Мала Кужелівка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Мала Кужелівка
Mala Kuzhelivka gerb.png
Герб
Країна Україна Україна
Область Хмельницька область
Район/міськрада Дунаєвецький район
Громада Дунаєвецька міська громада
Код КОАТУУ 6821885301
Основні дані
Перша згадка 1433 рік
Населення 413 (станом на 01.01.2010)
Площа 1,892 км²
Густота населення 150,63 осіб/км²
Поштовий індекс 32437
Телефонний код +380 3803858
Географічні дані
Географічні координати 48°55′08″ пн. ш. 27°03′03″ сх. д. / 48.91889° пн. ш. 27.05083° сх. д. / 48.91889; 27.05083Координати: 48°55′08″ пн. ш. 27°03′03″ сх. д. / 48.91889° пн. ш. 27.05083° сх. д. / 48.91889; 27.05083
Середня висота
над рівнем моря
274 м
Водойми річка Ушка
Відстань до
обласного центру
89 км
Відстань до
районного центру
18 км
Найближча залізнична станція Дунаївці
Відстань до
залізничної станції
34 км
Місцева влада
Адреса ради 32427, Хмельницька обл., Дунаєвецький р-н, с.Мала Кужелівка, вул.Подільська,37 , тел. 9-41-25
Карта
Мала Кужелівка. Карта розташування: Україна
Мала Кужелівка
Мала Кужелівка
Мала Кужелівка. Карта розташування: Хмельницька область
Мала Кужелівка
Мала Кужелівка
Мала Кужелівка. Карта розташування: Дунаєвецький район
Мала Кужелівка
Мала Кужелівка
Мапа

Мала́ Кужелівка — село в Україні, в Дунаєвецькій міській територіальній громаді Дунаєвецького району Хмельницької області. Населення становить 413 осіб (з 226 дворів).

Загальні відомості[ред. | ред. код]

Усі сусідські села, Ярова Слобідка, Синяківці та Руда-Гірчичнянська, входять до місцевої сільради.

На території сільської ради знаходиться ФАП, будинок культури, бібліотека, ЗОШ I–III ст., дитячий садочок «Пролісок».

Історія[ред. | ред. код]

Походження назви села[ред. | ред. код]

Назва Малої Кужелівка походить від містечка Кружіль, яке було знищене половецьким ханом Шолудивим Боняком. Населення, що залишилося поділилося навпіл, від того і пішла назва, білша частина заснувала Велику Кужелову, менша — Малу Кужелівку.

Річ Посполита[ред. | ред. код]

Вперше Мала Кужелівка згадується у грамоті Барського староства за 1433 рік. Це було невеличке село, а точніше — присілок королівського села Семаківці, про що вказується у люстрації Барського староства за 1565 рік. Майже двісті років Мала Кужелівка була власністю родини Карачевських. Спочатку тут господарем був Олекса Карачевський, від якого село перейшло до його сина Романа. Протягом першої половини XVI століття поселення є власністю Станіслава Одровонжа, однак пізніше знову переходить до Карачевських.

У 1582 році Мала Кужелівка стає власністю синів Романа Карачевського — Федора та Севастьяна, які у 1591 році розподілили між собою Синяківці та Малу Кужелівку. 1623 року Мала Кужелівка від Карачевських переходить до польських шляхтичів Бжозовських, а з 1634 року село уже записане на Луку Казимира Мясковського, який продає село чернечому ордену єзуїтів.

Османська імперія[ред. | ред. код]

Подимний список за 1661 рік засвідчує, що на той час Мала Кужелівка була повністю спустошена, а населення — знищене. Не покращило становище села і 27-річне перебування у складі Османської імперії (1672–1699 роки). Тоді село входило до складу Зіньківської нахії Барського санджаку Подільського ейялету Османської імперії.

Російська імперія[ред. | ред. код]

У 1719 році Мала Кужелівка переходить до Барської едукаційної комісії — керівного органу освіти Речі Посполитої. Едукаційна комісія, в свою чергу, наприкінці XVIII століття продає Малу Кужелівку разом із Синяківцями польському поміщикові Шидловському.

Протягом 1816–1835 років польський шляхтич Йосип Францішек Вільчевський спродує свою спадщину і купує у шляхтичів Шидловських колишню власність єзуїтів Велику Кужелову, Малу Кужелівку та Синяківці. Крім кужеловецького ключа Вільчевським належить чимало сіл та містечок на Поділлі: Китайгород, Бодачівці, Оринин, Ріпинці, Балакири, Пільний Олексинець тощо.

Вільчевські[ред. | ред. код]

Польський шляхтич Йосип Франчішек Вільчевський (1781–1858) облаштовує своє родинне гніздо у Великій Кужелові, у нього народжується 10 дітей: сини Титус Фелікс Даніель, Станіслав Ян, Леон, Йосип Калясантій Ян Дуклан, Францішек, Михайло, Ян Болеслав Целестин, Прокіп Юліус та доньки Барбара і Софія. Батько розподіляє поміж ними свої маєтки.

Мала Кужелівка дістається у спадок синам Леону, Целестину та Михайлу. Целестин мешкав у Великій Кужелові, а по його смерті маєток дістався сину Павлу Вільчевському. Леон Вільчевський одружився 1 травня 1850 року в містечку Черче із Сусанною Лучинською. У них народилися сини Йосип-Габріель, Генрік-Феліціан та доньки Марія, Анелія-Вікторія і Юстина. Після його смерті частина земель Малої Кужелівки перейшли до синів Леона — Йосипа-Габріеля та Генріха-Феліцітана. Йосипу належала південна частина села, а Генріху — західна. У обох власників було по 179 десятин землі.

Йосип Вільчевський обвінчався із Аделаїдою Кульчицькою із Нефедівець 26 лютого 1878 року у римо-католицькому костелі містечка Жванчика. 1873 року у нього народився син Людвіг. 1900 року Йосип захворів на запалення легень і помер. По його смерті кужелівський маєток перейшов до сина Людвіга Вільчевського. Людвіг взяв шлюб із Софією Вацовською 1905 року. У них народилося четверо дітей: сини Казимир, Михайло, Йосип та донька Тереза. Після жовтневого перевороту у Російській імперії родина Людвіга Вільчевського виїхали на Західне Поділля у село Бурдяківці. До 1939 року мешкали у Пужняках на Поділлі, згодом переїхали до Польщі.

Другий власник Малої Кужелівки Генріх-Феліцітан Вільчевський 1888 року одружився із Ядвігою Поповською-Сокол з містечка Соколець. У них народилися сини Тадеуш, Луціан, Марек, Леон та Мічислав, а також доньки Єва та Юзефа. У 1918 році разом з родиною емігрував до Польщі (місто Каліш).

У Михайла Вільчевського народилося шестеро дітей: сини Владислав-Бунавентура, Марцелій, Олександр та Броніслав, а також доньки Станіслава-Марія та Антоніна-Гелена. По смерті Михайла Вільчевського частина земель Малої Кужелівки переходить до його синів — Владислава-Бунавентури та Броніслава. Марцелій Вільчевський після закінчення гімназії у Камʼянці-Подільску 1890 року поступив на навчання до Львова. Там він приєднався до повстанського руху та був звинувачений у політичній агітації у справі Вислухова, Клімашевського, Гомоліцького та інших. Як іноземець, Марцелій Вільчевський був висланий з території Австро-Угорщини, однак на Поділля він повертатися побоявся через небезпеку його арешту. А тому виїхав до Швейцарії і поступив на філософський факультет Цюрихського університету. 1893 року, після закінчення університету, Марцелій повертається на Поділля і приймає у спадщину Малу Кужелівку після смерті рідних братів Владислава Бунавентури та Броніслава. У 1910 році він одружився із Софією Деметцер і у нього народилася донька Ванда. У Малій Кужелівці Марцелію Вільчевському 380 десятин землі. Після більшовицького перевороту виїхав на Західну Україну в місто Дубно, де обіймав посаду мера міста Дубно.

Село в роки Української революції[ред. | ред. код]

У період революції та громадянської війни на селі неодноразово змінювалася влада. У грудня 1917 року Малу Кужелівку зайняли війська Центральної Ради, в січні 1918 року – армія більшовиків, а в лютому 1918 року село окуповане австро-німецькими військами. В листопаді 1918 року Малу Кужелівку визволяють війська Української Народної Республіки. В квітні 1919 року село знову зайняли частини Червоної армії, котрих на початку червня 1919 року вигнали українські війська Симона Петлюри. Протягом другої половини липня 1919 році у Малій Кужелівці перебували війська Української Галицької Армії (УГА), що прийшли із Західної України. За час перебування у селі вояки УГА допомагали мешканцям Малої Кужелівки збирати збіжжя з полів. В грудні 1919 року село зайняли частини польських військ, в липні 1920 року – більшовицькі війська, у вересні – польські війська, а у листопаді – армія більшовиків.

Міжвоєнний період[ред. | ред. код]

З 1923 року Мала Кужелівка у складі Миньковецького (протягом 1931–1935 років — Новоушицького) району. З 1959 — у складі Дунаєвецького району.

Сільську раду утворено 1924 року.

1930 року утворено колгосп імені Кірова (з 1961 рокі — імені ХХІ з"їзду КПРС).

Мала Кужелівка у 20-х – 30-х роках ХХ століття була одним із небагатьох сіл Камʼянецької округи, де видобували фосфорити – сировину для виробництва мінеральних добрив. Перевезення видобутих на Джурджівському родовищі фосфоритів через Малу Кужелівку розпочалося на початку 20-х років. Спочатку фосфорити возили возами більш заможніші мешканці Малої Кужелівки, які мали у своєму господарстві коней.

З утворенням на початку 30-х років в Малій Кужелівці колгоспу тут була збудована вузькоколійка для потреб вивезення видобутих фосфоритів. На шахтах-штольнях працювали і мешканці Малої Кужелівки.

Вузькоколійка від Джурджівського родовища проходила долиною річки Ушка через урочища Нижній та Верхній Шпиль, Дудків Яр і виходила на південну околицю Малої Кужелівки. Від родовища до села трактором тягнули по п’ять вагонеток до роз’їзду, від якого вузькоколійка проходила біля лісу Шамів, Бурдеї і далі через поле до початку села Сцібори зі сторони містечка Дунаївці. Від малокужелівського роз’їзду до Сціборів кіньми тягнули по одній вагонетці, наповненій фосфоритами, а там вже розвантажували спеціальною машиною. 1935 року видобуток та перевезення фосфоритів через Малу Кужелівку припинився.

Друга світова війна[ред. | ред. код]

В роки Німецько-радянської війни у червні 1941 року на фронт були мобілізовані 55 мешканців села.

Малу Кужелівку окупували німецькі війська 11 липня 1941 року. За час окупації 42 мешканців було насильно вивезено на каторжні роботи до Німеччини, з них шестеро там загинули.

Під час окупації в селі діяла сільська підпільна антинацистська група, до складу якої входили Іванов Ф. Г., Москалюк П. Ю., Бідний І. М., Скригітель М. Ф., Корчовий В. Д., Ковальчук С. І., Смутко І. Г., Корчовий Ф. Д., Іванова М. В., Муляр М. В. У 1943 році був розстріляний один з членів підпільної групи Бідний Іван Матвійович.

Село визволене частинами та 211-ї (829-й артилерійський, 887-й, 894-й та 896-й стрілецькі полки) та 70-ї (207-й стрілецький полк) стрілецьких дивізій 28 березня 1944 року. При звільненні Малої Кужелівки від ворога загинуло 28 радянських бійців.

У квітні на фронт знову було мобілізовано 203 чоловіків. Загалом на фронтах боролися з ворогом 245 мешканців Малої Кужелівки, 85 з них загинули. За проявлену хоробрість у боротьбі з ворогом на фронтах Німецько-радянської війни понад 150 уродженців села нагороджені понад 185 бойовими орденами та медалями.

Повоєнний період[ред. | ред. код]

До Малокужелівської сільської ради у 1951 році було приєднано Руду Гірчичнянську, а в 1959 р. Синяківці та Ярову Слобідку. 21 листопада 2013 року Малу Кужелівку було газифіковано

Пам'ятки історичного та природоохоронного фонду[ред. | ред. код]

  • Будинок священика XIX ст., нині середня школа;
  • Діючий млин кін. XIX — поч. ХХ ст.

Галерея[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Малая Кужелевка // Приходы и церкви Подольской епархии / Под редакцией священника Евфимия Сецинского.
  • Мала Кужелівка // Історія міст і сіл Української РСР. Хмельницька область. — К., 1971. — С. 259.
  • Історія поселень Малокужелівської сільської ради / Мельник Олег Антонович  — 2009. — С. 40 - 73.
  • Kurzelowa Mała (4) // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1883 . — T. IV : Kęs — Kutno. (пол.).— S. 945. (пол.)

Посилання[ред. | ред. код]