Максименко Федір Пилипович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Максименко Федір Пилипович
Максименко Федір Пилипович.jpg
Народився 4 (16) лютого 1896
Біленьке, Катеринославський повіт
Помер 6 липня 1983(1983-07-06) (87 років)
Львів, Українська РСР, СРСР
Поховання Янівський цвинтар
Громадянство Flag of the Russian Empire (black-yellow-white).svg Російська імперія УРСР
Alma mater Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Надгробок на могилі Ф. Максименка та його дружини..jpg

Фе́дір Пили́пович Макси́менко (* 4 лютого (23 січня) 1896 — † 6 липня 1983) — бібліограф-енциклопедист, книгознавець.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в селі Біленьке Катеринославського повіту (нині Запорізького району Запорізької області) в сім'ї священика. Закінчив Катеринославську духовну семінарію, по тому історичний відділ факультету професійної освіти Київського інституту народної освіти в 1925 році. Працював у Всенародній бібліотеці України в 1923—33 роках, в часі цієї праці пройшов аспірантуру з бібліографії в 1929—31 роках, і завідував відділом періодики. У програмі планування українського бібліографічного репертуару видав бібліографічну розвідку «Межі етнографічної території українського народу» (1927). Найважнішиим доробком є покажчик «Матеріяли до краєзнавчої бібліографії України» (1930).

1928 року в пресі УСРР розгортається кампанія проти Всенародної бібліотеки України, це скінчилося погромом кадрів, знищенням картотек, організацією спецфонду. Максименко ретельно збирав газетні витинки, зробивши своєрідну книжку-провідника по хронології погрому. Розпочали кампанію журналісти Йосип Халіфман та Г. Сіркіс.

Брав участь у колективній підготовці праці «Матеріали до бібліографії М. О. Скрипника» (1932). За звинуваченням «у саботажі наукової роботи, нацдемівщину та як вихідця з контрреволюційного табору» разом із вченими Б. І. Зданевичем, О.Киселем, Г.Колядою, К. Копержинським, В. Кордтом, М. Ясинським та іншими звільнений з посади в часі чистки академічних установ (1933), тривалий час не мав постійної роботи. Ризикуючи волею, в умовах державного терору збирав матеріали про україністичні видання, які не було реалізовано наступом більшовизму. Зберіг рукописи В. Міяковського, Василя Різниченка, О. Оглоблина. До 1947 не зміг видати жодного наукового дослідження.

В 1950—1974 роках — заступник директора бібліотеки Львівського університету, де потім завідував відділом рукописів та рідкісної книги, названим після його смерти його іменем.

Зібрав «Матеріали до бібліографії української книжки XIX ст.»

Уклав покажчики «Першодруки (інкунабули) Наукової бібліотеки Львівського університету» — 1958, та «Кириличні стародруки українських друкарень, що зберігаються у львівських збірках» — 1975.

Створені ним покажчики другого ступеня «Бібліографія української і російської бібліографії по історії УРСР» — 1960, у співавторстві, та «Бібліографії зарубіжних видань з історії Української РСР» — 1971, в складі колективу — ввели до наукового обігу величезну кількість невживаних в офіційній історичній літературі тоталітарних часів джерел.

Підтримував дружні стосунки з Ю.Меженком, С.Масловим та багатьма іншими вченими до їх останніх днів, на свій страх і ризик десятиріччями постачав їх для роботи спецфондівськими виданнями.

Підготував широку інформаційну базу для багатотомника «Історія міст і сіл Української РСР», упорядкувавши покажчик «Збірки історичних відомостей про населені пункти Української РСР» — 1963—1964, майже 1400 позицій німецькою, польською, російською, румунською, українською та французькою мовами.

Серед відредагованих праць — капітальний двотомний у чотирьох випусках покажчик «Історія Києва» — 1958—1963, виданий Державною історичною бібліотекою УРСР.

Керував підготовкою покажчиків праць учених Львівського університету — 1962 та 1974 роки.

Серед його учнів — Гуменюк Михайло Прокопович.

Помер 6 липня 1983 року у Львові. Похований на Янівському цвинтарі, поле № 61-а.[1]

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

В Києві (у Пущі-Водиці) з 2016 року існує вулиця Федора Максименка. Також вулиця Федора Максименка існує в Бахмуті[2].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Харчук Х. Історико-меморіяльні поховання на Янівському цвинтарі у Львові наприкінці XIX—XX століть // Вісник НТШ. — № 46. — 2012. — С. 53. — ISSN 1563-3977.
  2. Бахмут (екс-Артемівськ) декомунізовано остаточно. СПИСОК. Процитовано 2016-07-28. 

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Збірник пам'яті українського бібліографа Федора Максименка / М-во освіти і науки України, Львів. нац. ун-т ім. І. Франка, Наук. б-ка ; упоряд. : Г. Домбровська, Л. Панів ; редкол. : В. Кметь (голова), С. Білокінь, Я. Дашкевич. − Л., 2008. − 363 с. − Бібліогр. : с. 184−335 (651 наз-ва). − Імен. покажч. : с. 336−347, Покажч. період. та серійн. вид., у яких опубліковано пр. Ф. П. Максименка та л-ру про нього: с. 348−359. − ISBN 978-966-613-608-7.