Макс Ейве

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Макс Ейве
Euwe 1937.jpg
Народився 20 травня 1901(1901-05-20)
Амстердам
Помер 26 листопада 1981(1981-11-26) (80 років)
Амстердам
гострий інфаркт міокарда
Громадянство Нідерланди
Діяльність Шахіст,математик
Відомий Шахіст
П'ятий чемпіон світу з шахів
Alma mater Амстердамський університет
Титул Чемпіон світу з шахів
Гросмейстер

Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Ма́кс Е́йве (або Макс Ойве, нід. Max Euwe; * 20 травня 1901 — † 26 листопада 1981, Амстердам) — нідерландський шаховий гросмейстер і математик. П'ятий чемпіон світу з шахів (1935—1937). Президент ФІДЕ у 1970—1978 роках.

Кар'єра[ред.ред. код]

Народився в містечку біля Амстердама. Свій перший турнір виграв у 10 років, але покинув гру, поки не закінчив свою освіту в Амстердамському університеті і де в 1926 р. став професором математики. Після цього викладав математику спочатку в Роттердамі, потім у жіночому ліцеї в Амстердамі.

Ейве був чемпіоном Нідерландів протягом довгого часу: з 1921 до 1952 р. З 1920 р. до середини 1930 р. грав багато матчів проти сильних суперників. Ейве міг грати тільки під час шкільних канікул, що значно зменшувало його можливості брати участь у турнірах. Але шахова сила Ейве все-таки помалу росла і вже на початку 1930 років він був серед п'яти найсильніших гравців світу.

У 1934 р. в турнірі, який проходив у Цюриху Ейве посів друге місце після Олександра Алехіна. Але голландець обіграв Алехіна в партії проти нього.

15 грудня 1935 року після 30 партій матчу Алехін-Ейве, претендент виграв у чемпіона з рахунком 15,5-14,5 і став новим чемпіоном світу. Цей матч привернув увагу до шахів у Нідерландах.

Результати Ейве на турнірах у Ноттінгемі (1936) і АВРО турнірі (1938) показали, що він гідний чемпіон.

1937 року Ейве втратив свій титул у матчі реванші проти Алехіна, який також відбувався у Нідерландах, з рахунком 15,5-9,5.

У 1938 р. Ейве взяв участь у АВРО турнірі, де грали вісім найкращих шахістів світу. Там він посів четверте місце разом з Алехіним. Він також зіграв велику роль в організації цього змагання. Ейве грав матч проти Пауля Кереса в 1939—1940 роках, де програв із рахунком 6,5-7,5.

Після смерті Алехіна в 1946, дехто вважав, що Ейве має повне моральне право на титул чемпіона світу, що частково підтверджувалося другим місцем, яке він посів на великому турнірі в Гронінгені. Проте Ейве погодився взяти участь в матч-турнірі 1948 року з п'ятьма гравцями, щоб визначити чемпіона. Але йому було 47 років, він був значно старшим, ніж інші учасники, й закінчив турнір останнім.

У ці роки Ейве грав у семи шахових олімпіадах за свою країну. У 1957 р. він зіграв короткий матч проти майбутнього чемпіона світу Роберта Фішера.

З 1970 до 1978 р. Ейве був президентом ФІДЕ і грав важливу роль в організації багатьох відомих змагань. Ейве помер в 1981 році, коли йому було 80. Його поважали у всьому світі за величезний внесок в розвиток шахів.

Біографія[ред.ред. код]

Дитинство і юність[ред.ред. код]

Махгіліс Ейве народився 20 травня 1901 року в родині вчителя молодших класів церковної школи Корнеліуса Ейве і його дружини Елізабет. У Макса був старший брат Віллем, молодші брати Кеес і Боб, а також сестри Анні і Тіні. Пізніше Корнеліус був змушений змінити роботу й перейшов працювати в громадянську школу заради більшої зарплати, а також давав уроки скрипки і фортепіано. Він навчав музики і своїх дітей. Подружжя Ейве любило шахи й раз на тиждень влаштовувало турніри для знайомих. Макс навчився грати в чотири роки й невдовзі почав обігравати батьків[1].

Ейве відвідував ту саму школу, де викладав його батько. Особливі здібності мав до математики[2]. Дитиною Ейве грав у юнацькому клубі, куди допускали шахістів 16-23 років. Для юного Ейве зробили виняток. У 12 років його прийняли до шахового клубу Амстердама. Наступного року Ейве переміг у сеансі одночасної гри відомого майстра Яна Кольсте[en][1]. До чотирнадцяти років почав брати участь в турнірах, які проводила Шахова федерація Нідерландів[2].

У 1917 році увійшов до групи «Б» чемпіонату країни, отримавши першу грошову винагороду[3]. Тоді в Голландії проживало багато відомих шахістів і з деякими з них молодий Ейве зміг познайомитися в клубі. Він особисто знав таких майстрів як: Зіґберт Тарраш, Ріхард Реті, Ксавери Тартаковер, Ґеза Мароці. Останній став близьким другом Ейве на десятиліття[4].

Шлях до титулу[ред.ред. код]

a b c d e f g h
8
Chessboard480.svg
d8 чорна тура
f8 чорний король
h8 чорна тура
a7 чорний пішак
b7 чорний слон
e7 чорний слон
f7 чорний пішак
g7 чорний пішак
h7 чорний пішак
b6 чорний пішак
f6 чорний кінь
b3 білий пішак
d3 чорний ферзь
f3 білий кінь
a2 білий пішак
b2 білий слон
d2 білий кінь
f2 білий пішак
g2 білий пішак
h2 білий пішак
c1 біла тура
d1 білий ферзь
e1 біла тура
g1 білий король
8
7 7
6 6
5 5
4 4
3 3
2 2
1 1
a b c d e f g h
Макс Ейве - Абрахам Спеєр[en], Амстердам, 1924. Чемпіонат Нідерландів.

18.Т: е7! С: f3 Швидко програє 18…Кр: e7. 19.Сa3+ і т. д. 19.Сa3!! Тепер у відповідь на 19…С: d1 білі походять 20.Тe3+ Крg8. 21.Т: d3 з виграшем фігури або 20…Фd6 21.С: d6+ Крg8 22.Сe7 і т. д. 19… Фa6. 20.Тcc7 Ф: a3 21.Т: f7+ Крe8 22.Фe1+ ​​Чорні здалися.

1918 року Ейве закінчив школу і вступив на математичний факультет Амстердамського університету, а паралельно брав участь у різних турнірах. Поділив 2-3-тє місця в чемпіонаті Нідерландів 1919 року, зіграв унічию матч з чемпіоном країни Макса Марханда[en] і став четвертим на одному з побічних турнірів в Гастінгсі. У 1920 році, коли чемпіон світу Емануель Ласкер гастролював по Нідерландам, Ейве переміг його в сеансі й був близький до перемоги в консультаційній партії, заслуживши похвалу маестро. Після цього Ейве зіграв на своєму другому зарубіжному турнірі в Бромлі (Англія). Там у своїй підгрупі програв Борі Костічу, а у фіналі «Б» поділив перше місце з Серджентом. Потім були короткий матч проти Реті, який завершився перемогою більш іменитого гравця (+3 -1), і 2-3-тє місця на побічному турнірі в Гетеборзі[5]. На початку 1921 року Ейве успішно здав кандидатський іспит. Починаючи з серпня він зіграв два матчі проти Мароці (загалом 12 партій, що закінчилися з рівним рахунком), вперше виграв чемпіонат країни (пізніше він робив це ще дванадцять разів) і зіграв на двох турнірах у Будапешті і Гаазі. В обох турнірах переміг Олександр Алехін, а Ейве виступив невдало — шосте місце в Будапешті (5½ з 11) і передостаннє в Гаазі (2 з 9)[6]. Після цього став менше виступати й більше займатися математикою. Взимку 1922 року виступив на кількох змаганнях у Голландії, а наступним турніром став меморіал Бреєра, який відбувся у квітні в Пьештяні. Ейве посів 4-те місце після Юхима Боголюбова, Олександра Алехіна і Рудольфа Шпільмана. У червні виграв дві партії у голови берлінського шахового клубу Ерхарда Поста в матчі Німеччина — Голландія (сам матч з рахунком 14½:9½ виграли німці), а в липні — серпні взяв участь у лондонському турнірі, який закінчився переконливою перемогою нового чемпіона світу Хосе Рауля Капабланки. Ейве набрав лише 5½ з 15 (одинадцяте місце) і програв першим чотирьом призерам. У наступному році поділив 5-6 місця з Тартаковером у Остраві-Моравській, що голландський журнал «Тійдскріфт ван НСБ» розцінив як успіх молодого шахіста[7].

1923 року Ейве закінчив університет і наприкінці року дав тур з п'ятнадцяти сеансів одночасної гри по Голландії, а потім виграв традиційний різдвяний турнір в Гастінґсі (2-е місце посів Мароці, 3-4-е — Едґар Колле і Фредерік Єйтс)[8]. Першу половину 1924 року працював учителем у ліцеї у Вестервейку і не брав участі у великих змаганнях. У липні в рамках літніх Олімпійських ігор 1924 в Парижі відбувся перший «чемпіонат світу серед любителів». Ейве був одним із чотирьох шахістів від Нідерландів. Вийшов у фінальний турнір, але поділив там 4-6-е місця, а переміг латвієць Герман Матісон[ru][9]. Упродовж другої половини 1924 року Ейве вдома виграв кілька турнірів, чемпіонат Нідерландів, а також матч із дев'яти партій проти Жака Давідсона, який посів у чемпіонаті 2-ге місце[10]. Після цього зосередився на написанні дисертації. Тоді ж одружився з Карою Бергман, з якою познайомився на початку 1924 року[8].

Захист докторської дисертації Differentiaalvarianten van twee covariant-vector velden met vier veranderlijken відбувся в 1926 році. Науковими керівниками Ейве були Роланд Вайценбек і Хендрік де Вріс (останній тоді ж навчав майбутнього відомого математика Бартеля ван дер Вардена)[2]. Ейве отримав призначення на посаду викладача математики в жіночому ліцеї в Амстердамі, яку він займав до 1940 року, періодично роблячи перерви для шахових виступів[2]. Тоді ж амстердамський клуб, за який виступав Ейве, підбирав йому супротивника для матчу серед найсильніших шахістів світу. Після відмов Ласкера, який тимчасово припинив виступи, і Боголюбова, який запросив занадто великий гонорар, вдалося домогтися згоди Олександра Алехіна, який тоді готувався до матчу за звання чемпіона світу 1927 проти Капабланки. Ейве програв дві партії на старті, зрівняв рахунок перемогами в сьомій і восьмій партіях, але у вирішальній десятій партії, що проходила зі взаємними помилками, Алехін здобув перемогу[11].

У 1927 році Ейве очолив збірну Нідерландів на 1-й шаховій олімпіаді в Лондоні (грав на першій шахівниці, але при цьому регламент допускав перестановки гравців по шахівницях). Нідерланди посіли 4-те місце, а сам Ейве набрав 10½ очок з 15, програвши одну партію Ернсту Ґрюнфельду[12].

Протягом 1928 року зіграв два матчі (5½:½ проти Колле і 4½:5½ проти Боголюбова) і два великих турніри. Спочатку виграв «чемпіонат світу серед любителів» у Гаазі, який проводив під егідою незадовго до цього утвореної ФІДЕ, набравши 12 очок із 15, а після цього зіграв у Бад-Кіссінгені. Там Ейве переміг Френка Маршалла і Акібу Рубінштейна, а також завершив унічию захоплюючий ендшпіль проти Капабланки, однак поразка в передостанньому турі від Фредеріка Єйтса залишила його на 3-4-му місцях з підсумковим результатом 6½ з 11. Наприкінці року Боголюбов зіграв з Ейве ще один матч, що завершився з таким самим рахунком[13]. Перед тим на конгресі ФІДЕ влітку 1928 обговорювали можливість оголосити переможця матчу новим чемпіоном світу ФІДЕ, а пізніше провести об'єднувальний матч між чемпіоном світу ФІДЕ і Алехіним, однак нічого з того не було зроблено. 1929 року Боголюбов зіграв матч на першість світу проти Алехіна, що проходив не під егідою ФІДЕ і не за правилами «Лондонського протоколу», які склав Капабланка[14].

На карлсбадському турнірі 1929, що зібрав майже всю шахову еліту крім Алехіна, Ейве поділив почесні 5-7-ме місця (12 очок з 21). Того ж 1929 року Ейве опублікував математичну роботу, в якій продемонстрував нескінченну послідовність нулів і одиниць, в якій не зустрічалося трьох однакових послідовностей поспіль. Таким чином він показав, що тогочасні шахові правила (нічия автоматично фіксувалася при триразовому повторенні серії ходів підряд) допускали нескінченну партію[2].

Після закінчення карлсбадського турніру Ейве вирушив у турне по Індонезії (тогочасній Голландській Ост-Індії) з лекціями і сеансами. Повернувшись, він знову зайнявся викладанням і не виступав до чергового різдвяного турніру в Гастінгсі, який він виграв, обійшовши при цьому Капабланку. Через півроку голландець і кубинець зіграли матч з десяти партій, який закінчився з рахунком +2 -0 =8 на користь Капабланки. Поразку частково можна пояснити втомою Ейве після навчального року; у двох партіях він випустив виграш[15]. У 1932 році Ейве зіграв унічию матч із Сало Флором з 16 партій (8 партій відбулось у Карлсбаді, 8 — в Амстердамі) і поділив 2-ге місце в Берні (переміг Алехін). Приблизно тоді Ейве стали розглядати як одного з головних суперників Алехіна[16].

Чемпіон світу[ред.ред. код]

Ейве (ліворуч) і Флор (в центрі) аналізують партію. Матч Алехін — Ейве, 1935 рік

1933 року Ейве виграв черговий чемпіонат країни і після цього оголосив про закінчення своєї шахової кар'єри, щоб зосередитися на науковій і викладацькій роботі. Він повернувся менш ніж через рік і викликав Алехіна на матч за звання чемпіона світу з 30 партій, який повинен був пройти в Голландії — на батьківщині Ейве було найлегше знайти фінансування. Алехін прийняв виклик, матч був намічений на осінь 1935 року. Ейве разом зі своїм помічником Гансом Кмохом[en] розробили план підготовки до матчу: Ейве багато займався спортом і разом з Кмохом вивчив дебютний репертуар Алехіна[17]. 1934 року Ейве взяв участь у двох турнірах. В Цюриху поділив 2-3-те місця з Флором. Переконливу перемогу здобув Алехін, але Ейве завдав переможцю єдиної поразки, а також випередив Боголюбова, Німцовича, Ласкера та інших провідних гравців. Потім Ейве і Кмох вирушили до Ленінграда. У круговому турнірі Ейве виграв лише дві партії з одинадцяти і зайняв шосте місце з 50 % очок. Частково слабкий виступ можна пояснити застудою і виснажливою подорожжю через Чорне море[18]. Потім Ейве поділив з Сало Флором і Аланом Томасом 1-3-тє місця на різдвяному турнірі в Гастінгсі. Позаду нього залишилися Капабланка і Ботвинник.

Матч за звання чемпіона світу розпочався 3 жовтня 1935 року. Алехін після 7-ї партії повів у рахунку 3:1 за перемогами (при цьому Ейве вкрай невдало грав за чорних французький захист)[19]. Потім Алехін почав грати слабкіше, і в 14-й партії Ейве зрівняв рахунок. Після 19-ї партії Алехін знову повів у рахунку, на цей раз із перевагою у два очки. Але Ейве дуже сильно провів 20-ту партію, а потім виграв і наступну. У 24-й партії Альеін грубо помилився в ендшпілі і випустив виграш, а дві наступні партії залишилися за Ейве. 26-ту партію, в якій Ейве пожертвував фігуру за три пішаки в неясній позиції і потім переміг у небезпомилковій боротьбі, Тартаковер назвав «перлиною Зандворта».

Після цього Алехін вже не зміг відігратися. Відбулися всі 30 партій, Ейве виграв з рахунком 15½:14½ (+9 -8 =13). Дуже поширена думка, що важливу роль у поразці Алехіна відіграла його пристрасть до алкоголю, а двадцять першу партію він нібито грав п'яним[22][23][24]. Гаррі Каспаров вважав головною причиною поразки Алехіна недооцінку суперника[25]. Про ігрову перевагу Ейве і те, що він заслужив перемогу писали Спаський, Карпов, Каспаров і Крамник[26][27].

Одразу після закінчення матчу Ейве передав права на організацію наступного матчу на першість світу ФІДЕ. Саме тоді ФІДЕ почала набувати авторитету в шаховому світі[28]. Проте до першого розіграшу під контролем ФІДЕ мав відбутися передбачений регламентом матчу 1935 матч-реванш між Алехіним і Ейве. У ранзі чемпіона світу Ейве продовжив виступати на турнірах. В Зандворті він програв партію Боголюбову і в підсумку став другим після Рубена Файна. На турнірі Ноттінгем 1936, де зібралися всі найсильніші шахісти свого часу, Ейве з самого старту боровся за перше місце, однак поразка від Алехіна у сьомому турі і «недогляд століття» в партії проти Ласкера в тринадцятому залишили його лише на третьому місці на пів-очка позаду Капабланки і Ботвинника. Потім переміг в Амстердамі і Бад-Наугаймі, обидва рази обійшовши Алехіна. На Шаховій олімпіаді 1937 в Стокгольмі Ейве стартував шістьма перемогами поспіль, але в другій половині програв дві партії і в підсумку посів 3-тє місце на першій шахівниці (після Флора і Кереса), а його команда стала шостою.

Матч-реванш 1937

Матч-реванш розпочався 5 жовтня 1937 року в Нідерландах. Ейве вважали фаворитом[29]; після першого матчу він виграв у Алехіна три партії і програв лише одну[27]. Ейве вів — 1:0 і 3:2; вирішальною стала шоста партія, в якій Алехін вже в дебюті розгромив суперника[30]. В наступних двох партіях також переміг Алехін. Надалі він зберігав перевагу у два або три очки, а починаючи з 21-ї партії в грі Ейве стався надлом: в п'яти партіях Алехін набрав 4½ очка[27][31]. У 25-й партії Алехін набрав вирішальне очко і повернув собі титул (рахунок матчу став 15½:9½).

Друга світова війна і матч-турнір 1948[ред.ред. код]

Після поразки від Алехіна Ейве планував відійти від шахів, але через раніше укладені зобов'язання (зокрема, рішення конгресу ФІДЕ в Стокгольмі) повинен був виступити на АВРО-турнірі 1938 в Нідерландах[32]. У першій половині грав невдало, але на фініші поправив свої справи перемогами над Файном, Ботвинником і Капабланкою і в підсумку поділив 4-6-те місця з восьми. АВРО-турнір вважають моментом зміни поколінь: Керес, Файн і Ботвинник випередили своїх більш титулованих, але й більш вікових суперників[32]. До війни Ейве виступив у Борнмуті (1939, 1-е місце) і кількох турнірах у Нідерландах, а також програв товариський матч Кересу (6½:7½).

Під час Другої світової війни (1939—1945) Ейве зіграв лише на турнірі в Будапешті, присвяченому 70-літтю Мароці (1940, 1-ше місце), і матч проти Боголюбова в Карлсбаді в 1941 році (+4 -1 =5). В окупованих Нідерландах він не виступав. На вимогу нацистів Ейве став керівником Голландського шахового союзу, одночасно з цим очолював Службу продовольчої допомоги (підпільну організацію нідерландського Опору)[33]. Після війни Ейве полишив посаду президента шахового союзу й зіграв кілька турнірів. У новорічному турнірі в Гастінгсі (1945/46) поділив 3-5-те місця, в Лондоні, Маастрихті і Заандамі (всі — 1946) став першим.

Чемпіонат світу 1948

24 березня 1946 року помер чемпіон світу Алехін. У липні відбувся конгрес ФІДЕ в Вінтертурі (Швейцарія), на якому було вирішено, що вакантний титул буде розіграний у матчі-турнірі за участю Ейве, Ботвинника, Смислова, Кереса, Решевського і Файна, а також, можливо, переможців майбутніх турнірів у Гронінгені й Празі[34]. Лейтмотивом Гронінгенського турніру стало суперництво Ейве і Ботвинника. У десятому турі вони зіграли внічию особисту зустріч, де Ботвинник етюдним шляхом врятувався в туровому ендшпілі. Після п'ятнадцятого туру Ейве очолив таблицю, але за наступні три партії Ботвинник знову вийшов уперед, а в останньому турі обидва лідери програли: Ботвинник — Найдорфу, Ейве — Котову[35]. Наступного року Ейве невдало зіграв на двох турнірах в Аргентині. Черговий конгрес ФІДЕ в Гаазі (30 липня — 1 серпня) в якийсь момент проголосив Ейве новим чемпіоном світу, але через дві години скасував своє рішення, оскільки літак з радянською делегацією затримався і вона не змогла взяти участь у голосуванні[36]. Також обговорювали варіант, при якому чемпіоном світу буде оголошено переможця матчу між Ейве і Решевським, але він не набрав потрібної кількості голосів, і був підтверджений склад матчу-турніру. Пізніше Файн відмовився від участі в ньому[34]. Матч-турнір за звання чемпіона світу розпочався в Гаазі 2 березня 1948 року. Ейве провалив уже перше коло, програвши всім чотирьом суперникам, і в підсумку завершив турнір на останньому місці[37].

Закінчення кар'єри гравця[ред.ред. код]

Після 1948 року Ейве відійшов від регулярної гри на найвищому рівні, виступаючи переважно в чемпіонатах країни, другорядних турнірах і командних змаганнях. Його останнім великим турніром став турнір претендентів 1953 в Цюріху, на який Ейве і Решевскій були запрошені персонально. Ейве посів передостаннє місце, набравши 11½ очок із 28, однак у першому колі здобув красиві перемоги над Найдорфом і Геллером[25]. Партія Геллер — Ейве отримала приз за красу, а автор турнірного збірника Давид Бронштейн назвав її однією з найкращих на турнірі[38].

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Выдающиеся шахматисты мира. Макс Эйве. С. 10.
  2. а б в г д J. J. O'Connor; E. F. Robertson. Machgielis Euwe. School of Mathematics and Statistics University of St Andrews. Архів оригіналу за 2011-08-11. Процитовано 2010-10-08. 
  3. Выдающиеся шахматисты мира. Макс Эйве. С. 11.
  4. Выдающиеся шахматисты мира. Макс Эйве. С. 12.
  5. Выдающиеся шахматисты мира. Макс Эйве. С. 12—13.
  6. Выдающиеся шахматисты мира. Макс Эйве. С. 17.
  7. Выдающиеся шахматисты мира. Макс Эйве. С. 20—21.
  8. а б Выдающиеся шахматисты мира. Макс Эйве. С. 27.
  9. Выдающиеся шахматисты мира. Макс Эйве. С. 28.
  10. Winter, E. (1999). Chess in 1924. chesshistory.com. Архів оригіналу за 2011-08-11. Процитовано 2010-11-02. 
  11. Выдающиеся шахматисты мира. Макс Эйве. С. 30.
  12. Выдающиеся шахматисты мира. Макс Эйве. С. 47.
  13. Выдающиеся шахматисты мира. Макс Эйве. С. 52—53.
  14. Winter, E. FIDE Championship (1928). chesshistory.com. Архів оригіналу за 2011-08-11. Процитовано 2010-11-03. 
  15. Выдающиеся шахматисты мира. Макс Эйве. С. 57.
  16. Fine, R. The World's great chess games. P. 200.
  17. Выдающиеся шахматисты мира. Макс Эйве. С. 75—77.
  18. Выдающиеся шахматисты мира. Макс Эйве. С. 78.
  19. Выдающиеся шахматисты мира. Макс Эйве. С. 95.
  20. Max Euwe vs Alexander Alekhine «The Pearl of Zandvoort» Alekhine-Euwe World Championship Match 1935 · Dutch Defense: Nimzo-Dutch. Alekhine Variation (A90) · 1-0
  21. а б Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок chesspro не вказаний текст
  22. Выдающиеся шахматисты мира. Макс Эйве. С. 102.
  23. Donner, J. The King: Chess Pieces. — New in Chess, 2006. — ISBN 90-5691-171-6.
  24. Котов А. А. Александр Алехин. — [[{{{1}}} (станція метро)|{{{1}}}]] : Физкультура и спорт, 1973. — С. 148.
  25. а б Каспаров Г. К. Мои великие предшественники. С. 67.
  26. Сосонко Г. Профессор (М. Эйве) // Мои показания. — [[{{{1}}} (станція метро)|{{{1}}}]] : РИПОЛ классик, 2003. — 416 с., англійський переглад частини розділу також доступний на Sosonko, G. Remembering Max Euwe Part I. chesscafe.com. Архів оригіналу за 2011-08-11. Процитовано 2009-09-26. 
  27. а б в Крамник В. (17 січня 2005). Від Стейніца до Каспарова. e3e5.com. Архів оригіналу за 2011-08-11. Процитовано 2009-07-21. (рос.)
  28. Выдающиеся шахматисты мира. Макс Эйве. С. 145.
  29. Шабуров Ю. Н. Александр Алехин. Непобежденный чемпион. — М. : Голос, 1992. — С. 209. — ISBN 5-7055-0852-2.
  30. Выдающиеся шахматисты мира. Макс Эйве. С. 171
  31. Выдающиеся шахматисты мира. Макс Эйве. С. 177—178
  32. а б Выдающиеся шахматисты мира. Макс Эйве. С. 188.
  33. Выдающиеся шахматисты мира. Макс Эйве. С. 199.
  34. а б Winter, E. (2003—2004). Interregnum. chesshistory.com. Архів оригіналу за 2011-08-11. Процитовано 2010-10-09. 
  35. Выдающиеся шахматисты мира. Макс Эйве. С. 200—201.
  36. Выдающиеся шахматисты мира. Макс Эйве. С. 202.
  37. Выдающиеся шахматисты мира. Макс Эйве. С. 203.
  38. Bronstein, D. Zurich International Chess Tournament, 1953. — Courier Dover Publications, 1979. — P. 16. — 349 p. — ISBN 9780486238005.
  39. Efim Geller vs Max Euwe Zurich 1953 · Nimzo-Indian Defense: Saemisch. O'Kelly Variation (E26) · 0-1


Попередник:
Олександр Алехін
Чемпіон світу з шахів
1935 — 1937
Наступник:
Олександр Алехін


Чемпіони світу з шахів
До 1993
Шаховий король
Шаховий король
Вільгельм Стейніц | Емануїл Ласкер | Хосе Рауль Капабланка | Олександр Алехін | Макс Ейве | Михайло Ботвинник | Василь Смислов | Михайло Таль | Тигран Петросян | Борис Спаський | Роберт Фішер | Анатолій Карпов | Гаррі Каспаров
19932006
За версією ФІДЕ За версією ПША
Анатолій Карпов | Олександр Халіфман | Вішванатан Ананд | Руслан Пономарьов | Рустам Касимджанов | Веселин Топалов Гаррі Каспаров | Володимир Крамник
Після 2006
Володимир Крамник | Вішванатан Ананд | Магнус Карлсен