Магнітне число Рейнольдса

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Магні́тне число́ Рейнольдса () — характеристичне число[1] та один з критеріїв подібності магнітній гідродинаміці, що характеризує взаємодію електропровідних рухомих рідин та газів (плазми) з магнітним полем. Назване на честь фізика Озборна Рейнольдса (1842–1912).

Воно визначається так[1]:

,

де

 — електрична провідність;
 — магнітна проникність;
 — характеристична довжина;
 — характеристична швидкість.

Аналогія цього критерію з числом Рейнольдса виникає, коли ввести поняття коефіцієнта магнітної в'язкості:

.

Тоді магнітне число Рейнольдса можна записати як і звичайне число Рейнольдса:

.

За величиною магнітного числа Рейнольдса усі процеси в магнітній гідродинаміці поділяються на два класи:

  • (тобто з малою провідністю) — низькотемпературна плазма;
  • (тобто з великою провідністю чи великими розмірами) — астрофізичні об'єкти, високотемпературна плазма.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б ДСТУ 3651.2-97 Метрологія. Одиниці фізичних величин. Фізичні сталі та характеристичні числа. Основні положення, позначення, назви та значення.

Джерела[ред.ред. код]

  • Физическая энциклопедия / Главный редактор А. М. Прохоров. В 5-ти томах. — М.: Советская энциклопедия. — 1994. Т.4 С.319