Перейти до вмісту

Мала Ведмедиця

Добра стаття
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Мала Ведмедиця (сузір'я))
Мала Ведмедиця
Мала Ведмедиця
Мала Ведмедиця
Латинська назваUrsa Minor
Род. відмінокUrsae Minoris
СкороченняUMi
Пряме піднесення15год хв
межівід 0год 00хв до 24год 00хв
Схилення75° '
межівід 66° ' до 90° '
Площа256 кв.град.(56)
Зорі3 яскравіших від 3m
13 яскравіших від 5,5m
Найяскравіша зоряПолярна 1,97m
Метеорні потокиУрсиди
Суміжні сузір'я
Спостерігається в широтах між +90° i −0°
Увечері найкраще спостерігати протягом цілого року
Існує з античності. Запропоноване
Див. також: Велика Ведмедиця

Мала́ Ведме́диця (лат. Ursa Minor; народні назви — Мали́й Ві́з і Па́сіка) — сузір'я в навколополярній ділянці північного неба. «Хвіст» Малої Ведмедиці (який також уявляють як голоблі воза або держак ковша) складається з трьох зір, а ще чотири зорі утворюють приблизно прямокутні «крижі» ведмедиці (або сам віз чи чашу ковша). Форма сузір'я подібна до розташованого поруч Великого Воза — добре помітного астеризма у сузір'ї Великої Ведмедиці. Мала Ведмедиця входила ще до переліку 48 сузір'їв, укладеного астрономом II ст. Птолемеєм, і залишається одним із 88 сучасних сузір'їв. Традиційно сузір'я мало велике значення для навігації, особливо серед моряків, завдяки Полярній зорі на кінчику «хвоста» ведмедиці, найближчої яскравої зорі до північного полюса світу.

Полярна зоря (α Малої Ведмедиці), найяскравіша зоря сузір'я, є жовто-білим надгігантом і найяскравішою цефеїдою на нічному небі. Її видима зоряна величина змінюється від 1,97 до 2,00. Кохаб (β Малої Ведмедиці) — зоря на пізній еволюційній стадії, помаранчевий гігант з видимою зоряною величиною 2,08, лише трохи тьмяніший за Полярну Зорю. Кохаб і сусідній Феркад (γ Малої Ведмедиці) називають «вартовими полюса». У чотирьох зір сузір'я виявили планети, зокрема й у Кохаба. Сузір'я також містить ізольовану нейтронну зорю Калверу[en] та другий за температурою серед відомих білих карликів, H1504+65[en] з ефективною температурою близько 200 000 K.

Міфологія й назва

[ред. | ред. код]

Античність

[ред. | ред. код]
Мала Ведмедиця і Дракон, що обвивається навколо неї, на зображенні з «Дзеркала Уранії»[1], серії карт сузір'їв, виданої в Лондоні близько 1825 року.

За свідченням Діогена Лаертського, який посилається на Каллімаха, Фалес Мілетський «вимірював зорі Воза, за якими плавають фінікійці». Діоген ототожнює ці зорі з сузір'ям Малої Ведмедиці, яке через його використання фінікійцями для морської навігації також називали Фойнікі[2][3]. Традиція називати північні сузір'я «ведмедями», імовірно, має суто грецьке походження, хоча Гомер згадує лише одного «ведмедя»[4]. Первісним «ведмедем» таким чином була Велика Ведмедиця, а Мала Ведмедиця стала другим або «фінікійським» ведмедем (Ursa Phoenicia), лише пізніше. Як пише Страбон (I.1.6, C3), це сталося за порадою Фалеса, який запропонував її грекам як навігаційний орієнтир замість Великої Ведмедиці. У класичну античність небесний полюс був дещо ближче до β Малої Ведмедиці, ніж до α Малої Ведмедиці, і вказівником північного напрямку вважали все сузір'я. У середньовіччя стало зручніше користуватися саме α Малої Ведмедиці — Полярною зорею, — хоча в ті часи Полярна зоря ще перебувала на кілька градусів осторонь від небесного полюса[5][a]. Нині Полярна зоря розташована менш ніж за 1° від північного небесного полюса і залишається чинною поляриссимою — зорею, яка позначає полюс світу. Її новолатинська назва stella polaris (Полярна зоря) з'явилася лише на початку раннього нового часу[6].

Інша давня назва сузір'я — Кіносура (Cynosura, грецьк. Κυνοσούρα — «собачий хвіст»). Походження цієї назви залишається неясним, адже тлумачення Малої Ведмедиці як «собачого хвоста» передбачало б існування поруч сузір'я «собаки», однак такого сузір'я не відомо[7]. Натомість Ератосфенова міфографічна праця «Катастеризми» подає Кіносуру[en] як ім'я ореади — німфи, яку описують як годувальницю Зевса, який на знак пошани помістив її на небі[8]. Існує кілька гіпотез щодо походження назви «Кіносура». За однією з них, вона пов'язана з міфом про Каллісто, де її сина Аркаса замінює пес, якого Зевс помістив на небі[7]. Інші дослідники припускали, що архаїчне тлумачення Великої Ведмедиці ототожнювало її з коровою, яка разом із Волопасом утворювала образ пастуха, тоді як Малу Ведмедицю вважали собакою[9]. Джордж Вільям Кокс[en] пояснював цю назву як варіант Λυκόσουρα, розуміючи її як «вовчий хвіст» або «шлейф світла» (тобто λύκος — «вовк» на відміну від λύκ- — «світло»). Аллен звертає увагу на давньоірландську назву сузір'я — «вогняний слід» — як можливу паралель. Браун (1899) висунув гіпотезу негрецького походження назви, вважаючи її запозиченням з аккадської (ассирійської) An-nas-sur-ra — «той, що високо підіймається»[10].

Альтернативний міф розповідає про двох ведмедів, які врятували Зевса від його батька-вбивці Кроноса, сховавши немовля на горі Іда. Згодом Зевс помістив їх на небо, а їхні хвости видовжилися, бо бог піднімав їх угору, розмахуючи ними в повітрі[11].

Оскільки Мала Ведмедиця складається з семи зір, латинське слово на позначення півночі (тобто напрямку, на який указує Полярна зоря) — septentrio — походить від septem («сім») і triones (воли): так називали сімох волів, що тягнуть плуг і формою нагадують ці зорі. Цю назву також застосовували до головних зір Великої Ведмедиці[12].

Українські назви

[ред. | ред. код]
Перша зоряна карта церковнослов'янською мовою (І. Копієвський, 1699), на якій сузір'я підписане як «Меншыи Воз» (праворуч угорі, номер 8).

Відомі дві українські народні назви сузір'я — Малий Віз і Пасіка. Назва Малий Віз відповідає астеризму із 7 зір і семантично пов'язана з іншим сусіднім астеризмом — Великим Возом[13]. Так, на зоряній карті 1699 року, виданій в Амстердамі вихованцем Києво-Могилянської академії І. Копієвським[14], Мала Ведмедиця підписана як «Меншыи Воз». Що ж стосується другої народної назви, Пасіка, то мовознавець Юрій Карпенко пояснює її подібністю групи зір до бджолиного рою, а нерухомій Полярній зорі приписує роль бджолиної матки. Сама Полярна зоря має українські народні назви Прикіл, Кіл, Північний Кілок, пов'язані з тим, що вона залишається майже нерухомою під час обертання неба[13].

До сталінської реформи українського правопису 1933 року в україномовній астрономічній літературі і словниках переважала назва Малий Віз, але зустрічалася й назва Мала Ведмедиця[b]. Нині єдиним терміном, вживаним в астрономічній літературі, є Мала Ведмедиця[21].

Інші народи

[ред. | ред. код]

У вавилонських зоряних каталогах Малу Ведмедицю знали під назвою «Віз Неба» (MULMAR.GÍD.DA.AN.NA) і пов'язували з богинею Дамкіною. Сузір'я згадане в каталозі MUL.APIN, складеному близько 1000 р. до н. е., серед «Зір Енліля», тобто зір північного неба[22]. У китайській астрономії головні зорі Малої Ведмедиці поділяють між двома астеризмами: «Вигнутий Стрій» (勾陳 Gòuchén), до якого входять α, δ[en], ε[en], ζ[en], η[en], θ[en], λ[en] Малої Ведмедиці, та «Північний Полюс» (北極 Běijí) — до нього належать β і γ Малої Ведмедиці[23]. В інуїтській астрономії три найяскравіші зорі — Полярна, Кохаб і Феркад — мали назву Nuutuittut («ті, що ніколи не рухаються»), хоча частіше цей термін уживали в однині, стосовно лише Полярної зорі. На крайніх північних широтах Полярна зоря розташована надто високо на небі, щоб бути корисною для навігації[24].

Багато народів мають пов'язані назви для сузір'їв Великої й Малої Ведмедиці, часто використовуючи спільну назву з якимось уточненням: іноді з протиставленням «Велика» — «Мала», а іноді за іншими ознаками. Наприклад, естонська народна астрономія використовує як пару назв «Великий Віз» (Суур Ванкер) і «Малий Віз» (Вяйке Ванкер), так і пару «Колеса багача» (Рікка Мехе Раттад) і «Колеса бідняка» (Ваеса Мехе Раттад)[25].

Характеристики

[ред. | ред. код]
Мала Ведмедиця, зображена в перській «Книзі нерухомих зір», бл. 1009—1010. На відміну від західних зображень, ведмідь має опущений донизу хвіст.

Мала Ведмедиця межує із сузір'ям Жирафа на заході, Дракона на півдні та Цефея на сході. Площа сузір'я становить 256 квадратних градусів, що ставить його за розмірами на 56-те місце серед 88 сузір'їв. Полярну зорю легко знайти, якщо продовжити лінію через зорі Дубхе і Мерак на краю «чаші ковша» Великої Ведмедиці приблизно на 30° (три кулаки на витягнутій руці)[26]. Чотири зорі, що утворюють «чашу» ковша, мають другу, третю, четверту та п'яту зоряні величини відповідно; вони слугують зручним орієнтиром для оцінювання граничної видимості зір, що особливо корисно для мешканців міст або перевірки гостроти зору[27].

Трилітерне скорочення сузір'я, затверджене Міжнародним астрономічним союзом 1922 року, — «UMi»[28]. Офіційні межі сузір'я, які 1930 року встановив бельгійський астроном Ежен Дельпорт, описують багатокутник із 22 відрізків. В екваторіальній системі координат значення прямого піднесення цих меж лежать від 08г 41.4х до 22г 54.0х, а схилення змінюється від північного небесного полюса до −65,40°[29]. Розташування сузір'я в далекій північній частині небесної півкулі означає, що повністю його можуть спостерігати лише мешканці Північної півкулі[30][c].

Об'єкти

[ред. | ред. код]
Сузір'я Мала Ведмедиця, як його можна бачити неозброєним оком (із доданими лініями та підписами). Під нім можна бачити Великий Віз Великої Ведмедиці.

Найяскравіші зорі

[ред. | ред. код]
Див. також: Список зір сузір'я Малої Ведмедиці

Німецький картограф Йоганн Баєр використав грецькі літери від α до θ для позначення найпомітніших зір у сузір'ї. Згодом Йоганн Елерт Боде додав зорі від ι до φ, але з доданих ним зір у вжитку залишилися лише λ та π, імовірно через їхню близькість до північного полюса світу[12]. У межах сузір'я налічується 39 зір з видимою зоряною величиною 6,5 або яскравіших[30][d]. Сім зір, що утворюють «ківш» Малої Ведмедиці:

  • Полярна зоря (α Малої Ведмедиці) лежить на кінчику «хвоста» Малої Ведмедиці[12] та є найяскравішою зорею сузір'я[32]. Її видима зоряна величина змінюється в межах від 1,97 до 2,00 з періодом 3,97 доби[33]. Зоря розташована на відстані близько 432 світлових років від Землі[34] і є жовто-білим надгігантом, який змінює спектральний клас між F7Ib та F8Ib[33]. Її маса перевищує сонячну приблизно у 6 разів, світність — у 2500 разів, а радіус — у 45 разів. Полярна зоря є найяскравішою цефеїдою серед усіх змінних зір на земному небі. Вона входить до потрійної зоряної системи: надгігант має два супутники — жовто-білі зорі головної послідовності спектрального класу F, розташовані на відстанях 17 і 2400 а.о. та з орбітальними періодами 29,6 і 42 000 років відповідно[35].
  • Кохаб (β Малої Ведмедиці) має видиму зоряну величину 2,08 і лише трохи поступається за яскравістю Полярній зорі[36]. Зоря розташована на відстані приблизно 131 світловий рік від Землі[37] і є помаранчевим гігантом спектрального класу K4III — зорею на пізній еволюційній стадії, що вичерпала водень у ядрі та зійшла з головної послідовності[36]. Кохаб є слабкозмінною зорею з періодом близько 4,6 доби; за цими коливаннями її масу оцінили у 1,3 маси Сонця[38]. Її світність перевищує сонячну в 450 разів, діаметр — у 42 рази, а температура поверхні становить приблизно 4130 К[39]. Вік Кохаба оцінюють приблизно у 2,95 млрд років з похибкою ±1 млрд років. Біля зорі зареєстрували екзопланету з масою близько 6,1 маси Юпітера та орбітальним періодом 522 доби[40].
Взаємне розташування Малої й Великої Ведмедиці та знаходження Полярної зорі за допомогою Великої Ведмедиці.
  • Феркад (γ Малої Ведмедиці) має видиму зоряну величину, що змінюється в межах від 3,04 до 3,09 з періодом близько 3,4 години[41]. Феркад і Кохаб спільно називають «вартовими Полярної зорі» або «вартовими полюса»[42][6]. Феркад — білий яскравий гігант спектрального класу A3II–III[41] з масою близько 4,8 маси Сонця, світністю близько 1050 сонячних світностей і радіусом у 15 разів більшим за сонячний[43]. Відстань до зорі становить 487±8 світлових років[37]. Феркад належить до змінних типу δ Щита[41] — короткоперіодичних (з періодом до 6 годин) пульсуючих змінних, які використовують як стандартні свічки та як об'єкти для астросейсмологічних досліджень[44].
  • ζ Малої Ведмедиці[en], імовірно, належить до того самого класу[45]. Це біла зоря спектрального класу A3V[46], яка вже почала охолоджуватися, розширюватися та збільшувати світність. Імовірно, раніше вона була зорею головної послідовності спектрального класу B3, а нині виявляє слабку змінність[45]. Поруч із ζ Малої Ведмедиці розташована θ Малої Ведмедиці[en] з видимою зоряною величиною 5,00. Вона перебуває на відстані 860±80 світлових років[47] і є помаранчевим гігантом спектрального класу K5III, який зійшов з головної послідовності, розширився й охолов. Її діаметр оцінюють приблизно у 4,8 діаметра Сонця[48].
  • η Малої Ведмедиці[en] з видимою зоряною величиною 4,95 є найтьмянішою з семи зір Малого Возу[49]. Це жовто-біла зоря головної послідовності спектрального класу F5V, розташована на відстані 97 світлових років[50]. Її діаметр удвічі перевищує сонячний, маса становить 1,4 маси Сонця, а світність — у 7,4 раза більша за сонячну[49].
  • Їльдун[en] (δ Малої Ведмедиці) розташована в «руків'ї» Малого Ковша[51], трохи більш ніж за 3,5° від північного полюса світу. Це біла зоря головної послідовності спектрального класу A1V з видимою зоряною величиною 4,35[52], що лежить на відстані 172±1 світловий рік від Землі[37]. Її діаметр приблизно у 2,8 раза, а світність — у 47 разів перевищують сонячні[53].
  • ε Малої Ведмедиці[en] також лежить у «руків'ї» Малого Ковша. Вона є потрійною зоряною системою[54] з сумарною середньою видимою зоряною величиною 4,22[55]. Її головний компонент — жовтий гігант спектрального класу G5III[55], який є змінною зорею типу RS Гончих Псів. Система є спектроскопічно подвійною: супутник обертається на відстані 0,36 а.о., а третя зоря — помаранчева зоря головної послідовності спектрального класу K0 — розташована на відстані близько 8100 а.о.[54]

Змінні зорі

[ред. | ред. код]

Поблизу Полярної зорі розташована λ Малої Ведмедиці[en] — червоний гігант спектрального класу M1III. Це напівправильна змінна, блиск якої змінюється в межах від 6,35 до 6,45[56]. Північне положення сузір'я дає змогу спостерігати його змінні зорі протягом усього року: червоний гігант R Малої Ведмедиці[en] є напівправильною змінною, що змінює блиск від 8,5 до 11,5 за 328 діб, тоді як S Малої Ведмедиці[en] — довгоперіодична змінна з коливаннями від 8,0 до 11 за 331 добу[57]. На південь від Кохаба та Феркада в напрямку сузір'я Дракона розташована RR Малої Ведмедиці[en][42], червоний гігант спектрального класу M5III, який також є напівправильною змінною з коливаннями блиску від 4,44 до 4,85 з періодом 43,3 доби[58]. T Малої Ведмедиці[en] — ще один змінний червоний гігант, який зазнав різкої зміни характеру змінності: від довгоперіодичної змінної типу Міри з коливаннями від 7,8 до 15 за 310—315 діб до напівправильної змінної[59]. Вважають, що зоря пережила гелієвий спалах в оболонці — момент, коли оболонка гелію навколо ядра досягає критичної маси й спалахує, що проявилося різкою зміною змінності у 1979 році[60]. Z Малої Ведмедиці[en] — тьмяна змінна зоря, яка у 1992 році раптово потьмянішала на 6 зоряних величин і яку ідентифікували як представника рідкісного класу змінних типу R Північної Корони[61].

Затемнювані змінні — це зоряні системи, блиск яких змінюється через взаємні затемнення компонентів, а не через внутрішні зміни світності. W Малої Ведмедиці[en] є прикладом такої системи: її блиск змінюється від 8,51 до 9,59 з періодом 1,7 доби[62]. Сумарний спектр системи відповідає класу A2V, однак маси обох компонентів залишаються невідомими. Невелика зміна орбітального періоду у 1973 році свідчить про наявність третього компонента — ймовірно, червоного карлика — з орбітальним періодом 62,2±3,9 року[63]. Іншим прикладом є RU Малої Ведмедиці[en], блиск якої змінюється від 10 до 10,66 з періодом 0,52 доби[64]. Це напіввідокремлена система, у якій вторинна зоря заповнює свою порожнину Роша й передає речовину головному компоненту[65].

RW Малої Ведмедиці[en] — це система катаклізмічної змінної зорі, яка спалахнула як нова у 1956 році, досягнувши зоряної величини 6. У 2003 році вона все ще була на дві зоряні величини яскравішою за свою типову яскравість і тьмяніла зі швидкістю 0,02 зоряної величини на рік. Відстань до системи оцінюють у 5 000 ± 800 парсеків (16 300 світлових років), що розміщує її в галактичному гало[66].

Інші цікаві зорі

[ред. | ред. код]

Рентгенівське джерело 1RXS J141256.0+792204 відоме під неофіційною назвою Калвера[en], яке походить від імені лиходія з фільму «Чудова сімка»[67]. Це джерело ідентифікували як ізольовану нейтронну зорю — одну з найближчих до Землі[68]. У Малій Ведмедиці також відомі два цікаві білі карлики. Відкритий 2011 року H1504+65[en] є тьмяною (зоряна величина 15,9) зорею з найвищою серед відомих білих карликів температурою поверхні — 200 000 K. Його атмосфера приблизно наполовину складається з вуглецю і наполовину з кисню та містить близько 2 % неону, позбавлена водню й гелію; такий склад сучасні моделі зоряної еволюції пояснити не можуть[69]. WD 1337+705[en] — холодніший білий карлик, у спектрі якого виявили магній і кремній, що натякає на наявність компаньйона або навколозоряного диска, хоча жодних прямих доказів цього досі не отримали[70]. WISE 1506+7027[en] — це коричневий карлик спектрального типу T6, розташований лише за 11,1+2,3
−1,3 світлових років від Землі[71]. Цей тьмяний об'єкт 14-ї зоряної величини відкрив 2011 року космічний телескоп WISE[72].

Окрім Кохаба, відкрито ще три планетні системи. 11 Малої Ведмедиці[en] — це помаранчевий гігант спектрального класу K4III з масою приблизно у 1,8 раза більшою за масу Сонця. Колись він був зорею спектрального класу A головної послідовності, але у віці близько 1,5 млрд років зійшов з неї, розширився й охолов. Розташований на відстані близько 390 світлових років, він має видиму зоряну величину 5,04. 2009 року навколо зорі відкрили планету з масою близько 11 мас Юпітера, яка обертається з періодом 516 діб[73]. HD 120084[en] — ще одна зоря на пізній еволюційній стадії, жовтий гігант спектрального класу G7III з масою близько 2,4 маси Сонця. Вона має планету з масою 4,5 маси Юпітера з однією з найбільш витягнутих відомих орбіт екзопланет з ексцентриситетом e = 0,66, відкриту у 2013 році завдяки точним вимірюванням радіальної швидкості зорі[74]. HD 150706[en] — сонцеподібна зоря спектрального класу G0V, розташована приблизно за 89 світлових років від Сонячної системи. Раніше вважали, що вона має планету з масою Юпітера на відстані 0,6 а.о., однак у 2007 році цю гіпотезу відкинули[75]. Подальше дослідження, опубліковане у 2012 році, показало, що зоря має компаньйона з масою близько 2,7 маси Юпітера, який здійснює оберт за приблизно 16 років і перебуває на відстані 6,8 а.о. від своєї зорі[76].

Об'єкти глибокого неба

[ред. | ред. код]
NGC 6217

Мала Ведмедиця загалом бідна на об'єкти глибокого неба. Карликова галактика Малої Ведмедиці, що належить до типу карликових сфероїдальних галактик, була відкрита Альбертом Вілсоном із Ловеллівської обсерваторії під час Паломарського огляду неба у 1955 році[77]. Її центр розташований приблизно за 225 000 світлових років від Землі[78]. У 1999 році Кеннет Міггелл і Крістофер Берк за допомогою космічного телескопа «Габбл» підтвердили, що в цій галактиці відбувся єдиний спалах зореутворення, який почався близько 14 млрд років тому і тривав близько 2 млрд років[79], а також дійшли висновку, що сама галактика, ймовірно, така ж давня, як і Чумацький Шлях[80].

NGC 3172 (також відома як Polarissima Borealis) — тьмяна галактика 14,9 зоряної величини, яка є найближчим об'єктом каталогу NGC до північного полюса світу[81]. Її відкрив Джон Гершель 1831 року[82].

NGC 6217 — спіральна галактика з перемичкою, розташована на відстані близько 67 млн світлових років[83], і її можна спостерігати в любительський телескоп з апертурою не менше 10 см як об'єкт 11-ї зоряної величини приблизно за 2,5° на схід-північний схід від ζ Малої Ведмедиці[84]. Її класифікують як галактику зі спалахом зореутворення, тобто галактику з набагато вищою швидкістю зореутворення, ніж у типової галактики[85].

NGC 6251 — активна надгігантська еліптична радіогалактика, розташована більш ніж за 340 млн світлових років від Землі. Вона має активне ядро галактики типу Сейферта 2 типу і є одним із найяскравіших прикладів сейфертівських галактик. Ця галактика, ймовірно, пов'язана із джерелом гамма-випромінювання 3EG J1621+8203, яке випромінює гамма-кванти високих енергій[86]. Вона також відома своїм однобічним радіоджетом — одним із найяскравіших з відомих, відкритим 1977 року[87].

Метеорні потоки

[ред. | ред. код]

Урсиди — помітний метеорний потік, радіант якого розташований у Малій Ведмедиці[88]; максимум активності припадає на період між 18 і 25 грудня. Його материнським тілом є комета 8P/Туттля[89].

Коментарі

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Положення північного небесного полюса змінюється внаслідок випередження рівнодення, і через приблизно 12 000 років полярною зорею стане Вега[5].
  2. ↑ Назва «Малий Віз» фігурує в багатьох словниках[15][16][17]. Назва «Мала Ведмедиця» вжита в проєкті астрономічної термінології й номенклатури 1931 року[18]. У підручнику Барабашова (1933) вжиті обидві назви «Малий Віз»[19]:47,61,210,211 і «Мала Ведмедиця»[19]:211. У підручнику Паніва (1929) лише один раз фігурує «Малий Віз»[20]:77, але для іншого сузір'я зі спорідненою назвою вжиті обидва варіанти — «Великий Віз»[20]:77,118 і «Велика Ведмедиця»[20]:118,119.
  3. ↑ Хоча для спостерігачів між екватором і 24° пд. ш. частини сузір’я формально підіймаються над горизонтом, зорі на відстані кількох градусів від горизонту практично неможливо спостерігати[30].
  4. ↑ Об'єкти з зоряною величиною 6,5 вважають найслабшими, які ще можна побачити неозброєним оком[31].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Ridpath, Ian. Urania's Mirror c.1825 – Ian Ridpath's Antique Star Atlases. Self-published. Процитовано 13 лютого 2012.
  2. ↑ Hermann Hunger, David Edwin Pingree, Astral Sciences in Mesopotamia (1999), p. 68.
  3. ↑ Albright, William F. (1972). Neglected Factors in the Greek Intellectual Revolution. Proceedings of the American Philosophical Society. 116 (3): 225—42. JSTOR 986117.
  4. ↑ Ridpath, Ian. Ursa Minor. Star Tales. Self-published. Процитовано 7 березня 2015. Blomberg, Peter E. (2007). How Did the Constellation of the Bear Receive its Name? (PDF). У Pásztor, Emília (ред.). Archaeoastronomy in Archaeology and Ethnography: Papers from the Annual Meeting of SEAC (European Society for Astronomy in Culture), held in Kecskemét in Hungary in 2004. Oxford, UK: Archaeopress. с. 129—32. ISBN 978-1-4073-0081-8. Архів оригіналу (PDF) за 28 березня 2016. Процитовано 1 серпня 2015.
  5. ↑ а б Kenneth R. Lang (2013). Essential Astrophysics. Springer Science & Business Media. с. 10—15. ISBN 978-3-642-35963-7.
  6. ↑ а б Star Tales – Ursa Minor. Процитовано 22 липня 2024.
  7. ↑ а б Allen, Richard Hinckley (1899). Star Names: Their Lore and Meaning. 447f. "The origin of this word is uncertain, for the star group does not answer to its name unless the dog himself be attached; still some, recalling a variant legend of Kallisto and her Dog instead of Arcas, have thought that here lay the explanation. Others have drawn this title from that of the Attican promontory east of Marathon, because sailors, on their approach to it from the sea, saw these stars shining above it and beyond; but if there be any connection at all here, the reversed derivation is more probable; while Bournouf asserted that it is in no way associated with the Greek word for «dog.»
  8. ↑ Condos, T., The Katasterismoi (Part 1), 1967. Also mentioned by Servius On Virgilius' Georgics 1. 246, c. AD 400; a mention of doubtful authenticity is Hyginus, De astronomia 2.2.
  9. ↑ 265f. Robert Brown, Researches into the origin of the primitive constellations of the Greeks, Phoenicians and Babylonians (1899), «M. Syoronos (Types Mon. des anciens p. 116) is of opinion that in the case of some Kretan coin-types, Ursa Maj. is represented as a Cow, hence Boôtês as 'the Herdsman', and Ursa Min. as a Dog ('Chienne' cf. Kynosoura, Kynoupês), a Zeus-suckler.» A supposed Latin tradition of naming Ursa Minor Catuli «whelps» or Canes Laconicae «Spartan dogs», recorded in Johann Heinrich Alsted (1649, 408), is probably an early modern innovation.
  10. ↑ «Very recently, however, Brown [Robert Brown, Researches into the origin of the primitive constellations of the Greeks, Phoenicians and Babylonians] has suggested that the word is not Hellenic in origin, but Euphratean; and, in confirmation of this, mentions a constellation title from that valley, transcribed by Sayce as An-ta-sur-ra, the Upper Sphere. Brown reads this An-nas-sur-ra, High in Rising, certainly very appropriate to Ursa Minor; and he compares it with Κ-υν-όσ-ου-ρα, or, the initial consonant being omitted, Unosoura.» (Allen, Richard Hinckley. «Star Names: Their Lore and Meaning.» New York, Dover Editions, 1963, p. 448.) Brown points out that Aratus fittingly describes «Cynosura» as «high-running» («at the close of night Cynosura's head runs very high», κεφαλὴ Κυνοσουρίδος ἀκρόθι νυκτὸς ὕψι μάλα τροχάει v. 308f).
  11. ↑ Rogers, John H. (1998). Origins of the Ancient Constellations: II. The Mediterranean traditions. Journal of the British Astronomical Association. 108: 79—89. Bibcode:1998JBAA..108...79R.
  12. ↑ а б в Wagman, Morton (2003). Lost Stars: Lost, Missing and Troublesome Stars from the Catalogues of Johannes Bayer, Nicholas Louis de Lacaille, John Flamsteed, and Sundry Others. Blacksburg, Virginia: The McDonald & Woodward Publishing Company. с. 312, 518. ISBN 978-0-939923-78-6.
  13. ↑ а б Карпенко, 2016, с. 144.
  14. ↑ З історії астрономії в Україні. Український астрономічний портал. Матеріал укладено І. Б. Вавіловою. Джерело: Наше небо, травень — червень, 2000.
  15. ↑ Російсько-український академічний словник 1924-33 рр. / за ред. А. Кримського, С. Єфремова.
  16. ↑ Російсько-український словник / за ред. О. Ізюмова. — Харків — Київ : Державне видавництво України, 1930.
  17. ↑ Словарь російсько-український / за ред. М. Уманця, А. Спілки. — Берлін : Українське слово, 1924. — С. 430. (За виданням Товариства імені Шевченка 1893 року.)
  18. ↑ Словник математичної термінології. Том III. Астрономічна термінологія й номенклатура (проєкт) / Уложили Ф. Калинович і Г. Холодний. — Харків : Радянська школа, 1931. — С. 117.
  19. ↑ а б Барабашів, М. Підручник астрономії. — Харків : Тех.-теорет. вид-во, 1933.
  20. ↑ а б в Панів, О. Н. Світознавство. — Одеса : Державне вид-во України, 1929.
  21. ↑ Мала Ведмедиця // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 261. — ISBN 966-613-263-X.
  22. ↑ Rogers, John H. (1998). Origins of the Ancient Constellations: I. The Mesopotamian Traditions. Journal of the British Astronomical Association. 108: 9—28. Bibcode:1998JBAA..108....9R.
  23. ↑ Ursa Minor – Chinese associations. Star Tales. Процитовано 13 січня 2023.
  24. ↑ MacDonald, John (1998). The Arctic Sky: Inuit Astronomy, Star Lore, and Legend. Toronto, Ontario: Royal Ontario Museum/Nunavut Research Institute. с. 61. ISBN 978-0-88854-427-8.
  25. ↑ Карпенко, 2016, с. 129.
  26. ↑ O'Meara, Stephen James (1998). The Messier Objects. Deep-sky Companions. Cambridge, UK: Cambridge University Press. с. 10. ISBN 978-0-521-55332-2.
  27. ↑ Olcott, William Tyler (2012) [1911]. Star Lore of All Ages: A Collection of Myths, Legends, and Facts Concerning the Constellations of the Northern Hemisphere. New York, New York: Courier Corporation. с. 377. ISBN 978-0-486-14080-3.
  28. ↑ Russell, Henry Norris (1922). The New International Symbols for the Constellations. Popular Astronomy. 30: 469. Bibcode:1922PA.....30..469R.
  29. ↑ Ursa Minor, Constellation Boundary. The Constellations. International Astronomical Union. Архів оригіналу за 4 червня 2013. Процитовано 12 травня 2014.
  30. ↑ а б в Ridpath, Ian. Constellations: Lacerta–Vulpecula. Star Tales. Self-published. Процитовано 21 червня 2014.
  31. ↑ Bortle, John E. (Лютий 2001). The Bortle Dark-Sky Scale. Sky & Telescope. Архів оригіналу за 31 березня 2014. Процитовано 29 листопада 2014.
  32. ↑ Мала Ведмедиця // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 267. — ISBN 966-613-263-X.
  33. ↑ а б Otero, Sebastian Alberto (4 грудня 2007). Alpha Ursae Minoris. The International Variable Star Index. American Association of Variable Star Observers. Процитовано 16 травня 2014.
  34. ↑ Alpha Ursae Minoris – Classical Cepheid (Delta Cep Type). SIMBAD Astronomical Database. Centre de Données astronomiques de Strasbourg. Процитовано 19 серпня 2014.
  35. ↑ Kaler, James B. Polaris. Stars. University of Illinois. Процитовано 19 серпня 2014.
  36. ↑ а б Beta Ursae Minoris – Variable Star. SIMBAD Astronomical Database. Centre de Données astronomiques de Strasbourg. Процитовано 18 травня 2014.
  37. ↑ а б в van Leeuwen, F. (2007). Validation of the New Hipparcos Reduction. Astronomy and Astrophysics. 474 (2): 653—64. arXiv:0708.1752. Bibcode:2007A&A...474..653V. doi:10.1051/0004-6361:20078357. S2CID 18759600.
  38. ↑ Tarrant, N.J.; Chaplin, W.J.; Elsworth, Y.; Spreckley, S.A.; Stevens, I.R. (Червень 2008). Oscillations in ß Ursae Minoris. Observations with SMEI. Astronomy and Astrophysics. 483 (#3): L43—L46. arXiv:0804.3253. Bibcode:2008A&A...483L..43T. doi:10.1051/0004-6361:200809738. S2CID 53546805.
  39. ↑ Kaler, James B. Kochab. Stars. University of Illinois. Процитовано 19 серпня 2014.
  40. ↑ Lee, B.-C.; Han, I.; Park, M.-G.; Mkrtichian, D.E.; Hatzes, A.P.; Kim, K.-M. (2014). Planetary Companions in K giants β Cancri, μ Leonis, and β Ursae Minoris. Astronomy and Astrophysics. 566: 7. arXiv:1405.2127. Bibcode:2014A&A...566A..67L. doi:10.1051/0004-6361/201322608. S2CID 118631934. A67.
  41. ↑ а б в Watson, Christopher (4 січня 2010). Gamma Ursae Minoris. The International Variable Star Index. American Association of Variable Star Observers. Процитовано 18 травня 2014.
  42. ↑ а б Arnold, H. J. P.; Doherty, Paul; Moore, Patrick (1999). The Photographic Atlas of the Stars. Boca Raton, Florida: CRC Press. с. 148. ISBN 978-0-7503-0654-6.
  43. ↑ Kaler, James B. (20 грудня 2013). Pherkad. Stars. University of Illinois. Процитовано 18 травня 2014.
  44. ↑ Templeton, Matthew (16 липня 2010). Delta Scuti and the Delta Scuti Variables. Variable Star of the Season. AAVSO (American Association of Variable Star Observers). Процитовано 19 серпня 2014.
  45. ↑ а б Kaler, James B. Alifa al Farkadain. Stars. University of Illinois. Процитовано 21 червня 2014.
  46. ↑ Zeta Ursae Minoris – Variable Star. SIMBAD Astronomical Database. Centre de Données astronomiques de Strasbourg. Процитовано 21 червня 2014.
  47. ↑ Theta Ursae Minoris – Variable Star. SIMBAD Astronomical Database. Centre de Données astronomiques de Strasbourg. Процитовано 30 липня 2014.
  48. ↑ Pasinetti Fracassini, L. E.; Pastori, L.; Covino, S.; Pozzi, A. (Лютий 2001). Catalogue of Apparent Diameters and Absolute Radii of Stars (CADARS) – Third edition – Comments and statistics. Astronomy and Astrophysics. 367 (2): 521—24. arXiv:astro-ph/0012289. Bibcode:2001A&A...367..521P. doi:10.1051/0004-6361:20000451. S2CID 425754.
  49. ↑ а б Kaler, James B. Anwar al Farkadain. Stars. University of Illinois. Процитовано 21 червня 2014.
  50. ↑ Eta Ursae Minoris. SIMBAD Astronomical Database. Centre de Données astronomiques de Strasbourg. Процитовано 30 липня 2014.
  51. ↑ Naming Stars. IAU.org. Архів оригіналу за 10 березня 2025. Процитовано 8 серпня 2018.
  52. ↑ Delta Ursae Minoris. SIMBAD Astronomical Database. Centre de Données astronomiques de Strasbourg. Процитовано 21 червня 2014.
  53. ↑ Kaler, James B. Yildun. Stars. University of Illinois. Процитовано 30 липня 2014.
  54. ↑ а б Kaler, James B. Epsilon Ursae Minoris. Stars. University of Illinois. Процитовано 21 червня 2014.
  55. ↑ а б Epsilon Ursae Minoris – Variable of RS CVn type. SIMBAD Astronomical Database. Centre de Données astronomiques de Strasbourg. Процитовано 21 червня 2014.
  56. ↑ Watson, Christopher (4 січня 2010). Lambda Ursae Minoris. The International Variable Star Index. American Association of Variable Star Observers. Процитовано 21 червня 2014.
  57. ↑ Levy, David H. (1998). Observing Variable Stars: A Guide for the Beginner. Cambridge, UK: Cambridge University Press. с. 133. ISBN 978-0-521-62755-9.
  58. ↑ Otero, Sebastian Alberto (16 листопада 2009). RR Ursae Minoris. The International Variable Star Index. American Association of Variable Star Observers. Процитовано 18 травня 2014.
  59. ↑ Uttenthaler, S.; van Stiphout, K.; Voet, K.; van Winckel, H.; van Eck, S.; Jorissen, A.; Kerschbaum, F.; Raskin, G.; Prins, S.; Pessemier, W.; Waelkens, C.; Frémat, Y.; Hensberge, H.; Dumortier, L.; Lehmann, H. (2011). The Evolutionary State of Miras with Changing Pulsation Periods. Astronomy and Astrophysics. 531: A88. arXiv:1105.2198. Bibcode:2011A&A...531A..88U. doi:10.1051/0004-6361/201116463. S2CID 56226953.
  60. ↑ Mattei, Janet A.; Foster, Grant (1995). Dramatic Period Decrease in T Ursae Minoris. The Journal of the American Association of Variable Star Observers. 23 (2): 106—16. Bibcode:1995JAVSO..23..106M.
  61. ↑ Benson, Priscilla J.; Clayton, Geoffrey C.; Garnavich, Peter; Szkody, Paula (1994). Z Ursa Minoris – a New R Coronae Borealis Variable. The Astronomical Journal. 108 (#1): 247—50. Bibcode:1994AJ....108..247B. doi:10.1086/117063.
  62. ↑ Watson, Christopher (4 січня 2010). W Ursae Minoris. The International Variable Star Index. American Association of Variable Star Observers. Процитовано 18 липня 2015.
  63. ↑ Kreiner, J. M.; Pribulla, T.; Tremko, J.; Stachowski, G. S.; Zakrzewski, B. (2008). Period Analysis of Three Close Binary Systems: TW And, TT Her and W UMi. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. 383 (#4): 1506—12. Bibcode:2008MNRAS.383.1506K. doi:10.1111/j.1365-2966.2007.12652.x.
  64. ↑ Watson, Christopher (4 січня 2010). RU Ursae Minoris. The International Variable Star Index. American Association of Variable Star Observers. Процитовано 18 липня 2015.
  65. ↑ Manimanis, V. N.; Niarchos, P. G. (2001). A Photometric Study of the Near-contact System RU Ursae Minoris. Astronomy and Astrophysics. 369 (3): 960—64. Bibcode:2001A&A...369..960M. doi:10.1051/0004-6361:20010178.
  66. ↑ Bianchini, A.; Tappert, C.; Canterna, R.; Tamburini, F.; Osborne, H.; Cantrell, K. (2003). RW Ursae Minoris (1956): An Evolving Postnova System. Publications of the Astronomical Society of the Pacific. 115 (#809): 811—18. Bibcode:2003PASP..115..811B. doi:10.1086/376434.
  67. ↑ Rare Dead Star Found Near Earth. BBC News: Science/Nature. BBC. 20 серпня 2007. Архів оригіналу за 13 липня 2014. Процитовано 21 серпня 2007.
  68. ↑ Rutledge, Robert; Fox, Derek; Shevchuk, Andrew (2008). Discovery of an Isolated Compact Object at High Galactic Latitude. The Astrophysical Journal. 672 (#2): 1137—43. arXiv:0705.1011. Bibcode:2008ApJ...672.1137R. doi:10.1086/522667. S2CID 7915388.
  69. ↑ Werner, K.; Rauch, T. (2011). UV Spectroscopy of the Hot Bare Stellar Core H1504+65 with the HST Cosmic Origins Spectrograph. Astrophysics and Space Science. 335 (1): 121—24. Bibcode:2011Ap&SS.335..121W. doi:10.1007/s10509-011-0617-x. S2CID 116910726.
  70. ↑ Dickinson, N. J.; Barstow, M. A.; Welsh, B. Y.; Burleigh, M.; Farihi, J.; Redfield, S.; Unglaub, K. (2012). The Origin of Hot White Dwarf Circumstellar Features. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. 423 (2): 1397—1410. arXiv:1203.5226. Bibcode:2012MNRAS.423.1397D. doi:10.1111/j.1365-2966.2012.20964.x. S2CID 119212643.
  71. ↑ Marsh, Kenneth A.; Wright, Edward L.; Kirkpatrick, J. Davy; Gelino, Christopher R.; Cushing, Michael C.; Griffith, Roger L.; Skrutskie, Michael F.; Eisenhardt, Peter R. (2013). Parallaxes and Proper Motions of Ultracool Brown Dwarfs of Spectral Types Y and Late T. The Astrophysical Journal. 762 (2): 119. arXiv:1211.6977. Bibcode:2013ApJ...762..119M. doi:10.1088/0004-637X/762/2/119. S2CID 42923100.
  72. ↑ Kirkpatrick, J. Davy; Cushing, Michael C.; Gelino, Christopher R.; Griffith, Roger L.; Skrutskie, Michael F.; Marsh, Kenneth A.; Wright, Edward L.; Mainzer, Amy K.; Eisenhardt, Peter R.; McLean, Ian S.; Thompson, Maggie A.; Bauer, James M.; Benford, Dominic J.; Bridge, Carrie R.; Lake, Sean E.; Petty, Sara M.; Stanford, Spencer Adam; Tsai, Chao-Wei; Bailey, Vanessa; Beichman, Charles A.; Bloom, Joshua S.; Bochanski, John J.; Burgasser, Adam J.; Capak, Peter L.; Cruz, Kelle L.; Hinz, Philip M.; Kartaltepe, Jeyhan S.; Knox, Russell P.; Manohar, Swarnima; Masters, Daniel; Morales-Calderon, Maria; Prato, Lisa A.; Rodigas, Timothy J.; Salvato, Mara; Schurr, Steven D.; Scoville, Nicholas Z.; Simcoe, Robert A.; Stapelfeldt, Karl R.; Stern, Daniel; Stock, Nathan D.; Vacca, William D. (2011). The First Hundred Brown Dwarfs Discovered by the Wide-field Infrared Survey Explorer (WISE). The Astrophysical Journal Supplement. 197 (2): 19. arXiv:1108.4677v1. Bibcode:2011ApJS..197...19K. doi:10.1088/0067-0049/197/2/19. S2CID 16850733.
  73. ↑ Döllinger, M. P.; Hatzes, A.P.; Pasquini, L.; Guenther, E. W.; Hartmann, M. (2009). Planetary Companions around the K Giant Stars 11 Ursae Minoris and HD 32518. Astronomy and Astrophysics. 505 (3): 1311—17. arXiv:0908.1753. Bibcode:2009A&A...505.1311D. doi:10.1051/0004-6361/200911702. S2CID 9686080.
  74. ↑ Sato, Bun'ei; Omiya, Masashi; Harakawa, Hiroki; Liu, Yu-Juan; Izumiura, Hideyuki; Kambe, Eiji; Takeda, Yoichi; Yoshida, Michitoshi; Itoh, Yoichi; Ando, Hiroyasu; Kokubo, Eiichiro; Ida, Shigeru (2013). Planetary Companions to Three Evolved Intermediate-Mass Stars: HD 2952, HD 120084, and omega Serpentis. Publications of the Astronomical Society of Japan. 65 (4): 1–15. arXiv:1304.4328. Bibcode:2013PASJ...65...85S. doi:10.1093/pasj/65.4.85. S2CID 119248666.
  75. ↑ Wright, J.T.; Marcy, G.W.; Fischer, D. A.; Butler, R. P.; Vogt, S. S.; Tinney, C. G.; Jones, H. R. A.; Carter, B. D.; Johnson, J. A.; McCarthy, C.; Apps, K. (2007). Four New Exoplanets and Hints of Additional Substellar Companions to Exoplanet Host Stars. The Astrophysical Journal. 657 (1): 533—45. arXiv:astro-ph/0611658. Bibcode:2007ApJ...657..533W. doi:10.1086/510553. S2CID 35682784.
  76. ↑ Boisse, Isabelle; Pepe, Francesco; Perrier, Christian; Queloz, Didier; Bonfils, Xavier; Bouchy, François; Santos, Nuno C.; Arnold, Luc; Beuzit, Jean-Luc; Dìaz, Rodrigo F.; Delfosse, Xavier; Eggenberger, Anne; Ehrenreich, David; Forveille, Thierry; Hébrard, Guillaume; Lagrange, Anne-Marie; Lovis, Christophe; Mayor, Michel; Moutou, Claire; Naef, Dominique; Santerne, Alexandre; Ségransan, Damien; Sivan, Jean-Pierre; Udry, Stéphane (2012), The SOPHIE search for northern extrasolar planets V. Follow-up of ELODIE candidates: Jupiter-analogs around Sun-like stars, Astronomy and Astrophysics, 545: A55, arXiv:1205.5835, Bibcode:2012A&A...545A..55B, doi:10.1051/0004-6361/201118419, S2CID 119109836
  77. ↑ Bergh, Sidney (2000). The Galaxies of the Local Group. Cambridge, UK: Cambridge University Press. с. 257. ISBN 978-1-139-42965-8.
  78. ↑ Grebel, Eva K.; Gallagher, John S., III; Harbeck, Daniel (2003). The Progenitors of Dwarf Spheroidal Galaxies. The Astronomical Journal. 125 (4): 1926—39. arXiv:astro-ph/0301025. Bibcode:2003AJ....125.1926G. doi:10.1086/368363. S2CID 18496644.
  79. ↑ van den Bergh, Sidney (Квітень 2000). Updated Information on the Local Group. The Publications of the Astronomical Society of the Pacific. 112 (#770): 529—36. arXiv:astro-ph/0001040. Bibcode:2000PASP..112..529V. doi:10.1086/316548. S2CID 1805423.
  80. ↑ Mighell, Kenneth J.; Burke, Christopher J. (1999). WFPC2 Observations of the Ursa Minor Dwarf Spheroidal Galaxy. The Astronomical Journal. 118 (366): 366—380. arXiv:astro-ph/9903065. Bibcode:1999AJ....118..366M. doi:10.1086/300923. S2CID 119085245.
  81. ↑ NGC 3172. sim-id. Процитовано 29 травня 2020.
  82. ↑ New General Catalog Objects: NGC 3150 - 3199. cseligman.com. Процитовано 30 травня 2020.
  83. ↑ Gusev, A. S.; Pilyugin, L. S.; Sakhibov, F.; Dodonov, S. N.; Ezhkova, O. V.; Khramtsova, M. S.; Garzónhuhed, F. (2012). Oxygen and Nitrogen Abundances of H II regions in Six Spiral Galaxies. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. 424 (#3): 1930—40. arXiv:1205.3910. Bibcode:2012MNRAS.424.1930G. doi:10.1111/j.1365-2966.2012.21322.x. S2CID 118437910.
  84. ↑ O'Meara, Stephen James (2007). Steve O'Meara's Herschel 400 Observing Guide. Cambridge, UK: Cambridge University Press. с. 227. ISBN 978-0-521-85893-9.
  85. ↑ Calzetti, Daniela (1997). Reddening and Star Formation in Starburst Galaxies. Astronomical Journal. 113: 162—84. arXiv:astro-ph/9610184. Bibcode:1997AJ....113..162C. doi:10.1086/118242. S2CID 16526015.
  86. ↑ NGC 6251 – Seyfert 2 Galaxy. SIMBAD Astronomical Database. Centre de Données astronomiques de Strasbourg. Процитовано 21 липня 2015.
  87. ↑ Perley, R. A.; Bridle, A. H.; Willis, A. G. (1984). High-resolution VLA Observations of the Radio Jet in NGC 6251. Astrophysical Journal Supplement Series. 54: 291—334. Bibcode:1984ApJS...54..291P. doi:10.1086/190931.
  88. ↑ Карпенко, 2016, с. 116.
  89. ↑ Jenniskens, Peter (Вересень 2012). Mapping Meteoroid Orbits: New Meteor Showers Discovered. Sky & Telescope: 24.

Література

[ред. | ред. код]
  • Климишин, І. А. Перлини Тельця та Оріона // Перлини зоряного неба. — Київ : Радянська школа, 1981.
  • Климишин, І. А. В околі Північного полюса // Зоряне небо України. — Івано-Франківськ : Гостинець, 2003. — С. 6-9.
  • Карпенко Ю. Назви зоряного неба // Українське небо 2. Студії над історією астрономії в Україні : збірник наукових праць / за заг. ред. О. Петрука. — Львів : Інститут прикладних проблем механіки і математики ім. Я. С. Підстригача, 2016. — 669 с. — ISBN 978-966-02-8006-9.

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Мала Ведмедиця


Ця сторінка належить до добрих статей української Вікіпедії.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Мала_Ведмедиця&oldid=47922652