Мавка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Ма́вка, також на́вка, ня́вка — казкова лісова істота в образі гарної оголеної дівчини з довгим розпущеним волоссям; лісова німфа. Згідно з народними повір'ями, на мавок перетворюються душі утоплениць[1] та дівчинок, померлих без хрещення. На це вказує й етимологія слова «навка»: від праслов. *navь («мрець»); з того ж кореня походять українські слова нав і нава («домовина», «труна»), а також навк («мрець»). Варіанти «мавка» і «нявка» виникли пізніше внаслідок зближення з мавкати («нявкати»)[2][3]. «Нава», одне з ключових понять слов'янського неоязичництва (рідновір'я), має таке ж походження.

Міфологія[ред.ред. код]

Традиційно вважають, що мавки живуть у лісах. У Галичині місцем поселення мавок вважають Карпати. Вони часто постають у вигляді молодих красивих дівчат, що танцями і співом заманюють хлопців у ліс. В гуцулів мавки мають миловидне кругле лице, довгі коси, завжди затикані квітами. Одяг тонкий та прозорий, спереду мають вигляд дівчат, а насправді немає в них ні тіла, ані душі. Через те немає в них і тіні, а коли бігають по траві, то вона під їхніми ногами не хитається. Залишають сліди босих дитячих ніг, люблять ігри, танці, особливо «на молодику». Місця, де вони справляють забави, — витоптані галявини серед лісу («ігровища»).

Нерідко мавки допомагають людям, доглядають худобу на полонині, охороняють її від дикого звіра тощо. В загальній характеристиці цих істот гуцульської міфології, трактуванні їх взаємин з людьми переважають позитивні риси. На основі матеріалу давнішого походження простежується певна відмінність уявлень про мавок («нявок») і «лісних» («лісовок»). Перші представлені в особливо опоетизованому світлі. Це стрункі, круглолиці, веселої і лагідної вдачі лісові красуні з довгими кучерями. І. Вагилевич порівнював їх з українськими русалками і татрянськими «дивожонами», відзначаючи при цьому, що, на відміну від них, гуцульські мавки не є небезпечними для людей, а, навпаки, служать їм, доглядають і охороняють стадо, садять дерева, засівають різноманітні рослини в горах. Очевидно, що мавки вважалися добрими, і на основі вірувань у цих лісових богинь в давнину склався їх окремий культ, залишки якого дійшли до нового часу в формі відзначення на Гуцульщині спеціального свята «нявок» — «розигри» (6 липня). Але в деяких регіонах є і інша думка стосовно мавок. Там вони є в якійсь мірі навіть підступними істотами. Людей, особливо молодих хлопців, чоловіків, приваблюють до себе співом, покликами, прибраним виглядом коханих. Таких, що пішли за ними, можуть завести у безвість або висушити любощами.

В художній літературі[ред.ред. код]

Забраженя Мавки і Лукаша на реверсі срібної ювілейної монети НБУ За твором Лесі Українки «Лісова пісня»

Мавка — головний персонаж драматичної поеми Лесі Українки в «Лісова пісня».

У казці Олега Романчука «Гуцульська легенда» мавка Любава.

Іван у горах чує голос Марічки, прямує за ним і зустрічає кохану у вигляді нявки. «Тіні забутих предків» Михайло Коцюбинський.

Мавки з зеленими косами гойдаються на березових гілках (Іван Франко, IV, 1950, 473)

[Мавка:] Я — Мавка лісова.. [Лукаш:] А, от ти хто! Я від старих людей про мавок чув не раз (Леся Українка, III, 1952, 198)

На деревах мавки в русальну ніч позбиралися та й спробували були зачепити Михайлика, але хлопець того й не відчув, бо ж над закоханими навіть нечиста сила не владна (Олександр Ільченко, Козацьк. роду.., 1958, 334)

Та пісня шелестіла травкою, Торкнулась хвильки озерця, І тихо промайнувши мавкою, У наші увійшла серця (Олекса Ющенко, Люди.., 1959, 55)

Ти снилась, марилась і мрілась, Як мавка в синьому диму (Андрій Малишко, Звенигора, 1959, 163)

Мавки зустрічаються в романі Марини та Сергія Дяченків «Ведьмин век»

Примітки[ред.ред. код]

  1. Вовк Ф. Студії з української етнографії та антропології Прага 354 с. (с. 174)
  2. Етимологічний словник української мови: В 7 т. / АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред.) та ін. — Т. 4: Н — П / Уклад.: Р. В. Болдирєв та ін.; Ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко. — 2003. — 656 с. ISBN 966-00-0590-3.
  3. Навь // Этимологический словарь русского языка. — М.: Прогресс М. Р. Фасмер 1964—1973

Джерела[ред.ред. код]


Самодіва Це незавершена стаття зі слов'янської міфології.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.