Максимович Іван Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Максимович Іван Петрович
Народився не пізніше 1670
Ніжин, Ніжинський полк, Гетьманщина, Російська імперія
Помер 1 грудня 1732(1732-12-01)
Москва, Російська імперія
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Московське царство
Діяльність письменник
Alma mater Києво-Могилянська академія (1659—1817)
Знання мов російська

Іван Петрович Максимович (* 25 серпня до 1670, Ніжин — 1 серпня 1732, Москва) — український державний та військовий діяч у добу Гетьманщини. Генеральний писар в уряді Гетьмана Пилипа Орлика.

Також перекладач, бібліограф, редактор, лексикограф. Небіж митрополита Іоанна Максимовича (Тобольського).

Біографія[ред. | ред. код]

Народився у сім'ї значкового товариша Петра Васильківського, що був «в обороні Івана Мазепи» (п. 1711).

Онук Максима Васильківського (Печерського) (п. між 1694 і 1698). Прапрадід Михайла Максимовича.

Вчився у КМА, яку закінчив на початку XVIII ст. Прийнятий військовим канцеляристом до Ніжинської полкової канцелярії, де на той час його дядько Дмитро Максимович займав посаду Полкового судді. Максимович також став довіреною особою Гетьмана Іоанна Мазепи. Виконував його доручення. 1704 їздив до польського короля Авґуста ІІ.

На еміграції[ред. | ред. код]

Після поразки в Полтавській битві, Максимович разом із Гетьманом Іоанном Мазепою емігрував. 1710 обраний Генеральним писарем в уряді гетьмана П. Орлика. 1710—11 разом з полковником Дмитром Горленком і генеральним суддею Климом Довгополим брав участь у переговорах з кримським ханом Девлет-Гіреєм, які завершилися укладенням союзного українсько-кримського договору, що мав на меті ліквідацію російської окупації України.

У грудні 1711 відправлений Гетьманом Пилипом Орликом з депутатською місією до Стамбула для укладення українсько-турецького союзу, але політична ситуація і плани шведського короля Карла XII змінилися, і тому українське посольство, опинившись в ізоляції, змушене було затриматися в Стамбулі на тривалий час. Московський очільник Петро Романова ("Перший"), дізнавшись про місію представників Пилипа Орлика, наказав викрасти їхніх найближчих родичів і відправити заручниками до Москви. Цей кримінальний злочин росіяни виконали у квітні 1712. Серед викрадених був і брат Максимовича - Степан Максимович. Цей терористичний акт Петра Романова змусив українських посланців шукати шляхів переговорів із Москвою. Звернувшись із проханням про посередництво до Патріарха Єрусалимського, на початку 1714 вони отримали від російських послів амністію та дозвіл повернутися в Україну, куди вирушили у березні 1715. Однак їх обманули, бо на Гетьманщині їм жити не дали, а невдовзі депортували до Московщини.

Життя в Москві для депортованих українців було тяжке: лише через кілька місяців Максимович почав отримувати гроші на харчування — по 10 коп. на день.

Наукова та літературна діяльність[ред. | ред. код]

У Москві, між іншим, мазепинець Іван Максимович захопився літературною діяльністю. 1718 закінчив переклад книжки медитативних елегій брюссельського єзуїта Германа Ґюґо, 1587–1629) «Желания благоговейные», 1624); нині відомі чотири списки цього перекладу, які зберігаються в РНБ (СПб.) та в БРАН (СПб). Після цього перекладу Максимович почав працювати над великим латино-слов'яно-російським словником (1718-24). Максимович, як він сам говорить у передмові до словника, користувався також латинським словником Амброджо Калепіно (1435–1511). Праця Максимовича була величезною: це можна бачити як стосовно латинського реєстру, де Максимович не обмежився вищезгаданими джерелами і вніс нові слова та вирази, так і щодо перекладної слов'яно-російської частини, де лексикографічна обробка матеріалу супроводжується постійним вживанням нових синонімів. Максимович мав намір подарувати словник імператриці Катерині І на день її коронації (1724) в надії, що вона накаже надрукувати його «Лексикон». Але, на жаль, словник довго залишався в рукописі. Нині відомі два його примірники, які зберігаються в РНБ (СПб.) та в БРАН (СПб.) (в останньому передмова завершена і досконаліша, а в словниковій частині містяться доповнення). 1991 перший примірник надруковано у факсимільному виданні О. Горбача (Рим, 1991).

1722-26 Максимович працював справщиком Московської синодальної друкарні з оплатою 110 руб. на рік та виконував обов'язки бібліотекаря її книгосховища. 1722, за наказом імператора Петра І, йому разом зі справщиком Андрієм Івановим було доручено скласти каталог бібліотеки. Однак основну частину роботи перебрав на себе Максимович, який працював з великою відповідальністю та цілеспрямованістю. Праця над каталогом затяглася майже на 5 років. Закінчений «Каталог универсальный» зберігся у двох повних списках — у РГБ (М.) і в Науковій бібліотеці Казанського інституту. Одночасно Максимович займався редакторською роботою: у січні 1724 разом з іншими справщиками він завершив звірку «Цветной Триоди» (К., 1723) з московським виданням (нині у РГИА, СПб.); після цього разом з Йосипом Кречетовським правив мову і стиль перекладу А. К. Барсова «Аполлодора граматика афинейскаго библиотеки, или О богах», виданого 1725. У цей саме час Максимович закінчував роботу над своїм словником.

1726 викрито крадіжку зі скарбниці друкарні. І хоча ім'я Максимовича з кримінальною справою не пов'язувалося, на нього надійшов донос друкарського канцеляриста Кирила Афанасьєва, в якому Максимович звинувачувався у зраді через свою підтримку І. Мазепи. Його було визнано «неблагонадійним» і за наказом Синоду в грудні 1726 усунено з посади в друкарні.

В останній період свого життя в Москві Максимович вивчав великий скарб арабських монет, знайдений 1707 у Києві. У жовтні 1728 (у двох списках вказано березень 1730) він переклав з латинської мови посібник з медицини «Ковчежец медицинский» (відомі чотири списки XVIII ст.); підпис «пребедный страдалец малороссиянин Йван Максимович» дуже виразно говорить про його настрій того часу.

Наприкінці грудня 1730 поширилася чутка, що Максимовичу дозволено повернутися в Україну. І хоча Максимович все життя до цього прагнув, навряд чи це йому вдалося здійснити.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Довідник «Києво-Могилянська академія в іменах XVII–XVIII ст.»

Посилання[ред. | ред. код]