Максим Гулак

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Максим Гулак
Народився р.н. орієнтовно 1599
Помер р.с. 1646
Черкаська область
·наслідки від поранень
Громадянство
(підданство)
Річ Посполита
Національність українець
Діяльність Командувач артилерією військового з'єднання
Військове звання Гетьман запорізьких нереєстрових козаків
Попередник Карпо Півтора-Кожуха
Наступник Богдан Хмельницький
Конфесія православний

Максим Гулак (1599 — †1646) — гетьман українського нерєстрового козацтва, воєначальник війська Гетьмана Карпа Півтора-Кожуха.

Життєпис[ред. | ред. код]

За часів свого попередника Гетьмана Карпа Півтора-Кожуха, Максим Гулак командував у його війську артилерією. Він перейняв і добре вивчив тактику прикордонних боїв свого попередника, проте не одразу вдався до неї, а спробував розпочати бойові дії майже в центрі України, на території Черкащини. Гулак дійшов туди, розбиваючи дрібні загони поляків. Та коли на річці Тясмин проти нього виступили значні польські сили, гетьман, втративши чимало людей і всю артилерію, мусив відступити до кордонів з Кримським ханством, тобто на ті самі землі, на яких базувався його попередник. Поляки спробували розбити його й тут, але цього разу вже вони зазнали поразки і відступили. І знову мусили миритися з існуванням козацько-повстанського війська, яке не підпорядковувалося ні королеві, ні реєстровому чи запорозькому гетьманам, а мало свого власного ватажка.

Кримські татари вітали повернення гетьмана бо саме у в цей час проти татар виступили черкеські князі. Вони зібрали чимале військо, закликали на допомогу своїх прикавказьких сусідів і спробували раз і назавжди покласти край татарському впливові на своїх землях. І тут дуже доречним стала військова допомога козаків. Вона була невеличкою — гетьман мав під своєю булавою усього сім тисяч воїнів. Але й цього було досить аби татари відчули в собі потугу перемогти черкесів. Об'єднавши свої загони, козаки й татари разом ударили по північнокавказцях і розгромили їх і відтіснили в гори. Це не минуло уваги калмиків і волзьких ногайців. Утворивши військовий союз, вони рушили війною проти альянсу кримських татар і козаків. Але знову-таки в першій же битві зазнали нищівної поразки й почали відступати. Наздоганяючи їх, козаки й татари відтіснювали волжців усе далі в приволзькі степи — туди, звідки вони прийшли.

У 1643 році гетьмана Гулака і його воїнів запросив до себе на службу цар московітів. Московія у ті часи теж зазнавала лиха від нападів приволзьких ханів. Досвід українських козаків міг їй стати у великій нагоді. У Московії козакам теж пощастило показати свій хист. Вони здобули кілька перемог і примусили поволжців поладнати з царем московітів, а вірніше, примиритись зі своєю поразкою.

У 1644 військо гетьмана Максима Гулака за рекомендацією кримського хана, запросив до військової співпраці турецький султан Ібрагім I, виснажлива війна з персами за панування на Закавказзі та на Анатолійському узбережжі та турецько — венеційська війна, яка насувалась на Османську імперію, тоді вже значно ослабили турецьке військо. Частенько за «арбітрів» у двобої персів та турків виступали саме українські козаки на чолі з гетьманом Гулаком.

Пізніше, наприкінці 1645 року пройшовши степами навколо Азовського моря, гетьман привів своє воїнство на Кубань і там з'єднався з військами Джезара-паші. І недивлячись на те, що військо гетьмана Гулака не мали досвіду війни в горах, воно надзвичайно мужньо ставало до боїв на гірських перевалах, а потім знищувало перські загони в долинах Закавказзя. Турки були в захваті від їхньої вправності в рукопашних боях та відваги. Особливо ж відзначились козаки у завершальній битві, що сталася на підступах до захопленого персами Єревана. Тож не дивно, що коли турки і перси вклали перемир'я, султан щедро заплатив козакам за їхню службу. А ще щедріше віддячив гетьманові Гулаку — передав, крім усього іншого, ще й оздоблену коштовностями гетьманську булаву.

1645-46 р.р. військо, що не визнавало ніякої влади над собою, окрім влади незмінного гетьмана Гулака, існувало, то б'ючись із прикордонними загонами поляків, то допомагаючи кримським татарам у боротьбі з неспокійними, як і вони самі, сусідами. Аж коли стомлений життям і походами гетьман помер, його козаки, яких лишилося на той час дуже мало — подалися на Січ.

Посилання[ред. | ред. код]