Максимчук Віктор Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Максимчук Віктор Петрович
Народився 17 квітня 1963(1963-04-17)
Нова Слобода, Сокирянський район, Чернівецька область, Українська РСР, СРСР
Помер 24 квітня 2021(2021-04-24) (58 років)
Діяльність поет

Віктор Петрович Максимчук (народився 17 квітня 1963(19630417) в селі Нова Слобода, Сокирянський район, Чернівецька область —† 24 квітня 2021), український юрист, поет, публіцист, прозаїк.

Життєпис[ред. | ред. код]

Віктор Максимчук народився 17 квітня 1963 року в селі Нова Слобода Вашківецької сільради Сокирянського району Чернівецької області Україна — + 24.04.2021) Закінчив Чернівецький фінансовий технікум, Національну академію внітрішніх справ України. Магістр Інституту управління Національної академії внутрішніх справ України.

Працював старшим інспектором Сторожинецької районної інспекції державного страхування (м. Сторожинець Чернівецької області), секретарем комітету комсомолу Сокирянського СПТУ № 23 (м. Сокиряни), пройшов шлях від дільничного інспектора до начальника районного відділу міліції (м. Вижниця Чернівецької області). У 1987 році був учасником ліквідації аварії на Чорнобильській атомній станції.

Творчість[ред. | ред. код]

Працював засупником, головним редактором літературно-мистецького та науково-освітнього видання «Німчич». — ISBN 978-966-181-004-3 (Україна, 59200, м. Вижниця, вул. Українська, 34).

Віктор Максимчук автор поетичних збірок:

  • Незваний гість (2002).
  • Кує літа зозуля (2005).
  • Я, мов напружена струна (2007).
  • Осінь на пероні (2010).
  • Іду до себе… (2011).

Відзнаки[ред. | ред. код]

  • Лауреат літературно-мистецької премії ім. Георгія Гараса. — 2004 р.
  • Лауреат Літературної премії ім. Дмитра Загула. — 2007 р.
  • Лауреат XV Загальнонаціонального конкурсу «Українська мова — мова єднання» — 2014 р.

Кредо поета[ред. | ред. код]

спробуйте позбавити поета необхідної щиросердечної самоти, чи не дайте йомуможливості писати, чи позбавте його відпочинку, перетворивши процес праці на підневільну працю — і ви уб'єте його. (Оповідання «Люблю грозу».

Джерела[ред. | ред. код]

  • Гришин-Грищук І. Рефлексії до поезій «Кує літа зозуля» / Іван Гришин-Грищук // Німчич, 2006. — № 3(4). — С. 179.
  • Григорук А. Цілительна сила творчості / Аделя Григорук // Буковина. — 2007. 23 жовтня (№ 81).
  • Рябий В. Струна болючих потрясінь / Василь Рябий // Німчич, 2008. — № 2 (10).
  • Максимчук Віктор // Поляк М. Вижниччина — ворота Карпат /Михайло Поляк. — Чернівці: Петрович і Петрівна. 2012. — С. 62. — ISBN 966-407-003-3.
  • Бойчук В. Не позбавляйте поета права писати [про творчість Віктора Максимчука] / Володимир Бойчук // Німчич, 2010.- с. 174.