Мала Вільшанка (Білоцерківський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Мала Вільшанка
Mala vilshanka bc s.png Malaya vilshanka selo fl.png
Герб Прапор
Країна Україна Україна
Область Київська область
Район/міськрада Білоцерківський район
Рада/громада Маловільшанська сільська рада
Код КОАТУУ 3220483301
Основні дані
Засноване 1597
Населення 1850
Поштовий індекс 09175
Телефонний код +380 04463
Географічні дані
Географічні координати 49°41′49″ пн. ш. 30°04′34″ сх. д. / 49.69694° пн. ш. 30.07611° сх. д. / 49.69694; 30.07611Координати: 49°41′49″ пн. ш. 30°04′34″ сх. д. / 49.69694° пн. ш. 30.07611° сх. д. / 49.69694; 30.07611
Місцева влада
Адреса ради 09175, Київська обл., Білоцерківський р-н, с. Мала Вільшанка, вул. Перемоги, 24
Карта
Мала Вільшанка. Карта розташування: Україна
Мала Вільшанка
Мала Вільшанка
Мала Вільшанка. Карта розташування: Київська область
Мала Вільшанка
Мала Вільшанка

Мала Вільшанка у Вікісховищі?

Мала́ Ві́льшанка — село в Білоцерківському районі Київської області, центр сільської ради.

Засноване в XVI столітті.

Населення — близько 1 850 жителів.

Походження назви[ред. | ред. код]

Назву село одержало від великої кількості вільхи, що росла на непрохідних болотах вздовж безіменного струмка, який в той період історії села був повноводий і впадав у річку Рось. На болотистих його берегах зарості вільхи були такі густі, що чумаки не могли проїхати через село і змушені були об'їжджати його зі сходу аж на три кілометри від сучасних меж села.

Історія[ред. | ред. код]

Перший письмовий документ про село Мала Вільшанка відноситься до 20 березня 1597 року.

Були у Малій Вільшанці — якийсь Оверкін — Оверченко, а в сусідньому селі Бакали — Бакал. Оверкін і Бакал були кумами, але Оверкін боявся Бакала і його трьох синів, які займались пограбуванням чумаків на шляху Біла Церква — Ставище. Пограбовані речі вони ховали в глибокому яру, в тайнику, відкритому в 1922 році.

В привілеї короля Сигізмунда III від 1 січня 1592 року пишеться про право князя Костянтина Острозького уступити права своєму сину Янушу на «…державу Белоцерковскую, замок, место и волость со всеми грунтами». Це підтверджує І. Л. Похілевич, вказуючи, що першими старостами Білої Церкви були князь Симеон Прунський і князь Костянтин Острозький.

Мала Вільшанка була однією із сотен Білоцерківського полку. Після скликання польським королем Яном Казимиром диспуту — так званої «Білоцерківської розмови» наприкінці 1663 року на Правобережжі піднялось повстання козаків на чолі з Білоцерківським полком.

Польський сейм в 1775 році вирішив віддати східні староства польським магнатам у приватну власність. Білоцерківське староство разом з листом було віддане коронному гетьману Польщі Францішеку Ксаверію Браницькому як винагорода за придушення гайдамацьких повстань. В це староство входили місто Біла Церква, 92 села (в тому числі і Мала Вільшанка), 14 містечок, 24 слободи.

З того часу аж до часів УНР Мала Вільшанка була власністю графів Браницьких.

Після скасування кріпосного права в 60-х роках XIX століття про Малу Вільшанку подає деякі відомості Л.Похілевич: «Село Ольшанка близ транспортной дороги, ведущей из Белой Церкви в Ставище…жителей обоего пола вместе деревнею Сорокотягою, только в одной версте от Ольшанки отстающею, православных- 2015, римских католиков- 57».

Після реформи відбувається швидке розшарування селянства. Серед селян Малої Вільшанки виділяються Оверченко Данило, Назаренко Степан, Шевченко Микола та інші.

У Малій Вільшанці було «дворов 220, жителей обоего пола — 2410, из них мужчин-1202, и женщин-1206. В селе числится земли -2634 десятин, из них принадлежит: помещикам — 800 десятин, церкви -42 десятин, крестьянам 1739 десятин и другим сословиям — 52 десятины. Хозяйство же в имении, принадлежащим графу Владиславу Браницкому, ведет арендатор Михаил Антонович Козловский по трехпольной системе, как и крестьяне. В селе имеется одна казенная винная лавка».

В 1900 на місці старої курної ґрунтової дороги була прокладена шосейна дорога. Це покращило зв'язок між Білою Церквою і селом Мала Вільшанка.

1917 село увійшло до складу УНР. Окремі селяни влилися у банду Котовського. Петро Пустовалов згадує: « Бригада розташувалась у Бакалах і Малій Вільшанці, штаб її знаходився у хаті Іваненка Миколи Явтуховича»

У 1930 році маловільшанських селян комуністи загнали в колгосп. У 1932-33 маловільшанців почали мучити голодом. Доведені до відчаю люди їли все, що можна було їсти. Були два випадки канібалізму у селі. Від комуністичного голодомору загинуло понад 400 чоловік.

17 липня 1941 село було взяте гітлерівськими військами, які тримали місто 900 днів. У Німеччину на каторжні роботи поїхали 42 молодих маловільшанців. 16 осіб повішено і розстріляно. Під час німецької влади з села забрано 200 корів, 150 свиней, багато домашньої птиці, різних домашніх речей, одежі та ін., спалено 17 хат.

У боях за Малу Вільшанку загинуло 473 сталінських солдат.

У 1951 році відбулось укрупнення господарства сіл Мала Вільшанка і Бакали — в одне господарство.

У 1953 році колгосп ще не міг похвалитися досягненням в цьому відношенні: врожайність становила лише 9,9 центнера озимої пшениці з гектара, 9,8 ц жита, 3 ц ярої пшениці, 11 ц кукурудзи; не краща справа була і з просапними культурами: по 177 ц цукрових буряків з 1 га по 7,5 ц соняшника і по 56 ц картоплі. (Газета «Ленінський шлях» за 19 лютого 1954 року.)

Основними причинами цих недоліків були:

  • недостатня трудова дисципліна частини колгоспників;.
  • поля стояли забур'янені, непідживлені, мало вироблялось органіки,
  • особливо великі втрати при збиранні врожаїв, наприклад: втрати допускались при підорюванні цукрових буряків, тривалому лежанні їх на сонці, а це приводило до втрати 30-35 центнерів буряків з кожного гектара.
  • скошена гречка довго лежала в покосах, частина її осипалася;
  • певна вина лягала і на механізаторів, які іноді порушували агротехніку при оранці, сівбі, збиранні.

У 1975 році господарство було нагороджено Перехідним Червоним прапором за високі досягнення у сільському господарстві. Нагороджені і передовики орденами Леніна, Трудового червоного прапора, «Знак Пошани»: Грищенко Миколу, Захожого Миколу, Яценко Василя, Поліщук Катерину, Ковальчука Івана, Драбинко Ганну, Колісника Анатолія…

У 1977 році господарство реорганізовано у Білоцерківську дослідно — селекційну станцію з вирощування цукрових буряків. Певний час господарство працювало стабільно та з 1990 року починається його спад.

1 грудня 1991 селяни проголосували за відновлення державної незалежності України.

Релігія[ред. | ред. код]

В селі діють релігійні спільноти кількох конфесій.

Метричні книги, клірові відомості, сповідні розписи церкви Пресвятої Трійці с. Мала ВІльшанка (приписні прис.с.* Сорокотяги з церквою Жон Мироносиць) XVIII ст. - Білоцерківської окр. Київського нам., з 1797 р. Васильківського пов. Київської губ.; ХІХ ст. - Черкаської волості Васильківського пов. Київської губ. зберігаються в ЦДІАК України. http://cdiak.archives.gov.ua/baza_geog_pok/church/mala_006.xml

Також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Облікова картка на сайті ВРУ[недоступне посилання з липень 2019]
  • Olszanka (8) Branickich // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1886. — Т. VII : Netrebka — Perepiat. (пол.)
  • Ольшанка с. // Сказания о населенных местностях Киевской губернии или Статистические, исторические и церковные заметки о всех деревнях, селах, местечках и городах, в пределах губернии находящихся / Собрал Л. Похилевич. - Біла Церква: Видавець О. В. Пшонківський, 2005. - с.410