Майдан Фейєрбаха (Харків)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Майдан Фейєрбаха
Харків
Майдан Фейєрбаха. Вид на 1-у дорожню клінічну лікарню
Майдан Фейєрбаха.
Вид на 1-у дорожню клінічну лікарню
Район Московський
Назва на честь Людвіга Фейєрбаха
Колишні назви
Вознесенська (до 1922 р.)
Загальні відомості
Протяжність 360 х 160 м
Координати 49°59′28″ пн. ш. 36°14′53″ сх. д. / 49.99111° пн. ш. 36.24806° сх. д. / 49.99111; 36.24806
Поштові індекси 61001
Транспорт
Автобуси 279е
Покриття асфальт
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Будівлі від № 1 до № 19
Навчальні заклади УкрДУЗТ
Медичні заклади 1-а дорожня клінічна лікарня
Зовнішні посилання
У проекті OpenStreetMap пошук у Nominatim
Мапа
CMNS: Майдан Фейєрбаха (Харків) на Вікісховищі

Майдан Фейєрбаха — майдан в Московському районі Харкова. Дотикається до Московського проспекту з його північного боку, між будинками № 43 і 47. Майдан має форму не зовсім правильного прямокутника, з розмірами приблизно 360 х 160 м. Майдан відокремлений від Московського проспекту будівлею ХНТУСГ (колишнє реальне училище).

Історія площі[ред. | ред. код]

Лікарня Червоного Хреста

Площа, яка нині носить ім'я Людвіга Фейєрбаха, виникла при дорозі на Москву. На генеральному плані Харкова, складеному в 1785 році, територія сьогоднішнього майдану розташовується на околиці міста, далі починається підгородня Немишлянська слобода. Місце виявилося зручним для торговлі сіном, дровами й харчовими продуктами. Московська дорога поступово перетворилась на міську вулицю з назвою Старомосковська (нині Московський проспект).

Для розбудови площі, домінантою якої з 1675 р. була Вознесенська церква, значущіми віхами були державні установи й громадські будівлі. На початку XIX ст. побудована казначейська палата, поштова контора, в 1876 р. — на місці дерев'яної Вознесенської церкви споруджено кам'яну, приблизно тоді ж з'явився житловий будинок для священика. 1877 р. — побудоване 1-е реальне училище за проектом К. А. Толкунова (адреса — пр. Московський, 45). У 1885 р. майдан прикрасила велична споруда жіночої Олександрівської гімназії (не збереглася).

Наступна хвиля забудови відноситься до поч. XX ст. — будинок ліги боротьби з туберкульозом, Управління Північно-Донецької Залізниці, лікарня Червоного Хреста.

У 1950-х побудовані нові будівлі для Інституту інженерів залізничного транспорту й інституту сільського господарства.

Вознесенська церква[ред. | ред. код]

Вперше на цьому місці була побудована Вознесенська церква у 1675 р. Це був дерев'яний храм. У 1733 р. його замінили новим, теж дерев'яним. Але ця церква згоріла в 1787 р. Сім років потому губернський архітектор П. А. Ярославський розробив проект нового дерев'яного храму з окремою дзвіницею. Тільки в 18691876 роках була побудована нова мурована Вознесенська церква за зразковим проектом А. А. Тона, переробленим губернським архітектором Б. С. Покровським.

Після революції 1917 р. церкву закрили, а в 1931 р. перебудували під спортбазу. В 1950-х роках залишки церкви передали під лабораторний корпус Університету сільського господарства.

Будинки[ред. | ред. код]

Буд. № 7. Колишня будівля Управління Північно-Донецької залізниці, 1913 р. Наразі 2-ий корпус УкрДУЗТ.
Буд. № 8. Новий корпус Інституту інженерів залізничного транспорту (ХііТ), 1955 р. Зараз — головний корпус УкрДУЗТу.
Буд. № 12. Будинок ліги боротьби з туберкульозом
Буд. № 15. Колишня поштово-телеграфна контора
  • Буд. № 4, 5 — Пам'ятка архітектури Харкова, Лікарня Червоного Хреста. Побудована за проектом архітектора О. І. Ржепішевського у 1914 р. В цих будівлях і зараз розташована дорожня клінічна лікарня.
  • Буд. № 7 — Пам. арх. Управління Північно-Донецької Залізниці, архітектори С. П. Тимошенко, П. І. Ширшов, П. В. Соколов, при консультації академіка архітектури О. М. Бекетова, 1913 р. Будівля коштувала місту 500 тис. рублів, мала власну електростанцію й центральне водяне опалення. Нині це Український державний університет залізничного транспорту.
  • Буд. № 8 — Пам. арх. Корпус Інституту інженерів залізничного транспорту, побудований у 1950—1955 рр. за проектом архітекторів Н. М. Подгорного і Е. Я. Гальперіна. Будівля зведена на фундаментах зруйнованого в роки війни будинку колишньої жіночої гімназії, автором якої був Б. Г. Михаловський.
  • Буд. № 9 — Дитячий садок № 84. Колишній губернаторський дім. Пізніше був перебудований під жіночу гімназію В. А. Шекун, потім — під дитячий садок.
  • Буд. № 10 — Пам. арх. поч. XIX століття. Казначейство, арх. П. А. Ярославський.
  • Буд. № 11 — Колишній житловий будинок священика П. П. Четверікова, 1875 р., проект інж. Н. З. Колодяжного.
  • Буд. № 12 — Пам. арх. поч. XX століття. Будинок ліги боротьби з туберкульозом. Можливе співавторство архітекторів С. І. Загоскіна і В. Г. Кричевського.
  • Буд. № 15 — Пам. арх. Міська поштова контора, 1834 р., арх. С. Шевцов. Це одна з найстаріших будівель у Харкові. Після розповсюдження телеграфного зв'язку використовувалась як телеграфна контора. Приблизно до 2010 р. тут містилося відділення зв'язку № 49. Потім розпочався ремонт будинку, але його досі не завершено, і будинок не використовується.
  • Буд. № 19 — Один з перших прибуткових будинків Харкова, 1878 р. Власник і автор проекту архітектор Б. С. Покровський.

Пам'ятники[ред. | ред. код]

Пам'ятник на братській могилі

При Університеті залізничного транспорту існує братська могила, де поховані 12 радянських воїнів. У березні 1943 р. вони загинули в боях за Харків.[1] Могила є пам'яткою історії Харкова місцевого значення, охоронний № 143.

Раніше на площі стояв пам'ятник С. М. Кірову, оскільки його ім'я носив Інститут інженерів залізничного транспорту. У зв'язку з процесом декомунізації в Україні 18 травня 2015 р. пам'ятник було повалено невідомими особами.[2]

Історичний факт[ред. | ред. код]

Вбивство російського царя Павла I, березень 1801 року. Гравюра Утвайта за рис. Филиппото

Влітку 1800 року на стіні Вознесенської церкви з'явився пасквіль на російського імператора Павла I. Про цей випадок було донесено імператорові; всі, хто бачив пасквіль, були заарештовані й доправлені до Петербурга, де їх допитав особисто государ. Втім, знайти пасквілянта не спромоглись. Імператор наказав встановити на Вознесенській площі шибеницю для автора «твору». Якщо ж у призначений термін його не знайдуть, то кожного десятого харків'янина битимуть батогами, всіх мешканців Харкова вишлють до Сибіру, а місто зруйнують. На другий день після спорудження шибениці на ній з'явилось опудало імператора. Подальшому розвиткові подій завадило вбивство Павла I 24 березня 1801 року.

Джерела[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]