Максим III

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Максим III
Πατριάρχης Μάξιμος Γ΄
Прапор
Архієпископ Константинополя — Нового Риму і Вселенський Патріарх
1476 — 3 квітня 1482
Церква: Константинопольська православна церква
 
Діяльність: священник, історик
Ім'я при народженні: Мануїл Христонім
грец. Μανουήλ Χριστώνυμος
Народження: 15 століття
Пелопоннес, Греція
Смерть: 3 квітня 1482(1482-04-03)
Константинополь, Стамбул, Османська імперія

Патріарх Максим III Філософ (грец. Πατριάρχης Μάξιμος Γ΄, уроджений Мануїл Христонім, грец. Μανουήλ Χριστώνυμος; помер 3 квітня 1482) — єпископ Константинопольської православної церкви, Патріарх Константинопольський з 1476 по 1482 рік.

Прославлений як православний святий, пам'ять відзначається 17 листопада.[1].

Біографія[ред. | ред. код]

Уродженець Пелопенеса, Мануїл став великим еклезіархом (головним ключарем) в Константинополі. Після 1453 року це служіння отримало додаткові функції скевофілакса[2]. Займаючи цю посаду, Мануїл періодично конфліктував з патріархом Геннадієм Схоларием з економічних питань. Користуючись заступництвом секретаря султана Деметріоса Кюрицеса, Мануїл разом з великим хартофілаксом Георгієм Галезіотесом впливав на церковне життя в Константинополі більше 20 років[3].

У 1462 році Мануїл підтримає патріарха Іоасафа I в критиці грецького філософа Георгія Аміруцеса про дозвіл взяти другу дружину. Це викликало гнів султана Мехмеда II, який наказ відрізати Мануїлу ніс[4] .

В 1466 Мануїл сприяв обранню Марка II патріархом Константинополя, що викликало конфлікт з іншими претендентами, які сприяли усуненню Христоніма і Георгія Галезіотеса від церковного управління[5] . Однак незабаром Мануїл знову знайшов милість Мехмеда II, а в 1476 році сам був обраний патріархом Константинополя. Так як до сих пір він був мирянином, то спершу прийняв постриг з ім'ям Максим, на інший день був зведений в сан єпископа, а на третій — в сан патріарха митрополитом Гераклеї[6] . Саме ж управління церквою Максимом III було періодом відносного миру і спокою[3] .

Для остаточного засудження Флорентійської унії, яка так і не врятувала Константинополь від турків, але неабияк збентежила православний світ, Патріарх Максим наприкінці 1480 направив до Сирії, Єгипту та Палестини митрополита Смирнского (пізніше Ефеського) Данила із запрошенням на адресу Олександрійської, Антіохійської та Єрусалимської церков прибути на Константинопольський собор (1482—1484)[7].

Мануїл Христонім також відомий своїми літературними працями, головним серед яких є «Одного́лос[8] на падіння Константинополя».

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Μάξιμος Γ´. Ecumenical Patriarchate. Процитовано 07 February 2014. (гр.)
  2. Runciman, Steven (1985). The Great Church in captivity. Cambridge University Press. pp. 194-5. ISBN 978-0-521-31310-0.
  3. а б Vitalien, Laurent (1968). «Les premiers patriarches de Constantinople sous la domination turque (1454—1476)». Revue des études byzantines (26): 229—263(фр.)
  4. Touloumakos Pantelis. «Amiroutzis, Georgios». Encyclopaedia of the Hellenic World, Asia Minor.(англ.)
  5. Petit, L. (1903). «Déposition du Patriarche Mark Xylocarvi». Revue de l'Orient Chrétien (8): 144-9.(фр.)
  6. B.G.Niebuhr, I.Bekker, ed. (1849) [1584]. «Historia Politica et Patriarchica Constantinopoleos». Corpus scriptorum historiae byzantinae, Volume 49. Bonn. p. 116. (лат.)
  7. Папа Черного континента: интервью с Патриархом Александрийским Петром VII (комментарий в русле истории) — Статьи — Церковно-Научный Центр «Православная Энциклопедия»
  8. Монодія

Посилання[ред. | ред. код]