Малекула

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Малекула
англ. Malecula

Карта
Географія
16°30′ пд. ш. 167°50′ сх. д. / 16.500° пд. ш. 167.833° сх. д. / -16.500; 167.833Координати: 16°30′ пд. ш. 167°50′ сх. д. / 16.500° пд. ш. 167.833° сх. д. / -16.500; 167.833
Акваторія Тихий океан
Група островів Нові Гебриди
Площа 2041,3  км² 
Найвища точка 879 м
Країна
Вануату
Регіон Малампа
Адм. одиниця Провінція Малампа
Населення 22 902 (2009)
Малекула. Карта розташування: Вануату
Малекула
Малекула
Малекула (Вануату)
Мапа

CMNS: Малекула у Вікісховищі

Малекула (англ. Malecula) або Малакула (англ. Malakula) — другий за площею острів в архіпелазі Нові Гебриди (Республіка Вануату). Чисельність населення острова близько 20 тисяч осіб, причому велика частина населення проживає на березі.

Географія[ред. | ред. код]

Мапа острова.

Острів Малекула розташований в центральній частині архіпелагу Нові Гебриди в Тихому океані, між островами Мало і Еспіриту-Санто, які лежать на північний захід і від яких відділений протокою Бугенвіль, названу на честь французького дослідника Луї Антуана де Бугенвіль, островом Амбрим, що лежить на схід, і островом Епі, що лежить на південний схід. У безпосередній близькості від острова, біля східного узбережжя Малакула, знаходяться невеликі коралові острови Вао, Атчин, Вало, Рано, Норсуп, Уріпів і Урі. Біля південно-східного узбережжя знаходяться Маскелайнські острови, біля південного — острови Лембру, Віто, Хамбо, поблизу південно-західного — острів Томмі[1]. Найближчий материк, Австралія, розташований за 1200 км[2].

Острів має вулканічне походження[2]. Площа Малекула становить 2041,3 км. Довжина острова становить близько 88 км, ширина — 48 км (від міст Меліп до Ререп). Найвища точка острова — гора Ліамбеле (879 м).

Малекула бідний природними мінеральними ресурсами, хоча є підводні вулканічні відкладення верхнього олігоцену — середнього міоцену, родовища золота[2]. Ґрунти в основному вулканічного походження, хоча на острові відсутні діючі вулкани. Часто трапляються землетруси. Південно-західна частина острова гориста і вкрита лісами.

На Малакула відсутні великі річки[1]. Є зручні бухти: бухта Бушмен (англ. Bushman's Bay) в східній частині, Порт-Сендвіч (англ. Port Sandwich Bay) в південно-східній, Порт-Стенлі (англ. Port Stanly Bay) в північно-східній, Саут-Вест-Бей (англ. South West Bay) в південно-західній частині острова[1].

Клімат на Малекула вологий тропічний[2]. У році виділяються два сезони — період дощів і посухи. Найбільша кількість опадів випадає між листопадом і березнем. Посушливий період триває з квітня по жовтень. Середньорічна кількість опадів близько 2500 мм. Тропічні циклони трапляються найчастіше в січні-лютому.

Історія[ред. | ред. код]

Згідно з місцевою легендою на острові жив бог Амбато і його діти, шкіра яких була біла, а волосся довге і пряме. Але через те, що діти з'їли рожеве яблуко, що було заборонено їм робити, їх шкіра стала чорною[3].

У 1768 році повз острів проплив французький мандрівник Луї Антуан де Бугенвіль, на честь якого названо протоку яка відокремлює острів Малекула від Еспіриту-Санто. У 1774 році на острові висадився англійський мандрівник Джеймс Кук, якого місцевого місцеві прийняли за бога Амбато[3]. Згодом на Малекула процвітала работоргівля: місцевих мешканців вивозили на плантації Австралії і Фіджі[3]. На початку XIX століття на острові були виявлені ліси сандалового дерева, торгівля деревиною якого процвітала на Малекула аж до 1860-х років[4].

У березні 1906 року Малекула, як і інші острови Нових Гебридів, стали спільним володінням Франції та Британії, тобто архіпелаг отримав статус англо-французького кондомініуму[5].

У 1939 році в північній частині острова був створений перший кооператив з виробництва копри[3].

30 червня 1980 року Нові Гебриди здобули незалежність від Великої Британії та Франції, і острів Малекула став територією Республіки Вануату.

Населення[ред. | ред. код]

Чисельність населення острова Малекула становить 22 902 осіб. Найбільше поселення і адміністративний центр провінції Малампа — Лакаторо, розташоване на східному узбережжі острова[6]. Інші великі поселення — Норсуп і Ламап. Є повітряне та морське сполучення з іншими островами Вануату[6].

Племена[ред. | ред. код]

Протягом XX століття острів Малекула був об'єктом дослідження з боку антропологів і лінгвістів з усього світу: на острові більше 30 місцевих мов і безліч племен. Збереглася і унікальна місцева культура. Найбільш відомими аборигенами острова є племена великий намбас і малий намбас[7]. Плем'я великий намбас найменше постраждало від європейських колонізаторів завдяки своїй войовничості і практиці канібалізму[7]. Плем'я малий намбас проживає в центральній частині на півдні Малекула і відоме завдяки унікальним головних уборів і ритуальним маскам. В їх оселях чоловіки і жінки проживають окремо. У центрі села знаходиться танцювальний майданчик і платформа для жертвоприношень.

Мови[ред. | ред. код]

Основними мовами спілкування на острові є біслама, французька та англійська, хоча також використовуються місцеві мови:

  • аулуа (300 носіїв у 1983 році; поширена в східній частині острова),
  • аксамб (525 носіїв у 1983 році; поширена в південній частині),
  • бурмбар (525 носіїв у 1983 році; поширена в південно-східній частині острова),
  • вао (1350 носіїв у 1983 році; поширена в північній частині острова),
  • вінмавіс (210 носіїв у 1983 році; поширена в центральній частині),
  • діксон-риф (50 носіїв у 1982 році; поширена в південно-західній частині),
  • катбол (450 носіїв у 1983 році; поширена в центральній частині),
  • лабо (350 носіїв у 1983 році; поширена в південно-західній частині острова),
  • лареват (150 носіїв у 1983 році; поширена й в центральній частині),
  • летембої (305 носіїв у 1983 році; поширена в південній частині),
  • лінгарак (210 носіїв у 1983 році),
  • літзлітз (330 носіїв у 1983 році),
  • малфаксал (600 носіїв у 1983 році; поширена в південній частині),
  • малу-бей (300 носіїв у 1983 році; поширена в північно-західній частині острова),
  • марагус (10 носіїв у 1971 році; поширена в центральній частині),
  • маскелайн (1200 носіїв у 1990 році; поширена в південній частині Малекула, на Маскелайнських островах),
  • мпотоворо (180 носіїв у 1983 році; поширена в північній частині острова),
  • мае (750 носіїв у 1983 році; поширена в північній частині),
  • намбас (1800 носіїв у 1983 році; поширена північно-західній частині),
  • насаріан (20 носіїв у 1983 році; поширена в південно-західній частині острова),
  • порт-сендвіч (750 носіїв у 1971 році; поширена в південно-східній частині),
  • репанбітип (90 носіїв у 1983 році; поширена в східній частині),
  • ререп (375 носіїв у 1983 році; поширена в східній частині острова),
  • саут-вест-бей (250 носіїв у 1981 році; поширена в південно-західній частині),
  • унуа (525 носіїв у 1983 році; поширена в східній частині),
  • урипів-вала-рано-атчин (6000 носіїв у 1988 році; поширена в північно-східній частині острова)[8].

Економіка[ред. | ред. код]

Основа економіки Малакула — сільське господарство: на східному узбережжі острова розташовані плантації кокосової пальмиендосперма кокосів виробляють копру) і какао[6]. Розвинений туризм.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Deacon, AB . Malekula: A vanishing people in the New Herbrides. London: George Routledge & Sons, Ltd., 1934. - Стор. 3. Архів оригіналу за 13 липня 2007. Процитовано 13 грудня 2017. 
  2. а б в г [UN SYSTEM-WIDE EARTHWATCH Web Site. Острови Вануату. (англ.). Архів оригіналу за 29 липня 2012. Процитовано 13 грудня 2017.  UN SYSTEM-WIDE EARTHWATCH Web Site. Острови Вануату. (англ.)]
  3. а б в г [Vanuatu Paradise. Острів Малекула. (англ.). Архів оригіналу за 1 березня 2012. Процитовано 13 грудня 2017.  Vanuatu Paradise. Острів Малекула. (англ.)]
  4. Darrell T. Tryon, Jean-Michel Charpentier. Pacific Pidgins and Creoles: Origins, Growth and Development. Walter de Gruyter, 2004. ISBN 3-11-016998-3. — Стор. 110.
  5. Tufala Gavman . Reminisces from the Anglo-French Condominium of the New Hebrides / Brian J. Bresnihan, Keith Woodward, editors. — Suva, Fiji: Institute of Pacific Studies, University of the South Pacific, 2002. — Стор. 23.
  6. а б в [Positive Earth. Острів Малакула. (англ.). Архів оригіналу за 26 лютого 2021. Процитовано 13 грудня 2017.  Positive Earth. Острів Малакула. (англ.)]
  7. а б [Офіційний сайт туризму Вануату. Острів Малакула. (англ.). Архів оригіналу за 6 березня 2008. Процитовано 13 грудня 2017.  Офіційний сайт туризму Вануату. Острів Малакула. (англ.)]
  8. Etnologue. Мови Вануату. (англ.). Архів /show_country.asp?name=vu оригіналу за 30 березня 2006. Процитовано 16 березня 2022.