Малахов Георгій Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Малахов Георгій Михайлович
Народився 29 березня 1907(1907-03-29)
Білопілля, Харківська губернія
Помер 2 липня 2001(2001-07-02) (94 роки)
Кривий Ріг
Поховання Кривий Ріг
Країна Російська імперія УРСРУкраїна Україна
Діяльність науковець
Alma mater Дніпропетровський гірничий інститут
Галузь залізорудна та марганцеворудна розробка
Заклад Криворізький гірничорудний інститут
Посада ректор інституту в 1951—1973 роках
Вчене звання доктор технічних наук
Науковий ступінь академік НАН України
Членство НАН України
Партія ВКП(б)
Нагороди Державна премія УРСР у галузі науки і техніки Державна премія СРСР Орден Леніна Орден Жовтневої Революції Орден Трудового Червоного Прапора Орден «Знак Пошани»
Орден «За заслуги» І ступеня
Орден «За заслуги» І ступеня

Гео́ргій Миха́йлович Мала́хов (* 29 березня 1907, Білопілля Сумської області — † 2 липня 2001, Кривий Ріг). Український вчений в галузі гірничої справи — новатор у галузі залізорудної та марганцеворудної розробки, доктор технічних наук — 1951, професор — 1953, академік АН УРСР — 1967.

Життєпис[ред. | ред. код]

1930 закінчив Дніпропетровський гірничий інститут, на керівній роботі гірничих підприємств підприємств. Працював начальником дільниці, був завідувачем відділу механізації і пневматичного буріння, завідувачем гірничих робіт, головним інженером Інгулецького рудоуправління, рудоуправління ім. газети «Правда», рудоуправління ім. Дзержинського — Криворізьке залізорудне родовище.

Протягом 1939—1941 років — начальник Криворізького сектора гірничорудного НДІ.

В 1941—1944 роках — головний інженер рудника Бакал Челябінської області — після евакуації гірничого інституту на Урал. Керував будівництвом залізничної гілки до Кварицтного рудника, впровадив на руднику нову технологію видобування руди, у 1943 році тут видобувалося її на 180 % більше у порівнянні із 1942.

Протягом 1944—1945 років — головний інженер будівництва Дашкесанського рудника в Азербайджанській РСР.

В 1946—1973 роках працює в Криворізькому гірничорудному інституті, в 1951—1973 роках — його ректор.

з 1973 року — завідувач відділу охорони надр, проблем розробки та комплексного використання сировини Інституту геологічних наук АН УРСР.

Володів іноземними мовами, у Фрайберзькій гірничій академії, також у гірничих коледжах міст Глазго і Кемпберн.

Автор понад 360 праць щодо високоефективних способів видобування корисних копалин, методів розкриття і підготовки родовищ, по розробках способів буропідривних робіт, з них 26 монографій.

Як педагог підготував 14 докторів та 73 кандидати наук.

Лауреат Державної премії СРСР — 1948 (за розробку і впровадження високоефективної системи поверхнево-примусового обрушення з відбійкою руди глибокими свердловинами), та Державної премії УРСР − 1970 (за докорінне удосконалення методів розробки потужних родовищ), премії ім. Вернадського — 1987, із співавторами, нагрудним знаком «Шахтарська слава» трьох ступенів, орденом Леніна.

1997 року Криворізька міська рада нагородила його відзнакою виконкому «За заслуги перед містом» III ступеня.

Серед його робіт:

  • «Зниження втрат та розбіднення руди при розробці Криворізького басейну» — 1955,
  • «Випуск руди із обрушених блоків» — 1958,
  • «Системи підземної розробки залізорудних родовищ» — 1958,
  • «Підземна розробка магнетитових кварцитів в Криворізькому басейні» — 1983,
  • «Циклічно-потокова технологія підземної розробки магнетитових кварцитів» — 1986.

Зареєстровано 15 свідоцтв на винаходи, зокрема

  • «Спосіб комбінованої розробки родовищ корисних копалин», 1980, в групі співавторів — Н. А. Гончаренко, О. С. Брюховецький, А. Д. Черних

Джерело[ред. | ред. код]