю середньої школи № 51. В архітектурному довіднику[уточнити] зазначено:

«…триповерхова (у бічних крилах чотириповерхова), цегляна, тинькована, в плані Ш-подібна, симетрична за композицією… Архітектурно-художнє й планувальне вирішення будівлі є одним з найцікавіших зразків серед шкіл, збудованих у 1930-х роках. У середньому крилі, зверненому на подвір'я, на першому поверсі проектом передбачалася квартира директора з самостійним входом…»

Але не прийшлося порадіти результату своєї праці Тимофію Івановичу Урилову — його перевели в іншу школу.

На посаду директора середньої школи № 51 було призначено Давида Мусійовича Скуратівського, який відкрив нове приміщення 1 вересня 1936 року. У листопаді того ж року школі було надане ім'я тодішнього наркома внутрішніх справ УРСР Всеволода Балицького [2]. Ця назва протрималася менше ніж рік, до червня 1937-го, коли Балицького заарештували та восени того ж року розстріляли як «ворога народу».

1941–1967[ред.ред. код]

У роки Другої світової війни у приміщенні школи був німецький шпиталь до 1943 року. Після звільнення Києва тут лікували поранених радянських воїнів та офіцерів.

Під час бомбардування Києва у 1944 році у приміщення школи влучила бомба, яка зруйнувала праве крило будівлі (нині 17, 18, 19 кабінети).

У важкі повоєнні роки учителями та громадськістю було докладено багато зусиль по відбудові приміщення та налагодженню навчально-виховного процесу, доланню організаційних проблем. Очолити цю роботу було доручено Ганні Олексіївні Івановій. В школі створювалися нові навчальні кабінети, оснащувалися технічними засобами навчання, і у 1949 році діти знову заповнили класи.

Тут об'єднали дівчаток зі шкіл № 78, 82, 84, 89, 94. З різних навчальних закладів прийшли працювати й вчителі. Так почала працювати жіноча середня школа № 51, директором якої стала Іванова Ганна Олексіївна.

У 1950 році, з 23 до 29 квітня, було проведено тематичне обстеження школи інспектором Міського відділу народної освіти І. Синицею та директором СШ № 134 Д. Д. Бережним

…Школа работает первый год, но впечатление такое, что школа давно обжита, оборудована. В школе создан необходимый уют. Много цветов, есть картины, портреты,. Оборудован общий и физкультурный залы. Стильно оборудованы и все классные комнаты. В школе систематически поддерживается необходимая чистота. Сейчас, в конце года, школа, классные комнаты, коридоры находятся в таком состоянии. Что их совсем не надо ремонтировать.(рос.)

Державний архів міста Києва[3]

У 1954 році до дівчаток 51-ї приєднали хлопчиків з 77-ї школи і оновлений навчальний заклад — середня школа № 51 — продовжив своє життя. А з 1958 року школа почала функціонувати як спеціалізована з поглибленим вивченням англійської мови.

Народ заліковував рани, нанесені війною. Країна ставила перед освітою нові завдання — посилити зв'язок школи з виробництвом, з практикою. Під керівництвом вчительки біології Ольги Василівни Маслової учні самі зробили інкубатор та виростили курей, про що була стаття у газеті «Вечірній Київ» від 1 квітня 1959 року.

У 1960-х роках були створені столярні та токарні майстерні, автоклас, де хлопчики вчилися бути столярами, токарями, автослюсарями. В гаражі стояли дві вантажівки, на яких старшокласники вчилися їздити. Учні могли отримувати права.

Дівчата опановували професію швачки у справжній швацькій майстерні, у кабінеті домогосподарства вчилися бути економними, бережливими господинями.

51-ша стала середньою трудовою політехнічною загальноосвітньою школою. У період з 1963 по 1968 рік директорами навчального закладу працювали Олексій Миколайович Різник та Валентин Павлович Міронов.

1968–1999[ред.ред. код]

У 1968 році на посаду директора школи була призначена Тамара Михайлівна Кіщук, яка 30 років самовіддано працювала в навчальному закладі. Тамара Михайлівна намагалася втілювати в життя всі досягнення передового педагогічного досвіду. Саме під її керівництвом школа стала лабораторією опрацювання методик оптимізації навчально-виховного процесу. Педагогічний колектив школи співпрацював з Академіями педагогічних наук УРСР та СРСР. Під її керівництвом 51-ша школа стала зразковим навчальним закладом не тільки в районі, а й в місті Києві.

За особливі успіхи у справі навчання та виховання підростаючого покоління школу було представлено у 1984 році на виставці досягнень народного господарства СРСР у Москві, нагороджено дипломом ІІІ ступеня.

З 1991 року СШ № 51 стала школою-ліцеєм. Учні 1–8-х класів займалися за програмою спеціалізованої середньої школи з поглибленим вивченням англійської мови. У старших класах було введено диференційоване профільне навчання, створені класи романо-германської філології та економ-бізнесу. Протягом багатьох років колектив школи підтримував міжнародні зв'язки з навчальними закладами США, Великої Британії, Польщі, Словаччини.

На базі школи працював Клуб інтернаціональної дружби.

Згідно з наказом відділу освіти Печерської районної у місті Києві державної адміністрації від 12 листопада 1993 року № 286 «Про відкриття закладів нового типу» розпочав свою діяльність Ліцей міжнародних відносин № 51.

17 листопада 1997 року Генеральний директор ЮНЕСКО Федеріко Майор, під час свого візиту в Україну, вручив сертифікат про приєднання Ліцею до проекту асоційованих шкіл ЮНЕСКО. Його вірш «Візьмемось всі ми за руки» став основою Гімну Ліцею міжнародних відносин № 51.

Період 1990-х років в навчальному закладі був дуже насиченим по прийому зарубіжних делегацій та роботи у проекті асоційованих шкіл ЮНЕСКО.

З 1998 року по 1999 рік директором Ліцею працював Костянтин Миколайович Лятамбур.

У XXI столітті[ред.ред. код]

З 2000 року колектив ліцею очолює директор — кандидат філософських наук, заслужений працівник освіти України Світлана Михайлівна Шевцова.

Матеріально-технічна база[ред.ред. код]

Оновлені предметні кабінети, два кабінети інформатики, комп'ютерізована бібліотека з окремою лінію виходу в інтернет, два спортивних зали, актовий зал, музей історії навчального закладу.

Примітки[ред.ред. код]

  1. ЦДАВО України: ф. 166, оп. 1, спр. 941.
  2. Постанова Президії ВУЦВК від 22 листопада 1936 року «Про надання 51 середній школі міста Києва імені В. А. Балицького» // Збірник законів та розпоряджень робітничо-селянського уряду УРСР. — 1936. — № 52. — 28 листопада. — С. 2.
  3. ДАК: ф. Р-4, оп. 1, спр. 755.