Мала Супоївка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Мала Супоївка
Країна Україна Україна
Область Київська область
Район/міськрада Згурівський
Рада/громада Малосупоївська сільська рада
Код КОАТУУ 3221984001
Облікова картка [1] 
Основні дані
Засноване 1658
Перша згадка 1312
Колишня назва хутор Славутинский
Населення 392
Територія 380.2 га км²1818 га
Площа 3,643 км²
Густота населення 158,11 осіб/км²
Поштовий індекс 07644
Телефонний код +380 4570
День села 30 червня
Географічні дані
Географічні координати 50°20′28″ пн. ш. 31°39′53″ сх. д. / 50.34111° пн. ш. 31.66472° сх. д. / 50.34111; 31.66472Координати: 50°20′28″ пн. ш. 31°39′53″ сх. д. / 50.34111° пн. ш. 31.66472° сх. д. / 50.34111; 31.66472
Середня висота
над рівнем моря
117 м
Водойми річки: Малий Супій, Супій[1]
Найближча залізнична станція Переяславська[2]
Місцева влада
Адреса ради 07644, Київська обл., Згурівський р-н, с.Мала Супоївка, вул.Роговця,4а , тел. 5-43-42[1]
Сільський голова Феник Ігор Віталійович[1]
Карта
Мала Супоївка. Карта розташування: Україна
Мала Супоївка
Мала Супоївка
Мала Супоївка. Карта розташування: Київська область
Мала Супоївка
Мала Супоївка

Мала́ Супо́ївка — село в Україні, в Згурівському районі Київської області, центр однойменної сільської ради. Населення становить 392 осіб. Розташоване при степовій річці Малий Супій. У селі 387 дворів. Площа населеного пункту — 380,4 кв. км. Дворів — 387, населення станом на 1 січня 2011 року становить 495 осіб.[2]

Історія Малої Супоївки[ред. | ред. код]

Мала Супоївка має давню і багату історію.

Село дістало свою назву від малої степової однойменної річечки, що в'ється в кінці кожної садиби і що утворила чотири ставки, наповнені рибою, на берегах яких ростуть горді білолисті тополі, берези.

Німими свідками того, що на цьому місці вже в сиву давнину були поселення, є два кургани поблизу села. В напрямку до станції Переяславська є ще три кургани, шо називаються «Три брати». Вони підтверджують, що тут проходили жорстокі битви наших предків з половцями, монголами, литовцями, поляками і шведами, які приходили сюди, щоб пограбувати або володарювати й експлуатувати місцеве населення. Внаслідок жорстоких міжусобних боїв між князями Чернігівським та Переяславським за право володіння, повністю знищено всі поселення на р. Супій. Руйнацію довершив монголо-татарський напад. Лише після вигнання монголів почалося нове заселення цих спустошених місць.

Ось чому можна вважати, шо Мала Супоївка, як нове поселення, бере початок з XIII століття. У свй час землі були захоплені литовськими князями, які знущалися з підкореного населення. Найжорсткішим був пан Романович-Славутинський, який при річці Малий Супій уже у XVII столітті розташував свій величезний маєток, що, за даними Переяславської земельної управи, мав понад чотири тисячі душ кріпаків і був одним з найбагатших на Переяславщині. Він же організував хутір Малосупоївський, що згадується в списках населених місць Російської імперії 1860 року: «Хутор владельческий Малосупоевский, дворов 75: мужчин 241, женшин 252 души».

Люди працювали по 14-16 годин, заробляючи по 20-30 копійок на день. У 1861 році після звільнення від кріпацтва створено хутори-общини. Навколо цих хуторів пан виділяв певну частину своєї землі для «своїх» селян-кріпаків. Наділену землю потрібно було викупити за певний час (3-4 роки), банк навіть давав кредити, але за несвоєчасну сплату за кожного громадянина відповідала община, і якщо у встановлений термін за векселем не виплачено в банк гроші, тоді скасовували продаж, виплачені гроші не поверталися, а земля переходила до позикодавця. Щоб прогодувати свою сім'ю, добра половина фізично здорових людей виїжджали на Таврію (Херсонщина, Дніпропетровщина), а частина — на Амур, до Оренбурзької та Курганської губерній.

У 1897—1899 роках земство, завдяки матеріальній допомозі населення, побудувало приміщення з однією кімнатою — школу на 50 дітей з 4-річним терміном навчанням. Першою вчителькою була Марія Миколаївна Гірман. Навчалися тільки діти заможних, більшість же були неграмотними. Свою дитину віком 8-9 років батьки віддавали в найми, таким чином малюки заробляли на себе. Другу школу збудовано в 1916 році, а в 1917 році радянська влада оголосила обов'язкове 4-річне навчання для всіх дітей шкільного віку.

Населення села на 1917 р. налічувалося 1345 осіб. Було 19 вітряків.

Першу сільську раду збудовано у 1922 році, головою сільвиконкому обраний Володимир Миколайович Дужак. У 1925 р. утворено товариство по спільному обробітку землі. У 1927 р. сільську раду очолив Кийко Михайло Пилипович, який одночасно був і головою комнезаму. Цього ж року побудовано приміщення для сільської ради та бібліотеки. У 1928 р. створено Малосупоївське сільське споживче товариство, головою якого був А. А. Тур.

У 1929 р. створено сільськогосподарську артіль «Боротьба», яку очолював Кийко Ларіон Андрійович. У 1937 р. на базі артілі утворено два колгоспи — ім. Ворошилова та ім. Сталіна. Селяни переважно займалися вирощуванням різних сільськогосподарських культур та збирали хороші врожаї.

Війна 1941—1945 рр. завдала великої шкоди: нацисти розграбували майно та, підпаливши село, знищили майже всі будівлі.

Після війни селяни не шкодуючи сил розпочали відроджувати колгоспне господарства, відбудовувати власні оселі. Найкращі доярки надоювали по 2130 л молока на корову. У 1965 році доярка Литус Катерина Марківна нагороджена медаллю «За трудову доблесть», а доярка Рокитько Марія Іванівна відзначена двома орденами Леніна та орденом Жовтневої революції.

У 1966 р. в школі вже навчалося 200 дітей, працювало 13 вчителів, з них 8 — із вищою освітою.

До 1 грудня 1986 року село входило до складу Баришівського району. З 1 грудня 1986 ркоу входить до складу Згурівського району[3].

На території села проживають громадяни, які за високі досягнення в праці були відзначені державними нагородами, серед них — Тур Ніна Миколаївна, Галушко Василь Андрійович, Рокитько Любов Михайлівна, Черненко Катерина Трохимівна та багато інших.

Сьогодення[ред. | ред. код]

На сьогодні село активно розвивається, розростається. Тут функціонує фельдшерсько- акушерський пункт, сільський клуб, сільська бібліотека, відділення зв'язку, магазини. Заасфальтовано 10 км доріг з дванадцяти. Село має автоматичну телефонну станцію на 125 абонентів. Автобусне сполучення з районним центром м. Яготин та м. Березань. Автобус курсує тричі на день до залізничної станції.

Нині на території села утворено два господарства — ТОВ «Обрій» та ТОВ «Супій», працює цегельний завод, що належить ТОВ «Київ-будівельник» (керівник А. А. Мирида). ТОВ «Обрій» з року в рік вирощує високі врожаї, в чому велика заслуга генерального директора Кийка Анатолія Миколайовича, його господарським здібностям і небайдужим ставленням до землі.

Уся земля, а це здебільшого чорноземи, знаходиться в обробітку. Керівництво ТОВ «Обрій», з метою підвищення високої продуктивності праці, придбало нову техніку: сівалки, зернозбиральний комбайн, трактори. Допомагають в роботі А. М. Кийка — Проценко Микола Миколайович, Животок Валентина Іванівна, Сухопара Ірина Миколаївна, Винник Олексій Іванович.

10 років, з 1998 р., селяни обирають сільським головою Литуса Михайла Петровича. На місцевих виборах 2015 року було обрано Феника Ігоря Віталійовича, який з 2010 року був депутатом сільської ради та зробив чимало корисних речей для села.

Населення[ред. | ред. код]

За даними Всеукраїнського перепису 2001 року, в селі проживало 576 осіб[4]. З них своєю рідною мовою вказали[5]:

Мова Кількість осіб Відсоток
українська 564 97,92 %
російська 11 1,91 %
білоруська 1 0,17 %

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]