Мак (символ пам'яті)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Штучний червоний мак на вилозі чоловічого піджака в Канаді

Червоний мак (англ. Remembrance poppy) — символ пам'яті жертв Першої світової війни, а згодом — жертв усіх військових та цивільних збройних конфліктів, починаючи із 1914 року.

Історія[ред. | ред. код]

Поштова марка США 1948 року, присвячена Моїні Майкл

Використання квітки маку як символу пам'яті інспіроване віршем канадського військового лікаря Джона Мак-Крея «У полях Фландрії» (1915), що починається словами: «У полі Фландрії поміж хрестами / Гойдає вітер мак рядами, / Щоб знали місце, де ми є …» (англ. "In Flanders fields the poppies blow / Between the crosses, row on row / That mark our place …", переклад Наталії Безсонової).[1][2] Був уперше використаний Американським легіоном для вшанування пам'яті американських солдатів, що полягли під час Першої світової війни. Символ поширений у Західній Європі (особливо у Великій Британії), Північній Америці та Австралії.

Ідея використовувати червоний мак як символ пам'яті належить Моїні Майкл[en], викладачці Університету Джорджії, Сполучені Штати. У листопаді 1918 року під враженням від поеми Маккрея вона написала власний вірш «Ми збережемо Віру» (англ. "We Shall Keep the Faith"), де заприсяглася завжди носити червоний мак у пам'ять за загиблими.[3] Після 1918 року Моїна Майкл займалася фінансовою підтримкою недієздатних ветеранів війни. Для того, щоб зібрати необхідні кошти, Майкл запропонувала продавати штучні маки з шовку.

Використання[ред. | ред. код]

В культурі[ред. | ред. код]

На початку 1980-х років білоруським телебаченням був знятий відеокліп Юрія Антонова на пісню "Маки" (слова Г. Поженяна), в якій є згадка про Сапун-гору[4].

В Україні[ред. | ред. код]

Символ пам'яті полеглих, який використовується в Україні з 2014 року

Червоний мак вперше використано в Україні на заходах, приурочених до річниці завершення Другої світової війни у 2014 році.

Дизайн українського червоного маку розроблено за сприяння Українського інституту національної пам'яті та Національної телекомпанії України; автором символу є харківський дизайнер Сергій Мішакін.[5] Графічне зображення є своєрідною алюзією: з одного боку воно уособлює квітку маку, з іншого — кривавий слід від кулі. Поруч з квіткою зазвичай розміщено дати початку і закінчення Другої світової війни (1939 та 1945) та гасло «Ніколи знову»[6].

У березні 2015 року указом Президента України запроваджено День пам'яті та примирення, який відзначається 8 травня. Цей день, а також 9 травня 2015 року, коли відзначатиметься 70-річчя перемоги над нацизмом у Другій світовій війні, квітка червоного «маку пам’яті» використовувалася з гаслом «Пам’ятаємо, перемагаємо».[7][8]

Червоні маки, роки 1945-2015 та гасло «Пам’ятаємо, перемагаємо» розміщені також на аверсі ювілейної медалі «70 років Перемоги над нацизмом», заснованої Президентом України 29 квітня 2015 року.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. А. О. Шестаков. Етнокультурні обосбливості флорономена «мак» та його еквівалентів в українській, англійській та французькій мовах // Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка. — 2013. — Т. 14. — С. 146-153.
  2. Наталія Безсонова (17.11.2012). Джон Макрей. У полі Фландрії. ХайВей. Архів оригіналу за 18 квітня 2015. Процитовано 18 квітня 2015.
  3. Where did the idea to sell poppies come from? (англ.) . BBC News. 10 листопада 2006. Процитовано 18 лютого 2009.
  4. Юрий Антонов - Маки. Начало 80-х. Архів оригіналу за 2 квітня 2019. Процитовано 7 травня 2017.
  5. Харківський дизайнер розробив символ для Дня Перемоги. Українська правда. 5.05.2014. Архів оригіналу за 22 жовтня 2020. Процитовано 9.05.2014.
  6. Україна згадуватиме полеглих у Другій світовій війні під європейським символом — червоним маком. УІНП. 5 травня 2014. Архів оригіналу за 5 травня 2014. Процитовано 5 травня 2014.
  7. У Києві стартував проект «Маки пам’яті». УІНП.
  8. Сергій Грабовський (26.04.2015). Червоний мак як символ Перемоги. Україна і агресія Росії. Радіо Свобода. Архів оригіналу за 29 квітня 2015. Процитовано 1 травня 2015.

Джерела[ред. | ред. код]