Максакова Марія Петрівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Максакова Марія Петрівна
Основна інформація
Дата народження 26 березня (8 квітня) 1902[1]
Місце народження Астрахань, Російська імперія[2]
Дата смерті 11 серпня 1974(1974-08-11)[1][3] (72 роки)
Місце смерті Москва, СРСР
Поховання
Громадянство СРСР і Російська імперія
Професії оперна співачка, музична педагогиня, публіцистка
Співацький голос мецо-сопрано
Нагороди

Марія Петрівна Максакова (Сидорова) (нар. 26 березня (8 квітня) 1902, Астрахань — пом. 11 серпня 1974, Москва) — російська радянська оперна співачка (ліричне сопрано), педагог, публіцист[4]. Народна артистка СРСР (1971).

Біографія[ред. | ред. код]

М. П. Максакова народилася 26 березня (8 квітня) 1902 року в Астрахані, в сім'ї службовця, саратовського міщанина Петра Васильовича Сидорова (1862—1906) і астраханської міщанки Людмили Борисівни (Сергіївни? — так на пам'ятнику) Бєляєвої, батько якої походив з селян Слобідського повіту Вятської губернії.

Співала в церковному хорі, потім навчалася вокалу в Астраханському музичному училищі (нині Астраханський музичний коледж імені М. П. Мусоргського) у В. М. Бородіна. У 1919 році у Червоному Яру відбувся дебют сімнадцятирічної співачки, де вона виконала партію Ольги в опері «Євгеній Онєгін» Петра Чайковського. Становлення як співачки відбувалося в оперній трупі в Астрахані (нині — Астраханський державний театр опери та балету[5]), під керівництвом чоловіка і вчителя Максиміліана Максакова.

У 1923 році співачка разом з чоловіком переїхала до Москви. Сергій Лемешев залишив спогади про московський дебют М. Максакової (партія Амнеріс в «Аїді» Дж. Верді). Лемешев зазначає:

Вже тоді Максакова вразила нас особливою увагою до слова. У неї була не просто чітка і ясна дикція, а істинно драматична виразність фрази, наповнена внутрішньою боротьбою пристрасті і ревнощів.

У 1923—1924 і в 1928—1953 роках — солістка Большого театру. Товаришувала та співпрацювала з оперною співачкою Іглан Грибовою.

У 1925—1927 роках — солістка Ленінградського театру опери та балету (нині Маріїнський театр)[6]. Брала участь у постановці першої радянської опери «За червоний Петроград» А. П. Гладковського і Є. В. Пруса, де виконала партію Даші.

За 30 років сценічної діяльності проспівала багато центральних партій, найкращими з яких стали: Марфа в «Хованщині», Марина Мнішек в «Борисі Годунові», Ганна в «Травневій ночі», Весна і Лель в «Снігуроньці», Любаша в «Царській нареченій», Ортруда в «Лоенгріні».

Становище та вплив співачки дещо похитнулися в роки репресій. Дочка співачки Людмила Максакова згодом розповідала:

Чоловіка моєї мами (він був послом у Польщі) забрали вночі і повели. Більше вона його ніколи не бачила. І так було у багатьох <…> Після того як посадили і розстріляли чоловіка, вона жила під дамокловим мечем, адже це був придворний театр Сталіна. Як у ньому могла перебувати співачка з такою біографією? Її і балерину Марину Семенову хотіли відправити у заслання. Але тут війна почалася, мама поїхала в Астрахань, і справа ніби забулася…[6]

Партії в операх М. П. Мусоргського принесли співачці дві Сталінські премії. Судячи зі збережених грамзаписів, партії Марини і Марфи були безперечними і в своєму роді неповторними виконавськими шедеврами.

У 1938—1941 роках брала участь у виставах Державного ансамблю опери під керівництвом Івана Козловського.

Могила М. П. Максакової на Введенському кладовищі

У концертному репертуарі співачки — романси Петра Чайковського, вокальні цикли Роберта Шумана, твори радянських композиторів, російські народні пісні. Часто виступала з Державним російським народним оркестром імені М. П. Осипова[7].

Одна з перших представників радянського мистецтва за кордоном, гастролювала в Туреччині (1935), Польщі (1936), Фінляндії (1950), НДР (1968-69).

Викладала вокальне мистецтво в ГІТІСі, де була доцентом. Очолювала Народну співочу школу в Москві

Брала участь у журі багатьох всесоюзних і міжнародних змагань вокалістів, займалася публіцистикою. Залишила спогади «Життя на сцені».

Померла Марія Максакова 11 серпня 1974 року в Москві. Вона померла у віці 72 років.

Похована на Введенському кладовищі.

Родина[ред. | ред. код]

Батько — Петро Васильович Сидоров (1862—1906), службовець, саратовський міщанин.

Мати — Людмила Борисівна Сидорова (Людмила Сергіївна Сидорова, так зазначено на надгробному пам'ятнику), астраханська міщанка.

Перший раз Марія Максакова була одружена з Максиміліаном Максаковим (Максом Шварцом), австрійським і російським оперним співаком (баритоном), режисером, антрепренером і педагогом[8].

Вдруге вийшла заміж за Якова Давтяна (Давидова), революціонера, діяча радянських спецслужб, дипломата. Був репресований в 1937 році[9][10].

Дочка — Людмила, актриса театру і кіно. Народна артистка РРФСР (1980). Батьком її був баритон Большого театру Олександр Олександрович Волков; через два роки після народження дочки він емігрував до США.

Внучка (і тезка) — Марія Петрівна Максакова-Ігенбергс (нар.. 1977), оперна співачка (мецо-сопрано), солістка Маріїнського театру.

Нагороди та звання[ред. | ред. код]

Адреси в Москві[ред. | ред. код]

Творчість[ред. | ред. код]

Колега співачки по Большому театру співак Сергій Лемешев:

«Їй ніколи не змінює художній смак. Вона готова швидше трохи „недожать“, ніж „перетиснути“ (а адже саме це найчастіше і приносить виконавцю легкий успіх). І хоча в глибині душі багато з нас знають, що такий успіх не так вже дорого коштує, відмовитися від нього здатні тільки великі художники. Музична чуйність Максакової проявляється у всьому, в тому числі і в її любові до концертної діяльності, до камерної літературі. Важко визначити, яка саме сторона творчої діяльності Максаковою — оперна сцена або концертна естрада — завоювала їй таку широку популярність…»[6]

Партії[ред. | ред. код]

Большой театр[ред. | ред. код]

Інші театри[ред. | ред. код]

Фільмографія[ред. | ред. код]

  • 1931 — Станція Пупки — уповноважена з колгоспу
  • 1951 — Великий концерт (музичний фільм) — виконання пісні «Чорнобровий, черноокий»
  • 1953 — Пісні рідної сторони (фільм-концерт) — виконання пісні «Що ти жадібно дивишся на дорогу»

Пам'ять[ред. | ред. код]

  • Ім'я співачки носить Астраханська державна філармонія, вулиця в Астрахані.
  • У 1980 на будинку № 7 по Брюсову провулкуМоскви, де в 1935—1974 роках жила співачка, відкрита меморіальна дошка (скульптор А. Пекарьов, архітектор Б. Тхор).
  • З 1987 року в Астрахані проводиться Фестиваль вокального мистецтва імені В. В. Барсової та М. П. Максакової[11].
  • Пам'ять про Марію Максакову увічнена в її рідному місті — Астрахані. На честь неї названо одну з вулиць.

Генеалогія[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #12267331X // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. Максакова Мария Петровна // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  3. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. Театральная Энциклопедия. драма опера балет оперетта цирк эстрада драматург режиссёр
  5. История театра. Архів оригіналу за 2012-06-10. Процитовано 2012-06-15. 
  6. а б в Максакова Мария Петровна 8 апреля 1902 года — 11 августа 1974 года
  7. МАКСАКОВА в энциклопедии музыки
  8. Максаков Максимилиан Карлович
  9. «21 ноября 1937 года Я. Х. Давтян был арестован по обвинению в преступлениях, предусмотренных статьей 58 УК РСФСР. 28 июля 1938 года осуждён Военной коллегией Верховного Суда СССР к высшей мере наказания. Приговор был приведен в исполнение в тот же день в Москве. Реабилитирован Военной коллегией Верховного Суда СССР 25 апреля 1957 года.» Див. Ректор Института Яков Христофорович Давтян
  10. Давыдов Яков Христофорович. Архів оригіналу за 2010-08-04. Процитовано 2009-03-27. 
  11. Астраханская государственная филармония. Архів оригіналу за 2018-03-12. Процитовано 2018-10-15. 

Література[ред. | ред. код]

  • Максакова М. П. Путь к искусству // Советская музыка. 1962. № 5.
  • Максакова М. П. Воспоминания. Статьи. М.: Сов. композитор, 1985. — 318 с.
  • Савватеева, Наталья. Людмила Максакова: «Мой дом — это поющий корабль»: беседа // Музыкальная жизнь. 2003. № 3. С.16—18.
  • Хорватова Е. В. Самые знаменитые женщины России. — АСТ-ПРЕСС, 2009.

Посилання[ред. | ред. код]

  • Мария Максакова (англ.) на сайті Internet Movie Database
  • Класична музыка.ги — Марія Петрівна Максакова
  • Максакова Мария Петровна (1902—1974) // Вокально-енциклопедичний словник: Биобиблиография: у 5 т. / М. С. Агін.  — М., 1991—1994
  • Тузова Ольга Владимировна. Развитие музыкального творчества в Астрахани // Вестник Адыгейского государственного университета. Серия 1: Регионоведение: философия, история, социология, юриспруденция, политология, культурология. — 8239152.