Мавританія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Ісламська Республіка Мавританія
الجمهورية الإسلامية الموريتانية
Аль-Джумухірія аль-Ісламія аль-Мурітанія
République Islamique de Mauritanie

Прапор
Девіз: شرف إخاء عدل (арабська)
"Honneur, Fraternité, Justice"(французька)
"Честь,братерство, справедливість"
Гімн: Державний гімн Мавританії
Розташування Мавританії
Столиця Нуакшот
18°09′ пн. ш. 15°58′ зх. д. / 18.150° пн. ш. 15.967° зх. д. / 18.150; -15.967
Найбільше місто столиця
Офіційні мови Стандартна арабська, французька
Державний устрій Парламентарна демократія
 - Президент Мохаммед ульд Абдель Азіз
 - Прем'єр-міністр Мулайе ульд Мохаммед Лагдаф
Незалежність від Франції 
 - Дата 28 листопада 1960 
Площа
 - Загалом 1 030 700 км² (29)
 - Води (%) 0.03
Населення
 - оцінка 2012 р. 3,359,185 (135)
 - перепис 1988 р. 1,864,236 [1]
 - Густота 3,0/км² (221)
ВВП (ПКС) 2005 р., оцінка
 - Повний $7.159 млрд (144)
 - На душу населення $2,402 (132)
ІРЛП  (2004) 0.486 (низька) (153)
Валюта Мавританська угія (MRO)
Часовий пояс GMT (UTC+0)
 - Літній час не спостерігається (UTC+0)
Коди ISO 3166 MR
Домен інтернету .mr
Телефонний код +222
Sahel Map-Africa rough.png
Політичні структури Сахеля
XI-XIII ст.
Імперія ГанаКанемТекрур
XIII-XVIII ст.
Джолоф (Волоф) • Імперія МаліІмперія Сонгай
МосиМіста-держави хаусаБагірмі
ВаданДарфурський султанатСеннар
БорнуСокотоМасинаТакедда
XIX-XX ст.
(Колонії)
Британська колонія Нігерія
Судан (колонія)Французька Західна Африка
Французька Екваторіальна Африка
XX ст.
(Незалежні держави)
СенегалМавританіяБуркіна-Фасо
МаліНігеріяНігер
КамерунЧадСуданЕритрея

Маврита́нія (араб. موريتانيا‎, фр. Mauritanie), офіційна назва Ісла́мська Респу́бліка Маврита́нія — держава на північному заході Африки, яка межує на північному сході з Алжиром, на сході і півдні з Малі, на південному заході з Сенегалом, на північному заході з Західною Сахарою, на заході омивається Атлантичним океаном. Площа — 1 030 700 км². Населення — 3,359 млн чол. (станом на 2012 рік). Столиця — Нуакшот.

Походження назви[ред.ред. код]

Географія[ред.ред. код]

Mr-map.png
Піщані дюни зі слідами від машин після раллі Париж-Дакар. Подібний пустельний пейзаж є типовим для Мавританії

Держава знаходиться в північному заході Африки, територія країни простягається з півночі на південь на 1290 км, а із заходу на схід — на 1655 км. На північному заході межує із Західною Сахарою, окупованою Марокко (спільний кордон — 1560 км); на північному сході — з Алжиром (463 км); на південному сході — з Малі (2237 км); на південному заході — з Сенегалом (812 км). На заході омивається водами Атлантичного океану, берегова лінія — км.

Західна Сахара Західна Сахара →← Алжир Алжир
Атлантичний океан Gray compass rose.svg
Сенегал Сенегал Малі Малі

Територія Мавританії — кам'янисті та піщані пустелі Зах. Сахари. Найбільша висота — 915 м. Вздовж низовинного піщаного узбережжя тягнеться смуга солончаків і тимчасових солоних озер — себха. Складене пісковиками плато висотою понад 300 м у внутрішніх районах країни простягається від північного кордону до долини р. Сенегал. Клімат тропічний пустельний. Постійних рік, крім р. Сенегал, немає.

Цікавою геологічною структурою Мавританії, яку видно з космосу у вигляді концентричних кіл, є Гельб-ер-Ришат — «Око Сахари».

Історія[ред.ред. код]

Давні держави: Адрар.

Недавня історія[ред.ред. код]

  • незалежність від Франції здобуто в 1960.
  • в 1975 Західна Сахара була здана Іспанією; Мавританія окупувала південні області, Марокко — північні.
  • в липні 1980 року було заборонено рабство. Мавританія була останньою країною світу, де рабство офіційно дозволялося. До цього часу в країні, за свідченням американського журналу «Newsweek» від 6 травня 1985 року, налічувалося понад 100 тис. рабів і приблизно 300 тис. осіб, що були колишніми рабами. Більшість міських жителів звільнила своїх рабів, але в сільській місцевості цей процес тривав ще дуже довго.
  • в 1981 були перервані дипломатичні відносини з Марокко, відновлені в 1985.
  • з 1984 глава держави й уряду — Маоуйя Оулд Сід Ахмед Тайа
  • У 1985 відбувся ряд сутичок з сенегальцями.
  • У 1991 були обіцяні військові вибори.
  • 3 серпня 2005 відбувся військовий переворот, у результаті якого військові сили Мавританії захопили владу і створили військову раду, яка повинна покласти край тоталітарному правлінню президента Маоуйї Оулда Тайї і буде керувати країною.

Політична система[ред.ред. код]

Мавританія за формою правління є ісламською президентською республікою, глава держави — президент. Державний устрій — унітарна держава.

Уряд очолює президент країни, який обирається загальним прямим голосуванням строком на 5 років. Конституція Мавританії визначає, що кандидатом у президенти може виставлятися лише представник правлячої партії мавританського народу. Президент, який є одночасно і главою держави, і головнокомандувачем збройних сил, підписує і ратифікує договори, обнародує закони, призначає міністрів уряду. П'ятнадцять міністрів — членів кабінету здійснюють виконавчу владу в країні.

Парламент[ред.ред. код]

Законодавча влада належить президенту і Національному зібранню, що складається з 40 депутатів, яких обирають строком на 5 років.

Політичні партії[ред.ред. код]

Найбільші політичні партії країни:

Судова влада[ред.ред. код]

Зовнішня політика[ред.ред. код]

Мавританія член ряду міжнародних і регіональних організацій: ООН, Африканського Союзу, Економічного співтовариства західноафриканських країн.

Українсько-мавританські відносини[ред.ред. код]

Уряд Мавританії офіційно визнав незалежність України 30 жовтня 1992 року, дипломатичні відносини з Україною встановлено того ж дня[1]. Дипломатичних і консульських представництв в Україні не створено, найближче посольство Мавританії, що відає справами щодо України, знаходиться в Москві (Росія)[1]. Справами України в Мавританії відає українське посольство в Марокко.

Державна символіка[ред.ред. код]

Державний прапор

Державний герб

Державний гімн

Адміністративно-територіальній поділ[ред.ред. код]

В адміністративно-територіальному відношенні територія держави поділяється на: 12 регіонів, що мають порядкові номери від «першого» до «дванадцятого», і 1 столичний округ.

На чолі адміністрації кожного регіону стоїть губернатор, який підпорядковується уряду.

Область Адміністративний центр Площа,
км²
Населення,
чол. (2000)
Щільність,
чол./км²
1 Адрар Атар 215 300 60 847 0,28
2 Ассаба Кіффа 36 600 249 596 6,82
3 Бракна Алег 32 800 240 167 7,32
4 Дахлет-Нуадібу Нуадібу 22 300 75 976 3,41
5 Горголь Каеді 13 600 248 980 18,31
6 Кудімага Селібабі 10 300 186 697 18,13
7 Ход-еш-Шаркі Нема 182 700 275 288 1,51
8 Ход-ель-Гарбі Аюн-ель-Атрус 53 400 219 167 4,10
9 Інширі Акжужт 46 800 11 322 0,24
10 Нуакшот Нуакшот 1 000 611 883 611,88
11 Тагант Тіджикжа 95 200 61 984 0,65
12 Тіріс-Земмур Зуерат 252 900 53 586 0,21
13 Трарза Росо 67 800 252 664 3,73
Всього 1 030 700 2 548 157 2,47

Збройні сили[ред.ред. код]

Чисельність збройних сил у 2000 році складала 15,6 тис. військовослужбовців[1]. Загальні витрати на армію склали 24 млн доларів США[1].

Економіка[ред.ред. код]

Мавританія — відстала аграрна держава. Основа економіки — скотарство, рибальство та гірничодобувна промисловість. Валовий внутрішній продукт (ВВП) у 2006 році склав 8,4 млрд доларів США (143 місце в світі); що у перерахунку на одну особу становить 2,6 тис. доларів (136 місце в світі)[1]. Промисловість разом із будівництвом становить 29 % від ВВП держави; аграрне виробництво разом з лісовим господарством і рибальством — 25 %; сфера обслуговування — 46 % (станом на 2002 рік)[1].

Надходження в державний бюджет Мавританії за 2006 рік склали 421 млн доларів США, а витрати — 378 млн; профіцит становив 11 %[1].

За даними Index of Economic Freedom The Heritage Foundation за 2001 рік темп зростання ВВП — 3,5 %. Прямі закордонні інвестиції — $ 0,1 млн.

Валюта[ред.ред. код]

Докладніше: Валюта Мавританії

Національною валютою країни слугує угія.

Промисловість[ред.ред. код]

Головні галузі промисловості: гірнича, легка і нафтохімічна.

Гірнича промисловість[ред.ред. код]

У 2006 році видобуток нафти становив 27,4 млн барелів.

Енергетика[ред.ред. код]

За 2004 рік було вироблено 176,7 млрд кВт/год електроенергії (експортовано 0 млн кВт/год); загальний обсяг спожитої — 164,3 млрд кВт/год (імпортовано 0 млн кВт/год)[1].

У 2006 році споживання нафти склало 24,2 тис. барелів на добу, природний газ не використовується для господарських потреб[1].

Агровиробництво[ред.ред. код]

Ринок верблюдів

У сільськогосподарському обробітку, через несприятливі природні умови (пустеля Сахара), знаходиться лише 0,2 % площі держави[1]. Головні сільськогосподарські культури: сорго, просо, фініки, зернові культури, овочі.

Важливою галуззю є тваринництво. За чисельністю поголів'я верблюдів Мавританія знаходиться на 3 місці в світі.

Значний прибуток приносить вилов риби у водах Атлантики.

Транспорт[ред.ред. код]

Осн. транспорт — автомобільний та морський. Довжина єдиної в країні залізниці бл. 700 км. Вона з'єднує Нуадібу з колишнім і сучасними центрами видобутку залізняку — Фдеріком, Зуератом і Гельб-аль-Рхейном. У Нуакшоті і Нуадібу функціонують міжнародні летовища і великі морські порти, в тому числі рудоекспортний Кансадо (поруч з Нуадібу).

Туризм[ред.ред. код]

Докладніше: Туризм Мавританії

У 1996 році Мавританія отримала прибуток від іноземних туристів 2 млн доларів США[1].

Зовнішня торгівля[ред.ред. код]

Основні торговельні партнери Мавританії: Японія, Фрнація, Алжир, Італія, Іспанія.

Держава експортує: рибопродукти (57 %), мінеральна сировина (залізняк, гіпс — 43 %), жива худоба, гуміарабік, фініки, шкіряна сировина. Основні покупці: Японія (22 %); Італія (16 %); Франція (14 %). У 1997 році вартість експорту склала 562 млн доларів США[1].

Держава імпортує: чай, цукор, рис та інші види продовольства, промислові товари (35 %), нафтопродукти (31 %), промислові вироби (21 %). Основні імпортери: Франція (30 %); Алжир (10 %); Іспанія (7 %). У 1997 році вартість імпорту склала 552 млн доларів США[1].

Населення[ред.ред. код]

Вікова піраміда населення Мавританії

Населення держави у 2006 році становило 3,2 млн осіб (129 місце в світі). У 1990 році населення країни становило 2,0 млн осіб. Густота населення: 2,5 осіб/км² (190 місце в світі). Згідно статистичних даних за 2006 рік народжуваність 41 ‰; смертність 12,2 ‰; природний приріст 28,8 ‰[1].

Вікова піраміда населення виглядає наступним чином (станом на 2006 рік):

  • діти віком до 14 років — 45,6 % (0,73 млн чоловіків, 0,72 млн жінок);
  • дорослі (15-64 років) — 52,2 % (0,82 млн чоловіків, 0,84 млн жінок);
  • особи похилого віку (65 років і старіші) — 2,2 % (0,03 млн чоловіків, 0,04 млн жінок).

На півдні країни у басейні річки Сенегал живуть осілі землеробські народи банту. Найбільша густина населення поблизу південного кордону в районі Шеммама, на правобережжі Сенегалу. Інше населення, скотарі-кочівники, розпорошене по великих просторах пустель і напівпустель. У етнічному відношенні вони належать до маврів, народу змішаного етногенезу.

Урбанізація[ред.ред. код]

Столиця Мавританії — Нуакшот
Докладніше: Міста Мавританії

Рівень урбанізованості в 2000 році склав 54 %[1]. Головні міста держави: Нуакшот (760 тис. осіб), Нуадібу (115 тис. осіб), Кіффа (57 тис. осіб).


Етнічний склад[ред.ред. код]

Мавританці

Головні етноси, що складають мавританську націю: маври (араби, бербери і туареги) — 70 %, народи банту (волоф, тукулер і сонінке) — 30 %.

Бербери населяли Північну і Північно-Західну Африку ще до нової ери. Після вторгнення арабів до Північної Африки (7-8 ст.) їх було витіснено в пустельні райони. Деякі берберські племена змішалися з арабами. Формально всі вони прийняли іслам, хоч доісламські культи відіграють велику роль у берберському етнокультурному комплексі. Багато берберських племен перейшли на використання арабської мови. Однак досі збереглися анклави берберомовного населення. Традиційно бербери ведуть напівкочовий спосіб життя. Багато хто з них спочатку селився в оазах. Вони споруджують невеликі загати, щоб накопичити воду для вирощування зернових і фініків. Серед скотарів-кочівників поширена колективна власність на пасовищні угіддя. Однак землі, що обробляються, як правило, перебувають у приватній власності. Бербери відомі своєю войовничою вдачею. Вони звикли нападати і погрожувати, але рідко вдавалися до широкомасштабних військових дій. Незважаючи на постійне протиборство двох найвпливовіших політичних угруповань берберів, у кожній місцевості досягнуто домовленості про спільну оборону і перемінне використання пасовищ у період сезонних міграцій. У берберському суспільстві всі його члени користуються рівними правами; владними повноваженнями наділені місцеві збори, в яких беруть участь усі дорослі чоловіки.

Кочові араби-бедуїни прийшли в ці краї як завойовники і, коли не сподівалися на достатню продуктивність своїх стад, стягували з населення данину або примушували його працювати на себе. Відчуваючи явну неприязнь до осілого способу життя, вони нехтували досвідом осілого господарювання берберів. Традиційним житлом для бедуїнів слугували шатра з валяної верблюжої або козячої вовни, пофарбованої в чорний колір. Жителі узбережжя бедуїни-імрагени відмовилися від кочового способу життя і зайнялися рибальством. Як і арабське населення Магрибу (тобто Північно-Західної Африки), вони створили суспільство з розвиненою станово-кастовою структурою. Нижчу касту становили чорні маври (харатини), нащадки звільнених рабів.

Туареги, тобто бербери, які до ісламізації сповідували християнство, традиційно кочують зі стадами верблюдів і під час стоянок живуть у шатрах червоного кольору. Вони розрізнюють два види власності: зароблену працею і захоплену силою. Остання перебуває у спільному користуванні. Туарезькі жінки (на відміну від арабок) можуть володіти рухомою власністю і не носять чадру (обличчя закривають туареги-чоловіки). Крім того, вони є хранительками музичних і поетичних традицій.

Оази спочатку були заселені чорношкірими західноафриканцями, нащадками рабів скотарів-кочівників. Зараз місцеве населення вирощує там зернові культури, фініки і займається тваринництвом.

У долині річки Сенегал землеробством займаються переважно тукулери, сонінке і волоф (народи, які живуть також на території сусіднього Сенегалу). Вони вважають за краще розмовляти власними мовами, і з побоюванням ставляться до арабомовної більшості населення країни.

Мови[ред.ред. код]

Докладніше: Мови Мавританії

Державна мова: арабська. Французька мова використовується на офіційному рівні. Поширені місцеві мови народів банту й туарегів.

Релігії[ред.ред. код]

Мечеть в Ченґеті

Головні релігія держави: іслам — 99,5 % населення.

Охорона здоров'я[ред.ред. код]

Очікувана середня тривалість життя в 2006 році становила 53,1 року: для чоловіків — 50,9 року, для жінок — 55,4 року[1]. Смертність немовлят до 1 року становила 69,5 ‰ (станом на 2006 рік). Населення забезпечене місцями в стаціонарах лікарень на рівні 1 місто на 1220 жителів; лікарями — 1 лікар на 11,9 тис. жителів (станом на 1996 рік)[1].

У 1993 році 66 % населення було забезпечено питною водою[1].

Освіта[ред.ред. код]

Учні медресе вчать вірші Корану

Рівень письменності в 2003 році становив 41,7 %: 51,8 % серед чоловіків, 31,9 % серед жінок[1].

Витрати на освіту в 1996 році склали 4,7 % від ВВП[1].

Інтернет[ред.ред. код]

У 2001 році всесвітньою мережею Інтернет у Мавританії користувались 3,5 тис. осіб[1].

Культура[ред.ред. код]

Архітектура[ред.ред. код]

Образотворче мистецтво[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Театр[ред.ред. код]

Докладніше: Театр Мавританії

Музика й танці[ред.ред. код]

Докладніше: Музика Мавританії

Кінематограф[ред.ред. код]

Кухня[ред.ред. код]

Докладніше: Кухня Мавританії

Кулінарна традиція Мавританії відрізняється від решти африканських країн тим, що чаю тут п'ють значно більше, ніж кави. При цьому в кухні узбережжя країни переважають морепродукти, а в кухні пустельних і степових регіонів — м'ясо. Чай тут подають невеличкими порціями і з пишною пінкою, яку пінку створюють шляхом численних переливань чаю.​

Свята[ред.ред. код]

Докладніше: Свята Мавританії

Наука[ред.ред. код]

Засоби масової інформації[ред.ред. код]

Докладніше: ЗМІ Мавританії

Спорт[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш Дубович І. А. Країнознавчий словник-довідник. — К. : Знання, 2008. — 839 с.

Посилання[ред.ред. код]

Уряд[ред.ред. код]

Новини[ред.ред. код]

Різне[ред.ред. код]

Історія[ред.ред. код]


Прапор Мавританії Це незавершена стаття про Мавританію.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.