Максим Гулак

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Максим Гулак
Народився 1599
Помер 1646
Запорозька Січ
·наслідки від поранень
Громадянство Запорізька Січ
Національність українець
Діяльність Командувач артилерією військового з'єднання
Титул Гетьман України
Посада Гетьман Війська Запорозького
Військове звання Гетьман запорізьких нереєстрових козаків
Попередник Карпо Півтора-Кожуха
Наступник Богдан Хмельницький
Конфесія православний

Максим Гулак (Булюк, Білюк) (1599—1646) — гетьман українського нерєстрового козацтва, воєначальник війська Гетьмана Карпа Півтора-Кожуха. Відомий також як Савалтович.

Походження[ред. | ред. код]

Ймовірно походив до татарського шляхетного роду, який за невідомих обставин перебрався на Запоріжжя, де отримав хрещення. Його ім'я Булюк перетворилося на Гулюк, а потім Гулак. Це пояснює в подальшому гарні стосунки з кримськотатарським ханським двором. Як Булюк згадується в 1640 і 1642 роках. До першої дати відноситься згадка про обрання якогось Булюка, що діяв проти намірів польської влади. У 1642 році вказується, що після гетьмана Півтора-Кожуха нерєстрові низові козаки обрали собі Булюка (Гулака). Разом з тим до цієї ж дати відноситься обрання низовими козаками (запорожцями) отамана Савалтовича. З огляду на те, що Гулак в різних джерелах називають гетьманом або отаманом, то ймовірно, що його звали саме Булюк Савалтович, який згодом став Максимом Гулаком.

Життєпис[ред. | ред. код]

Кавказькі походи[ред. | ред. код]

З'явився на Запоріжжі десь наприкінці 1620-х років, можливо втік разом з Мехмед III Ґераєм після поразки кампанії 1628 року на чолі із гетьманом Михайлом Дорошенком. Тоді Мехмед Герай разом з Шахін Гераєм втекли на Запоріжжя. Напевне їх супроводжкували деякі вірні мурзи, серед яким можливо був Гулак (Булюк) та його батько Савалт. Про початкову діяльність Гулака на Запоріжжі обмаль відомостей. Але напевне зумів зарекомендувати себе вправним військовиком.

У 1634 військо Максима Гулака за рекомендацією кримського хана, запросив до військової співпраці турецький султан Мурад IV, який вів виснажливі війни за Багдад і Закавказзя. Можливо на честь цього обирається наказним гетьманом.

У 1635 турецькі війська займають Ахалцихе, а також Ахалкалакі. Водночас, обминувши степами Азовське море, Гулак привів своє воїнство на Кубань і там з'єднався з військами Джезара-паші. І не дивлячись на те, що військо гетьмана Гулака не мали досвіду війни в горах, воно надзвичайно мужньо ставало до боїв на гірських перевалах, а потім знищувало залишки перських загонів в долинах Закавказзя. Турки були в захваті від їхньої вправності в рукопашних боях та відваги. Особливо ж відзначились козаки у битві, що сталася на підступах до захопленого персами Єревана (можливо козаки брали участь у двох битвах за Єреван 1635 і 1636 років). Тож не дивно, що коли турки і перси все ж вклали перемир'я, султан щедро заплатив козакам за їхню службу. А ще щедріше віддячив гетьманові Гулакe — передавши, окрім усього іншого, ще й оздоблену коштовностями гетьманську булаву.

У 1638 році турецька армія на чолі з султаном Мурадом IV взяла Багдад, 17 травня 1639 року був підписаний мирний Касре-Ширинский (Зохабскій) договір, за яким між Туреччиною і Іраном в основному підтверджувалася межа, встановлена договором від 1612 року. Частенько за «арбітрів» у двобої персів та турків виступали саме українські козаки на чолі з Гулаком.

Кошовий і гетьман[ред. | ред. код]

По поверненню на Запорізьку Січ з великою здобиччю обирається кошовим отаманом. Це сталося близько 1640 року. Невідомо чи залишився Гулак отаманом на наступний рік.

З 1641 року за часів гетьмана Карпа Півтора-Кожуха, Максим Гулак командував у його гарматами і мав обов'язок полкового обозного. Він перейняв і добре вивчив тактику прикордонних боїв.

1642 року після смерті Півтора-Кожуха обирається гетьманом нерєстрових козаків війська низового. Втім можливо в цей час був також кошовим, оскільки посада кошового отамана не набула того часу сталого статусу. Гулак спробував розпочати бойові дії майже в центрі України, на території Черкащини. Він дійшов туди, розбиваючи дрібні загони поляків. Та коли на річці Тясмин проти нього виступили значні польські сили, гетьман, втративши чимало людей і всю артилерію, мусив відступити до кордонів з Кримським ханством, тобто на ті самі землі, на яких базувався його попередник. Поляки спробували розбити його й тут, але цього разу вже вони зазнали поразки і відступили. І знову мусили миритися з існуванням козацько-повстанського війська, яке не підпорядковувалося ні королеві, ні реєстровому чи запорозькому гетьманам, а мало свого власного ватажка.

Кримські татари вітали повернення гетьмана бо саме у в цей час проти татар виступили черкеські князі. Вони зібрали чимале військо, закликали на допомогу своїх прикавказьких сусідів і спробували раз і назавжди покласти край татарському впливові на своїх землях. І тут дуже доречним стала військова допомога козаків. Вона була невеличкою — гетьман мав під своєю булавою усього сім тисяч воїнів. Але й цього було досить аби татари відчули в собі потугу перемогти черкесів. Об'єднавши свої загони, козаки й татари разом ударили по північнокавказцях і розгромили їх і відтіснили в гори. Це не минуло уваги калмиків і волзьких ногайців. Утворивши військовий союз, вони рушили війною проти альянсу кримських татар і козаків. Але знову-таки в першій же битві зазнали нищівної поразки й почали відступати. Наздоганяючи їх, козаки й татари відтіснювали волзців усе далі в приволзькі степи — туди, звідки вони прийшли.
Відомо, що 1642 року запорожці напали на султанського чауша Мехмеда Келебі (Челебі).

У 1643 році гетьмана Гулака і його воїнів запросив до себе на службу цар московітів. Московія у ті часи теж зазнавала лиха від нападів приволзьких ханів. Досвід українських козаків міг їй стати у великій нагоді. У Московії козакам теж пощастило показати свій хист. Вони здобули кілька перемог і примусили поволжців поладнати з царем московітів, а вірніше, примиритись зі своєю поразкою. Втім напевне це був спеціальний військовий похід, який Гулак очолив як гетьман (отаман) запорожців.

У 1645 році продовжував діяти в приазовських степах. Причиною відсутністю на Запоріжжі був тиск польської адміністрації, яка скрізь спрямувала своїх комісарів для приборкання нерєстрових козаків. Помер Гулак 1646 року. Це дозволило полякам на деякий час встановити владу в Запоріжжі, де комісаром з управління козаками став Миколай Зацвіліховський.

Посилання[ред. | ред. код]