Магон II

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Магон II
дав.-гр. Μάγων
Народився 5 століття
Помер 375 до н. е.
·загиблий у бою
Країна Карфаген
Діяльність військовий керівник, Суфет
Рід Магоніди

Магон II (пун. 𐤌𐤂‬𐤍‬; д/н — бл. 377 до н. е.) — державний та військовий діяч Карфагенської держави. Вів тривалі війни проти Сікаруз та лівійців.

Життєпис[ред. | ред. код]

Походив з роду Магонідів. Належність до правлячого роду сприяло його швидкій кар'єрі. Ймовірно саме він 398 року до н. е. очолював карфагенський флот під час походу Гімількона II на Сіракузи. У битві неподолік від Катани завдав поразки флоту Лепіна, брата тирана Діонісія Старшого.

396 року до н. е. Гімількон II зазнав поразки під Сіракузами, що спричинило внутрішню кризу в Карфагені — почалося повстання лівійських племен, до якого долучилися раби. Вони захопили місто Тунет і наважилися загрожувати Карфагену. Гімількон обвинувачений у святотатстві наклав на себе руки.

В цей час у 395 році до н. е. Магон II призначається командувачем військ на Сицилії. Намагався перейти у наступ проти Сіракуз, проте недомігся значних успіхів. Зрештою за наказом Адіри близько 392 року до н. е. уклав мирний договір, поступившись Діонісію містами Тавроменій, Селінунт і Геміра.

Магон повертається до Карфагену, де допомагав з приборканням лівійців. Згодом обирається суфетом. 384 року до н. е., коли Діонісій Старший почав нову війну проти Карфагену, Магону II було доручено вести війну проти нього. Близько 378/377 року до н. е. у битві біля Кабали він зазнав поразки від сіракузького війська. Карфагеняне під орудою Магона II відступили на добре укріплений пагорб, але позбавлений води. тут невдовзі Магон помер.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Frank L. Benz, Personal Names in the Phoenician and Punic Inscriptions (Rome 1972) p. 339
  • Huss, Werner (1985), Geschichte der Karthager, Munich: C.H. Beck, ISBN 9783406306549.
  • James Barr, Bible and Interpretation: The Collected Essays of James Barr: Volume III: Linguistics and Translation (Oxford 2014) p. 732