Лічков Борис Леонідович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Лічков Борис Леонідович
Личков Б.Л.jpg
Народився 19 липня 1888(1888-07-19)
Іркутськ, Росія
Помер 20 жовтня 1966(1966-10-20) (78 років)
Ленінград
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Soviet Union (1955–1980).svg СРСР
Місце проживання Росія
Діяльність геолог
Відомий завдяки Геологія
Alma mater Київський університет
Науковий ступінь доктор наук
Володіє мовами російська
Відомий завдяки: Загальна теорія еволюції Землі
Батько Лічков Леонід Семенович
Звання Професор

Лічков Борис Леонідович (19 липня 1888(18880719), Іркутськ — 20 жовтня 1966, Ленінград) — геолог, доктор геолого-мінералогічних наук (1943). Закінчив Київський університет (1912). Професор (з 1948) в Києві, Ташкенті, Самарканді, Ленінграді. Почесний член географічного товариства СРСР (1962). Перший директор, а потім заступник директора Українського геологічного комітету (1918–1927), завідувач відділом підземних вод Гідрологічного інституту в Ленінграді (1924–1934).

Основні праці по гідрогеології, геоморфології та теоретичних проблемах геологія. Лічковим запропоновано одну з перших класифікацій підземних вод (1928), в якій відображено зональність гідрогеохімічних процесів. Б. Л. Лічков — автор концепції про вирішальну роль гідросфери в історії Землі, про значну роль її у взаємозв'язках Землі як космічного тіла з іншими космічними тілами Сонячної системи. Роботи по зонах рельєфу земної кулі і руху материків були передумовою його досліджень з загальної теорії Землі і астрогеології. В останніх працях (1960, 1965) розвивав гіпотезу про процес перетворення колишнього крупного астероїда (земної прапланети) в планету Земля.

В 1918–1934 рр. — найближчий помічник В. І. Вернадського по науково-організаційній роботі (Українська академія наук, КЕПС). В 1934–1940 рр. після необґрунтованого арешту працював на будівництві гідротехнічних споруд. В 30-х рр. в численних листах був єдиним духовно близьким В. І. Вернадському співрозмовником при розробці останнім вчення про біосферу та її переходу у ноосферу.

У 1918 р. — вчений секретар Комісії по вищих навчальних закладах і наукових установах України, очоленої В. І. Вернадським. На запрошення В. І. Вернадського переїхав до Ленінграду і з 1927 до 1930 р. — вчений секретар Комісії по природних продуктивних силах СРСР (КЕПС), головою якої з 1915 р. був В. І. Вернадський.

У 1934 р. — заарештований за сфальсифікованою «справою славістів», звинувачувався в участі у контрреволюційній міфічній «Російській національній партії», одним з керівників якої нібито був В. І. Вернадський. Під тиском слідства пішов на самообмову, але рішуче відмовився давати свідчення проти В. І. Вернадського. Відбував 10-річний термін на будівництві гідротехнічних споруд, працював там як інженер-геолог. Завдяки безперервним клопотаннями В. І. Вернадського отримав можливість з 1942 р. працювати і викладати в Середній Азії, захистити докторську дисертацію (1943). З 1945 р. до кінця життя працював у Ленінградському державному університеті, очолював кафедру геоморфології.

Б. Л. Лічков — автор фундаментальних досліджень з палеонтології, геоморфології, один з перших біографів В. І. Вернадського. Багато його праць, зокрема, оригінальний природно-філософський трактат про ноосферу, де була зроблена спроба розвинути ідею В. І. Вернадського, залишилися досі неопублікованими. Б. Л. Лічков першим у вітчизняній геології зробив спробу сформулювати ряд положень загальної теорії геологічної еволюції Землі з урахуванням гравітаційних факторів, розвивав уявлення про циклічність рельєфотворчих процесів, рух материків.

Його багаторічне жваве листування з В. І. Вернадським — унікальне джерело для дослідників психології наукової творчості. У цих листах В. І. Вернадський відстоює примат емпіричних узагальнень над науковими гіпотезами, в той час як Б. Л. Лічков схильний перебільшувати роль інтуїції. Б. Л. Лічков протягом останніх десяти років життя В. І. Вернадського був, мабуть, єдиним повноправним співрозмовником і критиком природно-філософських концепцій вченого. Саме Б. Л. Лічков першим приділив особливу увагу вченню В. І. Вернадського про біосферу та її переходу в ноосферу ще на початку 60-х рр., коли ці ідеї залишалися ще не зрозумілими науковим товариством. Багато і плідно дискутував на ці теми з О. О. Любищевим.

Публікації[ред. | ред. код]

  • Личков Б. Л. Границы познания в естественных науках. — К., 1914.
  • Личков Б. Л. Движение материков и климаты прошлого Земли / 3 изд. — М. — Л., 1936.
  • Личков Б. Л. Геологические периоды и эволюция живого вещества // Журн. общ. биологии. — 1945. — Т. 6, № 3. — С. 157–182.
  • Личков Б. Л. Природные воды Земли и литосфера. — М. — Л., 1960.
  • Личков Б. Л. К основам современной теории Земли. — Л.: Изд-во ЛГУ, 1965. — 119 с.

Про нього[ред. | ред. код]

  • Памяти Б. Л. Личкова // Изв. АН СССР. Сер. Геол. — 1968. — № 4.
Nuvola apps kview.svg Зовнішні зображення
Searchtool.svg Личков Борис Леонидович
Nuvola apps kview.svg Зовнішні зображення
Searchtool.svg Листування Б.Л. Личкова
з В.І. Вернадським