Магнус I (король Норвегії)
| Магнус I Добрий Magnus den Gode | ||
| ||
|---|---|---|
| 12 листопада 1035 — 25 жовтня 1047 | ||
| (під іменем Маґнус I) | ||
| Попередник: | Канут Великий | |
| Наступник: | Гаральд III | |
| ||
| 8 червня 1042 — 25 жовтня 1047 | ||
| (під іменем Маґнус I) | ||
| Попередник: | Гардекнуд | |
| Наступник: | Свен II | |
| Народження: |
1024 Норвегія | |
| Смерть: |
1047 Зеландія, Данія | |
| Причина смерті: |
падіння з коняd | |
| Поховання: |
Нідароський собор | |
| Країна: |
Норвегія | |
| Релігія: |
християнство | |
| Рід: |
Список королів Норвегії з династії Інглінгів (Харфаргів) | |
| Батько: | Олаф II Норвезький | |
| Мати: | Алвхільда (поза шлюбом) | |
| Діти: | Раґнхільда (позашлюбна дочка) | |
Магнус I Добрий (квітень/червень 1024 — 25 жовтня 1047) — король Норвегії (1035—1047) та Данії (1042—1047). Також відомий як Магнус Чесний та Магнус Олафссон.
Він був побічним сином короля Олафа II Норвезького (Святого). Коли у 1028 році Олафа було позбавлено влади Канутом Великим, то мати Магнуса відвезла його з іншими дітьми до Києва. Магнус ріс разом з Єлизаветою Ярославною у дворі у Ярослава Мудрого у Києві[1][2][3].
У «Сазі про Магнуса Доброго» скальди повідомили, що 1034 року норвезькі гевдінги Ейнар Тамбарскельфір та Кальв Арнарсон прибули по нього до Ладоги, звідки вислали гінців до Ярослава Мудрого у Києві[3]. Після отримання листів безпеки вони прибули до князя та мали у нього аудієнцію.[1][4]
У 1035 році Магнус повернувся до Норвегії, де його було короновано, а у 1042 він став королем Данії.
Гарольд Сіґурдссон, зведений брат Олаф II Гарольдссона, у супроводі загартованих у боях воїнів, із великими багатствами та золотом повернувся у Норвегію. Спершу він уклав союз із Свейном, а потім рушив далі, і в 1046 році зустрівся з Магнусом, вимагаючи спадщину після свого брата[5].
Магнус погодився поділити королівство з дядьком. «Угода в Окері»[6] (норв. Forliket på Åker) — це важлива подія в історії Норвегії, що відбулася поблизу Гамару[7]. Ця угода стала ключовим моментом у процесі централізації королівської влади в Норвегії. Саме тут Гарольда визнали співправителем. Ця угода згадується як у Heimskringla, так і в «Історії Норвегії» Теодоріка Монаха, а також у Fagerskinna та Morkinskinna. Ця версія ґрунтується на описах географічних особливостей місцевості у сагах, які створюють враження, що господарство розташовувалося біля моря, а не біля озера Мйоса. Однією з умов було розірвання союзу зі Свейном. Таким чином, Норвегія фактично стала королівством із двома співправителями. Скальд Больверк Арнорссон розповідає[8][9], що в обмін на спільну владу Гарольд поділив свої багатства з Магнусом. Проте суперечності між дядьком і небожем не зникли повністю, хоча відкритого конфлікту більше не сталося.[10]
Наступного року Магнус упав з коня і зазнав таких тяжких травм, що незабаром помер. Про ці події згадується у середньовічних скандинавських сагах, зокрема у «Сазі про Гарольда Сміливого»[11]
У 1047 Магнус чи то помер, чи то загинув за загадкових обставин.
- ↑ а б Войтович Л. Гольмґард… С. 43.
- ↑ тривалий час вважали, що до Новгорода на Волхові
- ↑ а б Norges sagakonger var faste gjester i Kiev. www.aftenposten.no (nb) . 3 лютого 2014. Процитовано 23 травня 2025.
- ↑ https://www.historiskmuseum.no/utstillinger/utstillingsarkiv/vikingene-i-kyiv/.
{{cite web}}: Пропущений або порожній|title=(довідка) - ↑ Amundsen, Bård (3 грудня 2022). Prinsessen fra Kyiv var Norges siste vikingdronning. www.forskning.no (nb-NO) . Процитовано 23 травня 2025.
- ↑ Forliket på Åker – lokalhistoriewiki.no. lokalhistoriewiki.no. Процитовано 23 травня 2025.
- ↑ Hamars historie. Wikipedia (nb) . 12 листопада 2021. Процитовано 23 травня 2025.
- ↑ Новини Європи: Останній король вікінгів. Гал-інфо. Процитовано 23 травня 2025.
- ↑ НОРВЕГІЯ: В ПОШУКАХ СПІЛЬНОГО МИНУЛОГО.
- ↑ Епоха громадянських воєн в Норвегії. Вікіпедія (укр.). 16 січня 2025. Процитовано 23 травня 2025.
- ↑ Посольство України в Королівстві Норвегія - Історичні контакти між Україною та Норвегією. norway.mfa.gov.ua (ua) . Процитовано 23 травня 2025.
- Войтович Л. Гольмгард: де правили руські князі Святослав Ігоревич, Володимир Святославич та Ярослав Володимирович? // Український історичний журнал. — К., 2015. — № 3 (522) за травень-червень. — С. 37-55. ISSN 0130-5247
- Джонс Г. "Викинги. Потомки Одина и Тора. / Пер. с англ. З. Ю. Метлицкой. — М.: Центрполиграф, 2004. 445 с. [Архівовано 21 жовтня 2011 у Wayback Machine.] (рос.)
- Рыжов К. В. «Все монархи мира. Западная Европа». — М.: "Издательство «Вече», 2001. 560 с. (рос.)
- Гуревич А. Я. «Викинги». — М.-СПб.: Университетская книга, 1999. [Архівовано 28 вересня 2011 у Wayback Machine.] (рос.)
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Магнус I (король Норвегії)
