М'ята польова
| М'ята польова | ||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
.JPG) | ||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||
| Mentha arvensis (L.) 1753 | ||||||||||||||||||||
|
| ||||||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||||||
| Mentha austriaca Jacq. Mentha gentilis L. Calamintha arvensis L. Mentha parietariifolia Becker ex Steud | ||||||||||||||||||||
|
М'ята польова (Mentha arvensis) — багаторічна трав'яниста рослина роду М'ята родини Глухокропивових.
Зміст
Народні назви[ред. | ред. код]
Драголюб, полусент-марія, м'ята кінська, котячка.
Морфологія і біологія[ред. | ред. код]
.jpg)
Китицекореневий багаторічник з довгим повзучим кореневищем. Пагони заввишки 20—50 см, прямостоячі, лежачі або висхідні. Листя на коротких черешках, верхні — сидячі, яйцевидні або яйцевидно-довгасті, з серцеподібною або клиновидною основою, на верхівці гострі, по краю пильчато-зубчасті. Квітки в розсунутих густих помилкових колотівками, майже правильні. Чашечка дзвоникова з трикутними короткими зубцями, віночок ліловий або рожево-ліловий. Всі 4 тичинки однакової довжини. Горішки округлі, завдовжки близько 1 мм, гладкі, без кіля. Рослина з сильним запахом. Цвіте в травні — жовтні.
Поширення[ред. | ред. код]
Бореальний євразійський вид, широко поширений в лісовій зоні. Росте в Сибіру, аж до Камчатки, на Кавказі і в Середній Азії, в Європі, Тибеті, Гімалаях, Японії та Китаї.
Природний ареал[ред. | ред. код]
- Помірна Азія
- Кавказ: Азербайджан; Російська Федерація — Передкавказзя
- Середня Азія: Казахстан; Киргизстан; Таджикистан; Туркменістан
- Сибір: Бурятія, Республіка Алтай, Тува, Республіка Саха, Алтайський край, Красноярський край, Іркутська область, Кемеровська область, Курганська область, Новосибірська область, Омська область, Томська область, Тюменська область
- Західна Азія: Афганістан; Туреччина
- Тропічна Азія
- Європа
- Східна Європа: Білорусь; Естонія; Латвія; Литва; Молдова; Російська Федерація — європейська частина; Україна
- Середня Європа: Австрія; Бельгія; Чехословаччина; Німеччина; Угорщина; Нідерланди; Польща; Швейцарія
- Північна Європа: Данія; Фінляндія; Ірландія; Норвегія; Швеція; Об'єднане Королівство
- Південно-Східна Європа: Болгарія; Колишньої Югославії; Греція; Італія; Румунія
- Південно-Західна Європа: Франція; Португалія; Іспанія
Ареал натуралізації[ред. | ред. код]
Культивування[ред. | ред. код]
Екологія[ред. | ред. код]
Росте переважно в лісовій зоні. Любить сирі місця, болотисті ліси, луки, поля, береги річок, озер, канав, біля річок і вздовж доріг заходить в лісотундру і тундру, в горах зростає до середнього гірського поясу, надає перевагу пухким, незадернованним вологим ґрунтам.
Використання[ред. | ред. код]
У харчуванні[ред. | ред. код]
Свіжі листки м'яти застосовуються як приправа до салатів, овочів, рибних та м'ясних страв, для ароматизації цукерок, печива, квасу, чаю, вин, настоянок.[1]
Медонос. Широко культивують. Особливо цінується різновид м'яти польової Mentha arvensis var. piperascens Hort., з високим вмістом (до 92 %) ментолу в ефірній олії.
У медицині[ред. | ред. код]
 | Зауважте, Вікіпедія не дає медичних порад! Якщо у вас виникли проблеми зі здоров'ям, зверніться до лікаря. |
Це лікарська рослина, містить ефірні олії, ментол.
Ефірну олію широко вживають у медицині як шлункове і болевгамовуюче; ментол при нежиті, мігрені, як знезаражуюче і болезаспокійливе при обмороженнях, для виробництва серцевого преперату «Валідол».
Входить до складу апетитного, шлункового, вітрогінного, потогінного, жовчогінного і заспокійливого зборів і збору для ванн.
В тибетській медицині рослину вживають внутрішньо при туберкульозі легенів і шлункових захворюваннях; зовнішньо — для обмивань і примочок при судомах, ревматичному і артричному болях, зуді і запальних процесах шкіри.
Див. також[ред. | ред. код]
Література[ред. код]
- В. И. Чопик, Л. Г. Дудченко, А. Н. Краснова. Дикорастущие полезные растения Украины. Справочник. — Київ: Наукова думка, 1983. — 400 с. (рос.)
Джерела[ред. | ред. код]
- ↑ М. Л. Рева, Н. Н. Рева Дикі їстівні рослини України / Київ, Наукова думка, 1976 — 168 с. — С.147
