Маастрихтський договір

Будівля провінційного уряду, де була підписана угода

Підписання договору

Маастри́хтський догові́р (англ. Maastricht Treaty) (формально, Догові́р про утво́рення Європе́йського Сою́зу), також відомий, як договір про Європейський Союз (ДЄС), був підписаний 7 лютого 1992 року в місті Маастрихт (Нідерланди) між членами Європейської спільноти і набрав чинності 1 листопада 1993. Це призвело до утворення Європейського Союзу. Договір став результатом окремих консультацій стосовно політичного і валютного союзів.

Маастрихтський договір передбачав запровадження спільної валюти євро та засновану на трьох стовпах структуру ЄС. Європейський Союз об'єднав Європейські спільноти та дві інших підвалини політичної співпраці: спільну зовнішню та безпекову політику і співпрацю у сфері правосуддя та внутрішніх справ. Також договором запроваджувалися посади європейського омбудсмена, європейського інспектора з захисту даних, Комітет регіонів, узгоджувалась процедура спільного ухвалювання рішень, а також розширювалась сфера застосування процедури голосування кваліфікованою більшістю. Ратифікація Договору про ЄС наразилася на значні перешкоди. Зокрема, референдум у Данії 1992 року відкинув її; лише повторний референдум наступного року відкрив шлях до ратифікації Угоди.

Початково регулювання в межах Європейських спільнот стосувалось переважно питань у сфері економіки та торгівлі. Серед владних інституцій найширші владні повноваження отримали Європейська Комісія та Європейський суд, обидва формально незалежні від урядів країн цієї спільноти, маючи багато повноважень всередині країн-членів. Європейський парламент обирається безпосередньо громадянами членів Європейської спільноти.

Засновники Європейського Союзу задекларували наміри щодо подальшого делегуваня організації ширших повноважень у зовнішній політиці, військовій галузі і судочинстві, що знайшло вияв у подальшій еволюції ЄС . Дані наміри зіштовхнулись із необхідністю тривалих узгоджень із національними урядами.

Країни, що підписали Маастрихтський договір, виділили 5 критерів для країн-претендентів на вступ до ЄС(Маастрихтські критерії): дефіцит державного бюджету не має перевищувати 3% ВВП; державний борг повинен складати менше 60% ВВП; держава протягом 2-х років повинна брати участь у механізмі валютних курсів та підтримувати курс національної валюти в заданому діапазоні; рівень інфляції не має перевищувати 1,5% середнього значення трьох країн-учасниць ЄС з найбільш стабільними цінами; довгострокові відсоткові ставки по державним облігаціям не мають перевищувати 2% середнього значення відповідних ставок в країнах з найнижчою інфляцією.

Цілі Євросоюзу, заявлені в Маастрихтському договорі, охоплювали дуже широке коло питань.

Нова організація була покликана сприяти економічному та соціальному прогресу європейських народів, високому рівню зайнятості і досягненню збалансованого, сталого розвитку, сприяти утвердженню самобутності Союзу на міжнародній арені допомогою здійснення загальної зовнішньої політики і політики безпеки, посилити захист прав та інтересів громадян.

Ратифікація Маастрихтського договору вивела Європейське співтовариство на рівень політичної інтеграції. Країни-члени стали на шлях об'єднання зусиль у реалізації спільної зовнішньої політики й політики безпеки; європейського громадянства; гармонізації юридичних і політичних порядків країн-членів у просторі без кордонів. Маастрихтський договір сприяв якісному прогресові євроінтеграції, спрямовуючи динаміку Співтовариства по шляху розбудови економічного й валютного союзу, введення єдиної валютної одиниці, а також посилення соціально-економічного згуртування. Функціонування Співтовариства стало водночас більш ефективним і більш демократичним у соціально-економічній сфері, однак, у політичному секторі домінують міжурядові структури.

Римські договори (1957)
Амстердамський договір (1997)
Ніццький договір (2001)
Лісабонська угода (2007)
спільна закордонна політика і безпека (СЗПБ)
стабілізаційний пакт (Баладюра пакт 1993)

Джерела та література[ред. | ред. код]

А. Ю. Мартинов. Маастрихтський договір // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 410. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
А. І. Дмитрієв. Маастрихтський договір 1992 // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол. Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.] — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998—2004. — ISBN 966-749-200-1.

Література[ред. | ред. код]

М. А. Миронова. Маастрихтський договір 1992 // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4
Т. Шинкаренко. Маастрихтський договір // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.414 ISBN 978-966-611-818-2