Іван Мазепа

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Мазепа Іван)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іван Мазепа (Колединський)
пол. Jan Mazepa Kolędyński
Kosakorum dux seu imperator Joannes Mazeppa eques Ukrainae, ope Suecorum adiatus, regiam inter Kosakos adfectabat dignitatem
Іван Мазепа (Осип Курилас. Портрет Івана Мазепи, 1909
Портрет Івана Мазепи (Осип Курилас, 1909)
Гетьман України
Правління 1687-1709
Обрання 25 липня 1687
Попередник Іван Самойлович
Наступник Іван Скоропадський
Пилип Орлик
Інші титули Князь Священної Римської імперії
Біографічні дані
Імена Колединський, Калединський
Релігія православ'я і православ'я
Національність українець
Народження 20.3.1639 або ж 29.08.1639
Мазепинці або ж Біла Церква, Київське воєводство, Річ Посполита
Смерть 21 вересня 1709(1709-09-21)
Варниця, Молдовське князівство, Османська імперія
Поховання Галац
Дружина Ганна (Марія) Половець (Фридрикевич)
Династія Мазепи-Колединські
Батько Стефан-Адам Мазепа
Мати Марина Мокієвська
Нагороди
Орден Святого Андрія Первозванного
(1700-1708),
Орден Білого Орла (Річ Посполита)
(1705)
Alex K Ivan Mazepa.svg
Ivan Mazepa Signature.svg
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі
Іван Мазепа. Портрет Гетьмана, відтворений спільно з науковцями та журналістами каналу 1+1. Повернення своєї історії.
Гіпотетичний портрет гетьмана від проекту «Україна. Повернення своєї історії»

Іван Степа́нович[1] Мазе́па (Коледи́нський)[2] (20 березня [2 квітня] 1639, Мазепинці або ж, за іншими даними, 29 серпня [11 вересня] 1639, Біла Церква[3] — 21 вересня [2 жовтня] 1709[4] за іншими джерелами, у ніч з 21 на 22 вересня[5], Варниця) — український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави на Лівобережній (16871704)[6] і всій Наддніпрянській Україні (17041709)[7]. Князь Священної Римської імперії (17071709). Представник шляхетного роду Мазеп-Колединських герба Курч із Київщини.

Після обрання гетьманом намагався відновити авторитет гетьманства в Україні. Зробив великий внесок до економічно-культурного розвитку Лівобережжя. Перебуваючи під патронатом московського царя Петра I, проводив курс на відновлення козацької держави Війська Запорозького з кордонами часів Хмельниччини. Кавалер орденів Андрія Первозваного (1700) і Білого Орла (1705). Тривалий час формально підтримував Московське царство у Північній війні зі Шведською імперією, проте 1708 року підтримав бік шведів. Після поразки під Полтавою вимушений був переселитись до Молдовського князівства.

Молоді роки[ред. | ред. код]

Погруддя Мазепі у селі Мазепинці, де він народився.

У 1592 король Сигізмунд II Август подарував маєток шляхтичеві Михайлові Мазепі-Калединському з роду Курчів[8]. Батько — Стефан-Адам Мазепа, покозачився в часи Хмельниччини, став 1654 року Білоцерківським отаманом, у 1659 р. був наказним полковником Білоцерківського полку, представляв Гетьманщину на сеймі у Варшаві 1659 р., призначений у 1663 р. білоцерківським підстаростою. Мати  — Марина Мокієвська — представниця старого шляхетського роду з Білої Церкви; присвятила молоді роки сім'ї, вихованню сина Івана та доньки Олександри. Шлюбу Мазепи та Мокієвської у 1638 році передувало засудження Степана Михайловича до позбавлення шляхетської честі через вбивство шляхтича Яна Зеленського[9].

Дитинство припало на час Хмельниччини й Руїни. Змалку мусив навчатися військової справи, їзди верхи, фехтування. Мати відправила на навчання до Києво-Могилянської колегії. У ній він 6 років вивчав поетику, риторику, латину[10] та інші предмети. Добре володів пером, у хвилини дозвілля писав вірші, цікавився усіма видами літературної творчості; протягом життя опанував вісім іноземних мов.

Закінчивши навчання, повернувся додому. Батько мріяв про велику кар'єру для свого сина, вислав його до двору короля Речі Посполитої, великого князя литовського і руського Яна II Казимира. Іван став королівським пажем, зумів швидко завоювати прихильність короля.

На королівській службі[ред. | ред. код]

Ян II Казимир, син Сигізмунда III та Констанції Австрійської, був у близьких взаєминах із західними монаршими дворами, щороку висилав за кордон трьох талановитих юнаків шляхетського походження для покращення освіти. Мазепа потрапив до цієї трійки стажистів; відвідав Німеччину, Францію, Італію, можливо, Австрію у дипломатичній місії козаків.

1659 року повернувся до Речі Посполитої. Гетьманські клейноди привіз як гінець від короля у березні 1663 обраному гетьманом Павлу Тетері, які той відіслав назад (згідно зі статусом, їх мав привезти посол)[11].

Познайомився зі справами українського населення (1660-ті роки), з лобістами українського питання в сеймі Речі Посполитої. У 1662—1669 роках король Ян-Казимир доручав Мазепі кілька різних дипломатичних місій в Україні, Османській імперії, Московії.

Легенда про вигнання[ред. | ред. код]

Рекламний плакат до кантати М. Балфе

Під час служби при дворі Яна II Казимира мав персональний конфлікт зі шляхтичем Яном-Хризостомом Пасеком[12], що ледве не закінчився дуеллю в королівських палатах. Ян-Хризостом Пасек згадував у своїх «Споминах» історію, яка стала популярною, хоча насправді, як більшість поетичних образів, ймовірно, далека від правди. Автор мемуарів оповів, що коханкою Мазепи була дружина визначного магната Речі Посполитої; коли ошуканий чоловік дізнався про це, наказав своїм служникам зловити винуватця, прив'язати голого до дикого коня та пустити степом. Історик Сергій Павленко, вивчаючи реалії 1660-х років, дійшов висновку, що, скоріш за все, тридцятирічний Мазепа був посередником у стосунках свого спонсора, білоцерківського старости князя Дмитра Вишневецького із заміжньою Оленою Загоровською. Вона не могла розлучитися з нелюбим чоловіком, бо католикам заборонялося це робити. Мазепа возив їй дорогоцінні  подарунки не від себе, а від відомого у Польщі магната. Після навчання у Європі за спонсорські кошти він не міг мати стільки золота та срібла, аби задобрювати ним улюблену жінку та її слуг[13]. Однак поширена про нього мемуаристом Яном Пасеком вигадка зіграла загалом позитивну роль у поширенні відомостей про складну долю українського правителя. Вона додала його біографії інтриги, неординарності. Тому не випадково він став героєм багатьох поем, п'єс, романів. Ця історія з усіма подробицями була дуже романтична і приваблива, сучасники перетворили її на епопею. Поети, малярі та музики — Байрон, Гюго, Верне, Булянже, Ліст — скористалися нею у своїх творах, звеличили її героя, що став символом. Едґар Кіне порівнював нещасливу Францію до замученого Мазепи, перед яким простягалося славне майбутнє.

Повернення в Україну та служба у Дорошенка[ред. | ред. код]

Орієнтовно в 1669 І.Мазепа повернувся додому. Після смерті батька успадкував посаду чернігівського підчашого.

Наприкінці 1669 року він вступив на службу до гетьмана Петра Дорошенка, що стало «переломним моментом» (Дорошенко) у житті та діяльності майбутнього гетьмана, який відтоді цілковито віддав себе українській державній справі[14].

Появу Мазепи при чигиринському гетьманському дворі було пов'язано з великою зміною у його особистому житті: у Корсуні, десь після 1669 р, одружився з трохи старшою від нього вдовою Марією Фридрикевич, про яку мало що відомо. Невідомо також, чи мала вона дітей від Мазепи[15]. Разом з тим, на Афоні знайдено помянник, де дружину Мазепу названо Марією[16]. За іншими даними, вона мала дочку від Мазепи, яка рано померла. Ймовірно, у гетьмана ще були діти, які рано померли. Іван Мазепа виховував сина і дочку Марії від першого шлюбу.

У Дорошенка Мазепа був спочатку ротмістром надвірної корогви, себто командиром гетьманської гвардії, згодом (десь близько 1674 року) виконував обов'язки генерального писаря (так він називається у переговорах з представниками Московії, у царських листах). Брав участь у війні Дорошенка як союзника Османської імперії проти Речі Посполитої (похід до Галичини 1672 року). Дорошенко оцінив великі здібності («метикуватості й цікавості», як каже Величко) Мазепи, доручав важливі дипломатичні місії.

Перехід до Самойловича[ред. | ред. код]

Іван Мазепа.

У червні 1674 року Дорошенко послав Мазепу до Криму й Османської імперії, дав татарський ескорт, кілька полонених козаків із Лівобережжя, призначених у подарунок ханові та султанським достойникам. Під час подорожі біля річки Інгул Мазепа потрапив до рук запорожців, які могли його вбити; кошовий отаман Іван Сірко впізнав Мазепу й урятував. Коли гетьман Лівобережної України Іван Самойлович довідавшись про це, зажадав у Сірка видати йому Мазепу, Сірко спочатку відмовив, але під тиском московського уряду змушений був відіслати Мазепу до Батурина (липень 1674 року). Досвідом у міжнародних справах, бездоганними манерами Мазепа переконав Самойловича зробити його довіреною особою (було обрано військовим осавулом).

Батуринський дипломат

Починаючи з 1676 р., І. Мазепа практично щороку їздив з дипломатичними місіями до Москви.   Він, виконуючи настанови гетьмана, переконував російських урядовців передати слобідські полки під управління Гетьманщини, не підписувати Вічного миру, який узаконював поділ України, ділився міркування про економічні нововведення в автономії, давав поради, як краще організувати оборону Києва від ординців тощо.  У ході переговорів у Посольському та Малоросійському приказах батуринський дипломат мав зустрічі з царями, передавав їм дипломатичну пошту від І. Самойловича.

У боротьбі за Київську митрополію

«В останньому акті трагедії Української Церкви сильно завинив Іван Мазепа, будучий гетьман України: його підпис під незаконним обранням на Київського митрополита московського кандидата єпископа Гедеона Четвертинського стоїть між першими…– так підсумував події 1685—1686 рр. І. Огієнко. — Іван Мазепа сильно вислужився Москві, і щоб її задобрити, легко зробив як гетьманський представник незаконні вибори, і тим передав Українську Церкву Москві».(Митрополит Іларіон . Приєднання Церкви Української до Московської в 1686 році. Віннпег: Наша культура, 1948. С. 67).  Насправді ці твердження не відповідають дійсності.

Гетьман Іван Самойлович доручив генеральному осавулу Івану Мазепі як довірнику зайнятися організацією проведення церковного собору в липні 1685 р. За настановами з Москви українські духовні особи мали на ньому чітко заявити про відокремлення Київської кафедри від Константинопольського патріархату та обрати митрополитом місцевого архієрея. Незважаючи на такі орієнтири, собор сформулював неочікувані для государів та московських урядовців рішення про розв'язання згаданих церковних проблем лише канонічним способом. Делегати одностайно обрали митрополитом луцького єпископа Гедеона Четвертинського, який як кандидат на цю духовну посаду не сподобався російським зверхникам. І. Мазепа брав активну участь у переговорах з церковної проблематики у Москві, Батурині, Києві, Чернігові. Він, як і гетьман, обстоював українські інтереси в питанні належності Київської митрополії.

Усупереч бажанням І. Мазепи, І. Самойловича, провідних діячів Гетьманщини надати Г. Четвертинському титул екзарха Константинопольського патріарха, Київську митрополію захопили Московський патріархат із допомогою російського уряду шляхом підкупу, маніпуляцій, шантажу, фальсифікацій та силового тиску[17].

Портрет Івана Мазепи, який експонується в Дніпровському музеї. Мистецтвознавець Володимир Александрович вважає його зображенням Яна Фридерика Сапєги, а історик Сергій Павленко — Григорія Потьомкіна.

Здобуття гетьманства[ред. | ред. код]

Булава гетьмана Лівобережної України до рук Івана Мазепи потрапила 1687 року внаслідок чергової антигетьманської змови генеральної старшини, інспірованої фаворитом тодішньої московської правительки Софії князем Василієм Голіциним; гетьмана Івана Самойловича позбавлено влади та заслано до Сибіру. Невдовзі сам фаворит потрапив в опалу, попрямував слідами Самойловича, втратила владу й Софія. Здавалося, за такого розкладу сил гетьманувати Мазепі залишилися лічені дні; у таких непевних умовах зумів втримати владу, істотно зміцнив власні позиції.

У старшини, що скинула Самойловича, були й інші, досить впливові кандидати — генеральний обозний В. Борковський та полтавський полковник Прокіп Левенець. Перемогла кандидатура Мазепи, оскільки на той час вона була прийнятна окрім старшини, і для царського уряду, адже Мазепа мав впливові зв'язки в московських урядових колах.

Військова рада, яка відбулася 25 липня, мала лише формальне значення. Вжито було всіх заходів, щоб здійснити намічений напередодні план виборів — місце голосування було оточене тісним колом («у шість чоловіка») московського війська. Навколо козаків розставлено стрільців і рейтарів. На Раді присутні були тільки 800 кінних і 1200 піших козаків, тобто зовсім незначна частина козацького війська. Старшина, яка стояла в перших рядах, вигукнула ім'я Мазепи, а коли дехто спробував називати інші ім'я, їх «вмить угамували». Іван Мазепа був обраний на гетьмана України[18].

Мав тоді 50 років, був людиною з величезним життєвим та політичним досвідом. Обрання Мазепи пов'язане було з підписанням нових «Коломацьких статей» (основа — «Глухівські статті» Дем'яна Многогрішного 1669 року, з деякими додатками на користь Москви). Коломацькі статті були вироблені учасниками зміщення І.Самойловича, претендентами на посади у гетьманському уряді 24 липня за активної участі та тиску В. Голіцина. І. Мазепі не можна дорікати за те, що цей документ значно послаблював позиції Гетьманщини. Переговорний процес щодо вироблення статей старшини вели з В. Голіциним не як рівноправні договірні сторони, а як безурядові претенденти на посаду. Через це останні не могли принципово обстоювати свою точку зору і дуже перечити фаворитові царівни Софії. Саме його договірні тези мали пріоритет. Тому їх краще називати Голіцинські статті.

У них було застережено, що Україна не сміє порушувати вічний мир з Річчю Посполитою і повинна підтримувати добросусідські стосунки з Кримським ханством. Знову заборонено Україні мати дипломатичні стосунки з іншими державами. Окрім залог та воєвод, що були в Києві, Чернігові, Ніжині, Переяславі та Острі, московська залога мала стояти в гетьманській резиденції — Батурині — для постійного контролю над гетьманським урядом. Заборонялося «голосов испущать», що «Малороссийский край гетманского регименту», а тільки казати, що він належить до єдиної держави з Великоросійським краєм. Тому мусить бути вільний перехід з Москви в Україну. Гетьман і старшина повинні дбати про зміцнення зв'язків між двома народами.

Гетьманство[ред. | ред. код]

Пам'ятник Івану Мазепі у Коломаку, на ймовірному місці обрання його гетьманом України
Сторінка з «Апостола» 1695 року з титулом Івана Мазепи.

Метою Мазепи як гетьмана Війська Запорозького було об'єднання козацьких земель Лівобережжя, Правобережжя, Запоріжжя і, якщо можливо, Слобожанщини й Ханської України в складі єдиної Української держави під гетьманським реґіментом, встановлення міцної автократичної гетьманської влади у становій державі європейського типу зі збереженням традиційної системи козацького устрою[19].

Ревний заступник православ'я, Мазепа надав кошти на будівництво в усій Гетьманщині низки соборів, споруджених у стилі українського бароко. Загалом за роки його правління зведено понад 200 церков, з них 45 під безпосереднім патронатом володаря булави. Слід зазначити, що цей великий комплекс робіт забезпечувався здебільшого з гетьманської скарбниці. Тобто зібрані від податків кошти гетьман вкладав у розбудову Києво-Печерської лаври, будівництво великого муру довкола неї та інші церковні проекти. Заходами Івана Мазепи Києво-Могилянський колегіум набув статусу академії (тоді відомої як «Могило-Мазепинська») (завдяки матеріальній підтримці гетьмана було споруджено нові корпуси, збільшено кількість спудеїв до 2 тисяч).

Як і Богдан Хмельницький та Іван Самойлович[20], Мазепа поставив особу гетьмана на рівень державного володаря, монарха.

Цікаво, що в «Апостолі» 1695 року було зазначено, що видання книги «За Щасливого Владіння ЇХ Царського Присвітлого Величества обох сторон Дніпра Войск Запорожских Гетьмана, Благородного ІВАННА СТЕФАНОВИЧА МАЗЕПИ друком новим відбулося».

У народі до сьогодні побутує знана приказка: «від Богдана до Івана не було Гетьмана»[21][22]. Свою владу ототожнював з могутністю держави; якнайрішучіше допомагав царю в приборканні запорожців (що виборювали право на освоєні території[23]), деяких старшин, які посилали донос за доносом цареві. У зовнішній політиці старався мати добросусідські відносини з Річчю Посполитою, Кримським ханством, Османською імперією. Мав таємні контакти з високопосадовцями цих країн. Боротьба з Московією видавалась на той час безнадійною, тому тривалий час просто продовжував лінію Івана Самойловича, спрямовану на забезпечення максимально можливої автономії.

Спирався головним чином на старшинські роди, що свого часу емігрували з Правобережжя, та найманців. За опозицію мав колишніх прихильників Самойловича (здебільшого усунутих з провідних посад), запорожців та південні полки. Останні, окрім глибинних соціально-орієнтованих причин, мали ще і значні амбіції свого полковника щодо гетьманської булави[24].

Протягом правління гетьмана в Гетьманщині не відбулося жодного протестного повстання проти володаря булави. Так зване «повстання Петрика» козацька спільнота не підтримала. На його заклик повстати проти старшини, яка «смокче народну кров» і «визволити нашу батьківщину Україну з-під влади Москви», відгукнулися лише кримські татари (замість допомоги вони стали грабувати населення, що завдало безповоротних репутаційних втрат «ватажку»). Про «бунти» 1708 р. гетьман доповідав царським урядовцям навмисне, аби залишки гетьманського війська не були відправлені до Смоленщини. Про це пізніше розповіла у ході допитів старшина, яка потрапила у полон після Полтавського бою.

Зовнішня політика[ред. | ред. код]

Завдяки дипломатичному хисту зумів налагодити стосунки з царівною Софією, фактичним керівником московського уряду князем Голіциним, з їхнім наступником — царем Петром І, що врятувало Україну від можливих руйнацій після державного перевороту у Московській державі 1689 року.

Усупереч забороні міжнародних дипломатичних зносин, зафіксованої в «Коломацьких статтях» — угоді між Україною та Московською державою, підписаною під час обрання Мазепи гетьманом, мав численні зв'язки з монархічними дворами Європи, зокрема, Веттінів у Речі Посполитій, Ґіраїв у Криму, інших.

З метою оборони південних кордонів побудував фортеці на півдні України, зокрема, Новобогородицьку та Новосергіївську на річці Самара.

Прагнув знайти опору серед козацької старшини Лівобережної України, дбав про забезпечення її представників маєтностями (гетьманські універсали Василеві Борковському, Прокопові Левенцю, Михайлові Миклашевському, Іванові Скоропадському тощо). Захищав інтереси простих козаків, посполитих (зафіксовано універсалами від 1691, 1692, 1693, 1701 років тощо), в яких регулювалися питання оподаткування, відробіток («панщина»).

Вихований у принципах меркантилізму, Мазепа різними способами сприяв розвиткові економіки держави, насамперед промислового виробництва, торгівлі.

Господарство[ред. | ред. код]

Українське господарство в добу Мазепи пережило піднесення. Поширилися торговельні зносини також з Кримським ханством і Чорноморсько-Дунайськими країнами. Зросла і внутрішня торгівля, зокрема торговельний обмін між північчю й півднем Гетьманщини, між Гетьманщиною і Запоріжжям та Слобожанщиною, між Лівобережжям і Правобережжям.

Наприкінці XVII століття дуже розвинулися галузі промисловості, які вимагали спеціального технічного досвіду та устаткування, і більших грошових вкладів.

Відомо 14 Універсалів Мазепи про виділення українській шляхті земель під устаткування рудень, селітряних заводів, ковальських цехів. Зокрема, Універсалом від 9 лютого 1688 року Гетьман Іван Мазепа підтвердив маєтності Межигірського монастиря, серед яких є «рудні», Універсалом від 9 травня 1690 року він дозволив стародубівському полковникові Михайлові Миклашевському побудувати дві рудні. Універсалом Івана Мазепи від 26 березня 1701 року архієпископові чернігівському і новгородському у посесію надано Неданчицьку рудню.

Суспільство[ред. | ред. код]

Внутрішня політика гетьмана Мазепи була безпосереднім продовженням політики Самойловича. Провадилася іншими темпами, подекуди іншими методами, сприяла зростові козацької старшини, зміцненню її економічної бази, соціального становища, перетворенню її на зверхній стан Гетьманщини (провідну верству Козацько-Гетьманської держави).

Політика українського уряду щодо козацтва за часів гетьманування Мазепи була цілком ясна і послідовна. Козацтво на Гетьманщині вважалося тоді дуже поважною силою (і як заможна сільська верхівка, і як головний військовий резерв держави). У руках козацтва були чималі площі землеволодіння, важливі господарські угіддя, млини, ґуральні, інші промислові й торговельні заклади, а головне — права і вольності, здобуті «шаблею козацькою» за Богдана Хмельницького.

Розвиток торгівлі та промисловості за часів Мазепи сприяв зростанню міст, зокрема його купецької верстви. У зв'язку з тим відбувалися чималі зміни в соціально-економічному житті міст Гетьманщини.

Селянство в часи Івана Мазепи становило більшість населення України. Попри поширену думку, ніякого масового, взагалі закріпачення селян у часи Мазепи не відбувалося. Селяни, по-перше, ще не втратили юридичні права на землю, і якщо право займанщини вже переставало братися до уваги як право власності, то письмово оформлені документи підтверджували таке право беззастережно. Значно пізніше, через десятиліття, в другій половині XVIII століття такі письмові угоди селян перестали визнавати за юридичні документи, якщо земля, на якій вони жили, була повторно роздана конфідентам верховної влади, по-друге, навіть там, де селяни жили на землі державців, вони повністю зберігали за собою право вільного переходу на нове місце проживання, з правом забрати своє рухоме майно, але досить часто продавали й землю, яку вони обробляли, і яка формально-юридично належала державцям, що ставало причиною багатьох конфліктних ситуацій, як це засвідчують документи тих часів.

Натомість існує лише один документ, універсал Мазепи, вписаний до полтавських актових книг (і з огляду на відсутність оригіналу точна передача змісту його може викликати сумніви), що стосується Полтавщини, де селянам заборонялись селянські переходи, та попри те, що в тисячі інших універсалів Мазепи такого немає, а навпаки, в них досить широко віддзеркалюються вільні переходи селян від одних державців до інших, в українській історіографії традиційно широко використовуються посилання лише на зазначений вище універсал у роботах, які стосуються соціально-економічного становища України за часів Мазепи, що фатально спотворює дійсний правовий статус селянства тих часів.

Матеріальне становище селянства почало помітно погіршуватися за часів Північної війни, коли воно було сильно обтяжене розквартируванням у Гетьманщині багатьох московських полків унаслідок тотальної мілітаризації Московського царства Петром І, годувати голодних московських солдатів та утримувати коней драгунів мало за свій кошт українське населення, сталося це після Полтави, вже за Скоропадського, мляві спроби якого протидіяти цьому були надто анемічними, щоб Московія взяла їх до уваги, хоч до закінчення Північної війни у нього були деякі дипломатичні можливості, щоб послабити та відтермінувати цей тягар, спричинений брутальним порушенням царським урядом автономних прав Гетьманщини.

Розвиток культури[ред. | ред. код]

Важливий був вклад гетьмана Мазепи у духовне життя України-Гетьманщини: за його гетьманування воно досягає особливого піднесення, напруження та розквіту, у всіх галузях української культури — в освіті, науці, літературі, мистецтві.

Був великим меценатом культурних починів і будов в Україні. Найбільш вражає в часи Мазепи розвиток образотворчого мистецтва, головно архітектури. У добу Мазепи відроджується Київ як духовий центр України. Мазепинська доба створила свій власний стиль: виявився в образотворчому мистецтві, літературі, цілому культурному житті гетьманської України. Це було українське бароко — близький родич західноєвропейського — глибоко національний стиль, який мав своє найвище завершення в часи Мазепи.

Відносини з Московією[ред. | ред. код]

1689 року у результаті палацового перевороту до влади у Москві прийшла партія Наришкіних, яка усунула від керування царівну Софію і надала владні повноваження юному Петру І. Гетьман Мазепа надавав йому активну допомогу в грандіозних походах на османів і татар (див. Азовські походи (1695—1696)), кульмінацією яких стало здобуття 1696 року Азова — ключової османської фортеці на Азовському морі. Правитель Гетьманщини постійно давав молодому монархові поради у справах Речі Посполитої, Криму, Швеції: проте при цьому між ними не було тісної особистої дружби. Стосунки обох діячів не виходили за традиційні рамки співпраці сюзерена із васалом. Проте козацькі полковники із сарказмом зауважували, що «цар скоріше не повірить ангелові, ніж Мазепі», московські урядники заявляли, що «ніколи ще не було гетьмана кориснішого і вигіднішого для царя, як Іван Степанович Мазепа». Немає сумніву, що Мазепа був відомою постаттю далеко поза межами України.

У Москві високо цінили особу гетьмана Мазепи. За свої успіхи й заслуги у Північній війні гетьман, як другий із черги, був нагороджений у Москві в 1700 р. тодішнім найвищим орденом св. Андрея, а 1703 р. отримав від Августа II теж найвище тодішнє польське відзначення — орден "Білого Орла". А у 1707 році гетьману Мазепі цісарем Йосифом І надано титул "Князя св. Римської Імперії". Згідно австрійського архіву зберігся лист Мазепи до цісаря Йосифа I, що находиться в "Райхсадельсамт" Австрійського Державного Архіву у Відні.[25] У цьому, по-німецькому написаному листі до цісаря, Мазепа згадує на вступі про свої заслуги у війнах проти турків, зокрема про участь по стороні "Святої Ліги", яку то в 1684 р. був зорганізував його батько Леопольд I, проти Оттоманської Порти. Дальше, Мазепа пише про своє становище та владу яку він виконує як гетьман України, посилаючись на факт, що "Його Цісарський Маєстат", зволивши надати княжий титул Меншикову, не відмовить у проханні також його наділити княжим титулом. Згідно з урядовими замітками на останній сторінці Мазепиного листа, за вказівкою цісаря та за підписом князя Шенборна, 1 вересня 1707 р. Мазепі надано титул "Князя священної Римської Імперії"

Завдяки довірливим стосункам із царем Мазепа зміг скористатися великим козацьким повстанням, що вибухнуло на підлеглому полякам |Правобережжі в 1702 р. Після того як цей район знову було заселено, шляхта Речі Посполитої спробувала вигнати звідти козаків. Джерела підтверджують, що І. Мазепа фінансував правобережне козацтво, його ватажків, забезпечував їх зброєю, саме він організував на Правобережжі повстання, аби зайняти цю українську територію. Незабаром перед повстанцями впали такі твердині Речі Посполитої, як Немирів, Бердичів та Біла Церква (див. Облога Білої Церкви (1702)). З утечею на захід шляхти Речі Посполитої, схоже, було на те, що розгортається щось на зразок зменшеного варіанту 1648 року (див. Хмельниччина). Однак 1702 року полякам удалося відвоювати значну частину втрачених земель і взяти С. Палія в облогу в його «столиці» Фастові. Саме в цей час у Річ Посполиту вдерся найбільший ворог Петра І — король Швеції Карл XII. Скориставшись замішанням, Мазепа переконав царя дозволити йому зайняти Правобережжя. Знову обидві частини Наддніпрянської України були об'єднані. На вимогу царя та урядовців Речі Посполитої І. Мазепа арештував С. Палія, з яким у нього у той момент теж не склалися стосунки (полковник зловживав алкоголем і не підкорявся наказам володаря булави).

21 квітня 1708 року Василь Кочубей і Іван Іскра подали Петру донос з 25 статей на Мазепу, але цар не повірив і наказав стратити донощиків.

У Москві Мазепа мав власний дім поблизу Малоросійської колегії, архітектором якого, можливо, був Іван Зарудний.[26]

Справа Кочубея й Іскри[ред. | ред. код]

Універсал Мазепи
  • 1 стаття. 1706 року, в Мінську гетьман говорив на самоті, що княгиня Дольська, родичка Станіслава Лещинського, запевняла його, що король Станіслав бажає дати запорозькому війську бажану волю.
  • 2 стаття. Того ж року Мазепа погано говорив про литовського гетьмана Огінського, союзника московського государя.
  • 3 стаття. Почувши, що король Август покинув Польщу і поїхав у Саксонію до шведського короля, Мазепа радів з цього приводу.
  • 4 стаття. 1707 року почувши, що коло Пропойська розбите царське військо, гетьман, спитав у Кочубея пошепки чи правдива ця новина.
  • 5 стаття. Того ж року в Батурині, за обідом, Мазепа сказав що дістав новину про поразку царського війська, і потім дуже сміявся з цього. Потім пив за здоров'я княгині Дольської.
  • 6 стаття. Потім через тиждень Мазепа говорив Кочубею: «Я просив у царя війська для захисту Києва й України, він відмовив, і нам доведеться шукати дружби в короля Станіслава».
  • 7 стаття. 17 травня того ж року я просив дозволу віддати свою доньку за сина Чуйкевича, але Мазепа порадив мені віддати її за польського шляхтича, бо скоро з ляхами побратаємося.
  • 8 стаття. 28 травня сербський єпископ Рувим говорив, що гетьман журився і жалівся йому, що государ Україну обтяжує.
  • 9 стаття. 29 травня гетьман за обідом говорив: «Москва хоче взяти в тяжку неволю всю Україну».
  • 10 стаття. Гетьман запрошував до себе єзуїта ксьондза Зеленського. Як відомо, цей єзуїт завжди говорив не боятися шведів і підтримувати їх. Чого б то Мазепі його запрошувати, якби він не мав злих намірів?
  • 11 стаття. Полтавський писар Олександр Чуйкевич говорив, що він заходив до гетьмана, але двері були зачинені й гетьманський слуга сказав: «Гетьман з полковниками читає гадяцький договір гетьмана Виговського з поляками».
  • 12 стаття. В грудні 1707 року приїжджав в Батурин шведський канцелярист Кікін і Мазепа зібрав 300 озброєних компанійців захищати його.
  • 13 стаття. На Різдво 1708 року приїжджав до гетьмана вищезгаданий Зеленський і гетьманський писар Пилип Орлик проводив його до гетьманського хутора під Бахмачем.
  • 14 стаття. Мазепа говорив, що якщо хтось з полковників не піде разом з ним, то того він ув'язнить в тюрмі без милосердя.
  • 15 стаття. Мазепа часто посилає козаків Кондаченка і Биєвського з усними дорученнями до хана й аккерманських татар.
  • 16 стаття. Одного разу, коли Мазепа підгуляв, то почав вихваляти зрадників Виговського і Брюховецького: «Вони хотіли б вибитися з неволі, та злі люди їх до того не допустили, і ми хотіли б далі дбати про свою непорушність і волю, та ще способів до того не маємо…».
  • 17 стаття. Одного разу гетьман говорив полковникам: «Ви думаєте, що я хочу віддати гетьманство Войнаровському; я сього не бажаю; вільно вам буде вибирати гетьманом кого схочете. Коли між вами є той, хто міг би свою батьківщину захищати, я тому уступлю; коли ж бажаєте залишити на мені цей тягар, то слухайте мене. Доведеться нам, умовившись і постановивши свій намір, братися за шаблі.»
  • 18 стаття. Мазепа тримає при собі слуг-поляків і посилає їх без царського на те указу.
  • 19 стаття. Государ наказував дивитись щоб люди не переселялися з Лівобережжя на Правий берег, але Мазепа нічим їм не перешкоджає.
  • 20 стаття. На Коломацькій раді постановлено, щоб українці наближалися до великорусів, а гетьман того не допускає і Україна щораз віддаляється і чужіє.
  • 21 стаття. Усі міста українські не укріплені й сам Батурин 20 літ стоїть без поправки. Люди кажуть, що так робиться в тій цілі, щоб міста не могли захищатися.
  • 22 стаття. Коли до гетьмана прийшла звістка, що запорожці з Петриком піднялися з татарами проти великорусів, Мазепа сказав: «Нехай би ці ледарі робили те, що мають робити».
  • 23 стаття. Одна близька до Мазепи особа говорила про татар: «Ці люди нам скоро знадобляться».
  • 24 стаття. Гетьман говорив львівському міщанинові Русиновичу: «Щоби тільки Бог дав мені сили і здоров'я, котре ослабло, я прихильний полякам. Бачу, що цар образив Польщу, але й Україну від сильно обтяжив».
  • 25 стаття. Гетьман самовільно орудує військовою скарбницею, роздає землю своїм прихильникам. Наприклад, помер полковник Солонина, то Мазепа віддав його села генеральному обозному Дуніну-Борковському, не залишивши нічого нащадкам полковника Солонини.

Північна війна[ред. | ред. код]

На початку XVIII століття у стосунках із царем з'являється напруженість. 1700 року вибухнула Велика Північна війна. У виснажливій боротьбі за володіння узбережжям Балтійського моря головними супротивниками виступали московитський цар і 18-річний король Швеції Карл XII — обдарований полководець, але кепський політик. Зазнавши ряду катастрофічних поразок на початку війни, Петро І (палкий прихильник західних звичаїв) вирішив модернізувати армію, управління, суспільство взагалі. Значно зміцнювалася централізована влада, пильніше контролювалися всі ділянки життя, скасовувалися також «застарілі звичаї». В межах цієї політики під загрозу потрапляла гарантована 1654 року традиційна автономія Гетьманщини.

Під час війни цар висунув перед українцями нечувані раніше вимоги (замість захисту своєї землі від безпосередніх ворогів — поляків, татар, османів, вони були змушені битися зі шведськими арміями у далекій Лівонії, Литві, Центральній Польщі). Регулярно українські полки поверталися з півночі, зазнавши втрат, що сягали 50, 60, 70 % складу. Намагаючись узгодити дії своїх військ, Петро І поставив на чолі козацьких полків московитських і німецьких командирів, моральний дух козаків занепав. Чужоземні офіцери ставилися з презирством до козацького війська (вважали гіршим, часто використовували просто як гарматне м'ясо). Коли поповзли чутки про наміри царя реорганізувати козаків, старшина, положення якої було пов'язане з військовими посадами, занепокоїлася.

Війна викликала ремствування серед українських селян, міщан: скаржилися, що в їхніх містах, селах розмістилися московитські війська, які завдавали утисків місцевому населенню. «Звідусіль, — писав цареві Мазепа, — я отримую скарги на свавілля московитських військ». Гетьман став відчувати загрозу, коли пішли поголоси про наміри царя замінити його чужоземним генералом чи московитським вельможею.

Головними причинами виходу з-під московського протекторату Іван Мазепа називав неспроможність Московщини забезпечити військовий захист українських територій, порушення української адміністративної автономії та владної вертикалі в Гетьманщині, плани щодо реорганізації її соціального та політико-адміністративного устрою і примусового переселення українців на інші землі[27].

Союз із Королівством Швеція[ред. | ред. код]

Ще на початку 1707 року відбулася подія, яка згодом вивела з рівноваги гетьмана та його оточення. Цар-реформатор 10 лютого підписав іменний указ «Про приєднання Києва та інших черкаських міст до відомства Білгородського розряду». Гетьманські урядовці у 1707 р. були поставлені перед фактом наміру створення на базі Гетьманщини Київської губернії, передачі за настирливими зверненнями польських союзників царя Правобережжя України Польщі. Невдоволення цими рішеннями Москви спровокували опозиційні настрої, потаємні зібрання старшин (осінь 1707 р., Києво-Печерська лавра), бажання змістити поступливого царю гетьмана. Похід Карла ХІІ детонував активність старшини. Частина її на чолі з В. Кочубеєм прагнула розв'язати кардинальні проблеми Гетьманщини за допомогою перезавантаження владної команди[28]. Зміна гетьмана на Данила Апостола могла б змусити російських урядовців перед загрозою війни дати задній хід реформаціям і піти на поступки гетьманській верхівці, залишивши все без особливих змін. Донос В. Кочубея та І. Іскри не розв'язав завдань, які ставили перед собою опоненти І. Мазепи: Петру І ніколи було напружуватися і заглиблюватися в їхні аргументи у час, коли шведи вже вирушили у похід і треба було негайно зайнятися справою зустрічі противника. Російське командування, віддаючи І. Мазепі на страту донощиків, водночас виводило з-під управління гетьмана козацькі полки у розташування російських військ. Фактично український правитель місяць за місяцем з наближенням шведів позбавлявся військового потенціалу, з яким було легше б визначатися у тому лихолітті.

У травні 1708 р. у Білій Церкві старшини з гетьманом клялися на Євангелії бути заодно у боротьбі за Вітчизну. Про опозиційність верхівки гетьманського уряду засвідчують донесення Францишка Грабі, резидента-представника великого коронного гетьмана Речі Посполитої Адама Сенявського при дворі гетьмана І. Мазепи, до свого патрона.

Реалії жовтня 1708 р. були не на користь партії змовників, що прагнули відокремити Україну від Московії: каролінці пішли не на Москву, а на Стародубщину; під управлінням гетьмана залишилося 5 городових козацьких полків, 2 компанійських та 5 сердюцьких полків (разом до 12000 козаків). Більшість факторів вказувало на приреченість повстання проти царя. Але побоювання, що російські урядовці затіяли таємну гру, аби виманити гетьмана та його однодумців у польову штаб-квартиру для арешту, зрештою вплинуло на визначення верхівки Гетьманщини. Вони вирішили іти на зближення зі шведським військом.

25 жовтня гетьман переправляється через Десну за 4–5 кілометрів від Коропа, біля села Оболоння. Разом з ним були його однодумці й наближені: генеральний обозний Іван Ломиковський, генеральний суддя Василь Чуйкевич, генеральний писар Пилип Орлик, генеральні осавули Михайло Гамалія та Дмитро Максимович, генеральний бунчужний Федір Мирович, генеральний хорунжий Іван Сулима, миргородський полковник Данило Апостол, прилуцький — Дмитро Горленко, лубенський — Дмитро Зеленський, чигиринський — Костянтин Мокієвський, корсунський — Андрій Кандиба, компанійські полковники Юрій Кожуховський, Андріяш Малама, Гнат Галаган, сердюцький — Яків Покотило, писарі Яків Гречаний, Михайло Ломиковський, Самійло Величко, Іван Максимович, небіж Андрій Войнаровський, канцелярист Антонович та інші знатні товариші .

Із собою на другий берег Десни І. Мазепа взяв лише до 1500 старшин, компанійців і козаків (інших залишив у Батурині).

30 жовтня 1708 р. І. Мазепа писав у листі І. Скоропадському з Дігтярівки, що у Гірках Карл ХІІ «нас утвердив і упевняв своїм ніколи не змінним королівським словом і даною на письмі асекурацією». Це спростовує думку російського історика В. Куликової про те, «ніхто не згадує про будь-які домовленості, підписані під час цих зустрічей, з чого можна зробити висновок про їх укладення раніше».

Оригінали союзницької угоди не збереглися. До нас дійшли лише копії договірних статей 1710—1711 рр. , а також рукопис П. Орлика «Вивід прав України», знайдений істориком Ільком Борщаком і опублікований у 1925 році у Львові. У ньому також вміщено текст угоди між Україною і Карлом ХІІ:

1. Й. К. В. зобов'язується обороняти Україну і прилучені до країни козаків землі й негайно вислати туди задля цього помічні війська, коли вимагатиме того потреба і коли помочі цієї проситимуть князь і Стани. Війська ці, вступаючи в країну, будуть під командою шведських генералів, але під час операцій на Україні Й. В. довірить керування ними князеві та його наступникам і це триватиме доти, доки Україна потребуватиме того війська, котрому Й. К. В. видаватиме платню, а козаки постачатимуть хліб і харчі.

2. Все, що завоюється з бувшої території Московщини, належатиме на підставі воєнного права тому, хто цим заволодіє, але все те, що — як виявиться, належало колись українському народові, передається й задержиться при українськім князівстві.

3. Князь і Стани України, згідно з правом, яким досі користувалися, будуть заховані і вдержані на всім просторі князівства і частин, прилучених до нього.

4. Іван Мазепа, законний князь України, жодним способом не може бути нарушений у володінні цим князівством; по його смерти, яка — треба сподіватися — не наступить ще довго, Стани України заховають всі вольності згідно з своїми правами та стародавніми законами.

5. Нічого не зміниться в тому, що досі зазначено, щодо герба й титулу князя України. Й. К. В. не могтиме ніколи присвоїти цей титул і герб.

6. Для більшого забезпечення як цього договору, так і самої України, князь і Стани передадуть Й. К. В. на весь час, поки тягтиметься ця війна, а з нею й небезпека, деякі з своїх городів, а саме: Стародуб, Мглин, Батурин, Полтаву, Гадяч.

За всіма ознаками, це є справжній документ, який був вироблений 29–30 жовтня 1708 року в Гірках.

Петро І вирішив жорстоко покарати мазепинців. До Батурина, гарнізон якого складався 1 листопада з 7–8 тисяч військовиків (чотири сердюцькі й три городові полки, Батуринська, Коропська та Воронізькі сотні — кожна по 500—700 гармашів, пушкарів, козаків), було стягнуто 14 полків корпусу О. Меншикова, дивізія Р. Боура, два полки І. Анненкова, 5000 стрільців київського воєводи Д. Голіцина.

2 листопада 1708 р. Батурин був взятий вночі завдяки тому, що московські стрільці, які постійно були при гетьманах І. Самойловичу, І. Мазепі, добре знали всю підземну інфраструктуру  Батуринської фортеці. Вони проникли таємними лазами  до міста та забезпечили відкриття вхідних воріт веж. Практично усі оборонці були винищені. Лише 1000 захисникам вдалося врятуватися[29].

Поширений міф про те, що ніхто далі не підтримав мазепинців, не відповідає дійсності.

У квітні 1709 р. до мазепинців прийшло близько 7600 запорожців (за підрахунками Д. Яворницького, у кошового К. Гордієнка було 38 куренів по 300, 200, 150 козаків, що в середньому й становить таку кількість). Барділі вказує, що до мазепинців приєдналося 8000 запорожців.

Шведський перебіжчик Леон Івашкеєвич  свідчив 17 червня 1709 року на допиті, що «в Жуках стоит Мазепа, а при нем войско, которое вчерашнего дня выходило, конницы тысячи с 4, пехоты 8 полков, а при них 2 пушки». Маємо при цьому достовірне джерело про загальний склад оборонців Гетьманщини.

Англійський посол у Москві Чарльз Вітворт 4 травня 1709 року написав донесення в Лондон: «Підполковник та інші офіцери, захоплені в полон у цій битві, показали, що король шведський так само займає квартиру в Будищах, війська ж свої розташував так, щоб блокувати російський загін, який стоїть у Полтаві. Козаків, які перейшли на бік короля шведського, вони налічують до 15.000».

Для підрахунку кількості учасників повстання мазепинців важлива й статистика втрат учасників боротьби за волю України протягом кампанії кінця 1708—1709 рр. У Батурині загинуло їх до 12–14 тисяч, у Переволочні — 3 тисячі. Також російськими військами були спалені (переважно з козаками та жителями) Маячка, Нехворощ, Келеберда, Старий Кодак, Новий Кодак, Старі Санжари і Нові Санжари. Практично щотижня протягом січня–червня 1709 року гинули в бойових сутичках по 200—300 запорожців, козаків. Якщо скласти втрати повсталих і кількість їх в Полтавському бою (11000 — за донесенням Ч. Вітворта), то вийде, що гетьмана І. Мазепу підтримало своїм життям, активною участю до 35000–40 000 українців.

Сучасні дослідження  спростовують міф про те, що  з маріонетковим гетьманом І.  Скоропадським, якого «обрав» цар, у Полтавському бою було 10000 козаків: насправді  Петро І в  цю «українську армію» додав російські полки, донців, калмиків¸які становили 80 % її складу.



Іван Мазепа та Карл XII на Дніпрі після Полтави

Упродовж осені, зими, весни 17081709 років військові сили суперників маневрували, прагнучи знайти для себе стратегічно вигідні позиції та заручитися підтримкою українського населення. Нарешті 27 червня 1709 року відбулася Полтавська битва. Переможцем у ній вийшло Московське царство, у результаті чого провалилися плани Шведської імперії підпорядкувати собі Північну Європу; Московія забезпечила собі контроль над узбережжям Балтійського моря, почала перетворюватися на могутню європейську державу.

Творчість[ред. | ред. код]

Іван Мазепа був людиною емоційної, пристрасної вдачі. Він мав ряд талантів та достоїнств: грав на бандурі, захоплювався мистецтвом, колекціонував зброю. Широко відомі поетичні спроби гетьмана, зокрема його «Дума», пісня про чайку-небогу, псалми і ряд інших поезій. Шедевром інтимного епістолярію є листи гетьмана до Мотрі — дочки Генерального судді Василя Кочубея.[30]

Славнозвісна «Дума» гетьмана Мазепи «Всі покою щиро прагнуть…» є дуже важливою пам'яткою української національно-політичної думки XVII—XVIII сторіччя. У своєму вірші, Мазепа майстерно зобразив всю величність своєї політичної ідеології. Більш того, вірш «Дума» є цінним документальним зображенням становища України кінця XVII століття.[31]

Смерть[ред. | ред. код]

Втікаючи після поразки від переслідування московської кінноти, Мазепа і Карл XII знайшли притулок у Молдовському князівстві, що належало Османській імперії. Тут, біля міста Бендери у селі Варниця, 21 або 22 вересня 1709 року Іван Мазепа помер і був похований.[32]. Згодом перепохований у Галаці (нині Румунія). Через два роки османські мародери зруйнували могилу. Згодом козаки перепоховали тіло гетьмана.

Анафема Російської Православної Церкви[ред. | ред. код]

Петро І виграв не лише Полтавську битву, він виграв інформаційну війну проти українського гетьмана Івана Мазепи. Образ невдячного зрадника, створений ще за правління Петра, згодом підтримувала великоросійська офіційна ідеологія. За іронією долі І. Мазепі, котрий усе своє життя зберігав відданість православній церкві і став чи не найбільшим меценатом та фундатором православних храмів на теренах України, понад два століття в усіх церквах Російської імперії щорічно в першу неділю великого посту проголошували анафему. Полярно різні оцінки Мазепі давали автори дореволюційної літератури. Радянська держава продовжила традицію таврування постаті українського гетьмана, ім'я якого згадувалося виключно в лайливому контексті[33].

За розпорядженням царя Російська православна церква оголосила анафему Іванові Мазепі. Пряма цитата:

Новый изменник, нарицаемый Ивашка Мазепа, бывший гетман украинский, или паче — антихристов предтеча, лютый волк, овчею покрытый кожею, и потаенный вор, сосуд змеин, внешне златом блестящий, честию и благолепием красящийся, внутри же всякой нечистоты, коварства, злобы диавольской, хитрости, неправды, вражды, ненависти, мучительства, кровопролития и убийства исполненный. Ехиднино порождение, как змей вселукавый, яд своего злого умышления на православное государство изблева в 1708 г. в месяце декабре… Как второй Иуда-предатель, отвержися Христа Господа и благочинной державы…
[34].

Досі Російська православна церква та Українська православна церква Московського патріархату анафему не зняли. Тому в Києво-Печерській лаврі Мазепу досі піддають анафемі.

Наприкінці 2018 року Вселенський Патріарх оголосив, що анафема на Івана Мазепу була накладена з політичних причин і тому була недійсною ще з початку накладання[35]. КПЦ наполягає на тому, що гетьман помер як вірянин Вселенського патріархату: «В еміграції в м. Бендери Іван Мазепа вільно сповідався у православних священиків Вселенського патріархату. Саме вони напутствували його на смертному одрі і відпустили від гріхів, а потім і відспівували. Його тіло було покладене в православній церкві містечка Варниці, яка перебувала в юрисдикції Вселенського патріархату, а згодом його перепоховали в місті Галац на Дунаї, де в центральному соборі Свято-Георгіївського монастиря місцевий митрополит відслужив заупокійну службу за спочилим гетьманом. Цей митрополит був ієрархом Вселенського патріархату. Отже, можемо говорити, що Іван Мазепа помер як вірний Матері-Церкви Вселенського патріархату!»[36]

Утім, частина православного духівництва, зокрема архімандрит Віктор (Бедь) від УПЦ МП, вважає цю анафему вже недійсною[37][38]. У Михайлівському монастирі (УПЦ-КП) моляться за упокій його душі. 10 липня 1918 року у Софійському соборі єпископ Назарій з дозволу митрополита Київського і Галицького Антонія відслужив панахиду за гетьманом Іваном Мазепою. Під час панахиди за пропозицією Валентина Отамановського було вирішено перенести прах Мазепи, Петра Калнишевського, Павла Полуботка до Святої Софії, поховати поряд з гробницею Ярослава I Мудрого[39].

Невизнання анафеми Вселенським Православ'ям[ред. | ред. код]

У вересні 2018 року Вселенський патріархат після початку Надання автокефалії Українській православній церкві повідомив, що ніколи не визнавав неканонічної анафеми, яка була накладена на українського гетьмана Івана Мазепу Російською православною церквою.[40][41]

Культурна спадщина[ред. | ред. код]

Ставлення до гетьмана в історіографії[ред. | ред. код]

Рішення Мазепи відмовитись від союзницьких стосунків з Московією досі розглядається значною частиною російських істориків (як і раніше офіційною історіографією Російської імперії та СРСР) як зрада і порушення Переяславської угоди.

За часів перебудови 19861991 років у СРСР уперше були дозволені публікації з іншим трактуванням дій гетьмана. Після проголошення незалежності Україною 1991 року ставлення до Мазепи в офіційних історичних дослідженнях й підручниках значно покращилося. На відміну від російської історіографії сучасна українська (переважно правобережна, рівно як і його, свого часу, рідня) взагалі часто вважає його національним героєм України[42][43][44][45][46].

Меценатство[ред. | ред. код]

Іван Мазепа (сучасний стінопис в Успенській катедрі Києво-Печерського монастиря)
Пам'ятник Мазепі у Полтаві
Пам'ятник Мазепі у Полтаві
  • Києво-Печерська лавра:
    • Троїцька Надбрамна церква (1106—1108; перебудови XVII—XX століть) відновлена коштом Мазепи
    • Успенський собор (1073—1089; перебудова XVII—XVIII століть) відновлений коштом Мазепи (1690) + подарунки.
    • Церква Всіх святих над Економічною брамою (1696—1698) побудована коштом Мазепи
    • Кам'яний мур (1696—1701) будувався коштом Мазепи: південно-західна башта (башта Івана Кущника, від назви церкви, яку там хотіли відкрити на честь патрона Івана Самойловича; побудована 1696 року); південна (Часова чи Годинникова, бо в ній до 1818 року був годинник); північна (Малярна, бо там містилася малярна майстерня); східна (Онуфрієвська — від церкви святого Онуфрія, або Палатна, бо тут містилися палати Івана Мазепи) (1698—1701)
    • Церква Різдва Богородиці (1696)
  • Микільська лікарняна церква (кінець 1690-х)
  • Трапезна Покрови Богородиці (кінець 1690-х, знищена більшовиками у 1960-их)
  • Вознесенська церква (1701—1705)
  • Свято-Троїцький собор Кирилівського монастиря (1695)
  • Військовий Микільський собор (1690—1696)
  • Богоявленський собор (1693)
  • Софійський собор у Києві (1697—1700)
  • Дзвіниця, дзвін і мури Софіївського монастиря у Києві (1699—1707)
  • Дзвіниця Пустинно-Миколаївського монастиря (друга половина 1690-х)
  • Собор Живоначальної Трійці в Батурині (1692)
  • Церква Святого Миколи в Батурині
  • Воскресенська церква в Батурині
  • Церква Покрови Богородиці в Батурині
  • Собор Вознесіння Господнього Бахмацького монастиря
  • Успенська церква Глухівського монастиря (1692)
  • Трапезна та дзвіниця Глухівського монастиря
  • Успенська мурована трапезна церква Густинського монастиря
  • Мала трапезна церква Густинського монастиря
  • Покровська церква в селі Дігтярівці Новгород-Сіверського району Чернігівської області (1708—1709 або 1710)
  • Церква Пресвятої Богородиці Домницького Різдвяно-Богородицького монастиря (1696)
  • Церква Петра і Павла в селі Іванівському (початок 1700-их)
  • Церква Покрови Пресвятої Богородиці на Січі (1693)
  • Дерев'яний храм Святого Іоанна Предтечі Кам'янського Успенського монастиря
  • Церква Покрови Пресвятої Богородиці Батуринського Крупицького монастиря (початок 1700-их)
  • Храм Преображення Господня Лубенського Мгарського монастиря
  • Трапезна церква Лубенського Мгарського монастиря
  • Дерев'яний храм в ім'я Воскресіння Христового в Любечі
  • Мурована Воскресенська церква в Любечі
  • Собор Святого Миколая Макошинського Миколаївського монастиря
  • Церква в селі Мохнатин (1692) іконостас із гербом Мазепи,
  • Церква Пресвятої Богородиці в Новобогородицьку (1688)
  • Вознесенський собор у Переяславі (1700)
  • Дерев'яна церква в с. Прачі
  • Дерев'яна церква Святого Іоанна Хрестителя
  • Троїцький собор Троїцько-Іллінського монастиря в Чернігові (1679—1695)
  • Церква Святого Івана Євангеліста з вівтарем у Чернігові
  • П'ятницька церква в Чернігові
  • Церква Іоанна Предтечі в Чернігові
  • Трапезна з двобанним храмом Всіх Святих в Чернігові
  • Микільська церква у Білій Церкві (1706)
  • Братський Богоявленський монастир
  • Михайлівський Золотоверхий монастир у Києві
  • Корпус Києво-Могилянської академії (1703)
  • Чернігівський колегіум (1701—1702)
  • Хрестовоздвиженський собор Полтавського Хрестовоздвиженського монастиря (1689—1709)[47]

Мазепа в літературі та мистецтві[ред. | ред. код]

Ежен Делакруа. Мазепа на коні
«Мазепа на переправі через Дніпро»
Корнило Устиянович, 1883
Геннадій Єршов. Пам'ятник гетьману Іванові Мазепі у Чернігові
Mazeppa byron poster.jpg
10-гривнева банкнота із зображенням I. C. Мазепи (найстаріший варіант, підлягає поступовому вилученню з обігу)
Нова 10-гривнева банкнота із зображенням I. C. Мазепи

Гетьман Іван Мазепа — найвідоміший в Європі та Америці гетьман України. Йому присвячено 186 гравюр, 42 картини, 22 музичні твори, 17 літературних творів, 6 скульптур. Серед найвідоміших творів:

Фільми[ред. | ред. код]

  • «Мазепа» (1909) В. Гончарова (в головній ролі А. Громов),
  • «Мазепа» (1913) Д. Сахненка,
  • «Мазепа» (1914) В. Гардіна з І. Мазжухіним,
  • «Мазепа» (1914) Є. Пухальського, П. Чардиніна.
  • у стрічці «Обітниця» (1992) гетьмана грає Ф. Стригун.
  • Про нього і сценарій Г. Штоня «Ой горе тій чайці…»,
  • документальний фільм режисера Л. Анічкіна «Анатема» (1992)
  • «Гетьман Іван Мазепа» режисера К.Крайнього (Київнаукфільм) (1993)
  • кінотвір Ю. Іллєнка «Молитва за гетьмана Мазепу» (2002. В головній ролі П. Іллєнко, С. Марченко, Б. Ступка).

У Полтаві з 2003  по 2012 рік проходив всеукраїнський фестиваль «Мазепа-фест». На ньому митці представляють свої літературні, музичні твори, відбуваються зустрічі із діячами культури.[49]

Нагороди[ред. | ред. код]

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

Населені пункти[ред. | ред. код]

Вулиці[ред. | ред. код]

Детальніше див. Вулиця Івана Мазепи

Вулиця в Києві[ред. | ред. код]

У жовтні 2007 року вулицю Січневого повстання у Печерському районі Києва рішенням Київради перейменовано на вулицю Івана Мазепи.

За відповідне рішення проголосували 71 з 96 присутніх депутатів Київради. Проти був лише один.

Рішення було прийняте з метою вшанування пам'яті одного з найвидатніших гетьманів України та враховуючи рішення Київради від 20 листопада 1997 року «Про повернення деяких історичних назв та перейменування на відзнаку 80-річчя пам'ятних подій української революції 1917—1920 років».

На брифінгу перед початком засідання сесії секретар Київради Олесь Довгий підкреслив, що це перейменування є дуже важливим в історичному сенсі, бо Мазепа має безпосереднє відношення до зазначеної вулиці. Зокрема, розміщені тут Вознесенська церква та жіночий монастир зведені за кошти Івана Мазепи, за його ж кошти зведено кам'яний мур Києво-Печерської Лаври та проведено низку будівельних робіт на її території[51].

Проте на засідання Київради 8 липня 2010 року більшу частину вулиці (від Площі Слави до площі Героїв Великої Вітчизняної війни) перейменували на вулицю Лаврську. Є інформація, що це було зроблено на прохання московського патріарха Кирила. При цьому комісія Київради з питань культури не ухвалювала рішення про таке перейменування[52].

8 липня 2016 розпочато збір підписів під петицією про повернення імені Івана Мазепи частині вулиці, що пролягає від площі Слави до площі Героїв Великої Вітчизняної війни.[53]

Наукові заклади[ред. | ред. код]

Меморіальні дошки[ред. | ред. код]

Пам'ятники[ред. | ред. код]

Перший пам'ятник гетьману встановили у 1994 р. с. Мазепинці Білоцерківського району Київської області (Україна). Скульптор Е. Горбань. Пам'ятник встановлено на кошти відомого українського мецената Мар'яна Коця.[56]

22 липня 2017 року в рамках фестивалю «Гетьманська слава» в селищі Коломак був урочисто відкритий пам'ятник Івану Мазепі.[57]

30 листопада 2018 року Владислав Попович від імені ГІ «Почесна Варта» і громади Ніжина в день 300-річчя трагічної загибелі Карла XII встановив пам'ятний камінь у центрі Ніжина, на якому планувалося встановити меморіальну дошку на честь Івана Мазепи, Карла XII і Пилипа Орлика. Проте, того ж дня за розпорядження Ніжинського міського голови цей камінь було забрано з місця встановлення.[58]


Інше[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Біографія Івана Мазепи (розгорнуто) | Ім'я Івана Мазепи. www.mazepa.name (uk). Процитовано 2018-02-13. 
  2. Полонська-Василенко, Наталія (1995). Історія України (українська). Київ: Либідь. с. 53. ISBN 5325005898. 
  3. Доктор історичних наук Юрій Мицик вважає дату народження Івана Мазепи 20 березня 1639 р.  неправильною, оскільки небесним патроном гетьмана вважався Іоанн Предтеча (Мицик Ю. «Іван Мазепа». — К., 2007. С. 10–11). Історик Сергій Павленко, вивчивши панегірики, присвячені правителю України, його листи та інші джерела, дійшов висновку: найправдоподібніше такою датою було 29 серпня 1639 р. (день усікновення голови Іоанна Предтечі). Нині цей день припадає на 11 вересня (Павленко С. «До питання про день народження гетьмана Івана Мазепи: 20 березня чи 11 вересня?» // Батуринська старовина. Збірник наукових праць. Вип. 8 (12). Ніжин, 2020. С. 32–40). Дату 20 березня поширив поет і краєзнавець Тимко Падура, який нібито дізнався про неї від свого вчителя. А той, своєю чергою, побачив кілька сумнівних рядків з біографії гетьмана в Кременецькому молитовнику ХVІІІ століття. Іван Мазепа не міг народитися у родовій маєтності Мазепинцях, оскільки шляхтичі жили під охороною Білоцерківського замку, а господарювали на хуторах. У той час територію округи Білоцерківщини винищив набіг ординців.
  4. Historical Dictionary of Ukraine. Second Edition. By Ivan Katchanovski, Zenon E. Kohut, Bohdan Y. Nebesio, Myroslav Yurkevich.— Lanham • Toronto • Plymouth, UK: The Scarecrow Press, Inc, 2013.— P. 361.
  5. Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 421. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
  6. Довідник з історії України / Мазепа Іван Степанович. — Київ: Генеза, 2002. — С. 438.
  7. Офіційний титул:«Пресветлейшего и державнейшего великого государя его царского величества Войск Запорожских гетман славного чина святого апостола Андрея и Белого Орла кавалер» (Універсали Івана Мазепи. 1687—1709. Інститут української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського. Центральний державний історичний архів України. — Київ; Львів, НТШ, 2002).
  8. Козацький народ. Архів оригіналу за 17 квітень 2012. Процитовано 28 червень 2012. 
  9. В. В. Кривошея Степан Мазепа і Білоцерківщина «Гілея»: Збірник наукових праць. — К., 2009. Випуск 25
  10. В. Сєрчик подає, що також в Єзуїтськім колегіумі в ПолоцькуВінтоняк О. Анатема на гетьмана Мазепу Архівовано 29 квітень 2016 у Wayback Machine. // Український історик. — 1990. — С. 64.
  11. Ярослав Дашкевич. Павло Тетеря // Володарі гетьманської булави: Історичні портрети / Автор передмови В. А. Смолій. — К.: Варта, 1994. — С. 267. ISBN 5-203-01639-9
  12. Крупницький Б. «Гетьман Мазепа та його доба». — К: «Україна», 2001. — С 22. ISBN 966-524-097-8
  13. Павленко С. «Нова версія про причини фігурування І. Мазепи у судовій справі про зраду О. Загоровською свого чоловіка» // Сіверянський літопис. 2019. № 4–5. С. 237—249.
  14. Розділ І. Оглоблин Олександер. Гетьман Іван Мазепа та його доба. litopys.org.ua. Процитовано 2017-03-20. 
  15. («Historische Remargues», 22.I.1704, Humburg sub dato 27.Xl.1703, Москва, Мацьків, 116)
  16. Вчені виявили документальну знахідку, де записане справжнє ім'я дружини гетьмана Івана Мазепи
  17. Павленко С. «Участь генерального осавула Івана Мазепи у виборах митрополита 1685 р. та перепідпорядкуванні Київської митрополії» // Сіверянський літопис. 2019. № 6. С. 129—160)
  18. О.Оглоблин «Гетьман Іван Мазепа та його доба» Розділ II
  19. Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 422. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
  20. Іван Самойлович. Вікіпедія (uk). 2020-08-04. Процитовано 2020-09-04. 
  21. Ворона П. Від Богдана до Івана… / П. Ворона // Рідний край. — 2009. — № 1. — С. 42-45. — Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Almpolt_2009_1_8.
  22. Також ймовірно що річ про Івана Самойловича
  23. Адріан Кащенко Боротьба за права й вольності Війська Запорозького. Кость Гордієнко-Головко
  24. Кривошея В. Генеалогія українського козацтва: Нариси історії козацьких полків / АН України. Інститут політичних і етнонаціональних досліджень; Музей гетьманства. ‒ К.: Стилос, 2002. ‒ 396 с.
  25. Розділ четвертий. Теодор Мацьків. Гетьман Іван Мазепа в західньоевропейських джерелах 1687-1709. izbornyk.org.ua. Процитовано 2020-08-24. 
  26. Олександр Кучерук. Головний архітектор Москви / Пам'ятки України.— К., № 4 за 1990 — № 1 за 1991. — С. 44-47. ISSN 0131-2685
  27. Тарапон О. Мазепа Іван // Енциклопедичний словник символів культури України / За заг. ред. В. П. Коцура, О. І. Потапенка, В. В. Куйбіди. — 5-е вид. — Корсунь-Шевченківський: ФОП Гавришенко В. М., 2015. — С. 466. — 912 с. ISBN 978-966-2464-48-1
  28. Павленко С. Організація імпічменту Мазепи 1707 року // Сіверянський літопис. — 2002. — № 6. — С. 22–31.
  29. Детальніше про це див: Павленко С. «Батуринська фортеця». — К.: Мистецтво, 2019. 192 с.; Павленко С. «Батуринська фортеця: штурм „в лоб“ чи завдяки потерні?» // Сіверянський літопис. 2019. № 6.
  30. Валерій Смолій. Іван Мазепа. Процитовано 2018-01-25. 
  31. «Дума» Гетьмана Івана Мазепи //Олександер Оглоблин. Гетьман Іван Мазепа та його доба. Редактор: Любомир Винар; упорядники: Ігор Гирич, Алла Атаманенко. Нью-Йорк-Київ-Львів-Париж-Торонто. 2001. 464 стор. ISBN 1-879070-13-8 (перше видання 1960 року; це друге, доповнене видання)
  32. Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 425. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
  33. Тарапон О. Мазепа Іван // Енциклопедичний словник символів культури України / За заг. ред. В. П. Коцура, О. І. Потапенка, В. В. Куйбіди. — 5-е вид. — Корсунь-Шевченківський: ФОП Гавришенко В. М., 2015. — С. 468. — 912 с. ISBN 978-966-2464-48-1
  34. Русская православная церковь. Официальный сайт Московского патриархата
  35. Філарет пояснив, чому Вселенський патріархат згадав про анафему Мазепи // Укрінформ
  36. Цензор.НЕТ. "Мазепа помер як вірний Матері-Церкви Вселенського патріархату!" - архієпископ Тельміський Іов (Геча). Цензор.НЕТ (uk). Процитовано 2019-04-25. 
  37. Korrespondent.net. В УПЦ МП нагадали, що анафема на гетьмана Івана Мазепу недійсна (ru). Процитовано 2017-03-20. 
  38. Архимандрит УПЦ МП доказывает отсутствие анафемы на Мазепу. Обозреватель. Процитовано 2017-03-20. 
  39. Історичний календар: цей день в історії (8 Травня) // Інститут історії України.
  40. Вселенський патріархат вважає анафему Мазепи неканонічною. https://ukr.lb.ua/. Лівий берег. 2018-09-17. Процитовано 18 вересня 2018. 
  41. Вселенський патріархат вважає російську анафему Мазепі неканонічною. https://zaxid.net/. Захід.net. 2018-09-17. Процитовано 18 вересня 2018. 
  42. В'ячеслав Станіславський, к. іст. н., ст. науковий співробітник Інституту історії України НАН України Гетьман Іван Мазепа — герой України [1]
  43. Антипович Г. Згадаймо праведників, які змусили світ шанувати Україну: [до 300-річчя від часу обрання Івана Мазепи Гетьманом України] / Г. Антипович // Молодь України. — 2007. — 4-8 жовтня (№ 57). — С. 8.
  44. Станіславський В. Національний герой Іван Мазепа / В. Станіславський // Слово Просвіти. — 2004. — 19-15 серп. (№ 34). — С. 10.
  45. Красильникова Г. Гетьман Іван Мазепа — зрадник чи народний герой? / Г. Красильникова // Історія України. — 2008. — № 39 (жовт.). — С. 16-21.
  46. Сюндюков І. Іван Мазепа на терезах вічності: [з міжнар. конф. присвяч. видат. гетьману та його добі] / І. Сюндюков // День. — 2008. — 17 жовт. (№ 187). — С. 6-7.
  47. Церковні споруди, що були збудовані, реставровані або оздоблені коштом І. Мазепи // Ім'я Івана Мазепи.
  48. В. Брехуненко, «Від Богдана до Івана не було гетьмана»!, «Воєнна історія» № 4(46), 2009 р.
  49. Цього року «Мазепа-фест» триватиме три дні
  50. Як та чому перейменовують вулиці у Запоріжжі. Запорозька Січ. Процитовано 2017-01-12. 
  51. У Києві з'явилася вулиця Івана Мазепи. Бі-Бі-Сі. 24 жовтня 2007. Процитовано 12-12-2008. 
  52. Вулицю Мазепи назвали Лаврською - частину. Бі-Бі-Сі. 8 липня 2010. Процитовано 09-10-2010. 
  53. Повернути ім'я Івана Мазепи частині вулиці у Печерському районі міста Києва, що пролягає від площі Слави до площі Героїв Великої Вітчизняної війни
  54. Боднарук, Л. Лучани вшанували гетьмана Мазепу / Леся Боднарук // Волинь. — 2013. — 18 трав. — С. 6.
  55. Під час VІI Білоцерківського Параду Вишиванок у Білій Церкві відкрили барельєф Мазепи. Час Змін Інформ (uk-UA). 2016-08-29. Процитовано 2017-11-18. 
  56. Пам'ятники на честь Івана Мазепи | Ім'я Івана Мазепи — URL
  57. В області відкрили пам'ятник Івану Мазепі. Харківська областна державна адміністрація. 22 липня 2017 року. Процитовано 25 липня 2017. 
  58. Камінь спотикання або Ментальне п’ятиколонство - Всеукраїнський незалежний медійний простір "Сіверщина". siver.com.ua. Процитовано 2020-02-10. 
  59. Цього року «Мазепа-фест» триватиме три дні
  60. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 168/2020 Про присвоєння почесних найменувань військовим частинам Сухопутних військ Збройних Сил України

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Попередник
Іван Самойлович
Herb Viyska Zaporozkoho.svg Гетьман України
1687-1709
Herb Viyska Zaporozkoho.svg Наступник
Іван Скоропадський
Пилип Орлик