Майкл Поланьї

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Майкл Поланьї
Polányi Mihály
Michael Polanyi.png
Народився 11 березня 1891(1891-03-11)
Будапешт, Угорщина
Помер 22 лютого 1976(1976-02-22) (84 роки)
Манчестер, Велика Британія
Місце проживання Угорщина, Велика Британія
Громадянство
(підданство)
Угорщина
Alma mater Будапештський університет
Галузь наукових інтересів Філософія, постпозитивізм
Заклад Манчестерський університет
Науковий ступінь Доктор філософії в галузі фізичної хімії, 1919
Член Лондонське королівське товариство і Американська академія мистецтв і наук
Відомий завдяки: Внесок в теорії епістемології та філософії наук
Діти Джон Чарлз Полані
Нагороди

CMNS: Майкл Поланьї на Вікісховищі

Майкл Поланьї (англ. Michael Polanyi, угор. Polányi Mihály, 11 березня 1891 — 22 лютого 1976) — англійський фізик, хімік і філософ. Родом з Угорщини, з 1933 року жив у Великій Британії, США. Найбільше відомий своїми роботами в галузі фізичної хімії та філософії науки[1]. Основні праці присвячені хімічній кінематиці і вивченню кристалічних структур. Відомий як співавтор теорії абсолютних швидкостей реакцій і співвідношення Бренстеда-Поланьї. Представник постпозитивізму, критик позитивізму, автор концепції «особового (чи неявного, мовчазного) знання».

Його глибокі дослідження в галузі фізичної науки включають в себе дослідження хімічної кінематики, рентгенівської дифракції та адсорбції газів. Він першим вивчав теорію дифракції волокна в 1921 році, і теорію дислокацій пластичних деформацій металів та інших матеріалів. В 1934 році він емігрував до Німеччини, в 1926 році став професором хімії в Інституті кайзера Вільгельма в Берліні. В 1933 році емігрує в Англію, ставши першим професором хімії, а потім професором соціальних наук в Манчестерському університеті. У 1944 році Поланьї був обраний членом Королівського товариства.

Біографія[ред.ред. код]

Народився у світській єврейській сім'ї, але його дід по материнській лінії — Андреас Віл — був равином. Відмовившись від посади головного равина Вільнюса він залишався релігійним істориком і просвітником[2]. Мати Поланьї Сесілія Віл народилася в Російській імперії. Після закінчення Віленскої гімназії, батько відправив її до Відня, щоб віддалити від російських соціалістичних діячів і запобігти її арешту. Тут вона познайомилася і вийшла заміж (1880) за Михайла Поллачека, майбутнього батька Майкла. Сам він народився в містечку Длха на Ораві (Словаччина) у багатій єврейській сім'ї вихідців з Ужгорода (Унгваре), який тоді, як і Словаччина входив до складу Австро-угорської імперії.

Майкл Поланьї народився в 1891 році у Будапешті, ставши п'ятою дитиною в сім'ї.[3] Хоча батько Поланьї брав участь в спорудженні значної частини залізничної системи Угорщини, в 1899 році він практично збанкрутував. У 1904 році, за рік до його смерті, дружина і діти прийняли протестантизм, змінивши прізвище Поллачек на угорський лад — Поланьї (Поланьі), глава сім'ї нічого з цим не зробив.[2]

В юні роки, Майкл був близький до лівосоціалістичних кіл. Певний вплив тоді, на братів Майкла і Карла, зробив революціонер-народник С. Л. Клячко, з яким, після від'їзду з Вільнюса, Сесілія Поланьї зберегла близькі стосунки, вони товаришували сім'ями.[4]

Закінчивши Будапештський університет, став доктором медицини в 1913 році. Першу наукову статтю опублікував в 19 років. Вивчав хімію у Вищій технічній школі в Карлсруе. У 1914—1915 роках — лікар в австро-угорській армії. Після «революції айстр[ru]» в жовтні 1918 року обіймав посаду секретаря міністра охорони здоров'я в уряді Михая Кароі, після проголошення Угорської радянської республіки, повернувся у Будапештський університет викладачем фізики. Через репресії режиму Горті, був вимушений емігрувати в Німеччину, де в 1920—1933 роках працював в Інституті фізичної хімії товариства кайзера Вільгельма у Берліні. У 1923 році прийняв католицтво, одружившись з Магде Елізабет Кемені. У 1933 році, після приходу нацистів до влади, виїхав у Велику Британію, де до 1948 року працював професором хімії, а пізніше до 1958 року — професором громадських наук у Манчестерському університеті; у 1959—1961 роках — в Оксфордському університеті.

Двоє з його учнів і його син стали лауреатами Нобелівської премії з хімії. У 1944 році Поланьї був обраний членом Королівського суспільства. Починаючи з 1950-х років Поланьї практично залишив наукову діяльність в області хімії і зайнявся філософією та теологією.

З 1962 року жив у США: в 1962—1963 роках працював в Дослідницькому центрі в Пало-Альто (штат Каліфорнія), в 1964 — професор теології в університеті Дьюка в Даремі (штат Північна Кароліна), в 1965—1966 роках — у Весліанському університеті в Мідлтауні (штат Коннектикут).

Наукова діяльність[ред.ред. код]

Фізична хімія[ред.ред. код]

Основні роботи Поланьї присвячені фізичній хімії, передусім хімічній кінетиці і вивченню кристалічних структур. З 1914 року займався проблемами застосування законів термодинаміки до біологічних систем. У 1915 році запропонував теорію полімолекулярної адсорбції. Після 1918 року зайнявся інтерпретацією рентгенограм, які виходили при опроміненні волокон целюлози; показав, що плями на рентгенограмах виникають від кристалів, орієнтованих уздовж осі волокна. За допомогою рентгеноструктурного аналізу встановив (1921 р.) розмір елементарного осередку целюлози.

У 1935 році спільно з Г. Эйрнингом і М. Г. Эвансом створив теорію абсолютних швидкостей реакцій, що включає метод перехідного стану. Спільно з Хоріучи Кенью[en] розробив (1935) молекулярну модель елементарного акту електрохімічної реакції.

Філософія науки[ред.ред. код]

Під час візиту до СРСР в 1935 році з лекцією для Міністерства важкої промисловості, Бухарін заявив Поланьї, що відмінність між фундаментальною і прикладною наукою є помилкою капіталізму, і що в соціалістичному суспільстві усі наукові дослідження ведуться відповідно до потреб останнього п'ятирічного плану[5]. Поланьї звернув увагу на те, що сталося з генетикою в Радянському Союзі у зв'язку з державною підтримкою теорій Трофима Лисенка. Заклики до централізованого планування наукових досліджень у Великій Британії з боку таких учених, як Джон Десмонд Бернал[en], змусили Поланьї відстоювати позицію, відповідно до якої приріст наукового знання досягається в результаті висновків, зроблених після вільного обговорення співтовариством фахівців, а не керівним органом.

Поланьї доводив, що взаємодія між ученими подібна до взаємодії між економічними агентами на вільному ринку. Подібно до того, як споживачі на вільному ринку в умовах конкуренції між виробниками встановлюють ціни товарів, також і вчені, без централізованого керівництва, визначають істинність теорій.

Епістемологія[ред.ред. код]

У книзі «Наука, віра і суспільство» (1946) Поланьї виклав свої заперечення проти позитивістського розуміння науки, вказавши на недооцінку позитивізмом тієї ролі, яку в науковій практиці грають помилкові особисті погляди. У книзі «Особове знання» (1958) Поланьї стверджує, що абсолютна об'єктивність є неправдивим ідеалом, оскільки будь-які висновки базуються на персональних судженнях. Він спростовує ідею про механічне встановлення істини шляхом використання наукового методу. Будь-яке знання є особовим і з цієї причини ґрунтується на індивідуальних судженнях. Відкинувши критичну філософію, Поланьї відстоює фідуціарний посткритичний підхід, згідно з якими вважаємо правильними більше тверджень, ніж можемо довести, і знаємо більше, ніж можемо виразити словами.

Критика редукціонізму[ред.ред. код]

В «Неприводимій структурі життя» (1968 р.),[6] Поланьї стверджує, що інформація, що міститься в молекулі ДНК не зводиться до законів фізики і хімії. Хоча молекула ДНК не може існувати без фізичних властивостей, ці властивості обмежені принципом упорядкування[en] на більш високому рівні. В «Трансцендентність і самоперевершення» (1970),[7] Поланьї критикує механістичний погляд на світ, що сучасна наука успадкувала від Галілея.

Поланьї виступає за емерджентність, тобто твердження, що має декілька кілька рівнів реальності і причинності. Воно засноване на припущенні, що граничні умови ступенів свободи харчування, які, замість того, щоб бути випадковим, визначаються реальністю вищого рівня, властивості яких залежать, але відрізняються від нижнього рівня, з якого вони спливають. Прикладом функціонування реальності більш високого рівня, такого як низсхідність причинної сили свідомості є генеруюче значення — інтенсіональність.

Розум є виразом більш високого рівня здатності живих організмів для дискримінації. Наше прагнення до самозречення ідеалів, таких як істинність і справедливість перетворює наше розуміння світу. Редукціоністська спроба зменшити реальності більш високого рівня в реальність нижчого рівня породжує те, що Поланьї називає моральну інверсію, в якій вище, відкидається з моральної пристрастю. Поланьї ідентифікує його як патології сучасного розуму і веде своє походження від помилкової концепції знання; хоча вона є відносно нешкідливим в формальних науках, ця патологія породжує нігілізм в гуманітарних науках. Поланьї вважає марксизм прикладом моральної інверсії. Держава, на підставі звернення до логіки історії, використовує свої повноваження примусу таким чином, щоб ігнорувати будь-які заклики до моралі.[8]

Сім'я[ред.ред. код]

Молодший син Майкла — Джон Чарлз Поланьї — лауреат Нобелівської премії з хімії; старший брат — Карл Поланьї — відомий політеконом і соціальний філософ; племінниця — Ева Цайзель[en] — відомий скульптор і дизайнер.

Бібліографія[ред.ред. код]

  • Поланьї М. Особистісні знання: На шляху до посткритичної філософії / Пер. з англ. М. Б. Гнедовського.  — М., 1985.
  • Поланьї М. Особистісні знання: На шляху до посткритичної філософії / Під ред. В. А. Лекторського, В. А. Аршинова; пер. з англ. М. Б. Гнедовського, Н. М. Смірнової, Б. А. Старостіна. — М., 1995.
  • Поланьї М. Особистісні знання: На шляху до посткритичної філософії. — БГК Ім. І. А. Бодуена Де Куртене, 1998. — 344с. — (Корпус гуманітарних дисциплін.) ISBN 5-8015-7123-X

Примітки[ред.ред. код]

  1. Полани Майкл. Электронная еврейская энциклопедия. www.eleven.co.il. Процитовано 2016-04-10. 
  2. а б Scott W. T. , Moleski M. X. Michael Polanyi : scientist and philosopher. Oxford University Press, 2005. ISBN 019517433X. 
  3. Jha, Stefania Ruzsits (2002-03-17). Reconsidering Michael Polanyi’s Philosophy (en). University of Pittsburgh Pre. ISBN 9780822977339. 
  4. Садовский А.С., Кулькова Н.В. (2013). Майкл Полани и антиполаниана. Часть 1. 
  5. Polanyi, Michael (1964-08-15). Science, Faith, and Society (en). University of Chicago Press. ISBN 9780226672908. 
  6. Polanyi, Michael (1968-06-21). Life's Irreducible Structure. Science (en) 160 (3834). с. 1308–1312. ISSN 0036-8075. PMID 5651890. doi:10.1126/science.160.3834.1308. Процитовано 2016-04-10. 
  7. Untitled Document. www.missouriwestern.edu. Процитовано 2016-04-10. 
  8. Personal Knowledge. с. Ch. 7, section 11. 

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Майкл Поланьї