Малахов Георгій Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Малахов Георгій Михайлович
Малахов Георгій Михайлович.jpg
Народився 29 березня 1907(1907-03-29)
Білопілля, Харківська губернія
Помер 2 липня 2001(2001-07-02) (94 роки)
Кривий Ріг
Поховання
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія УРСРУкраїна Україна
Діяльність педагог
Відомий завдяки залізорудна та марганцеворудна розробка
Alma mater Дніпропетровський гірничий інститут
Науковий ступінь академік НАН України
Володіє мовами російська
Заклад Криворізький гірничорудний інститут
Членство НАН України
Посада ректор інституту в 1951—1973 роках
Партія ВКП(б)
Нагороди Державна премія УРСР у галузі науки і техніки Державна премія СРСР Орден Леніна Орден Жовтневої Революції Орден Трудового Червоного Прапора Орден «Знак Пошани»
Орден «За заслуги» І ступеня
Звання доктор технічних наук

Гео́ргій Миха́йлович Мала́хов (* 29 березня 1907, Білопілля Сумської області — † 2 липня 2001, Кривий Ріг). Український вчений в галузі гірничої справи — новатор у галузі залізорудної та марганцеворудної розробки, доктор технічних наук — 1951, професор — 1953, академік АН УРСР — 1967.

Життєпис[ред. | ред. код]

1930 закінчив Дніпропетровський гірничий інститут, на керівній роботі гірничих підприємств підприємств. Працював начальником дільниці, був завідувачем відділу механізації і пневматичного буріння, завідуючим гірничих робіт, головним інженером Інгулецького рудоуправління, рудоуправління ім. газети «Правда», рудоуправління ім. Дзержинського — Криворізьке залізорудне родовище.

Протягом 1939—1941 років — начальник Криворізького сектора гірничорудного НДІ.

В 1941—1944 роках — головний інженер рудника Бакал Челябінської області — після евакуації гірничого інституту на Урал. Керував будівництвом залізничної гілки до Кварицтного рудника, впровадив на руднику нову технологію видобування руди, у 1943 році тут видобувалося її на 180 % більше у порівнянні із 1942.

Протягом 1944—1945 років — головний інженер будівництва Дашкесанського рудника в Азербайджанській РСР.

В 1946—1973 роках працює в Криворізькому гірничорудному інституті, в 1951—1973 роках — його ректор.

з 1973 року — завідуючий відділу охорони надр, проблем розробки та комплексного використання сировини Інституту геологічних наук АН УРСР.

Володів іноземними мовами, у Фрайберзькій гірничій академії, також у гірничих коледжах міст Глазго і Кемпберн.

Автор понад 360 праць щодо високоефективних способів видобування корисних копалин, методів розкриття і підготовки родовищ, по розробках способів буропідривних робіт, з них 26 монографій.

Як педагог підготував 14 докторів та 73 кандидати наук.

Лауреат Державної премії СРСР — 1948 (за розробку і впровадження високоефективної системи поверхнево-примусового обрушення з відбійкою руди глибокими свердловинами), та Державної премії УРСР − 1970 (за докорінне удосконалення методів розробки потужних родовищ), премії ім. Вернадського — 1987, із співавторами, нагрудним знаком «Шахтарська слава» трьох ступенів, орденом Леніна.

1997 року Криворізька міська рада нагородила його відзнакою виконкому «За заслуги перед містом» III ступеня.

Серед його робіт:

  • «Зниження втрат та розбіднення руди при розробці Криворізького басейну» — 1955,
  • «Випуск руди із обрушених блоків» — 1958,
  • «Системи підземної розробки залізорудних родовищ» — 1958,
  • «Підземна розробка магнетитових кварцитів в Криворізькому басейні» — 1983,
  • «Циклічно-потокова технологія підземної розробки магнетитових кварцитів» — 1986.

Зареєстровано 15 свідоцтв на винаходи, зокрема

  • «Спосіб комбінованої розробки родовищ корисних копалин», 1980, в групі співавторів — Н. А. Гончаренко, О. С. Брюховецький, А. Д. Черних

Джерело[ред. | ред. код]