Майстер Екгарт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Майстер Екгарт
нім. Meister Eckhart
Eckharts wirtschaft.jpg
Ім'я при народженні нім. Meister Eckhart
Народився 1260[1]
Гохгайм, Німеччина
Помер 1328
Авіньйон, Франція
Громадянство
(підданство)
Flag of Germany.svg Німеччина
Діяльність філософ, богослов, викладач університету
Сфера роботи богослів'я
Alma mater Паризький університет
Мова творів латинська, Середньоверхньонімецька[1]
Заклад Паризький університет
Конфесія Римо-католицька церква

Йоан Екгарт фон Гохгайм, відомий також під іменем майстра Екгарта (1260—1327/8) — німецький богослов, філософ і містик. Народився поблизу Ерфурта, в Тюрингії. Слово «майстер» у його імені відповідає академічному титулові, який він отримав у Парижі.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в знатній сім'ї у Хохгайме близько 1260 року. Вступивши в ранній юності в домініканський орден, навчався в домініканських школах і в Кельнської вищій школі, де ще панував дух Альберта Великого († 1280). Після трирічного Лекторство (де саме невідомо) Екхарт був призначений пріором в Ерфурті та вікарієм Тюрінгії.

На цей час припадають його «Reden der Unterscheidung», що виникли з бесід з монастирською братією під час трапези; він вчить там відрізняти істотне від неважливого в питаннях релігії і культу.

У 1298 році було заборонено суміщення в ордені двох посад однією особою. Треба думати, що Екхарт зберіг посаду вікарія, як більш почесну, тим більше, що незабаром після цього він був зроблений провінційним пріором. З вересня 1300 р Екхарт складався lector biblicus в Парижі, в Колеж св. Якова (якобінців, або домініканців; існував з 1229 року), то є читав лекції, присвячені коментування Св. Письма. Там він отримав ступінь бакалавра і ліценціата, ставши магістром теології в 1302 році.

У 1303 році Екхарт повернувся в Ерфурт і в тому ж році був призначений пріором новоствореної саксонської провінції ордена; залишався на посаді до 1311 року.

У 1306 році на генеральних зборах в Парижі багато хто з членів ордена вказували на заворушення серед терціаріїв, особливо в Німеччині і Саксонії; на той раз Екхарт вдалося виправдатися від звинувачень в поблажливе ставлення до «братів вільного духу». 1311 року на зборах ордена в Неаполі гросмейстер призначив Екхарта в Париж в якості лектора-магістра.

Час від +1312 до 1320 р Екхарт провів, мабуть, в Страсбурзі, як видно з проповідей його і з трактату «Schwester Katrei Meister Eckharts Tochter von Strassburg».

1320 року Екхарт призначений пріором до Франкфурта; припускають, що це переміщення було викликано виникли проти нього підозрою в зв'язках з Бегін і бегардов, проти яких незадовго до того було порушено жорстоке гоніння, як проти єретиків. 1320 року гросмейстер велів зробити ретельне розслідування про підозрілі зв'язки Екхарта. Близько цього часу Екхарт читав лекції в Кельнської вищій школі, де відверто висловлював свої погляди, збуджуючи цим незадоволення серед пастирів церкви, на чолі яких стояв архієпископ Генріх III фон Вірнебург.

У 1325 році, на соборі ордена в Венеції, було постановлено знову розслідувати справу Екхарта: він був виправданий, але йому було заборонено торкатися з кафедри питань релігійно-спекулятивного характеру.

Архієпископ Кельнський був незадоволений таким результатом справи і знову почав процес проти Екхарта, зібравши про нього попередньо відомості, сильно компрометували його в очах церкви, і озброївшись цитатами з його творів. 14 січня 1327 року Екхарт був допитаний інквізиторами архієпископа. На негідну їх поведінку (вони оточили його шпигунами) Екхарт приніс скаргу Папі, висловлюючи готовність підкоритися рішенню церкви, якщо його вчення буде визнано неправильним. 13 лютого 1327 в домініканської церкви в Кельні Екхарт заявив публічно, що готовий відректися від усього помилкового і єретичного, що може бути знайдено в його вченні. Багатьма дослідниками цю заяву тлумачиться в сенсі зречення Екхарта від його поглядів, але Прегер переконливо довів, що ніде, може бути, Екхарт не висловив так ясно усвідомлення своєї правоти. У 1329 році була папська булла, засуджувала 17 основних положень Екхарта як єретичні, 11 - як підозрілі; в кінці її говорилося, що від 26 з 28 положень Екхарт відрікся сам.

Екхарт не дожив до закінчення процесу і видання папської булли; він помер в 1327 році.

Впливи попередників[ред. | ред. код]

У працях Екгарта відчутний вплив Плотіна, Псевдо-Діонісія Ареопагіта та інших. Йоганн Екгарт належав до ордену домініканців, як і Фома Аквінський, можливо тому він був неабияким його шанувальником. Екгарт вважає, що він веде мову про того ж Бога, про якого кажуть і Августин, і Фома, і євангелісти, але його свідчення відрізняється від їхніх свідчень. В основі такого вчення лежить досвід внутрішнього переживання.

Філософське вчення[ред. | ред. код]

Екгарт не надав вченню завершеної філософської системи.

В основу Екгарт кладе вчення про сутність (Wesen), яку він ототожнює з Богом. Бог є першоосновою та сутністю всіх предметів. На противагу Томи Аквінського, який в Богові вбачає активне начало, Екгарт розглядає в божественній сутності принцип потенціальності. Розуміючи Бога як певну можливість існування всього іншого буття, вважає, що потенційне буття по відношенню до дійсного є чимось лише невідомим, недоступним для розуміння. Першим проявом божественної сутності Екгарт називає природу, проте сутність та природа для нього не дві різні властивості, а Єдине в одній якості. Природа та сутність так відносяться одна до одної, як світло до темної першооснови, від якої воно витікає. Тому Екгарт розуміє під природою сутність об'єктивовану, вже не потенційну, а перетворену в образ. Бог вже не потенційність, але й особистість, яка сама себе визначає. Це процес, який Екгарт ототожнює випроміненою світла сонцем. Бог виводить думку про себе та про свою природу із себе самого, що є здатністю бути Отцем, думка Отця про самого себе є особистість Сина. Таким чином, в одному й тому ж самому суб'єкті відбувається через акт свідомості розподілення на дві особистості; в той же час, ці дві особистості перебувають в абсолютній єдності, що виражається єдиною волею — Святим Духом.

Портал Екгарта в Ерфурті, Німеччина

Екгарт каже, що «Бог є світ», та що «Світ є Бог». Ці слова треба розуміти таким чином, що в Богові потенційно полягають всі речі, весь світ. Процес самопрояву Бога є вічно обновлюваним актом. Світ, створений Богом в акті Божої любові, є вічним для Бога. Хоча вічним насправді є тільки триєдинство Бога. А від створення ідеї світу починається час. До створення світу речей, речі перебувають в думці Сина як потенційність. Отець створив Сина, і в своєму триєдинстві створив ідеї речей. Син є прототипом світу, в його природі розкривається вся різноманітність ідей світу. Від милості Божої залежить перехід речі від потенції до актуальності. У вченні про речі, яких Екгарт визнає стільки ж, скільки існує окремих видів речей, Екгарт зближується з вченнями Томи Аквінського та Плотіна, але розходиться з вченням Платона, який за ідеями визнає самостійне існування.

Що стосується порядку, то тут Екгарт притримується законів, запропонованих неоплатонічною школою, а згодом і Псевдо-Діонісієм Аріопагітом: закону передачі життя, згідно з яким життя переходить від вищого сущого до нижчого, поступово послаблюючись; закону іманентності, згідно з яким сутність вищого полягає в сутності нижчого, а не навпаки; закону причетності, згідно з яким нижче перебуває у вищому, оскільки все, що є в ньому подібне до вищого; закону зворотного руху, згідно з яким вже нижче має знайти спокій у вищому як в своєму початку.

Матеріальний світ, за Екгартом, створений для того, щоб людина могла пізнати Бога: душа не може безпосередньо споглядати Бога, як око не може дивитися на сонце. Як усе тварне є засобом для досягнення людиною цієї цілі, так і вона, в свою чергу, є посередником в прагненні тварного до возз'єднання з Богом. Спершу, до гріхопадіння, людина була у єдності з Боги, але зараз зв'язок з Богом порушений.

Історія світу відбувається за Божим провидінням, але це не виключає свободу волі людини. Бог не має зміни почуттів та бажань, радості та страждань, він є вічно нерухомим, завжди дорівнює собі. І його вплив на людину залежить від самих людей, від їх бажання та готовності до возз'єднання з Богом.

В питанні походженні зла Екгарт розходиться з неоплатоніками, згідно з вченнями яких причиною зла необхідно є Бог. Згідно з Томою Аквінським, Бог дозволяє людині вибирати між добром та злом, оскільки це необхідно для прояву досконалості Бога. Таким чином Бог є непрямою причиною зла, що є необхідним наслідком його вчення про Бога як про чисту діяльність. Екгарт, за вченням якого Бог є чистою потенційністю, вбачає джерело зла в погано спрямованій свободній волі людини. З Аквінатом Екгарт погоджується в тому, що зло не має власної сутності, а є лише запереченням добра.

Існують різні ступені Богопізнання, або наближення до Бога. Наші знання про Бога, як і наші знання взагалі, не досконалі саме тому, що ми пізнаємо його через велику кількість образів; але, чим вища Його сутність, тим менше їй потрібно образів для пізнання. Богу взагалі не потрібно образів. У стані душі, який дарується нам милосердям Божим, ми не потребуємо образів та безпосередньо споглядаємо сутність Бога. Тоді душа ототожнюється з Богом, адже тоді в ній нема нічого, окрім сутності Бога. Душа і Бог в акті споглядання суть одне. Але, хоча душа заглиблюється у вічність буття Бога, вона все ж не в змозі охопити повністю його першооснову. Бог залишає можливість повернення душі до розуміння своєї тварності. Єднання з Богом, споглядання його є єдиним засобом для розуміння Божої сутності, Божого прояву та Божої досконалості. Сили душі після такого спілкування отримують можливість до нової, вищої діяльності. Вищу мету містики Екгарт вбачає не в знищенні особистості, не в пасивному занепаді, а у возвишенні душі до Бога. Згідно з його вченням, життя споглядання є засобом до життя діяльного.

Значення вчення[ред. | ред. код]

Майстер Екгарт досяг небачених висот в ієрархії ордену домініканців, перебуваючи в опозиції до схоластики, яка панувала в більшості богословських шкіл. Проповіді Екгарта мали шалений вплив на сучасників, ними захоплюються і досі. Йоганн Екгарт знаходив яскраві та влучні слова для вираження свого внутрішнього досвіду. Його жива мова, якою він користувався для передачі власного досвіду богопізнання була предметом критики, захоплення, пародіювання, наслідування. Незважаючи на багатство одкровень в Середньовіччі, його тексти виглядають живими та яскравими. Роботи Майстера Екгарта і сьогодні цікаві не лише як філософські трактати, а як словесне відтворення унікального містичного досвіду християнина.

Найцікавішим є його епістемологічні теорії, базовані на власному глибинному досвіді. Екгарт вважав, що людина за життя зможе прийти до стану споглядання Бога в моменті єднання з ним навіть на короткий час, і в цьому моменті людина досягне вічності споглядання. Екгарт сам дійшов до такого стану. В цьому стані дух перебуває в безпосередньому спогляданні Істини без будь-яких образів, тіло позбавлене зовнішніх чуттів і перебуває в тихому спокої. Споглядання Бога в образах та видіння, якими хизувалися інші містики, не мало значення для Майстера Екгарта. Він не надавав цим видінням жодного значення, вважаючи, що образи заважають вищому спогляданню. Для містики як такої головне — пізнання сутності Бога, в чому полягає і святість, і блаженство, то перед цим відступають на другий план добрі вчинки. Екгарт писав, що не окремі добрі вчинки роблять людину святими, а святість змушує людину до добрих вчинків. Якщо людина здатна чинити зло, то вона не досягла єдності з Богом. Вищий стан душі поки вона перебуває в тілі є таким, коли доброчесність стає непривхідною властивістю душі. Істинна доброта полягає в добрій волі, яка підкорена волі Божій.

Найвідоміші твори[ред. | ред. код]

Твори латинською мовою[ред. | ред. код]

  • «Opus tripartitum» («Тричастинний твір»)
  • Sermones (скетчі латинських проповідей)
  • «Tractatus super oratione dominica»
  • «Collatio in libros sententiarum»
  • «Quastiones Parisienses»
  • «Sermo die B. Augustini Parisius habitus»
  • Коментарі на окремі книги Біблії
  • «Виправдовуючий твір»

Твори німецькою мовою[ред. | ред. код]

  • Трактати: «Мовлення про розрізнення», «Книга про божественну втіху» разом з «Про достойних людей».
  • Низка проповідей.

Вшанування[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б data.bnf.fr: платформа відкритих даних — 2011.

Посилання[ред. | ред. код]