Малиновський Борис Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Малиновський Борис Миколайович
Малиновський Борис Миколайович.png
Народився 24 серпня 1921(1921-08-24)
Лух[d], Юр'євецький повітd, Ivanovo-Voznesensk Governorated, Російська СФРР
Помер 13 листопада 2019(2019-11-13) (98 років)
Київ, Україна
Країна СРСР СРСРУкраїна Україна
Діяльність педагог
Alma mater Ivanovo State Power Engineering Universityd
Галузь комп'ютер
Заклад Інститут електродинаміки НАН України
Звання член-кореспондент НАН УРСР
Ступінь доктор технічних наук
Науковий керівник Глушков Віктор Михайлович і Лебедєв Сергій Олексійович
Членство НАН України
Відомий завдяки: розробки комп'ютерних систем
Нагороди
орден Жовтневої Революції орден Вітчизняної війни I ступеня орден Вітчизняної війни II ступеня орден Трудового Червоного Прапора орден Червоної Зірки Медаль Жукова ювілейна медаль «50 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «За бойові заслуги» медаль «За оборону Москви» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «20 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «30 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «Сорок років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» Медаль «60 років Збройних Сил СРСР» Медаль «70 років Збройних Сил СРСР» Медаль «У пам'ять 1500-річчя Києва» Орден Богдана Хмельницького
Почесна грамота Президії Верховної Ради УРСР Державна премія України в галузі науки і техніки Заслужений діяч науки і техніки України

Бори́с Микола́йович Малино́вський (* 24 серпня 1921, Лух, нині Лухський район, Івановська область — 13 листопада 2019) — український вчений-комп'ютерник, 1969 — член-кореспондент НАН УРСР, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України, 1995  лауреат Премії НАН України імені В. М. Глушкова; академік Міжнародної академії інформатики. Кавалер орденів Жовтневої Революції, Трудового Червоного Прапора, Вітчизняної війни І та ІІ ступенів, Червоної Зірки, нагороджений медалями «За бойові заслуги», «За оборону Москви», «За перемогу над Німеччиною», Почесною грамотою Верховної Ради УРСР.

Життєпис[ред. | ред. код]

Походить з родини вчителів, 1939 року закінчив школу, призваний до армії.

Учасник Другої світової війни, пройшов бойовий шлях від солдата до командира артилерійської батареї, двічі поранений.

Закінчив Івановський енергетичний інститут, при Інституті електротехніки АН УРСР — аспірантуру. Працював в інституті майже півстоліття, стояв при зародженні вітчизняної обчислювальної техніки, навчався у В. М. Глушкова і С. О. Лебедєва.

В 1952—1954 роках досліджував можливість використання магнітних елементів у електронно-обчислювальній машині «МЕОМ», розробленій під керівництвом академіка.

Десять років працював у групі створення першої в СРСР напівпровідникової керівної машини «Дніпро», підготовки її до серійного виробництва, можливими проблемами застосування керуючих систем у енергетиці, промисловості, фізичному експерименті. З його ініціативи виходить журнал «Керуючі системи та машини».

Протягом 1967—1973 років керував розробкою першої в УРСР міні-ЕОМ М-180 — призначалася для систем автоматизації наукового лабораторного експерименту.

В 1969—1979 роках — голова ради з автоматизації наукових досліджень при Президії НАН УРСР. До середини 1970-х років в Академії наук УРСР було створено до ста систем автоматизації лабораторного експерименту.

У 1973—1986 роках бере участь:

  • в розробці перших в СРСР мікро-ЕОМ («Електроніка С5», «Нейрон»),
  • сигнальних процесорів для наземних і бортових систем зв'язку нового покоління.

Як педагог підготував 10 докторів та понад 40 кандидатів наук.

Організував Міжнародний доброчинний фонд історії та розвитку комп'ютерної науки і техніки.

Спочив 13 листопада 2019 року, на 99-му році життя.[1] Прощання 15 листопада в ІК НАН України об 11 годині.

Бібліографія[ред. | ред. код]

З наукового доробку опубліковано понад 200 наукових праць і винаходів.

Є автором та співавтором 12 монографій, з них

  • «Цифрові керуючі машини та автоматизація виробництва»,
  • «Керуюча машина широкого призначення „Дніпро“»,
  • «Довідник по цифровій обчислювальній техніці».

Пише про історію обчислювальної техніки:

  • «Академік Сергій Лебедєв»,
  • «Академік Віктор Глушков»,
  • «Історія обчислювальної техніки в обличчях»,
  • «Нариси з історії комп'ютерної науки та техніки в Україні»,
  • «Зберігати довічно»[2]
  • науково-популярні статті.

Регулярно дописує в «Вісник УАН України».

Написав дві книги про фронтові дороги:

  • «Шлях солдата»,
  • «Долю свою не вибирали».

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]