Мазурок Юрій Антонович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Юрій Мазурок
Основна інформація
Повне ім'я Мазурок Юрій Антонович
Дата народження 18 липня 1931(1931-07-18)
Місце народження Красник
Дата смерті 1 квітня 2006(2006-04-01) (74 роки)
Місце смерті село Новодар'їно, Одинцовський район, Московська область
Країна Польща Польща
Третій Рейх Третій РейхСРСР СРСР
Росія Росія
Національність українець
Професія камерний і оперний співак
Праця в операх Великий театр (Москва)
Співацький голос ліричний баритон
Жанр опера, романс, пісня
Співпраця Віденська державна опера
Нагороди
Народний артист СРСР Орден Трудового Червоного Прапора Народний артист РРФСР Заслужений артист РРФСР
Файли у Вікісховищі?

Ю́рій Анто́нович Мазуро́к (18 липня 1931, Красник, Польща — 1 квітня 2006, село Новодар'їно, Одинцовський район, Московська область, Росія) — російський оперний співак (баритон). Народний артист СРСР (1976).

Біографія[ред. | ред. код]

Юрій Мазурок народився в сім'ї адвоката Антона Степановича Мазурка і вчительки Варвари Іванівни Мазурок (у дівоцтві — Ковальська)[1]. Початкову школу відвідував з 1938 року в Краснику. У 1942–1944 роках навчався в Сокальській гімназії, де закінчив другий та третій класи. Середню школу закінчив 1948 року у Володимирі-Волинському, куди разом із батьками був депортований з Холмщини[2]. Того ж року вступив на хіміко-технологічний факультет Львівського політехнічного інституту. Здобувши диплом, у 1955 році став аспірантом на відділі хімії нафти при цьому ж навчальному закладі[3].

Ще студентом він виступав на самодіяльній сцені — співав із симфонічним оркестром Львівської політехніки, причому вже тоді виконував складні партії, зокрема Жермона в «Травіаті» Джузеппе Верді та Євгенія Онєгіна в (однойменній опері Петра Чайковського). Побувавши на одному з таких концертів, видатний артист Львівського оперного театру Павло Кармалюк порадив молодому талантові вдосконалювати майстерність у консерваторії. 1956 року Мазурок, перебуваючи в Москві, зайшов до ректора Московської консерваторії Олександра Свєшникова. Пояснив, що виступає в самодіяльності й, з поради багатьох знайомих, хоче навчатися співу. Вислухати Мазуркове виконання романсу Миколи Лисенка «Безмежне поле» ректор запросив викладача консерваторії, народного артиста РРФСР Сергія Мігая. Той сказав, що Мазурок має все покинути й серйозно навчатися співу[3].

У 1957 році Юрій Мазурок вступив до Московської консерваторії імені Петра Чайковського. Навчався в класі Сергія Мігая, був одним із його улюблених студентів. Одного разу на репетиції старий професор, усміхнувшись, передбачив Мазуркові цікаве творче майбуття й додав, що Юра нагадує йому себе самого замолоду[1]. Наприкінці 1959 року, після смерті Мігая, Юрій Мазурок перейшов у клас Анатолія Долива-Соботницького. У 1960 році захистив дипломну роботу на тему опери «Євгеній Онєгін» і вступив до консерваторської аспірантури, у клас Оксани Свєшникової. Ще студентом узяв участь у Міжнародному музичному фестивалі «Празька весна» 1960 року й здобув другу премію, а під час навчання в аспірантурі, яку закінчив у 1963-му, мав третю премію на Другому міжнародному конкурсі вокалістів імені Джордже Енеску (1961) і другу премію на Другому Всесоюзному конкурсі вокалістів імені Михайла Глинки (1962).

1963 року влаштувався працювати стажистом у московському Великому театрі. Невдовзі він вийшов на провідні позиції. У тому ж таки 1963-му він виконав партію Євгенія Онєгіна — найважливішу в його житті. Упродовж усієї артистичної кар'єри Мазурок трактував її по-різному. У його дипломній роботі Онєгін відзначається шляхетністю й м'якістю. А на сцені Великого театру Мазурок наголошує на темі руйнівної самотності, герой у його трактуванні доволі приземлена людина, мінлива й суперечлива[4]. Олена Образцова підкреслила у Мазурковому виконанні цієї партії творчий розвиток, глибоке розуміння музики, вміння передати багатогранний характер героя. Артисту притаманна гнучкість голосу — від ліричності до жорсткості, сценічна невимушеність виконання, виразна інтонація й чудова дикція. Володимира Кудряшова в Мазурковому Онєгіні вражала аристократичність, як і самого співака в повсякденному житті[1].

Про свою партію Онєгіна сам Мазурок сказав:

«З цієї ролі почалося моє сценічне життя, а тепер я відчуваю, що це була моя доля. По-моєму, залишається неперевершеним режисерський варіант Бориса Олександровича Покровського у Великому театрі СРСР. Якщо виконання чотирьох головних ролей — Тетяни, Онєгіна, Ольги і Ленського — на хорошому художньому рівні, то публіка завжди по-справжньому насолоджується... Звичайно, незабутні зустрічі на сцені із солістками Великого театру Тамарою Милашкіною і Маквалою Касрашвілі, а також із найвидатнішим сучасним виконавцем партії Ленського — Володимиром Атлантовим»[1].
Оригінальний текст(рос.)
«С этой роли началась моя сценическая жизнь, а теперь я чувствую, что это была моя судьба. По-моему, остается непревзойденным режиссерский вариант Бориса Александровича Покровского в Большом театре СССР. Если исполнение четырех главных ролей — Татьяны, Онегина, Ольги и Ленского — на хорошем художественном уровне, то публика всегда получает истинное наслаждение… Конечно, незабываемы встречи на сцене с солистками Большого театра Тамарой Милашкиной и Маквалой Касрашвили, а также с самым выдающимся современным исполнителем партии Ленского — Владимиром Атлантовым».

Восени минулого року разом із колегами Юрій виїжджав на гастролі до Італії. Він виконував партію Андрія Болконського за першої постановки опери «Війна і мир» на міланській сцені.

Партія Андрія Болконського — одна із найскладніших у світовому оерному репертуарі. Вона потребує від співака відмінних вокальних даних і великої сценічної майстерності. Юрій впорався із цим завданням. Італійці палко вітали радянського співака і влаштували овацію після закінчення вистави.

Мав м'який, гарний голос і жвавий темперамент.

Серед його партій — Євгеній Онєгін (однойменна опера Петра Чайковського), князь Єлецький (його ж «Пікова дама»), Веденецький гість («Садко» Миколи Римського-Корсакова), Андрій Болконський («Війна і мир» Сергія Прокоф'єва), Царьов (його ж «Семен Котко»), Фігаро («Севільський цирульник» Джакомо Россіні) та багато інших.

1975 року дебютував у театрі «Ковент-Гарден», а три роки по тому — в «Метрополітен-опері» в партії Жермона («Травіата» Джузеппе Верді).

Мазурок часто співав у Віденській державній опері, зокрема 1979 року виконав роль Ескамільйо в опері «Кармен», поставленій під керівництвом Франко Дзеффіреллі.

Був відомий як чудовий виконавець російських романсів.

Ю. А. Мазурок помер 1 квітня 2006 року (за іншими джерелами — 17 лютого в Москві)[5] у своєму будинку, в передмісті Москви. Похований у Москві, на Троєкуровському кладовищі Троєкуровському кладовищі.

Оперний співак світової слави — Юрій Мазурок — наш сучасник, львів'янин, ліричний баритон, соліст Великого театру в Москві, народний артист СРСР. Він завоював симпатії знавців та любителів оперного мистецтва в Австрії, Бельгії, Великій Британії, Іспанії, Італії, Канаді, Німеччині, Польщі, США, Угорщині, Франції, Чехії, Швейцарії, Югославії, Японії та в інших країнах. Лондонська «Тайме» писала, що виконавській манері Юрія Мазурка притаманні точне володіння голосом в поєднанні з вільними виразними жестами: це дозволяє йому передавати найтонші нюанси різних за стилем творів. Газета «Дейлі телеграф» відзначала рідкісний дар співака відчувати аудиторію. Французька критика дала дуже влучну лаконічну оцінку — король вокалу. Непересічний талант Ю. Мазурка гідно оцінили такі корифеї оперного мистецтва, як Герберт фон Караян, Курт Г. Адлер, Франко Дзефіреллі, а партнерами в оперних спектаклях були всесвітньовідомі співаки М. Гяуров, X. Каррерас, К. Річареллі, Р. Скотто, О. Образцова та багато інших.

Окремо слід відзначити важкий конкурс в Монреалі (Канада, 1967), програма якого включала твори, що дуже відрізнялися за стильовими ознаками — від Й. С. Баха до сучасних композиторів. Та майже непереборною трудністю виявилася ще одна його умова, а саме — виконання спеціально написаного для конкурсу твору канадського композитора Гаррі Соммерса «Кайас» — пісні в стилі індіанського заклинання в супроводі тамтаму, дзвіночка, маленького барабану і флейти, причому вокальну партію треба було співати на півтону вище від звучання флейти. Перша премія Юрія Мазурка засвідчила унікальний дар співака глибоко проникати в образну сферу виконуваних творів. Серед інших відмінних рис творчої особистости Мазурка славетна співачка Ірина Архипова виділила вроджену інтелігентність та інтелект, що проявлявся в тонкому художньому смаку та мистецькій інтуїції співака. Вже в самій манері співу Юрія відчувається впевненість та оптимізм при максимальній внутрішній зосередженості, зібраності, концентрації усіх духовних сил. Яскравий ліричний баритон повного діапазону, рівний у всіх регістрах, легкий, сріблистого тембру, в якому поєдналися баритонова соковитість з теноровою гнучкістю. Юрій Мазурок не тільки бездоганно володіє чудовим голосом, але має дар сценічного перевтілення. Коли співає Мазурок, то здається, що він не на землі, а над землею. Його натхнення, одухотворене мистецтво захоплює партнерів і чарує слухачів. Він є зіркою першої величини. Якось італійці, слухаючи оперу «Тоска» Дж. ГІуччіні у Великому театрі, були переконані, що партію Скарпіа співає італієць-гастролер і прийшли за куліси привітати свого співвітчизника. Високим рівнем майстерности відзначаються і концертні виступи Ю. Мазурка. Його камерний репертуар є досить різноманітним — це романси та пісні Ф. Шуберта, Р. ПІумана, Г. Малера, П. Чайковського, С. Рахманінова, Е. Гріґа та ін. Кожен свій виступ Юрій Мазурок завершує виконанням українських народних пісень, в яких проявилася ще одна відмінна риса нашого прославленого земляка — проникливий ліризм. І це цілком природньо, бо українська душа відрізняється особливою м'якістю, ліричністю. Юрій Мазурок також завжди включає в програму своїх концертів твори українських композиторів — М. Лисенка, К. Стеценка, Я. Степового, Я. Лопатинського, Д. Січинського, А. Кос-Анатольського, пропагуючи українську музику в цілому світі. Мистець часто гастролює в Україні (Київ, Харків, Чернівці й особливо Львів). Син видатного актора — Юрій Мазурок теж досяг значних успіхів на мистецькій ниві — він концертмейстер Оперного театру в Штутґарті (Німеччина).

Оперний репертуар[ред. | ред. код]

  • Євгеній Онєгін («Євгеній Онєгін», Петро Чайковський; 1963)
  • Веденецький гість («Садко», Микола Римський-Корсаков; 1963)
  • Андрій Болконський («Війна і мир», Сергій Прокоф'єв; 1963)
  • Князь Єлецький («Пікова дама», Петро Чайковський; 1963)
  • Жермон («Травіата», Джузеппе Верді; 1963)
  • Другий корабельник («Казка про царя Салтана», Микола Римський-Корсаков; 1963)
  • Іллюша («Жовтень», Вано Мураделі; 1964)
  • Альберт («Вертер», Жуль Массне; 1964)
  • Щелкалов («Борис Годунов» М. Мусоргского)
  • Деметрій («Сон літньої ночі», Бенджамін Бріттен; 1965)
  • Фігаро («Севільський цирульник», Джоакіно Россіні; 1968)
  • Ді Поза («Дон Карлос», Джузеппе Верді; 1968)
  • Валентин («Фауст», Шарль Ґуно; 1969)
  • Царьов («Семен Котко», Сергій Прокоф'єв; 1970)
  • Граф ді Луна («Трубадур», Джузеппе Верді; 1972)
  • Скарпія («Тоска», Джакомо Пуччіні; 1973)
  • Ескамільйо («Кармен», Жорж Бізе; 1973)
  • Роберт («Іоланта», Петро Чайковський; 1974)
  • Ґульєльмо («Так чинять усі жінки», Вольфґанґ Амадей Моцарт; 1978)
  • Ренато («Бал-маскарад», Джузеппе Верді; 1979)
  • Сільвіо («Паяци», Руджеро Леонкавалло; 1985)
  • Мазепа («Мазепа», Петро Чайковський; 1986)
  • Ріґолетто («Ріґолетто» Джузеппе Верді; 1989)
  • Енріко («Лючія ді Ламмермур», Ґаетано Доніцетті; 1995)
  • Амонасро («Аїда», Джузеппе Верді; 1997)
  • Фердінандо («Дуенья», Сергій Прокоф'єв)
  • Марсель («Богема», Джакомо Пуччіні)
  • Рилєєв («Декабристи», Юрій Шапорін)
  • Мізгир («Снігурочка», Микола Римський-Корсаков)
  • Грязной («Царська наречена», Микола Римський-Корсаков)
  • Демон («Демон», Антон Рубінштейн)

Нагороди і звання[ред. | ред. код]

  • Лауреат Міжнародного музичного фестивалю «Празька весна» (друга премія, 1960)
  • Лауреат Другого Міжнародного конкурсу вокалістів імені Джордже Енеску (третя премія, 1961, Бухарест)
  • Лауреат Другого Всесоюзного конкурсу вокалістів імені Михайла Глинки (друга премія, 1962)
  • Лауреат Монреальського міжнародного конкурсу виконавців (перша премія, 1967)
  • Заслужений артист РРФСР (1968)
  • Народний артист РРФСР (1972)
  • Народний артист СРСР (1976)
  • Два ордени Трудового Червоного Прапора (1971, 1981)
  • «Жар-птах» («Жар-птица») — найвища нагорода Міжнародної спілки музичних діячів (1996)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г Татьяна Маршкова, Людмила Рыбакова. Мазурок Юрий Антонович. // Большой театр. Золотые голоса. — Москва : «Алгоритм», 2011. — С. 41 (в електр. варіанті). — ISBN 978-5-6994-7640-4.
  2. Йосип Канюк, Маркіян Кульчицький, Віра Медицька, Олег Романів, Володимир Сироїд. Юрій Мазурок. // Сокальська гімназія. Пропам'ятна книга / Олег Романів. — Львів : Наукове товариство імені Шевченка, 2001. — С. 340 (в електр. варіанті). — ISBN 966-7155-53-6.
  3. а б М. Сперанская. «Поет Юрий Мазурок». Сайт видання «Смена», № 932, березень 1966. Прочитано 02.12.2015
  4. Біографія на сайті «Яндекс. Словари»
  5. Мазурок Юрий Антонович

Джерела[ред. | ред. код]

за маской неприступности и равнодушия, которую часто носит Юрий Антонович, я увидел очень интересного человека, в чем-то легко ранимого, теплого и душевного, доброго и наделенного неожиданно лучезарным чувством юмора - Соткылава