Майорка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Майорка
Mallorca.jpg

Карта
Localització de Mallorca respecte les Illes Balears.svg
Географія
39°37′00″ пн. ш. 2°59′00″ сх. д. / 39.6166666666947762109884934° пн. ш. 2.98333333336107786593061064° сх. д. / 39.6166666666947762109884934; 2.98333333336107786593061064Координати: 39°37′00″ пн. ш. 2°59′00″ сх. д. / 39.6166666666947762109884934° пн. ш. 2.98333333336107786593061064° сх. д. / 39.6166666666947762109884934; 2.98333333336107786593061064
Континент Європа
Місцерозташування
Акваторія Середземне море
Група островів Балеарські острови
Площа 3620 км²[1]
Країна
Flag of Spain.svg Іспанія[2]
Адм. одиниця Балеарські острови
Населення 923 608 осіб (2019)
Майорка. Карта розташування: Іспанія
Майорка
Майорка
Майорка (Іспанія)

CMNS: Майорка у Вікісховищі

Майо́рка (ісп. Mallorca, від лат. Maiorica, лат. Baliaris Maior, «головний Балеарський острів») — острів у Середземному морі, складова Балеарських островів. Належить Іспанії. Також — Мальо́рка (кат. Mallorca).

Географія[ред. | ред. код]

Важливим фактором, що перетворив Мальйорку на один з найпривабливіших куточків земної кулі, є на диво багата та різноманітна природа острова. У горах Серра-да-Трамунтана (найвища гора — Пуч-Мажор, 1445 м) можна насолоджуватися типовими гірськими пейзажами. У цій, найвищій, частині острова знаходяться такі мальовничі містечка, як-от Вальдемосса та Сольєр.

Північна частина Мальйорки, де на 100 км простягнувся гірський хребет, відома прекрасними пляжами. Внутрішня частина острова, де зберігся традиційний уклад життя, дотепер нагадує про причини, з яких свого часу Мальйорку називали «островом спокою». Південна частина Мальйорки є спекотнішою та сухішою, тут знаходяться найкрасивіші пляжі острова: Сес-Коветес, Ес-Тренк, Мондраго́, бухта Фіге́ра та бухта Санта́ньї. На сході Мальйорки, поряд із невеликими бухтами, які дотепер зберегли свій недоторканий вигляд (наприклад, Мескіда, Агулья та Торта), розташовані печери Арта в містечку Каньяме́ль та Печери дракона (печери Драк) у Порто-Крісто.[3] Інша туристична зона на острові Майорка знаходиться на північному сході, де є великі бухти Алкуді́я та Пульє́нса. Найважливіший населений пункт зони — Пульєнса, де люблять відпочивати художники й артисти, і де збереглися пам'ятники давньоримського міста Полленція. На півночі острова розташовані печери Кампанет.

До найвпливовіших екологічних організацій входять «Друзі землі» (Amics de la Terra), Балеарська група з орнітології та захисту природи (GOB) і «Фонд за стійкий розвиток Балеарських островів».

Природні парки та заповідники[ред. | ред. код]

Печери[ред. | ред. код]

Пляжі[ред. | ред. код]

Історія[ред. | ред. код]

Багата і насичена подіями історія Мальйорки розпочалася ще у доісторичні часи, що підтверджується знахідками залишків поселень первісних людей. Свій слід на Мальйорці залишили фінікійці, греки, римляни, візантійці, араби.

Мешканці Майорки були чудовими мореплавцями та картографами. Їхні географічні знання були отримані на власному досвіді та розвивались в мультикультурній атмосфері.

Стародавній Рим[ред. | ред. код]

Арабське панування[ред. | ред. код]

Королівство Майорка[ред. | ред. код]

Початок заснуваню королівства поклав арагонський король Хайме I «Завойовник».Протягом 1229—1231 він років зумів захопити 3 з 4 Балеарських островів: Майорку, Ібіцу і Форментеру, а Мінорку, де існував самостійний мусульманський емірат перетворив на залежну сеньйорію. У 1253 році за заповітом Хайме I ці землі були успадковані його молодшим сином Хайме. Хайме Молодший у 1276 році після смерті Хайме I успадкував окрім Балеарських островів, графства Руссільон і Сердінья, віконтство Карладес, баронство Омелас, володіння Монпельє. Усі ці володіння увійшли до складу Королівство Майорка.

В подальшому королі Майорки намагалися діяти проти Арагонських королів в союзі з королями Франції. При цьому з останніми також були конфлікти стосовно володіння Монпельє. Втім конфлікти з Арагоном у 1285 році призвело до повалення правлячої династії, переходу королівства Майорки під контроль королів Арагону. У 1287 році до королівство було приєднано острів Мінорку.

У 1295 році владу гілки Хайме II вдалося відновити. З цього моменту майоркські королі приділяли більше уваги розбудові власних володінь та протистоянню з мусульманськими державами на північному ухбережжі Африки та на півдні Піренейського півострова. У 1315 році вдалося приєднати князівство Ахейське (північ Пелопонесського півострова). Водночас тут розроблено кодекси законів — Consulado del Mar і Leges palatinae — які мали вплив на розвиток арагонського права.

Приєднання до Корони Арагону[ред. | ред. код]

З середини 1330-х років королівство вступило в нові конфлікти з Арагоном і Францією, що зрештою у 1344 році призвело до захоплення Майорки і до 1345 року інших володінь королівства арагонським королем Педро IV. Монпельє було втрачене на користь Французького королівства. Спроби Хайме III у 1349 році відновити владу виявилася невдалою. Його нащадки продовжували себе титулювати короля Майорки, але не мали жодної влади. В подальшому титул Короля Майорки носили правителі Арагону і Кастилії до 1715 року, коли його було остаточно скасовано.

10 серпня 1346 року з міста Пальма до західноафриканського узбережжі на пошуки напівміфічної «Золотої ріки» вирушила морська експедиція під керівництвом мореплавця генуезького походження Жауме Феррера. В подальшому з 1340-х по 1360-ті роки. купці та мореплавці Майорки очолювали спробу Арагонської корони захопити нещодавно відкриті Канарські острови в Атлантиці

Майорканська картографічна школа[ред. | ред. код]

Протягом раннього середньовіччя Майорка переважно була населена мусульманськими підданими. Мусульманські та єврейські купці брали участь у широкомасштабній морській торгівлі з Єгиптом та Тунісом, а в 14 столітті вони почали вести бізнес з Англією та Нідерландами

Приєднання Майорки до Арагону збіглося з періодом активної заморської експансії Аргонського королівства що здійснювалась в середземноморському басейні в напрямку Сардинії, Корсики, Сицилії та Греції (Афіни та Неопатрія), під час якої активно використовувались майорканські морські, картографічні та меркантильні знання та навички. Купці та мореплавці Майорки очолювали спробу арагонської корони захопити нещодавно відкриті Канарські острови в Атлантиці з 1340-х по 1360-ті роки.

В XIV—XV століттях в Пальмі на Майрці розквітла автентична місцева «майорканська» картографічна школа, яка була представлена космографами, картографами і виробниками компасів та іншого навігаційного обаднення переважно єврейського походження, яка прославилась своїми майстерними і багато оформленими навігаційними картами-портоланами. Найвідоміший представник майорканської школи Авраам Крескес відомий як автор знаменитого Каталанського Атласу, виготовленого у 1375 році. Оскільки більшість членів майорканської школи (за невеликими виключеннями) були за походженням євреями, школа зазнала серйозних переслідувань і врешті-решт припинила існування внаслідок вигнання євреїв з Іспанії, впровадженням інквізиції і примусового охрещення наприкінці XV століття.

Наш час[ред. | ред. код]

Індустрія туризму на острові почала розвиватися у 1920-х роках, коли тут було побудовано перші готелі, які призначалися для найбагатших європейських туристів. Сьогодні курортний туризм є основою життєдіяльності Мальйорки. Острів має найширшу мережу сучасних готелів, що забезпечують гостям першокласний комфорт та славляться відмінним обслуговуванням.

У жовтні 2018 року острів Мальйорка було затоплено, 9 людей загинуло[4].

Пальма[ред. | ред. код]

Головне місто острова Мальйорка — Пальма. Населення — 323 тисячі осіб.

Головний пам'ятник сучасного міста — кафедральний собор, будівництво якого було розпочате Яковом I Арагонським на місці мечеті Медина Маюрка. Будівництво собору було завершене у 1587 році, але потім він багато разів перебудовувався, на початку XX століття його інтер'єри переробив іспанський архітектор Антоні Ґауді. Собор має один з найширших у світі нефів, велике вікно-троянда над головним вівтарем нагадує око. У соборі є каплиця Трійці, у якій спочиває прах Якова II і Якова III Арагонських. Королівська капела відновлена у 1904-1914 р. Антоні Ґауді, балдахін над вівтарем є також твором Ґауді. У старому приміщенні капітулу розташований Музей собору, одним з найважливіших експонатів якого є ковчег Щирого Хреста (XV ст.), інкрустований коштовним камінням та дорогоцінними металами. Дзвіниця — одна з найстаріших будівель собору, була побудована у 1389 році. У соборі встановлений орган з неоготичним корпусом, виготовлений у 1795 році та відреставрований у 1993 році Габріелем Бланкафортом.

На відстані 2,5 км від центра Пальми, на західному боці бухти, розташований готичний замок Бельвер, побудований як літня резиденція короля Якова II. Колоподібна форма надає замку незвичного вигляду, периметром центрального двору проходить галерея з витонченими арками.

Найвідоміший культурний центр Мальйорки — центр мистецтв Фонд Пілар та Жоана Міро, створений на базі приватного будинку та студії померлого у 1982 році Жоана Міро. Цей будинок було спроектовано наваррським архітектором Рафаелем Монео. У центрі виставлено численні роботи Міро, включаючи незавершені, є бібліотека, конференц-зал та крамниця.

Транспорт[ред. | ред. код]

Залізничний транспорт[ред. | ред. код]

На Мальорці є дві залізничні лінії, що використовують в екскурсійних цілях і для приміського сполучення. Одна з них сполучає столицю острова з містами Інка і Манакор — відповідно третім і другим містами острова по населенню. Є відгалуження до міста Ла-Пуебла. Раніше залізниця прямувала до міста Арта; на 2013 рік дільницю Манакор — Арта демонтовано, проте є плани по її відновленню.

Інша залізниця прокладена між Пальмою-де-Мальорка і портом Сольєр, що прямує через 13 тунелів в гірському масиві Серра-де-Трамонтана.

Обидві залізничні лінії мають станції пересадки з метро міста Пальма-де-Мальорка.

Визначні місця[ред. | ред. код]

Галерея[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Майорка