Макс Владімір фон Бек

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Макс Владімір фон Бек
нім. Max Wladimir Freiherr von Beck
Макс Владімір фон Бек
Макс Владімір фон Бек на пам'ятній монеті (Австрія, 2007)
Прапор
Міністр-президент Цислейтанії
1 червня 1906 — 7 листопада 1908
Попередник: Конрад цу Гогенлое-Шіллінгсфюрст
Спадкоємець: Ріхард фон Бінерт-Шмерлінг
 
Освіта: Віденський університет
Народження: 6 вересня 1854(1854-09-06)
Відень, Австрійська імперія
Смерть: 20 січня 1943(1943-01-20) (88 років)
Відень
Громадянство: Австрія
Батько: Antonín Jaroslav Beck[d]

Медіафайли у Вікісховищі?

Макс Владімір фон Бек (нім. Max Wladimir Freiherr von Beck; *6 вересня 1854, Відень, Австрійська імперія — †20 січня 1943, Відень) — австро-угорський державний діяч, міністр-президент Цислейтанії в 1906-1908. Барон.

Ранні роки[ред. | ред. код]

Походив з родини Антона фон Бека (1812-1895), який тримав трактир в Південній Моравії. Під час революції 1848 батько брав участь в роботі Кремзірського рейхстагу, потім працював директором придворної і державной друкарні (K. u k. Hof- und Staatsdruckerei). Ідентифікував себе як чеха.

У Бека було чотири сестри. У дитинстві майбутній керівник уряду навчався в Академічній гімназії у Відні разом з Томашем Масариком. Продовжив навчання на юридичному факультеті Віденського університету. Державну службу розпочав у міністерстві фінансів, потім довгий час працював в міністерстві землеробства. З 1898 по 1906 — шеф секції в міністерстві землеробства Цислейтанії, займався підготовкою аграрної реформи.

Міністр-президент[ред. | ред. код]

В результаті Угорської кризи 1905-1906, після відставки Конрада цу Гогенлое-Шіллінгсфюрста, Бек був призначений міністр-президентом. Виступаючи в Рейхстазі 7 червня 1906, Бек так описував ситуацію, в якій він очолив уряд:

« Перед нами стоять такі проблеми, як ні перед однією іншою державою Європи. 8 національностей, 17 земель, 20 парламентських об'єднань, 27 парламентських партій, 2 різних світогляди (віросповідання), складні відносини з Угорщиною, крім того, 8,5 градусів широти і, приблизно, стільки ж градусів довготи - об'єднати все в одну точку, потім рухатися до наступної - все це необхідно, щоб керувати Австрією. »

Бек вважався одним з найбільш здібних керівників уряду Цислейтанії. Скориставшись сприятливою економічною кон'юнктурою, він зміг створити дієздатну парламентську більшість з ліберальних партій, що представляли різні національності. Уряд отримав можливість відмовитися від практики введення законодавчих актів за допомогою надзвичайних постанов і позиціонування кабінету як нейтрального і технічного. Глава уряду широко практикував неформальні зустрічі з німецькими, чеськими та польськими депутатами, називаючи свій кабінет «постійною конференцією з пошуку компромісу» (Ausgleichskonferenz in Permanenz).

Хоча уряд діяв лише трохи більше двох років, Бек зміг провести кілька великих реформ. Всупереч думці імператора Франца Йосифа кабінет зміг запровадити загальне виборче право для чоловіків. Під впливом Російської революції 1905—1907, що викликала піднесенняис в середовищі соціал-демократів і слов'янських партій, були прийняті закони про страхування робітників на випадок інвалідності та страхування пенсій. Був введений новий коефіцієнт розподілу державних доходів — 63,6 % стали надходити в Цислейтанію, 36,4 % — в Транслейтанію.

У своїй діяльності Бек стикався з опором консервативних партій та міністра закордонних справ Алоїза фон Еренталя. Після успішного для Австро-Угорщини рішення боснійської кризи, під впливом консерваторів глава уряду був змушений покинути свій пост.

У 1907-1918 фон Бек був членом Палати панів (Heerenhaus) Рейхсрата. З 1915 по 1934 обіймав посаду президента Вищої рахункової палати, з 1919 по 1938 — президент Австрійського товариства Червоного хреста.

Пам'ять[ред. | ред. код]

У 1949 ім'ям Бека названо провулок у віденському районі Гітцінг.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Der Kaiser und die Wahlreform. In: Eduard Ritter von Steinitz (Hrsg.): Erinnerungen an Franz Joseph I. Kaiser von Österreich, apostolischer König von Ungarn. Verlag für Kulturpolitik, Berlin 1931, S. 197—225.
  • Beck Max Wladimir von. In: Österreichisches Biographisches Lexikon 1815—1950 (ÖBL). Band 1, Verlag der Österreichischen Akademie der Wissenschaften, Wien 1957.
  • Johann Christoph Allmayer-Beck: Ministerpräsident Baron Beck. Ein Staatsmann des alten Österreich. Verlag für Geschichte und Politik, Wien 1956.
  • Alfred Ableitinger: Max Vladimir Freiherr von Beck. In: Walter Pollak (Hrsg.): Tausend Jahre Österreich. Eine Biographische Chronik. Band 3: Der Parlamentarismus und die beiden Republiken. Verlag Jugend und Volk, Wien 1974, ISBN 3-7141-6523-1.
  • Eduard Winkler: Wahlrechtsreformen und Wahlen in Triest 1905—1909. Eine Analyse der politischen Partizipation in einer multinationalen Stadtregion der Habsburgermonarchie. Verlag Oldenbourg, München 2000, ISBN 3-486-56486-2.
  • Johann Christoph Allmayer-Beck: Ministerpräsident Baron Beck. Ein Staatsmann des alten Österreich. Verlag für Geschichte u. Politik, Wien 1956.
  • Jan Křen: Die Konfliktgemeinschaft. Tschechen und Deutsche. 1780—1918. Verlag Oldenbourg, München 1996, ISBN 3-486-56017-4.
  • Alfred Ableitinger: Max Vladimir Freiherr von Beck. In: Walter Pollak (Hrsg.): Tausend Jahre Österreich. Eine Biographische Chronik. Band 3: Der Parlamentarismus und die beiden Republiken. Verlag Jugend und Volk, Wien 1974, ISBN 3-7141-6523-1.
  • Peter Schöffer: Der Wahlrechtskampf der österreichischen Sozialdemokratie 1888/89-1897. Vom Hainfelder Einigungsparteitag bis zur Wahlreform Badenis und zum Einzug der ersten Sozialdemokraten in den Reichsrat. Verlag Steiner, Stuttgart 1986, ISBN 3-515-04622-4.
  • Hellmuth Rößler: Beck, Max Wladimir Freiherr von. In: Neue Deutsche Biographie (NDB). Band 1, Duncker & Humblot, Berlin 1953.
  • Eduard Winkler: Wahlrechtsreformen und Wahlen in Triest 1905—1909. Eine Analyse der politischen Partizipation in einer multinationalen Stadtregion der Habsburgermonarchie. Verlag Oldenbourg, München 2000, ISBN 3-486-56486-2.
  • Rudolf Sieghart: Die letzten Jahrzehnte einer Großmacht. Menschen, Völker, Probleme des Habsburger-Reichs. Verlag Ullstein, Berlin 1932.
  • Alfred Ableitinger: Max Vladimir Freiherr von Beck. In: Walter Pollak (Hrsg.): Tausend Jahre Österreich. Eine Biographische Chronik. Band 3: Der Parlamentarismus und die beiden Republiken. Verlag Jugend u. Volk, Wien 1974, ISBN 3-7141-6523-1.