Мавританія

Ісламська Республіка Мавританія араб. الجمهورية الإسلامية الموريتانية (Аль-Джумухірія аль-Ісламія аль-Мурітанія) фр. République Islamique de Mauritanie бербер. Agawej/Cengiṭ фульф. 𞤃𞤮𞤪𞤭𞤼𞤢𞤲𞤭 (Moritani) волоф. Gànnaar сонінке Murutaane
Прапор Печатка
Девіз: شرف إخاء عدل (арабська) «Honneur, Fraternité, Justice»(французька) «Честь, братерство, справедливість»
Гімн: Державний гімн Мавританії
Розташування Мавританії
Столиця (та найбільше місто)	Нуакшот 18°09′ пн. ш. 15°58′ зх. д.
Офіційні мови	Стандартна арабська, французька
Форма правління	Парламентська республіка
- Президент	Мухаммед ульд аш-Шейх аль-Газуані
- Прем'єр-міністр	Мулайе ульд Мохаммед Лагдаф
Незалежність	від Франції
- Дата	28 листопада 1960
Площа
- Загалом	1,030,700 км² (29)
- Внутр. води	0,03 %
Населення
- оцінка 2012	3,359,185 (135)
- перепис 1988	1,864,236 [1]
- Густота	3,0/км² (221)
ВВП (ПКС)	2005 р., оцінка
- Повний	$7,159 млрд (144)
- На душу населення	$2,402 (132)
ІЛР (2004)	▲ 0,486 (низька) (153)
Валюта	Мавританська угія (MRO)
Часовий пояс	GMT (UTC+0)
- Літній час	не спостерігається (UTC+0)
Коди ISO 3166	MR
Домен	.mr
Телефонний код	+222
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Мавританія

Політичні структури Сахеля XI-XIII ст. Імперія Гана • Канем • Текрур XIII-XVIII ст. Джолоф (Волоф) • Імперія Малі • Імперія Сонгаї Моси • Міста-держави хауса • Багірмі Вадан • Дарфурський султанат • Сеннар Борну • Сокото • Масина • Такедда XIX-XX ст. (Колонії) Британська колонія Нігерія Судан (колонія) • Французька Західна Африка Французька Екваторіальна Африка XX ст. (Незалежні держави) Сенегал • Мавританія • Буркіна-Фасо Малі • Нігерія • Нігер Камерун • Чад • Судан • Еритрея

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Мавританія (значення).

Маврита́нія (араб. موريتانيا, трансліт. Mūrītānyā, фр. Mauritanie), офіційна назва Ісла́мська Респу́бліка Маврита́нія (араб. الجمهورية الإسلامية الموريتانية, трансліт. al-Jumhūrīyah al-Islāmīyah al-Mūrītānīyah) — держава на північному заході Африки, яка межує на північному сході з Алжиром, на сході і півдні з Малі, на південному заході з Сенегалом, на північному заході із Західною Сахарою, на заході омивається Атлантичним океаном. Площа — 1 030 700 км². Населення — 3,359 млн ос. (станом на 2012 рік). Столиця — Нуакшот.

Природа

Піщані дюни зі слідами від машин після раллі Париж-Дакар. Подібний пустельний пейзаж є типовим для Мавританії

Держава знаходиться на північному заході Африки, територія країни простягається з півночі на південь на 1290 км, а із заходу на схід — на 1655 км. На північному заході межує із Західною Сахарою, окупованою Марокко (спільний кордон — 1560 км); на північному сході — з Алжиром (463 км); на південному сході — з Малі (2237 км); на південному заході — із Сенегалом (812 км). На заході омивається водами Атлантичного океану, берегова лінія — 754 км.

Територія Мавританії — кам'янисті та піщані пустелі Західної Сахари. Найбільша висота — 915 м. Вздовж низовинного піщаного узбережжя тягнеться смуга солончаків і тимчасових солоних озер — себха. Складене пісковиками плато висотою понад 300 м у внутрішніх районах країни простягається від північного кордону до долини річки Сенегал.

Територія країни переважно рівнинна, представлена древніми докембрійськими платформами та пустельними плато. Переважно це кам'янисті та піщані пустелі Західної Сахари. Центральна і північна частини зайняті плато Адрар і Тагант, які піднімаються на висоту 300–600 м. У межах масиву Адрар розташована найвища точка Мавританії — гора Кедієт-Іджиль (915 м). Ці плато складені пісковиками, кварцитами й вапняками, розчленовані глибокими долинами тимчасових водотоків — ваді. На сході країни лежать піщані рівнини з дюнами Ерг-Шенгіт і Ерг-Гуерсіл. Уздовж океанічного узбережжя простягається вузька прибережна рівнина з солончаковими низинами, тимчасовими солоними озерами (себхами), лагунами та барханами.

Клімат Мавританії тропічний пустельний, з різкою аридністю. На більшій частині території річна кількість опадів не перевищує 100 мм, а в південних районах Сахелю сягає 300–400 мм. Літо спекотне, з температурами понад +40 °C, іноді до +47 °C у внутрішніх районах. Узимку середні температури тримаються від +20 до +25 °C. Для країни характерні сухі вітри — гарматани, що приносять пилові бурі та сприяють пересуванню піщаних масивів.

Постійних річок у країні дуже мало. Основна водна артерія — річка Сенегал, яка протікає вздовж південного кордону й забезпечує водою сільське господарство та населення. Решта водотоків є сезонними (ваді), наповнюються під час коротких злив улітку. Підземні води мають велике значення, особливо для оазисів у центральних та північних районах, де вони є єдиним джерелом водопостачання.

Ґрунтовий покрив відображає аридність клімату країни. У північній частині переважають піщані та кам’янисті пустельні ґрунти, позбавлені родючості. У центральних районах трапляються сіроземи, а в долині річки Сенегал — родючі алювіальні ґрунти, придатні для вирощування проса, фініків, кукурудзи та овочів.

Рослинність Мавританії надзвичайно бідна й розріджена через екстремальну посушливість. На півночі країни, у межах Сахари, панує пустельний тип рослинності — поодинокі колючі чагарники (тамарикс, салсола), ксерофітні трави, лишайники й мохи, що ростуть у міждюнних зниженнях. У центральній частині, де опадів трохи більше, поширені напівпустельні рослинні унруповання з поодинокими акаціями, еуфорбіями, алое, а також трав'янистими рослинами, які з'являються лише після короткого сезону дощів. На півдні, у зоні Сахелю, формується саванна рослинність, представлена травами, баобабами, акаціями, мімозами. Уздовж річки Сенегал трапляються вузькі смуги галерейних лісів, пальмові насадження та вологолюбні трави. На узбережжі Атлантики поширені солончаки з галофітами — рослинами, стійкими до засолення.

Фауна Мавританії досить різноманітна, хоча й бідніша порівняно з більш вологими регіонами Африки. В умовах пустелі мешкають газелі, антилопи адрак, піщані лисиці, фенек, шакали, мангусти, дикі кішки. Поширені гризуни (піщанки, тушканчики), численні плазуни — варани, агами, гекони, піщані змії. У Сахельській зоні тваринний світ більш різноманітний; тут проживають антилопа канна, кабани, мавпи, зайці, шакали, саванні птахи. В оазисах і долині Сенегалу водяться чаплі, фламінго, пелікани, качки, журавлі, а також велика кількість комах і земноводних. Історично в Мавританії водилися великі хребетні тварини — страуси, жирафи, леви, леопарди, проте внаслідок полювання та деградації природних середовищ більшість із них зникли або збереглися лише у віддалених районах.

Цікавою геологічною структурою Мавританії, яку видно з космосу у вигляді концентричних кіл, є Гельб-ер-Ришат — «Око Сахари».

Історія

Давні держави: Адрар.

Недавня історія

• Незалежність від Франції здобуто в 1960 році.
• У 1975 році Західна Сахара була здана Іспанією; Мавританія окупувала південні області, Марокко — північні.
• у липні 1980 року було заборонено рабство. Мавританія була останньою країною світу, де рабство офіційно дозволялося. До цього часу в країні, за свідченням американського журналу «Newsweek» від 6 травня 1985 року, налічувалося понад 100 тис. рабів і приблизно 300 тис. осіб, що були колишніми рабами. Більшість міських жителів звільнила своїх рабів, але в сільській місцевості цей процес тривав ще дуже довго.
• У 1981 році були перервані дипломатичні відносини з Марокко, відновлені в 1985 році..
• З 1984 року глава держави й уряду — Маоуйя Оулд Сід Ахмед Тайа.
• У 1985 році відбувся ряд сутичок з сенегальцями.
• У 1991 році були обіцяні військові вибори.
• 3 серпня 2005 році відбувся військовий переворот, у результаті якого військові сили Мавританії захопили владу і створили військову раду, яка поклала край тоталітарному правлінню президента Маоуйї Оулда Тайї і певний час керувала країною. У 2009 році президентом Мавританії став Мохаммед ульд Абдель Азіз.

Політична система

Мавританія за формою правління є ісламською президентською республікою, глава держави — президент. Державний устрій — унітарна держава.

Уряд очолює президент країни, який обирається загальним прямим голосуванням строком на 5 років. Конституція Мавританії визначає, що кандидатом у президенти може виставлятися лише представник правлячої партії мавританського народу. Президент, який є одночасно і главою держави, і головнокомандувачем збройних сил, підписує і ратифікує договори, обнародує закони, призначає міністрів уряду. П'ятнадцять міністрів — членів кабінету здійснюють виконавчу владу в країні.

Парламент

Законодавча влада належить президенту і Національному зібранню, що складається з 40 депутатів, яких обирають строком на 5 років.

Політичні партії

Найбільші політичні партії країни:

• Мавританська партія відродження;
• Об'єднання за демократію і єдність;
• Республіканська соціал-демократична партія Мавританії.

Зовнішня політика

Мавританія член ряду міжнародних і регіональних організацій: ООН, Африканського Союзу, Економічного співтовариства західноафриканських країн.

Українсько-мавританські відносини

Уряд Мавританії офіційно визнав незалежність України 30 жовтня 1992 року, дипломатичні відносини з Україною встановлено того ж дня. Дипломатичних і консульських представництв в Україні не створено, найближче посольство Мавританії, що відає справами щодо України, знаходиться в Москві (Росія). Справами України в Мавританії відає українське посольство в Марокко.

Адміністративно-територіальній поділ

В адміністративно-територіальному відношенні територія держави поділяється на: 12 регіонів, що мають порядкові номери від «першого» до «дванадцятого», і 1 столичний округ.

На чолі адміністрації кожного регіону стоїть губернатор, який підпорядковується уряду.

№	Область	Адміністративний центр	Площа, км²	Населення, чол. (2000)	Щільність, чол./км²
1	Адрар	Атар	215 300	60 847	0,28
2	Асаба	Кіффа	36 600	249 596	6,82
3	Бракна	Алег	32 800	240 167	7,32
4	Дахлет-Нуадібу	Нуадібу	22 300	75 976	3,41
5	Горголь	Каеді	13 600	248 980	18,31
6	Кудимага	Селібабі	10 300	186 697	18,13
7	Ход-еш-Шаркі	Нема	182 700	275 288	1,51
8	Ход-ель-Гарбі	Аюн-ель-Атрус	53 400	219 167	4,10
9	Інширі	Акжужт	46 800	11 322	0,24
10	Нуакшот	Нуакшот	1 000	611 883	611,88
11	Тагант	Тіджикжа	95 200	61 984	0,65
12	Тірис-Земмур	Зуерат	252 900	53 586	0,21
13	Трарза	Росо	67 800	252 664	3,73
	Всього		1 030 700	2 548 157	2,47

Збройні сили

Збройні сили Мавританії

Чисельність збройних сил у 2000 році складала 15,6 тис. військовослужбовців. Загальні витрати на армію склали 24 млн доларів США.

Економіка

Мавританія — відстала аграрна держава. Основа економіки — скотарство, рибальство та гірничодобувна промисловість. Валовий внутрішній продукт (ВВП) у 2006 році склав 8,4 млрд доларів США (143 місце в світі); що у перерахунку на одну особу становить 2,6 тис. доларів (136 місце в світі). Промисловість разом із будівництвом становить 29 % від ВВП держави; аграрне виробництво разом із лісовим господарством і рибальством — 25 %; сфера обслуговування — 46 % (станом на 2002 рік).

Надходження в державний бюджет Мавританії за 2006 рік склали 421 млн доларів США, а витрати — 378 млн; профіцит становив 11 %.

За даними Index of Economic Freedom The Heritage Foundation за 2001 рік темп зростання ВВП — 3,5 %. Прямі закордонні інвестиції — $ 0,1 млн.

Валюта

Національною валютою країни слугує угія.

Промисловість

Головні галузі промисловості: гірнича, легка і нафтохімічна.

Гірнича промисловість

У 2006 році видобуток нафти становив 27,4 млн барелів.

Енергетика

За 2004 рік було вироблено 176,7 млрд кВт·год електроенергії (експортовано 0 млн кВт·год); загальний обсяг спожитої — 164,3 млрд кВт·год (імпортовано 0 млн кВт·год).

У 2006 році споживання нафти склало 24,2 тис. барелів на добу, природний газ не використовується для господарських потреб.

Агровиробництво

Ринок верблюдів

У сільськогосподарському обробітку, через несприятливі природні умови (пустеля Сахара), знаходиться лише 0,2 % площі держави. Головні сільськогосподарські культури: сорго, просо, фініки, зернові культури, овочі.

Важливою галуззю є тваринництво. За чисельністю поголів'я верблюдів Мавританія знаходиться на 3-тє місці в світі.

Значний прибуток приносить вилов риби у водах Атлантики.

Транспорт

Осн. транспорт — автомобільний та морський. Довжина єдиної в країні залізниці бл. 700 км. Вона з'єднує Нуадібу з колишнім і сучасними центрами видобутку залізняку — Фдериком, Зуератом і Гельб-аль-Рхейном. У Нуакшоті і Нуадібу функціонують міжнародні летовища і великі морські порти, в тому числі рудоекспортний Кансадо (поруч із Нуадібу).

Туризм

У 1996 році Мавританія отримала прибуток від іноземних туристів 2 млн доларів США.

Зовнішня торгівля

Основні торговельні партнери Мавританії: Японія, Франція, Алжир, Італія, Іспанія.

Держава експортує: рибопродукти (57 %), мінеральна сировина (залізняк, гіпс — 43 %), жива худоба, гуміарабік, фініки, шкіряна сировина. Основні покупці: Японія (22 %); Італія (16 %); Франція (14 %). У 1997 році вартість експорту склала 562 млн доларів США.

Держава імпортує: чай, цукор, рис та інші види продовольства, промислові товари (35 %), нафтопродукти (31 %), промислові вироби (21 %). Основні імпортери: Франція (30 %); Алжир (10 %); Іспанія (7 %). У 1997 році вартість імпорту склала 552 млн доларів США.

Населення

Вікова піраміда населення Мавританії

Населення держави у 2006 році становило 3,2 млн осіб (129 місце в світі). У 1990 році населення країни становило 2,0 млн осіб. Густота населення: 2,5 осіб/км² (190 місце в світі). Згідно статистичних даних за 2006 рік народжуваність 41 ‰; смертність 12,2 ‰; природний приріст 28,8 ‰.

Вікова піраміда населення виглядає наступним чином (станом на 2006 рік):

• діти віком до 14 років — 45,6 % (0,73 млн чоловіків, 0,72 млн жінок);
• дорослі (15—64 років) — 52,2 % (0,82 млн чоловіків, 0,84 млн жінок);
• особи похилого віку (65 років і старіші) — 2,2 % (0,03 млн чоловіків, 0,04 млн жінок).

На півдні країни у басейні річки Сенегал живуть осілі землеробські негроїдні народи. Найбільша густина населення поблизу південного кордону в районі Шеммама, на правобережжі Сенегалу. Інше населення, скотарі-кочівники, розпорошене по великих просторах пустель і напівпустель. У етнічному відношенні вони належать до маврів, народу змішаного етногенезу.

Урбанізація

Столиця Мавританії — Нуакшот

Рівень урбанізованості в 2000 році склав 54 %. Головні міста держави: Нуакшот (760 тис. осіб), Нуадібу (115 тис. осіб), Кіффа (57 тис. осіб).

Етнічний склад

Мавританці

Головні етноси, що складають мавританську націю: маври (араби, бербери і туареги) — 70 %, негроїдні народи (волоф, тукулер і сонінке) — 30 %.

Бербери населяли Північну і Північно-Західну Африку ще до нової ери. Після вторгнення арабів до Північної Африки (7—8 ст.) їх було витіснено в пустельні райони. Деякі берберські племена змішалися з арабами. Формально всі вони прийняли іслам, хоч доісламські культи відіграють велику роль у берберському етнокультурному комплексі. Багато берберських племен перейшли на використання арабської мови. Однак досі збереглися анклави берберомовного населення. Традиційно бербери ведуть напівкочовий спосіб життя. Багато хто з них спочатку селився в оазах. Вони споруджують невеликі загати, щоб накопичити воду для вирощування зернових і фініків. Серед скотарів-кочівників поширена колективна власність на пасовищні угіддя. Однак землі, що обробляються, як правило, перебувають у приватній власності. Бербери відомі своєю войовничою вдачею. Вони звикли нападати і погрожувати, але рідко вдавалися до широкомасштабних військових дій. Незважаючи на постійне протиборство двох найвпливовіших політичних угруповань берберів, у кожній місцевості досягнуто домовленості про спільну оборону і перемінне використання пасовищ у період сезонних міграцій. У берберському суспільстві всі його члени користуються рівними правами; владними повноваженнями наділені місцеві збори, в яких беруть участь усі дорослі чоловіки.

Кочові араби-бедуїни прийшли в ці краї як завойовники і, коли не сподівалися на достатню продуктивність своїх стад, стягували з населення данину або примушували його працювати на себе. Відчуваючи явну неприязнь до осілого способу життя, вони нехтували досвідом осілого господарювання берберів. Традиційним житлом для бедуїнів слугували шатра з валяної верблюжої або козячої вовни, пофарбованої в чорний колір. Жителі узбережжя бедуїни-імрагени відмовилися від кочового способу життя і зайнялися рибальством. Як і арабське населення Магрибу (тобто Північно-Західної Африки), вони створили суспільство з розвиненою станово-кастовою структурою. Нижчу касту становили чорні маври (харатини), нащадки звільнених рабів.

Туареги, тобто бербери, які до ісламізації сповідували християнство, традиційно кочують зі стадами верблюдів і під час стоянок живуть у шатрах червоного кольору. Вони розрізнюють два види власності: зароблену працею і захоплену силою. Остання перебуває у спільному користуванні. Туарезькі жінки (на відміну від арабок) можуть володіти рухомою власністю і не носять чадру (обличчя закривають туареги-чоловіки). Крім того, вони є хранительками музичних і поетичних традицій.

Оази спочатку були заселені чорношкірими західноафриканцями, нащадками рабів скотарів-кочівників. Зараз місцеве населення вирощує там зернові культури, фініки і займається тваринництвом.

У долині річки Сенегал землеробством займаються переважно тукулери, сонінке і волоф (народи, які живуть також на території сусіднього Сенегалу). Вони воліють розмовляти власними мовами, і з побоюванням ставляться до арабомовної більшості населення країни.

Мови

Державна мова: арабська. Французька мова використовується на офіційному рівні. Поширені також місцеві мови негроїдних народів і туарегів.

Релігії

Мечеть у Ченґеті

Головна релігія держави: іслам — 99,5 % населення.

Охорона здоров'я

Очікувана середня тривалість життя в 2006 році становила 53,1 року: для чоловіків — 50,9 року, для жінок — 55,4 року. Смертність немовлят до 1 року становила 69,5 ‰ (станом на 2006 рік). Населення забезпечене місцями в стаціонарах лікарень на рівні 1 ліжко-місце на 1220 жителів; лікарями — 1 лікар на 11,9 тис. жителів (станом на 1996 рік).

У 1993 році 66 % населення було забезпечене питною водою.

Освіта

Учні медресе вчать вірші Корану

Рівень письменності в 2003 році становив 41,7 %: 51,8 % серед чоловіків, 31,9 % серед жінок.

Витрати на освіту в 1996 році склали 4,7 % від ВВП.

Інтернет

У 2001 році всесвітньою мережею Інтернет у Мавританії користувались 3,5 тис. осіб.

Культура

Кухня

Кулінарні традиції Мавританії відрізняються від решти африканських країн тим, що чаю тут п'ють значно більше, ніж кави. При цьому в кухні узбережжя країни переважають морепродукти, а в кухні пустельних і степових регіонів — м'ясо. Чай тут подають невеликими порціями і з пишною пінкою, яку створюють шляхом численних переливань чаю.

Література

• Атлас світу / Гол. ред. І. С. Руденко. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. — ISBN 9666315467
• Африка: Энциклопедический словарь. В 2 т. Т. 2. / Гл. ред. А. Г. Громыко. Ред. коллегия: М. В. Васев, А. М. Васильев, Н. И. Гаврилов и др. — М. : Сов. энциклопедия, 1987. — 671 с. (рос.)
• Бабаев А. Г., Дроздов Н. Н., Зонн И. С., Фрейкин З. Г. Природа мира. Пустыни / Отв. ред. Э. М. Мурзаев. — М. : Мысль, 1986. — 318 с. (рос.)
• Быкова Л. В. Исламская Республика Мавритания. — М. : Наука, 1997. — 150 с. (рос.)
• Вавилов В. В. Мавритания. — М. : Мысль, 1989. — 124 с. (рос.)
• Вальтер Г. Растительность Земного шара. Эколого-физиологическая характеристика / Пер. с нем. под ред. П. Б. Виппер. — Т. 1. Тропические и субтропические зоны. — М. : Прогресс, 1968. — 551  с. (рос.)
• Воронов А. Г., Дроздов Н. Н., Мяло Е. Г. Биогеография мира : Учебник. — М. : Высшая школа, 1985. — 272 с. (рос.)
• Гожик П. Ф., Лялько В. І., Бабаєв Ю. Ю. Регіональна геологія світу. — К. : Наук. думка, 2015. — 424 с.
• Дахно І. І., Тимофієв С. М. Країни світу: Енциклопедичний довідник. — К. : Мапа, 2011. — 606 с. — ISBN 978-966-8804-23-6
• Дубович І. А. Країнознавчий словник-довідник. — К. : Знання, 2008. — 5-те вид., перероб. і доп. — 839 с. — ISBN 978-966-346-330-8
• Економічна і соціальна географія країн світу: Навч. посібник / За ред. С. П. Кузика. — Львів : Світ, 2002. — 672. с.— ISBN 966-603-178-7
• Ковальска-Левицка А. Мавритания — М. : Наука, 1981. — 303 с. (рос.)
• Костів Л. Я. Фізична географія материків і океанів. Африка : Навч.-метод. посібник. — Львів : Видавн. центр ЛНУ, 2017. — 184 с. — ISBN 978-617-10-0374-3
• Кукурудза С. І. Біогеографія : Підручник. — Львів : Вид-во ЛГУ ім. Івана Франка, 2006. — 504 с. — ISBN 966-613-502-7
• Лаврентьев С. А., Яковлев В. Ш. Мавритания: история и современность. — М. : Знание, 1986. — 64 с. (рос.)
• Луконин Ю. В. История Мавритании в новейшее время. — М. : Наука, 1991. — 199 с. (рос.)
• Народы мира: Историко-этнографический справочник / Гл. ред. Ю. В. Бромлей. Ред. коллегия: С. А. Арутюнов, С. И. Брук, Т. А. Жданко и др. — М. : Сов. энциклопедия, 1988. — 624 с. (рос.)
• Палієнко В. І., Шищенко П. Г., Бойко В. М. Фізична географія світу : Навч. посібник. — К. : КНУ ім. Т. Шевченка, 2016. — 246 с. — ISBN 978-966-439-918-1
• Пащенко В. І. Географія світового господарства : Навч. посібник. — К. : Видавничий центр КНУ, 2014. — 312 с. — ISBN 978-966-439-744-6
• Позняк С. П. Ґрунтознавство і географія ґрунтів : Підручник. У 2-х част. Ч. 2. — Львів : Вид-во ЛНУ, 2010. — 286 с.
• Пузанов І. І. Зоогеографія : Підручник. — Київ—Львів : Рад. школа, 1949. — 504 с.
• Салтанова А. В. Африканский месяц май // Международная жизнь. — 2004. — С. 5—8. (рос.)
• Фізична географія материків та океанів : Підручник у 2-х т. / Ред. П. Г. Шищенко. — К. : Київський університет, 2020. — Т. 2. Африка, Америка, Австралія, Антарктида, Океани. — 470 с. — ISBN 978-966-439-989-8
• Acreman, M. C. and Hollis, G. E. Water management and wetlands in sub-saharan Africa. — Cambridge: IUCN, 1996. — 249 p. (англ.)

Посилання

• Мавританія [Архівовано 17 січня 2017 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — ISBN 966-7492-03-6.
• Мавританія / І. В. Кочеткова // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ;НАН України, НТШ. — Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2017. — Режим доступу: https://esu.com.ua/article-60175

Уряд

• République Islamique de Mauritanie [Архівовано 6 липня 2005 у Wayback Machine.] official government site
• Assemblée Nationale Mauritanienne [Архівовано 19 травня 2007 у Wayback Machine.] official site

Новини

• AllAfrica.com — Mauritania [Архівовано 9 жовтня 2008 у Wayback Machine.] news headline links
• News and Views of the Maghreb [Архівовано 16 січня 2006 у Wayback Machine.]

Різне

• Білоус Л. Ф. Біогеографія: Навч. посібник. К., 2021
• Arab Gateway — Mauritania
• Encyclopaedia Britannica, Mauritania — Country Page [Архівовано 15 травня 2008 у Wayback Machine.]
• BBC News Country Profile — Mauritania [Архівовано 8 квітня 2008 у Wayback Machine.]
• CIA World Factbook — Mauritania [Архівовано 24 грудня 2018 у Wayback Machine.]
• US State Department — Mauritania [Архівовано 1 жовтня 2008 у Wayback Machine.] includes Background Notes, Country Study and major reports
• Mauritania's location on a 3D globe (Java)
• US Library of Congress — Country Studies [Архівовано 10 червня 2006 у Wayback Machine.]
• country info & who's who [Архівовано 14 вересня 2008 у Wayback Machine.]
• Columbia University Libraries — African Studies: Mauritania [Архівовано 29 грудня 2008 у Wayback Machine.] directory category
• Open Directory Project — Mauritania [Архівовано 3 лютого 2009 у Wayback Machine.] directory category
• Stanford University — Africa South of the Sahara: Mauritania [Архівовано 15 вересня 2008 у Wayback Machine.] directory category
• The Index on Africa — Mauritania directory category
• Yahoo! — Mauritania directory category

Історія

• RaceandHistory.com: Present day slavery in Mauritania [Архівовано 6 грудня 2008 у Wayback Machine.]
• Reuters — TIMELINE: Mauritania gripped by another coup [Архівовано 6 грудня 2008 у Wayback Machine.]
• Mauritania: a small country gives a big lesson in democracy, Sens Public Review [Архівовано 6 грудня 2008 у Wayback Machine.]