Маккензі (річка)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Маккензі
англ. Mackenzie River
Mackenzie from-east.jpg
Річка Маккензі, серпень 2009
Mackenzierivermap.jpg
Сточище Маккензі
68°56′23″ пн. ш. 136°10′22″ зх. д. / 68.93972222224978452° пн. ш. 136.17277777780776660° зх. д. / 68.93972222224978452; -136.17277777780776660
Витік Скелясті гори
• координати 61°11′36″ пн. ш. 117°20′51″ зх. д. / 61.19360000002777866° пн. ш. 117.34770000002778545° зх. д. / 61.19360000002777866; -117.34770000002778545
висота, м 500
Гирло Море Бофорта
• координати 69°11′51″ пн. ш. 135°01′19″ зх. д. / 69.19770000002777977° пн. ш. 135.02200000002775937° зх. д. / 69.19770000002777977; -135.02200000002775937
Басейн Північний Льодовитий океан
Країни: Канада
Регіон Північно-Західні території
Довжина 1 738 км
4 241 км (система Маккензі-Невільнича-Піс-Фінлей)
Площа басейну: 1 805 200 км²
Середньорічний стік 10 700 м³/с
Притоки: ліві: Піс, Хей, Лаярд, Кіл, Арктик-Ред-Рівер, Піл
праві: Велика ведмежа, Горн
Водойми в руслі Велике Невільниче озеро
GeoNames, Global Geosites 5954699
CMNS: Маккензі на Вікісховищі
Дельта Маккензі є джерелом виносу седиментів у море Бофорта

Макке́нзі[1][2]  (фр. Fleuve Mackenzie, англ. Mackenzie River) — найбільша річка Канади й усієї американської Півночі: протяжність річки — 1 738 км, а річкової системи: Маккензі-Невільнича-Піс-Фінлей — 4 241 км. Її басейн розташований між пасмами Кордильєр і Гудзоновою затокою, між преріями на півдні й арктичним узбережжям на півночі. Інколи звана «Північною Міссісіпі»: ймовірно, тому, що коли подивитись на карту, то Маккензі є немовби зворотним відображенням Міссісіпі — обидві річки течуть у протилежних напрямах і майже навпіл ділять між собою материк.

Починається система річки Маккензі як Атабаска у канадській провінції Британська Колумбія у Скелястих горах Кордильєр. Після озера Атабаска річка тече вже під назвою Невільнича та впадає до Великого Невільничого озера, а витікає з нього як Маккензі.

Притоки[ред. | ред. код]

Ліві:

Праві:

Гідрографія[ред. | ред. код]

Початком річки Маккензі вважається витік з Великого Невільничого озера, до басейну річки також відносяться великі канадські озера Вулластон, Клер, Атабаска і Велике Ведмеже озеро, яке пов'язане з Маккензі притокою Велика Ведмежа. Середня витрата води в гирлі річки становить ≈10 700 м³/с, що ставить річку за цим показником на друге місце серед річок Північної Америки після Міссісіпі. Відносно невелика водність Маккензі пояснюється дощовим сутінком Скелястих гір на заході, які знижують вплив Тихого океану в нижній частині її водозбору.

Маккензі, як і більше половини річок Канади відносяться до сточища Північного Льодовитого океану. Живлення арктичних річок в основному снігодощове. У центральних і північних районах країни річки і озера від 5 до 9 місяців покриті льодом. Маккензі замерзає у вересні — жовтні, розкривається в травні, в пониззі — на початку червня; живлення снігодощове; повінь весняно-літня.

Долина річки сформована товщами алювіальних та водно-льодовикових відкладень, сильно заболочена, покрита ялиновим лісом.

Геологія[ред. | ред. код]

Під час останнього льодовикового періоду більшість терену північної Канади було вкрито Лаврентійським льодовиковим щитом, по відступу льодовика було утворено прильодовикове озеро Макконнелл. Воно охоплювало акваторії сьогоденних Великого Ведмежого озера, Великого Невільничого озера і озера Атабаска до лінії над сьогоденним рівнем моря 280 м[3] або 305 м[4] з максимальною площею поверхні 210 000 км² досягнуто 8 500 до Р. Х.[5]. Декілька разів, по руйнації льодовикової греблі озера Агассис, відбувалось скидання води озера через акваторію озера Макконнелл до акваторії Північного Льодовитого океану.[6]

Історія відкриття та освоєння[ред. | ред. код]

Річка Маккензі (раніше річка Розчарування) була названа на честь Александра Маккензі, який подорожував по річці в надії, що та прямує до Тихого океану, але замість цього дістався місця впадіння у Північний Льодовитий океан 14 липня 1789. Наступна європейська експедиція дісталася гирла річки під проводом сера Джона Франкліна 16 серпня 1825, у наступному році він простежив узбережжя на захід, поки не був заблокований льодом, а Джон Річардсон на схід до річки Коппермайн. У 1849 році Вільям Пуллен досяг гирла Маккензі, прямуючи від Берингової протоки.

Екологія[ред. | ред. код]

Озера і ліс чорних ялин у дельті річки Маккензі

Басейн річки Маккензі вважається однією з найбільших і найбільш незайманих екосистем в Північній Америці, особливо в північній частині. Приблизно 63% водозбірного басейну, або 1 137 000 км², покриті лісами (переважно бореальні ліси). Водно-болотні угіддя становлять близько 18%, або 324 900 км². Понад 93% лісових масивів є незайманими перестійними лісами. Однак людська діяльність, така як видобуток нафти, загрожує якості води в верхів'ях річки Маккензі. Крім того, через глобальне потепління в північній частині басейну почала танути вічна мерзлота, що викликає ерозію ґрунтів.[7]

Більша частина тайги складається з ялини чорної і тополі. На півночі берега річки покриті мізерною рослинністю, такою як береза карликова ​​та верба арктична, а також великими ділянками торфових боліт. На південь від Великого Невільничого озера є більш широкі зони помірного і альпійського лісу, прерій і родючої заплави.

У басейні налічується 53 види риб, жоден з яких не є ендемічним.[8] Річка Маккензі має подібний спектр рибної фауни з системою річки Міссісіпі. Вважається, що дві річкові системи були пов'язані під час льодовикових періодів за допомогою талих озер і каналів, що дозволило рибі в двох річках схрещуватися. Риба в самій річці Маккензі включає в себе щуку звичайну, кілька видів гольянів і Coregonus clupeaformis. Риби в південній половині басейну ізольовані від риб у північній половині через великі пороги на річці Невільничій, що перешкоджають плаванню риби вгору за течією.[9]

Перелітні птахи використовують три основних дельти в басейні річки Маккензі (власне дельту Маккензі та внутрішні дельти Невільничої і Піс-Атабаски) як зони відпочинку і розмноження. Дельта Піс-Атабаски розташована в місці перетину чотирьох основних північноамериканських міграційних маршрутів.[10] Ще в середині двадцятого століття більше 400 000 птахів мігрували тут навесні і до мільйона — восени.

Всього в дельті зареєстровано близько 215 видів птахів, в тому числі вимираючі види, такі як журавель американський, сапсан і орлан білоголовий. Будівництво ГЕС Гордона М. Шрама на річці Піс призвело до зменшення сезонних коливань рівня води в дельті, завдаючи шкоди її екосистемі. Популяції птахів стабільно скорочуються з 1960-х років.[11]

Водні ссавці, такі як бобри і ондатри, надзвичайно поширені в дельті Маккензі і в прилеглих районах. Устя Маккензі також є місцем розмноження білух.[12]

Використання[ред. | ред. код]

Замерзла річка Маккензі біля Форт-Гуд-Хоп, березень 2007 року

Станом на 2001 рік в басейні річки Маккензі проживало близько 400 000 осіб, що складає всього один відсоток населення Канади. Дев'яносто відсотків населення жило в басейнах річок Піс і Атабаска, переважно в провінції Альберта. Холодні північні райони вічної мерзлоти за Полярним колом населені переважно корінними народами і це населення дуже нечисленне. Велика частина території басейну Маккензі — недоторкана дика природа, і діяльність людини мало впливає на загальну якість води, хоча є деякі локальні винятки.[13]

Природні ресурси[ред. | ред. код]

Деякі частини басейну Маккензі багаті природними ресурсами — нафта і газ (Північно-західні території і центральна частина Альберти), деревина в верхів'ях річки Піс, уран в Саскачевані, золото і цинк в районі Великого Невільничого озера і вольфрам на теріторії Юкон. Станом на 2003 рік в Єллоунайфі працювали дві золотодобувні копальні, і ще багато рудників покинути.[14] Співтовариства уздовж річки Маккензі залежать від натурального рибальства, хоча на річці також ведеться комерційна риболовля.

Сільське господарство в басейні річки Маккензі переважно зосереджено на півдні в долинах річок Піс і Атабаска. Сільськогосподарські угіддя долини річки Піс вважаються одними з кращих у Канаді, через високу концентрацію мінералів, знайдених у грунті. Очікується, що в майбутньому сільськогосподарські умови будуть ще кращими завдяки глобальному потеплінню і збільшенню вегетаційного періоду.[15][16] За даними Екологічної мережі Британської Колумбії, «у долині річки Піс досить сільськогосподарських ресурсів, щоб забезпечувати овочами всю північну Канаду».[17]

Транспорт[ред. | ред. код]

Гідролітак на Маккензі

У літній період, коли Маккензі вільна від льоду, вона є головним транспортним коридором через велику дику місцевість північної Канади, що з'єднує безліч ізольованих населених пунктів уздовж її русла. Широкі, спокійні ділянки річки часто використовуються для посадки гідролітаків у вільний від льоду час.

Найпівнічніша залізнична станція Канади розташована в місті Гей-Рівер, на південному березі Великого Невільничого озера. Товари, відправлені туди поїздом або вантажівкою, завантажувалися на баржі Північної транспортної компанії, шо належала інуїтам.[18] У 2016 році Північна транспортна компанія збанкрутувала, а її активи були куплені урядом Північно-Західних територій.

Буксири тягнуть за собою по Маккезі каравани барж, в яких може бути до п'ятнадцяти суден. Товари доставляються в порт Тактояктук на східному кінці дельти Маккензі, де вони перевантажуються на океанські судна і доставляються в громади уздовж арктичного узбережжя Канади і на численні острови Канадського Арктичного архіпелагу.[19] Взимку замерзле русло річки Маккензі, особливо в районі дельти, використовується як крижана дорога, досить міцна, щоб витримувати велики вантажівки, хоча поїздки між північними громадами переважно здійснюються на собачих упряжках і снігоходах.[20]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Маккензі // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  2. Атлас світу, 2005
  3. Kerr, D. E.; Wilson, P. (2000). Preliminary surficial geology studies and mineral exploration considerations in the Yellowknife area, Northwest Territories. Geological Survey of Canada. Процитовано September 23, 2012. 
  4. Padbury, G. A.; Acton, D. F.; Sturshnoff, Colette T. (1998). Ecoregions of Saskatchewan. CPRC Press. с. 54. ISBN 0889770972. Процитовано September 23, 2012. 
  5. Найбільша довжина 1100 км, це більше, ніж будь-яке сьогоденне прісноводне озеро.
  6. https://web.archive.org/web/20090228144357/http://cgrg.geog.uvic.ca/abstracts/PerkinsOnceDuring.html Perkins S (2002). «Once Upon a Lake». Science News 162 (18): 283—284. doi:10.2307/4014064. Retrieved 2012-09-29.
  7. Northern Lifeblood: Empowering Northern Leaders to Protect the Mackenzie River Basin from the Risks of Oil Sands Development. Pembina Institute. 
  8. Mackenzie Watershed. EarthTrends: Watersheds of the World. World Resources Institute. Архів оригіналу за 7 August 2011. Процитовано 2011-09-17. 
  9. Burridge, Mary; Mandrak, Nicholas (2011-08-16). 104: Upper Mackenzie. Freshwater Ecoregions of the World. World Wildlife Fund, The Nature Conservancy. Архів оригіналу за 31 March 2012. Процитовано 2011-09-17. 
  10. Peace-Athabasca Delta: Tar Sands Oil Expansion Threatens America's Premier Nesting Ground. Save BioGems. Natural Resources Defense Council. Процитовано 2011-09-17. 
  11. Peace-Athabasca Delta. Important Bird Areas. Bird Studies Canada. Архів оригіналу за 2 April 2012. Процитовано 2011-09-17. 
  12. Mackenzie River Delta, Canada - ASTER Image Gallery. asterweb.jpl.nasa.gov. 
  13. Mackenzie River Watershed. Boreal Songbird Initiative. Архів оригіналу за 2011-09-23. Процитовано 2011-09-16. 
  14. Great Slave Sub-basin. Mackenzie River Basin: State of the Aquatic Ecosystem Report 2003. Saskatchewan Watershed Authority. с. 143–168. Архів оригіналу за 2 April 2012. Процитовано 2011-09-16. 
  15. Media Release: Significant BC food source might go under water. It's Our Valley. 2010-04-09. Процитовано 2011-09-17. 
  16. Feinstein, Asa (February 2010). У Churchill, Brian; Rowan, Arnica. BC's Peace River Valley and Climate Change: The Role of the Valley's Forests and Agricultural Land in Climate Change Mitigation and Adaptation. It's Our Valley. Процитовано 2011-09-17. 
  17. Peace River Valley: Habitat for biodiversity, food security for British Columbia. The British Columbia Environmental Network. Архів оригіналу за 14 September 2011. Процитовано 2011-09-17. 
  18. What does North America look like to Canada's Northern Transportation Company?. Arctic Economics. 2008-06-12. Процитовано 2011-09-17. 
  19. Mackenzie River: Barging ahead – The North's Native-owned transportation service. Canadian Council for Geographic Education. Архів оригіналу за 28 October 2011. Процитовано 2011-09-17. 
  20. Jozic, Jennifer. Transportation in the North. Northern Research Portal. University of Saskatchewan. с. 3. Процитовано 2011-09-17. 

Література[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]