Ліциній II

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ліциній II
Солід Ліцинія II
Цезар
Правління317324
(спільно з Криспом та Костянтином II)
Біографічні дані
Народження315
Смерть326
БатькоЛіциній
МатиФлавія Юлія Констанція
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Вале́рій Ліциніа́н Ліци́ній[1] (лат. Valerius Licinianus Licinius; липень/серпень 315 — 326), більш відомий як Ліциній II[2] або Ліциній Молодший[3] (лат. Licinius Junior) — син римського імператора Ліцинія I. Носив титул цезаря (молодшого правителя) впродовж 317324 років, формально правлячи разом зі своїм батьком[1]. Був страчений 326 року за наказом свого дядька та імператора, Костянтина Великого, після перемоги останнього над Ліцинієм I.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Походження

[ред. | ред. код]

Ліциній Молодший народився в липні чи серпні 315 року[4]. Його батьком був імператор й август Ліциній I, а матір'ю — Флавія Юлія Констанція, донька колишнього імператора Констанція Хлора та сестра чинного імператора Костянтина. Шлюб Ліцинія та Констанції, укладений у лютому 313 року в Медіолані, мав на меті укріплення взаємин між двома августами[5]. Відомо, що вчителем Ліцинія Молодшого був граматик та державний діяч Флавій Оптат[1].

Цезар

[ред. | ред. код]

Незважаючи на формальні родинні стосунки його батька та Костянтина, обидва імператори боролися між собою за одноосібну владу впродовж Громадянських війн Тетрархії. Під час військової кампанії Ліцинія його дружина та син разом із імперською скарбницею перебували в Сірмії (у теперішній Сербії). Наприкінці 316 року після поразок його батька у двох битвах — при Цибалах та на Мардійських полях — між двома імператорами була укладена нова мирна угода[6]. За її умовами, вся територія Імперії була поділена навпіл: Ліцинію дісталося правління Східною частиною імперії та Фракією, а Костянтинові — Західною. До того ж, Ліциній Молодший та сини Костянтина, Крисп і Костянтин II, ставали цезарями — молодшими правителями. Відтак, під час урочистої церемонії 1 березня 317 року Ліциній II, якому на той момент було не більше 20 місяців, став цезарем[2].

Фоліс Ліцинія II, викарбований між 321 і 324 роками в місті Кизик

У 319 році Ліциній отримав почесну посаду консула (іншим консулом став імператор Костянин)[4]. Уже 321 року взаємини між двома августами стрімко погіршилися: Ліциній I та Ліциній II були консулами лише на Сході імперії, а Крисп і Костянин II — лише на Заході. У 324 році між арміями двох імператорів стався фінальний бій: в битві при Хризополі Ліциній I зазнав нищівної поразки від Костянтина та здався йому в полон. Сподіваючись на пощаду, Ліциній відрікся від претензій на владу для себе та свого сина, який втратив титул цезаря[3].

Смерть

[ред. | ред. код]

Оскільки Ліциній Старший був чоловіком Констанції, сестри Костянтина, він сподівався на збереження свого життя. Втім, усвідомлюючи потенційні ризики, того ж 325 року Костянтин стратив Ліцинія[7][8]. Наступного 326 року імператор позбувся й Ліцинія Молодшого — останнього законного нащадка свого суперника[1]. На обох Ліцинієв після їхньої смерті було накладено прокляття пам'яті, що полягало в знищенні їхніх імен з офіційних документів і пам'яток[4].

Згадка про декого Сина Ліциніана (лат. Liciniani filius) зустрічається в двох законах 336 року з Кодексу Феодосія. Згідно з ними, син імператора був відданий у рабство до текстильного виробництва в Карфагені, провінція Африка. Проте, найвірогідніше, людиною, про яку йдеться вище, є інший, позашлюбний, син Ліцинія[1]. Цей висновок ґрунтується на тому факті, що в документі вказано про «повернення до статусу раба», але оскільки жодному з дітей Констанції не було надано такий статус, найімовірніше, цей син Ліцинія народився від рабині[9].

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Otto Seeck. Licinius 31b). // Paulys Realencyclopädie der classischen Altertumswissenschaft (RE). — Bd. XIII,1. — Stuttg., 1926. — Sp. 231.
  • Dietmar Kienast. Römische Kaisertabelle. Grundzüge einer römischen Kaiserchronologie. 3. Auflage. — Darm.: Wissenschaftliche Buchgesellschaft, 2004. — ISBN 3-534-18240-5, S. 296.
  • Lenski, Noel (2005), Lenski, Noel (ed.), «The Reign of Constantine», The Cambridge Companion to the Age of Constantine, Cambridge University Press, pp. 59–90

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в г д Jones, A. H. M. Prosopography of the Later Roman Empire / A. H. M. Jones, J. R. Martindale, J. Morris. — Cambridge University Press, 1971—1992. — Vol. I—III.
  2. а б Lenski, Noel (2005), Lenski, Noel (ред.), The Reign of Constantine, The Cambridge Companion to the Age of Constantine, Cambridge University Press, с. 74, doi:10.1017/ccol0521818389.004, ISBN 978-0-521-81838-4, процитовано 1 вересня 2020
  3. а б Corcoran, Simon (2012), Hornblower, Simon; Spawforth, Antony; Eidinow, Esther (ред.), Licinius (RE 31a), Valerius Licinianus, The Oxford Classical Dictionary (англ.) (вид. 4th), Oxford University Press, doi:10.1093/acref/9780199545568.001.0001, ISBN 978-0-19-954556-8, архів оригіналу за 9 серпня 2021, процитовано 2 вересня 2020
  4. а б в Kienast, Dietmar (2017) [1990]. Licinius iunior. Römische Kaisertabelle: Grundzüge einer römischen Kaiserchronologie (нім.). WBG. с. 284. ISBN 978-3-534-26724-8. Архів оригіналу за 12 лютого 2021. Процитовано 9 серпня 2021.
  5. Nicholson, Oliver (2018), Nicholson, Oliver (ред.), Licinius, The Oxford Dictionary of Late Antiquity (англ.) (вид. Online), Oxford University Press, doi:10.1093/acref/9780198662778.001.0001, ISBN 978-0-19-866277-8, архів оригіналу за 9 серпня 2021, процитовано 1 вересня 2020
  6. Nicholson, Oliver (2018), Nicholson, Oliver (ред.), Cibalensean War, The Oxford Dictionary of Late Antiquity (англ.) (вид. Online), Oxford University Press, doi:10.1093/acref/9780198662778.001.0001, ISBN 978-0-19-866277-8, процитовано 1 вересня 2020
  7. Grant, M. (1985) The Roman Emperors: a Biographical Guide to the Rulers of Imperial Rome, 31BC-AD476, Weidenfeld & Nicolson, London
  8. Stephenson, P. (2009) Constantine: Unconquered Emperor, Christian Victor, Quercus, London, p. 182
  9. Pohlsander, Hans A. P. (1996). The Emperor Constantine. New York/London: Routledge. с. 43–44. ISBN 0-415-13178-2.